Постанова № 14992994, 11.04.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2011 р. справа № 2а/0570/2348/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14 год. 55 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державної інспекції з карантину рослин по Донецькій області

до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області

про визнання дій Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області від 31.01.2011р. № 05-07-10-14/950 «Про відшкодування порушень, виявлених ревізією» неправомірними; скасування вимоги від 31.01.2011р. № 05-07-10-14/950 «Про відшкодування порушень, виявлених ревізією» висунутої Контрольно-ревізійним управлінням в Донецькій області

за участю представників сторін:

від позивача: Анікєєнко Є.О. за дов. від 22 березня 2011 року

від відповідача: Самісько А.П. за дов. від 23 лютого 2011 року

Осипович І.Г. за дов. від 23 лютого 2011 року

Дацко А.В. за дов. від 10 січня 2011 року

ВСТАНОВИВ:

Державною інспекцією з карантину рослин по Донецькій області заявлено позов до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області про визнання дій Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області від 31.01.2011р. № 05-07-10-14/950 «Про відшкодування порушень, виявлених ревізією» неправомірними; скасування вимоги від 31.01.2011р. № 05-07-10-14/950 «Про відшкодування порушень, виявлених ревізією» висунутої Контрольно-ревізійним управлінням в Донецькій області.

Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсними пункти 1, 3, 4, 6 скасувати вимоги від 31.01.2011р. № 05-07-10-14/950 «Про відшкодування порушень, виявлених ревізією», висунутої Контрольно-ревізійним управлінням в Донецькій області.

В обґрунтування позовних вимог про скасування п. 1 вимоги позивач зазначив, що відповідачем помилково предявлено вимогу про стягнення з 34 отримувачів платних послуг коштів в сумі 298,74 тис. грн. у звязку із недоотриманням цих коштів від реалізації платних послуг внаслідок реалізації у 2009р. та за девять місяців 2010р. за розмірами, які не коригувалися на рівень інфляційних змін на підставі даних Державного комітету статистики України, як це передбачено п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2008р. № 578 «Про затвердження переліку платних послуг Державної служби з карантину рослин та розміру плати за їх надання», так як Міністерством аграрної політики та Укрголовдержкарантин не приймалися накази та доводились відповідні механізми розрахунків, тому позивач в межах своєї компетенції не має право візувати будь-які документи щодо недоотримання сум надходжень до спеціального фонду державного бюджету.

Стосовно п. 3 вимоги про стягнення з працівників інспекції, які не є державними службовцями зайво виплачених у 2009р. та січні-лютому 2010р. коштів в загальній сумі 264,87 тис. грн. виплачених у вигляді матеріальної допомоги у розмірі більшому, ніж один посадовий оклад на рік, позивач зазначає, що зазначені виплати передбачені Колективним договором, Положенням про Державну інспекцію з карантину рослин по Донецькій області, що відповідає вимогами трудового законодавства України, відповідно до п. 11 якого інспекція утримується за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України. Джерелами фінансування інспекції можуть бути надходження від надання платних послуг з проведення обстеження, аналізу, знезараження, інспектування тощо. Порядок використання коштів, що надійшли до спеціального рахунку регулюється Порядком акумулювання, перерозподілу та використання коштів спеціального фонду Державної служби з карантину рослин України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 02.02.2009р. № 60, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2009р. за № 158/16174та Тимчасовим положенням про джерела формування та напрямки використання власних надходжень державної інспекції з карантину рослин по Донецькій області, затвердженим начальником Головної державної інспекції з карантину рослин України 15.11.2004р. відповідно до п. 3 цього Положення, власні кошти можуть витрачатися на видачу матеріальної допомоги працівникам у звязку з важким становищем і на лікування. Виплата матеріальної допомоги здійснювалася після перевірки обставин, зазначених у заяві та після погодження із профспілковою організацією.

Позивач вважає, що утримання зайво сплачених коштів з працівників інспекції, яка виплачена у відповідності до колективного договору трудовим законодавством України не передбачено.

Щодо п. 4 вимоги про стягнення з осіб, винних у зайвому отриманні у 2008р. та 2010р. коштів загального фонду державного бюджету шкоди за КПКВ 2801310 «Організація і регулювання діяльності установ в системі агропромислового комплексу» внаслідок завищення потреби у бюджетних асигнуваннях через включення в кошториси, розрахунки до кошторисів матеріальної допомоги в розмірах, що перевищують один посадовий оклад на рік в загальній сумі 175,17 тис. грн., позивач зазначає, що відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Порядку акумулювання, перерозподілу та використання коштів спеціального фонду Державної служби з карантину рослин України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 02.02.2009р. № 60, кошти спеціального фонду використовуються згідно із кошторисом, який складено та затверджено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ. Розподіл акумульованих коштів здійснюється Головною державною інспекцією з карантину рослин України на підставі обґрунтованих заявок органів Державної служби з карантину рослин України стосовно необхідності виділення коштів за погодженням з Міністерством аграрної політики України.

Крім того, позивач зазначає, що за порушення вимог Бюджетного кодексу України передбачена кримінальна або адміністративна відповідальність. Вважає, що відповідачем невірно застосовані норми матеріального права щодо застосування відповідальності, яка не передбачена чинним законодавством.

Відносно п. 6 вимоги про порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2001р. №332 «Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного і місцевих бюджетів» внаслідок чого Інспекцією у 2009р придбано матеріальні цінності за вартістю,що перевищує граничні норми сум витрат на загальну суму 21,47 тис. грн., у звязку з чим позивач повинен стягнути з осіб, винних у зайвих грошових виплатах у порядку та розмірах, встановлених ст.ст. 133 136 КЗпП України, позивач зазначив, що на проведення витрат на придбання Інтернет-камер, які бути придбані з метою посилення контролю за перепускним режимом, не розповсюджується дія постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2001р. №332. Таким чином, при оприбуткуванні Інтернет камер не мало місце порушення Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704 в частині прийняття до виконання первинних документів.

