Постанова № 14992896, 12.04.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2011 р. справа № 2а/0570/3590/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Зеленова А. С.

при секретарі Кобець О.А.

за участю:

представника позивачаМакотченко Л.М.,

представника відповідача Добжанської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом малого приватного підприємства «Сінтел» до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000102341 від 18.02.2011, -

В С Т А Н О В И В:

МПП «Сінтел» звернулось до суду з позовом до Горлівської ОДПІ про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000102341 від 18.02.2011 на суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 31765 грн., у т.ч. за основним платежем 25412 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 6353,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що у період з 17.01.2011 по 28.01.2011 Горлівською ОДПІ проводилася планова виїзна перевірка позивача, за результатами якої було складено акт від 04.02.2011 № 171-23-3/20383919. У акті перевірки вказано про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість». Так, у акті перевірки вказано, що у грудні 2008р. в рахунок заробітної плати було надано путівку на суму 18722,40 керівнику підприємства ОСОБА_3 та головному бухгалтеру ОСОБА_4, які є повязаними особами. Разом із тим, відповідач не прийняв до уваги те, що за договором доручення б/