На даний час всі Інтернет камери демонтовані з кабінетів, про що повідомлено КРУ. Таким чином, Інспекції не завдано матеріальної шкоди, оскільки придбання Інтернет камер не підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2001р. №332, так як дана постанова поширюється на придбання цінностей для службових кабінетів.

Додатково позивач зазначив, що відповідачем в порушення п. 43 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006р. № 550, направлено висновки на заперечення позивача з порушенням 15-денного терміну. Висновки повинні бути направлені не пізніше 27.01.2011р., а надійшли до Інспекції лише 28.01.2011р.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечують.

Щодо п. 1 вимоги в частині відсутності права візувати Реєстри розрахунково недоотриманих сум надходжень до спеціального фонду на загальну суму 4199 3065,39 грн., відповідач зазначив, що внаслідок не проведення індексації, передбаченої п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2008р. № 578 «Про затвердження переліку платних послуг Державної служби з карантину рослин та розміру плати за їх надання», яка за даними Державного комітету статистики України склали за 2008р. - 122,3%, а за 2009р. 112,3% Інспекцією недоотримано розрахунково 4199 3065,39 грн. Реєстри реалізованих послуг з урахуванням індексу інфляції начальник та головний бухгалтер Інспекції підписати відмовились.

Крім того, зустрічними звірками 34-х субєктів господарювання підтверджено, що протягом періоду з 01.01.2009р. по 01.01.2010р. зазначеними субєктами господарювання здійснювалася оплата за отримані послуги, розміри яких не коригувалися згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2008р. № 578, що призвело до недоотримання Інспекцією власних надходжень в сумі 298742,00 грн.

Щодо п. 3 вимоги в частині виплати працівникам інспекції, які не відносяться до категорії державних службовців матеріальної допомоги у розмірі більше ніж один посадовий оклад, відповідач зазначив, що на відміну від підприємств госпрозрахункової сфери, оплата праці яких встановлюється Колективним договором у відповідності до норм КЗпП України та Закону України «Про оплату праці», оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом б) п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» визначено, що керівники бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах, мають право надавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання.

Надання матеріальної допомоги до свят, ювілеїв, щомісячної допомоги при скрутному матеріальному положенні зазначеною постановою не передбачено.

Крім того, п. 3.5. Порядку акумулювання, перерозподілу та використання коштів спеціального фонду Державної служби з карантину рослин України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 02.02.2009р. № 60, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2009р. за № 158/16174, визначено, що акумульовані кошти спеціального фонду можуть витрачатись на заходи, необхідні для виконання функцій, але не забезпечені коштами загального фонду, а саме: придбання, будівництво, реконструкція та утримання адміністративних та службових приміщень, придбання обладнання, предметів довгострокового користування, хімічних препаратів і реактивів, оплата членських внесків у Європейську і Середземноморську організацію захисту рослин, оплата послуг із капітального ремонту та реконструкції адміністративних та службових приміщень, забезпечення форменим одягом працівників.

Надання матеріальної допомоги та інших виплат працівникам Інспекції зазначеним порядком не передбачено.

Таким чином, Інспекцією у 2009 - 2010р.р. за рахунок коштів спеціального фонду за КПКВ 2801310 «Організація і регулювання установ в системі агропромислового комплексу» незаконно проведено додаткові виплати працівникам у вигляді матеріальної допомоги до свят, ювілеїв, щомісячних допомог при скрутному матеріальному становищі в сумі 264872,00 грн., що призвело до зайвого нарахування на заробітну плату в сумі 96413,40 грн.

У звязку з наведеним позивач повинен утримати з працівників Інспекції, винних у зайвій виплаті кошти на підставі ст.ст. 127, 132 КЗпП України.

Стосовно п. 4 вимоги в частині зайвого виділення у 2008р. та 2010р. коштів загального фонду державного бюджету за КПКВ 2801310 «Організація і регулювання діяльності установ в системі агропромислового комплексу» на суму 175,17 тис. грн. внаслідок завищення потреби у бюджетних асигнуваннях через включення в кошториси, розрахунки до кошторисів, що обґрунтовують показники видатків на оплату праці, відповідач зазначив, що позивачем внаслідок включення до кошторисів видатків на матеріальну допомогу працівникам, які не відносяться до категорії державних службовців у розмірі, що перевищує визначений п.п. б) п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002р. № 1298 порушено п. 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. № 228в частині включення видатків на оплату праці, не передбачених законодавством та порушено п. 22 зазначеного Порядку в частині необґрунтованих розрахунків при визначенні показників видатків на оплату праці, які включені до проекту кошторисів на 2008р. та 2010р.

Відповідач не погоджується із твердженням позивача про невірне застосування норм матеріального права. Зазначає, що у відповідності до п. 35 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006р. № 550, виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб. Тому позивач повинен стягнути зазначені кошти з осіб, винних у зайвому їх отримання у порядку ст.ст. 133 136 КЗпП України.

Відносно п. 6 вимоги відповідач зазначив, що позивачем в порушення постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2001р. №332 «Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного і місцевих бюджетів» придбано Інтернет камери за вартістю, що перевищує граничні норми на суму 21,47 тис. грн.

Враховуючи викладене, просить відмовити позивачу у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правової основи діяльності визначені Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.1993р. № 2939-12 (далі - Закон №2939).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2939, державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах районах у містах.

Частиною 2 ст. 5 Закону № 2939 визначено, що контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі очолюють начальники, які призначається начальником Головного контрольно-ревізійного управління України за погодженням з Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міською міськими державними адміністраціями.

Головні завдання державної контрольно-ревізійної служби окреслені ст. 2 Закону України № 2939, права передбачені ст. 10 зазначеного Закону.

Вимоги є способом реалізації владних управлінських функцій відповідачем, як субєктом владних повноважень.

Державна інспекція з карантину рослин по Донецькій області зареєстрована як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради 28.02.2001р., включене до ЄДРПОУ за номером 00483524, діє на підставі Положення Державної інспекції з карантину рослин по Донецькій області, затвердженого наказом начальника Головної державної інспекції з карантину рослин України від 17.01.2007р. № 14 (арк. справи 34 42, том 1).

У період з 22.11.2010р. по 24.12.2010р. Контрольно-ревізійним управлінням в Донецькій області, відповідно до плану контрольно-ревізійної роботи ГоловКРУ України на ІV квартал 2010р., на підставі направлень від 18.11.2010р. №№ 3616, 3617, 3618, від 19.11.2010р. № 3634, від 30.11.2010р. № 3758 проведена ревізія фінансово господарської діяльності Державної інспекції з карантину рослин по Донецькій області за 2008, 2009р.р. та завершений звітний період 2010р., за результатами якої складено акт № 07/17/028 від 28.12.2010р. (арк. справи 43 90, том 1).

Позивачем були надані відповідачу заперечення на акт ревізії. За результатами розгляду заперечень, відповідачем надані висновки (арк. справи 16 33, том 1), зі змісту яких вбачається, що відповідач заперечення не прийняв, зазначив, що висновки, викладені в акті ревізії є обґрунтованими.

За результатами ревізії позивачу направлена вимога «Про відшкодування порушень, виявлених ревізією» від 31.01.2011р. № 05-07-10-14/950 (арк. справи 11 15, том 1).

Пунктом 1 вимоги визначено, що позивачем внаслідок реалізації у 2009р. та за 9 місяців 2010р. платних послуг за розмірами, які не коригувалися на рівень інфляційних змін на підставі даних Державного комітету статистики України, як це передбачено п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2008р. № 578 «Про затвердження переліку платних послуг Державної служби з карантину рослин та розміру плати за їх надання», недоотримано власних надходжень, отриманих як плата за послуги на загальну суму 298,74 тис. грн., що підтверджено проведеними зустрічними звірками у 34 субєктів господарювання, у звязку з чим позивач повинен відобразити в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість на зазначену суму і виставити рахунки на оплату наданих послуг 34-ом субєктам господарювання, стягнути цю суму із субєктів господарювання та забезпечити їх надходження на реєстраційний рахунок спеціального фонду інспекції, письмово звернутися до Головної державної інспекції з карантину рослин України, Міністерства аграрної політики України для вирішення питання щодо проведення індексації розміру платних послуг.

Як встановлено ревізією, до 25.06.2008р. реалізація платних послуг здійснювалася за розцінками, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 24.11.1993р. № 953 «Про розцінки на інспектування підкарантинних матеріалів, платних послуг підприємствам, організаціям та громадянам» з урахуванням індексації розцінок, встановлених наказами Головної державної інспекції з карантину рослин України від 29.10.2007р. № 201, від 21.03.2008р. № 47 та від 11.04.2008р. № 71 на підставі даних Державного комітету статистики України.

З 25.06.2008р. реалізація платних послуг здійснювалася за розцінками, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2008р. № 578 «Про затвердження переліку платних послуг Державної служби з карантину рослин та розміру плати за їх надання». Проте, протягом 2009р. та 9-ти місяців 2010р. інспекцією недоотримано власних коштів спеціального фонду в сумі 4199306,39 грн. внаслідок того, що Міністерством аграрної політики України впродовж 2009 2010р.р. не проводилась індексація розміру плати за платні послуги інспекції у відповідності до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2008р. № 578. За даними Державного комітету статистики України індексація у 2008р. складає 122,3%, у 2009р. 112,3%. За результатами зустрічних звірок з 34-ма субєктами господарювання підтверджено недоотримання 298742,00 грн. (арк. справи 29 142, том 2).

Реєстри реалізованих Інспекцією послуг з урахуванням індексу інфляції (арк. справи 242 250, том 1, арк. справи 1 3, том 2) начальник та головний бухгалтер Інспекції підписати відмовилися.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про карантин рослин» від 30.06.1993р. № 3348-XII вичерпний перелік платних послуг Державної служби з карантину рослин України визначається виключно цим законом та включає в себе проведення огляду, обстеження, аналіз, знезараження, інспектування, обробку, організацію та здійснення контролю за роботами з фумігації (знезараження) об'єктів регулювання.

Розміри платних послуг, які затверджує Кабінет Міністрів України, мають дорівнювати фактичним витратам на їх надання.

На виконання зазначеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2008р. № 578 затверджений Перелік платних послуг Державної служби з карантину рослин та розміру плати за їх надання.

Відповідно до п. 2 цієї постанови, Міністерство аграрної політики повинно забезпечити щорічне проведення індексації розміру плати за послуги, що надаються Державною службою з карантину рослин, на рівень інфляційних змін на підставі даних Державного комітету статистики.

Між тим, як встановлено самим відповідачем Міністерство аграрної політики України не проводило індексації розмірів плати за платні послуги.

Крім того, на звернення Інспекції від 17.02.2011р. № 278 (арк. справи 165, том 1) направленого в ході ревізії до начальника Укрголовдержкарантину про надання підтвердження про те, що індексація розміру плати за послуги не проводилася, начальником Укрголовдержкарантину повідомлено, що протягом 2008 2010р.р. Міністерство аграрної політики України індексацію не проводило (арк. справи 166, том 1).

Суд зазначає, що згідно із ст. 4 Закону України «Про карантин рослин» встановлення для органів Державної служби з карантину рослин України переліку платних послуг та їх розміру відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Тобто, позивач не має право самостійно змінювати розмір плати за ці послуги.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до Положення про Міністерство аграрної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2006р. № 1541, Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінагрополітики у своїй діяльності керується, зокрема, актами Кабінету Міністрів України.

Мінагрополітики реалізує державну політику у сфері охорони прав на сорти рослин, захисту та карантину рослин, охорони території України від занесення карантинних бур'янів.

Міністр, який очолює Мінагрополітики, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Міністерство завдань.

Таким чином, невиконання Міністерством аграрної політики України вимог підзаконного нормативного акту тягне негативні наслідки саме щодо Міністерства аграрної політики України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не порушені вимоги п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2008р. № 578 «Про затвердження переліку платних послуг Державної служби з карантину рослин та розміру плати за їх надання», оскільки обовязок щодо щорічного проведення індексації розміру плати за послуги, що надаються Державною службою з карантину рослин, на рівень інфляційних змін на підставі даних Державного комітету статистики належить саме Міністерству аграрної політики України, а не позивачу.

Вимога щодо відображення суми 298,74 тис. грн. у бухгалтерському обліку та стягнення зазначеної суми з отримувачів цих послуг також суперечить вимогам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Дебіторською заборгованістю, згідно із пунктом 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999р. № 237, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.1999р. за № 725/4018, є сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів та інших правочинів; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів.

Згідно із ст. 526. Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Правовими наслідками порушення зобов'язання у відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України можуть бути, зокрема, відшкодування збитків.

З наведеного випливає, що наслідком виникнення дебіторської заборгованості у кредитора є невиконання боржником зобовязання в повному обсязі у відповідності до умов договору.

Враховуючи те, що відповідачем в акті ревізії позивача, а також в довідках зустрічних звірок не встановлено невиконання субєктами господарювання перед позивачем своїх зобовязань у звязку з не проведенням коригування цін на індекс інфляції (арк. справи 76, том 1, арк. справи 29 142, том 1), суд приходить до висновку, що підстави для існування дебіторської заборгованості в сумі 298,74 тис. грн., відображення її у бухгалтерському обліку позивача та стягнення з отримувачів послуг відсутні.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що вимога відповідача про відображення в обліку дебіторську заборгованість в сумі 298,74 тис. грн. за платні послуги та стягнення її з 34-ох отримувачів цих послух є безпідставною.

Стосовно вимоги відповідача звернутися до Головної державної інспекції з карантину рослин України, Міністерства аграрної політики України для вирішення питання щодо проведення індексації розміру платних послуг, що надаються Державною службою з карантину рослин.

Відповідно до п. 11 Положення Державної інспекції з карантину рослин по Донецькій області (арк. справи 41) позивач утримується за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України. Джерелами фінансування позивача за рахунок спеціального фонду Державного бюджету України можуть бути надходження від надання платних послуг з проведення огляду, обстеження, аналізу, знезараження, інспектування, обробку, організацію та здійснення контролю за роботами з фумігації (знезараження) обєктів регулювання.

Пунктом 5 цього Положення (арк. справи 39) передбачено, що до її повноважень належить, зокрема, розроблення і подання на затвердження до Головної державної інспекції з карантину рослин України проектів балансів надходжень і витрат з необхідними розрахунками і економічним обґрунтуванням.

Порядком складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. № 228 передбачені певні вимоги щодо порядку складання проектів та затвердження кошторисів бюджетних установ.

Так, Міністерство фінансів України доводить до головних розпорядників відомості про граничні обсяги видатків бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів.

Головні розпорядники встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків бюджету, повідомляють інші показники, яких вони повинні додержуватися відповідно до законодавства.

Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня та на основі проектів зведених кошторисів формують бюджетні запити, які подаються Міністерству фінансів України для включення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку.

Відповідно до п. 17. цього Порядку, обсяги надходжень до спеціального фонду проекту кошторису визначаються на підставі розрахунків, які складаються за кожним джерелом доходів та/або фінансування бюджету чи повернення кредитів до бюджету, що плануються на наступний рік.

За основу цих розрахунків беруться, зокрема, обсяги надання тих чи інших платних послуг та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який повинен встановлюватися відповідно до законодавства, прогнозне надходження зборів (обов'язкових платежів) до спеціального фонду бюджету.

На підставі зазначених показників визначається сума надходжень на наступний рік за кожним їх джерелом з урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначаються надходження планового періоду, обов'язково враховується рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує планованому. Показники повинні наводитися в обсязі, зазначеному в розрахунку, і повністю відповідати показникам бухгалтерської звітності за відповідні періоди.

У двотижневий строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування.

Показники лімітної довідки доводяться до відома головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів.

Розпорядники нижчого рівня уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувача), помісячних планів використання бюджетних коштів і подають їх головним розпорядникам для уточнення.

Головні розпорядники після одержання лімітних довідок подають Мінфіну уточнені проекти зведених кошторисів.

Уточнені проекти кошторисів повинні відповідати певним лімітним довідкам.

Суд зазначає, що надходження планового періоду плануються з урахуванням їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує планованому. Між тим, вищенаведеним порядком не передбачено, що в ході складання проекту кошторису бюджетної установи розпорядники коштів нижчого рівня повинні передбачати рівень індексації розмірів плати за послуги, які надаються ними на платній основі.

Норми чинного законодавства та Положення позивача не передбачають обовязок позивача звертатися до Головної державної інспекції з карантину рослин України та Міністерства аграрної політики України з питання проведення індексації розміру плати за послуги, що надаються на платній основі інспекцією.

Так само, чинне законодавство не наділяє Головну державну інспекцію з карантину рослин України та Мінагрополітики України правом чи обовязком розглядати відповідні звернення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність п. 1 вимоги КРУ в Донецькій області щодо зобовязання позивача письмово звернутися до Головної державної інспекції з карантину рослин України та Міністерства аграрної політики України з питання проведення індексації розміру плати за послуги, що надаються Державною службою з карантину рослин.

Спірним пунктом 3 вимоги визначено, що в порушення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» у 2009р. та січні лютому 2010р. за рахунок коштів спеціального фонду проведено нарахування та сплата працівникам, які не відносяться до категорії державних службовців, додаткових виплат у вигляді матеріальної допомоги (до свят, ювілеїв, щомісячних допомог при скрутному матеріальному положенні тощо) у розмірі більш, ніж один посадовий оклад на рік на загальну суму 264,87 тис. грн.

У звязку з чим позивачу висунуто вимогу про стягнення з працівників інспекції, зазначених у додатку № 130 до акту ревізії (арк. справи 117 123, том 1) зайво виплачених у 2009р. та січні лютому 2010р. коштів в загальній сумі 264,87 тис. грн. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у зайвих грошових виплатах в загальній сумі 264,87 тис. грн., шкоду у порядку та розмірах, встановлених ст.ст. 133 136 КЗпП України.

Як встановлено ревізією, виплати здійснені у відповідності до п. 6.1.1. Колективного договору. Проте, відповідно до ст. 8 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, а підпунктом «б» п. 4 постанови Кабінет Міністрів України від 30.08.2002р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» визначено, що керівникам бюджетних установ, закладів і організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах, надано право надавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, крім матеріальної допомоги на поховання.

Матеріали справи містять відомості щодо виплати матеріальної допомоги працівникам позивача, з яких вбачається, що деяким з них матеріальна допомога виплачувалася по декілька разів на рік (арк. справи 117 123, том 1).

В матеріалах справи міститься колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом Інспекції на 2009 2011р.р., зареєстрований рішенням виконавчого комітету Ворошиловської районної у м. Донецьку ради № 106/2 від 08.04.2009р. (арк. справи 91 105, том 1), згідно із п. 6.1.1. якого сторони домовилися про додаткові, порівняно з чинним законодавством соціально-трудові пільги, гарантії і компенсації в межах коштів підприємства, зокрема, про надання одноразової допомоги працівникам у звязку з сімейними обставинами від 3-х до 10-ти посадових окладів, одноразова допомога на оздоровлення при наданні чергової відпуски 1 посадовий оклад, виділення коштів працівників для закупівлі на зиму фруктів до 2-х окладів, виділення коштів для закупівлі на зиму плодоовочевої продукції до 2-х окладів, надання матеріальної допомоги до державних, професійних та офіційно встановлених релігійних свят, враховуючи вклад кожного працівника до 2-х окладів, ювілеїв працівників - до 3-х окладів; про допомогу при скрутному матеріальному положенні - до 3-х окладів, при тривалій хворобі (більше 21 дня) від 500 до 1000 грн.

Згідно ст. 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.93 N 3356-XII колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 2 наведеного Закону колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях (далі - підприємства) незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.

Згідно із ст. 10 КЗпП України, Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Тобто, при внесенні в колективний договір умов, що суперечать законодавству, останні не мають сили, є нікчемними і застосовуватися не можуть.

Водночас ч. 3 ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону «Про колективні договори і угоди» допускають можливість внесення в колективні договори умов, що поліпшують становище працівників порівняно з законодавством, а саме, колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

З вищенаведеного випливає, що норми колективного договору є обов'язковими для сторін, які уклали колективний договір. До категорії нормативних умов колективних договорів відносяться умови, якими встановлюються тарифні ставки, посадові оклади, розміри та умови доплат і надбавок до заробітної плати, розміри та умови виплати премій тощо.

Умови колективних договорів мають не загальний, а конкретний характер. При цьому, конкретні норми колективного договору хоч і можуть встановлювати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги, проте ці норми не повинні суперечити чинному законодавству та узгоджуватися з ним.

Згідно із ст. 9-1. КЗпП України, підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Звичайно, найбільше обмежені щодо цього установи, що фінансуються з бюджетів.

Так, на повноваження підприємств та організацій, які фінансуються з бюджету поширюється дія Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», підпунктом «б» п. 4 якої надано право керівникам місцевих органів виконавчої влади, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків надавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік.

Обовязок позивача керуватися Конституцією України, законами України, актами президенту України та Кабінету Міністрів України, окрім чинного законодавства, закріплено п. 3 Положення про Державно інспекцію з карантину рослин по Донецькій області (арк. справи 36 42, том 1).

Таким чином, в даному випадку повноваження встановлювати додаткові пільги для працівників передбачено Кодексом законів про працю України, а також спеціальним підзаконним актом, який є обовязковим до виконання позивачем.

Додаткові трудові та соціально-побутові пільги для працівників відповідно до ст. 9-1 КЗпП України можуть встановлюватися за рахунок власних коштів установ, що фінансуються із бюджетів, які отримані ними за рахунок надання такими установами платних послуг фізичним і юридичним. Порядок розгляду і затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ і організацій передбачає постатейний розподіл витрат, що здійснюють установи і організації не тільки за рахунок бюджетних коштів, а і за рахунок власних надходжень. Витрачати грошові кошти на цілі, не передбачені кошторисом, бюджетним установам заборонено (ст. 6 Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення наповнення державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни» від 28.02.1997р. № 187/97).

Під гарантіями, компенсаціями розуміються: збереження місця роботи (посади), компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням, у зв'язку з службовими відрядженнями тощо. Під соціально-побутовими пільги побутового, житлового, культурного, освітнього, медичного, оздоровчого, спортивного, фізкультурного та іншого подібного характеру. Гарантії, компенсації та соціально-побутові пільги можуть бути як матеріального так і нематеріального характеру.

Таким чином, норми колективно договору установи, що фінансується з бюджету можуть передбачати наявність додаткових гарантій, компенсацій та соціально-побутових пільг, які можуть надаватися працівникам бюджетних установ.

Матеріальна допомога є різновидом соціально-побутової пільги.

Між тим, норми постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002р. № 1298 обмежують право (повноваження) керівників бюджетних установ надавати працівникам цю соціально-побутову пільгу у розмірі понад один посадовий оклад на рік.

Оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. № 228 «Про затвердження порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ» складовими частинами кошторису бюджетної установи є загальний та спеціальний фонди, граничні розміри матеріальної допомоги розповсюджуються на обидві складові кошторису.

Тобто, незалежно від того, з якого фонду кошторису (загального чи спеціального) здійснюється виплата матеріальної допомоги, її сумарний розмір для працівника не повинен перевищувати одного посадового окладу на рік.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем безпідставно проведено додаткові виплати працівникам у вигляді матеріальної допомоги до свят, ювілеїв, щомісячні допомоги при скрутному матеріальному положенні на суму 264872,00 грн.

Стосовно посилання позивача на те, що Порядком акумулювання, перерозподілу та використання коштів спеціального фонду Державної служби з карантину рослин України, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 02.02. 2009р. № 60, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2009р. за № 158/16174 та п. 3 Тимчасового положення про джерела формування та напрямки використання власних надходжень Інспекції, затвердженого начальником Головної державної інспекції з карантину рослин України 15.11.2004р. (арк. справи 124 127, том 1), дозволено здійснювати витрати на видачу матеріальної допомоги працівника у звязку з важким становищем, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.3. вищевказаного Порядку акумулювання акумульовані та розподілені Головною державною інспекцією з карантину рослин України кошти спеціального фонду використовуються відповідно до закону про державний бюджет на відповідний рік за напрямами, визначеними постановами Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 № 659 «Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямків використання».

Суд погоджується з позицією позивача, що за рахунок коштів спеціального фонду, можуть проводитися виплати матеріальної допомоги працівників в межах затвердженого кошторису. Проте зазначений порядок не надає право керівнику бюджетних установ проводити виплату матеріальної допомоги в більшому розмірі, аніж встановленому п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002р. № 1298. Позивач повинен дотримуватися вимог цієї постанови незалежно від джерел виплат матеріальної допомоги.

Стосовно порядку виконання вимоги відповідача про стягнення з працівників Інспекції зайво виплачених коштів.

Відповідно до п. 7 ст. 10 Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.

Відповідно до п. 50. Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006р. № 550, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю.

Суд дійшов висновку, що п. 3 вимоги відповідача є обґрунтований частково, а саме, в частині, стягнення з осіб, винних у зайвих грошових виплатах в загальній сумі 264,87 тис. грн., шкоду у порядку та розмірах, встановлених ст.ст. 133 136 КЗпП України, тому вимога в зазначеній частині підлягає виконанню позивачем.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Згідно ст. 136 цього Кодексу покриття шкоди працівниками в розмірі, що перевищує середнього місячного заробітку, провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.

За таких обставин, суд не приймає посилання позивача на те, що утримання зайво сплачених коштів не може проводитися із заробітної плати працівників інспекції, оскільки вищевказаними нормами КЗпП України передбачений механізм відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, який передбачає відшкодування такої шкоди не за рахунок відрахувань із заробітної плати працівників, які отримали матеріальну допомогу, а за рахунок особи, яка заподіяла шкоду у розмірі прямої дійсної шкоди.

Разом з тим, нормами ст.ст. 127, 128 КЗпП України обмежено право керівників підприємств, установ, організацій стягувати з працівників інспекції, зайво отриману матеріальну допомогу, у звязку з чим суд вважає, що п. 3 вимоги в частині стягнення з працівників інспекції, зазначених у додатку № 130 до акту ревізії (арк. справи 117 123) зайво виплачених у 2009р. та січні лютому 2010р. коштів в загальній сумі 264,87 тис. грн.. суперечить чинному законодавству.

Пунктом 4 вимоги визначено, що в порушення п.п. 20, 22, 29 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. № 228та п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» Інспекції у 2008р. та 2010р. зайво виділені кошти загального фонду Державного бюджету за КПКВ 2801310 «Організація і регулювання діяльності установ в системі агропромислового комплексу» на суму 175,17 тис. грн. (в т.ч. на заробітну плату та нарахування на заробітну плату) внаслідок завищення потреби у бюджетних асигнуваннях через включення в кошториси, розрахунки до кошторисів, що обґрунтовують показники видатків на оплату праці працівників, матеріальної допомоги в розмірах, що перевищують один посадовий оклад на рік, у звязку з чим позивач повинен стягнути з осіб, винних у зайвому отриманні коштів зазначену суму у порядку та розмірах ст.ст. 133 136 КЗпП України.

Згідно пояснень економіста інспекції Моторигіна Д.Ю., доведені обсяги асигнувань загального фонду були розписані у розрахунках до кошторисів на підставі штатних розписів, майбутньої індексації, премії, матеріальної допомоги на оздоровлення та соціально-побутові потреби. Розрахунки були розписані на заробітну плату держаних службовців на підставі штатних розписів, а решта видатків, що залишилася розподілялася між іншими видатками КЕКВ 1110, включаючи матеріальну допомогу. Помилково в розрахунках зазначалася матеріальна допомога на оздоровлення та соціально-побутові потреби, помножена на 12 місяців року, але фактично матеріальна допомога жодного разу за даний період не перевищувала одного посадового окладу на співробітника (арк. справи 237, том 1).

Згідно із п. 22 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. № 228 показники видатків бюджету або надання кредитів з бюджету, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації видатків або класифікації кредитування бюджет і деталізовані за видами та кількістю товарів (робіт, послуг) із зазначенням вартості за одиницю.

На підставі розрахунків на оплату праці по загальному фонду на 2008р. та 2010р. (арк. справи 193, 212, том 1) до кошторису на 2008р. включені видатки на оплату праці по загальному фонду в сумі 1300 000,00 грн. та нарахування на оплату праці у розмірі 470600,00 грн. (арк. справи 194 196, том 1) та до кошторису на 2010р. включені видатки на оплату праці по загальному фонду в сумі 1819 400,00 грн. та нарахування на оплату праці у розмірі 655 000,00 грн. (арк. справи 207 209, том 1).

Відхилення завищення потреб, у т.ч. з яких вже профінансовано, між розрахунками видатків позивача на оплату праці (матеріальній допомозі) по загальному фонду на 2008р. та 2010р. та даними КРУ складає 24211,61 грн. у 2008р. та 150960,00 грн. у 2010р. (арк. справи 193, том 1).

Спір стосовно розрахунку зазначених відхилень між сторонами відсутній.

Як було вже встановлено судом норми постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002р. № 1298 обмежують право (повноваження) керівників бюджетних установ надавати працівникам матеріальну допомогу у розмірі, що є більшою, аніж встановленої зазначеною постановою, незалежно від джерела її фінансування (коштів загального чи спеціального фонду).

Відповідно до п. 20. постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. № 228 під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, зокрема, виходячи з обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності.

Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, виплату стипендії, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи.

Згідно із п. 29 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. № 228 проекти кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів установ у разі потреби розглядаються головним розпорядником. Головні розпорядники під час розгляду проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів зобов'язані: забезпечити суворе виконання вимог законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на наступний рік; додержуватися режиму економії, не допускати включення до кошторисів бюджетних асигнувань, не зумовлених потребою; забезпечити в проектах кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів додержання доведених у лімітних довідках річних обсягів бюджетних асигнувань та їх помісячного розподілу з урахуванням термінів проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних видатків бюджету або надання кредитів з бюджету протягом бюджетного періоду; не допускати прийняття в кошторисах сум, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем необґрунтовано включено у розрахунки заробітної плати до кошторисів та у кошториси за 2008р. та 2010р. видатки на матеріальну допомогу у розмірі, що перевищують один посадовий оклад на рік, що є порушенням п. 20. постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002р. № 228.

Суть встановленого порушення полягає у порушенні позивачем вимог щодо порядку складання, розгляду, затвердження та виконання кошторисів бюджетних установ.

У відповідності до ст. 116 Бюджетного кодексу України зазначене є порушенням бюджетного законодавства.

Згідно із ст. 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, зокрема, визначення недостовірних обсягів бюджетних коштів при плануванні бюджетних показників, порушення порядку або термінів подання, розгляду і затвердження кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету, затвердження у кошторисах показників, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями.

Між тим, відповідач у спірний вимозі вимагає від позивача стягнути з осіб, винних у зайвому отриманні коштів шкоду в сумі 175,17 тис. грн. у порядку та розмірах, встановлених ст.ст. 133 136 КЗпП України.

Суд звертає увагу відповідача на те, що вищезазначеними статтями КЗпП України встановлений порядок та підстави матеріальної відповідальності працівників підприємств, установ, організацій, винних у заподіянні шкоди такому підприємству, установі, організації.

Шкода, заподіяна з вини працівників стягується з них у розмірах, встановлених ст.ст. 135 136 КЗпП України.

Між тим, в акті ревізії відповідач зазначив, що ревізією встановлено завищення в кошторисах фонду плати праці, що призвело до завищення потреби в бюджетних коштах та до зайвого виділення Інспекції коштів загального фонду, у звязку з чим завдано шкоду Державному бюджету України (арк. справи 52, том 1).

В спірному п. 4 вимоги відповідач також відобразив, що позивачем порушено порядок складання, розгляду та затвердження кошторисів, що призвело до завишення потреби у бюджетних асигнуваннях.

Проте, вимогою не встановлено, що зайво виділені кошти були виплачені працівникам Інспекції і що цим завдана матеріальна шкода саме Інспекції.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що спірним п. 4 вимоги з позивача вимагається усунути порушення в порядку і у спосіб, які не відповідають виявленому порушенню.

Разом з тим, до компетенції суду не входить замінювати порядок усунення виявлених порушень пред'явленої вимоги, оскільки це є виключним повноваженням органів контрольно-ревізійної служби і суд не може привласнювати функції суб'єкта владних повноважень відповідача у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що спірний п. 4 вимоги не відповідає вимогам чинного законодавства щодо усунення порушення в порядку та розмірах, встановлених ст.ст. 133 136 КЗпП України.

Спірним пунктом 6 вимоги визначено, що позивачем в порушення постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2001р. № 332 «Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного і місцевих бюджетів» Інспекцією у 2009р. придбано матеріальні цінності за вартістю, що перевищує граничні норми сум витрат на загальну суму 21,47 тис. грн. у звязку з чим позивач повинен стягнути з осіб винних у зайвих грошових виплатах шкоду у порядку та розмірах, встановлених ст.ст. 133 136 КЗпП України.

Ревізією встановлено, що при обмеженнях витрат на придбання відеотехніки для службових кабінетів граничною сумою 600,00 грн. за одиницю, Інспекцією у листопаді 2009р. придбано для службових кабінетів 7 Інтернет камер багатофункціональних DСS-2121 вартістю 3666,50 грн. за одиницю з ПДВ. Розрахунок перевищення міститься в матеріалах справи (арк. справи 238, том 1).

Судом встановлено, що Інспекцією на підставі розрахунку видатків на оплату з утримання бюджетних установ на 2009р. (арк. справи 149, том 1) 25.09.2009р. були внесені зміни до кошторису на 2009р. в сумі 44000,00 грн., які затверджені начальником Укрголовдержкарантину (арк. справи 139, том 1).

Інспекцією був направлений лист до УДК у м. Донецьку від 12.11.2009р. № 1147 (арк. справи 137, том 1) з проханням дозволити проведення оплати Інтернет камер для встановлення на вході та у коридорах офісного приміщення.

Платіжним дорученням від 13.11.2009р. № 2277 на суму 43998,00 грн. (арк. справи 239, том 1) позивач сплатив на користь ТОВ «Фірма «Інформаційні технології» за придбані Інтернет камери у кількості 12 шт. згідно накладної від 02.11.2009р. № 014819 (арк. справи 240, том 1).

Згідно пояснень головного бухгалтера інспекції Масюриної Л.М. (арк. справи 241, том 1), у листопаді 2009р. Інтернет камери були придбані для встановлення на вході та у коридорах офісного приміщення. Під час їх розташування, по вказівці колишнього керівника, їх також було встановлено також у кабінетах.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що під час ревізії Інтернет камери були демонтовані з кабінетів та встановлені на вході, у коридорах та в класі, на підтвердження чого надав суду відповідну роздруківку файлу (арк. справи 152, том 2).

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.2001р. № 332 «Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного і місцевих бюджетів» встановлена гранична сума витрат на придбання теле- і радіоапаратура, відеотехніка для службових кабінетівв розмірі 600,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 12 Інтернет камер були придбані позивачем не для встановлення в службових кабінетах, а для встановлення на вході та у коридорах офісного приміщення.

Таким чином, обладнання фактично використане Інспекцією не за тим призначенням за яким воно придбане.

Між тим, при його придбанні позивачем не порушено вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2001р. № 332 щодо встановлених граничних сум витрат на придбання обладнання для службових кабінетів, оскільки придбавалось воно не для службових кабінетів.

Той факт, що 7 з 12-ти Інтернет камер після придбання були встановлені в кабінетах, а не на вході та у коридорах не свідчить про порушення позивачем вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2001р. № 332, оскільки зазначеною постановою регулюються лише операції щодо придбання обладнання.

Отже, пункт 6 вимоги щодо стягнення з осіб, винних у зайвих грошових виплатах у порядку та розмірах, встановлених ст.ст. 133 136 КЗпП України не узгоджується з виявленим контрольно-ревізійним управлінням порушенням.

Разом з тим, суд зазначає, що до компетенції суду не входить застосовувати до обєкту контролю відповідальність за встановлені органом контрольно-ревізійної служби порушення, оскільки це є виключними повноваженнями органів контрольно-ревізійної служби і суд не привласнює функції суб'єкта владних повноважень відповідача у справі.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку що відповідачем, як субєктом владних повноважень в порядку ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведена правомірність спірних пунктів вимоги, а саме пункту 1, частково пункту 3, пунктів 4, 6 вимоги, у звязку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 2-15, 17,18, 33-35, 41, 42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 111, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185,186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державної інспекції з карантину рослин по Донецькій області до Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області про визнання недійсними пунктів 1, 3, 4, 6 вимоги від 31.01.2011р. № 05-07-10-14/950 «Про відшкодування порушень, виявлених ревізією», висунутої Контрольно-ревізійним управлінням в Донецькій області задовольнити частково.

Визнати недійсним пункт 1 вимоги від 31.01.2011р. № 05-07-10-14/950 «Про відшкодування порушень, виявлених ревізією» щодо відображення у бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості за платні послуги, надані Інспекцією у 2009р., 9 місяців 2010р. 34 субєктам господарювання, зазначеним в Додатках 75, 76, які є невідємною частиною акту ревізії від 28.12.2010р. № 07-17/ в загальній сумі 298,74 тис. грн. та виставити рахунки на оплату наданих цим 34-м субєктам господарювання послуг на загальну суму 298,74 тис. грн. Стягнути з 34 отримувачів платних послух - субєктів господарювання, кошти в сумі 298,74 тис. грн. та забезпечити їх надходження на реєстраційний рахунок спеціального фонду Інспекції відповідно до вимог чинного законодавства. Письмово звернутися до Головної державної інспекції з карантину рослин України, Міністерства аграрної політики України для вирішення питання щодо проведення індексації розміру індексації розміру плати за послуги, які надаються Державною службою з карантину рослин у відповідності до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2008р. № 578 «Про затвердження переліку платних послуг Державної служби з карантину рослин та розміру плати за їх надання» для запобігання в подальшому втрат доходів спеціального фонду установи.

Визнати частково недійсним пункт 3 вимоги від 31.01.2011р. № 05-07-10-14/950 «Про відшкодування порушень, виявлених ревізією» в частині стягнення з працівників інспекції, зазначених у додатку № 130 до акту ревізії зайво виплачених у 2009р. та січні лютому 2010р. коштів в загальній сумі 264,87 тис. грн.

Визнати недійсним пункт 4 вимоги від 31.01.2011р. № 05-07-10-14/950 «Про відшкодування порушень, виявлених ревізією» щодо стягнення з осіб, винних у зайвому отриманні в 2008р. та 2010р. коштів загального фонду державного бюджету за КНКВ 2801310 «Організація і регулювання діяльності установ в системі агропромислового комплексу» внаслідок завищення потреби у бюджетних асигнуваннях через включення в кошториси, розрахунки до кошторисів матеріальної допомоги в розмірах, що перевищують один посадовий оклад на рік в загальній сумі 175,17 тис. грн. шкоду у порядку та розмірах, встановлених статтями 133 136 Кодексу законів про працю України.

Визнати недійсним пункт 6 вимоги від 31.01.2011р. № 05-07-10-14/950 «Про відшкодування порушень, виявлених ревізією» щодо стягнення з осіб, винних у зайвих грошових виплатах шкоду в сумі 21,47 тис. грн. у порядку та розмірах, встановлених статтями 133 136 Кодексу законів про працю України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь Державної інспекції з карантину рослин по Донецькій області витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 11 квітня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 15 квітня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.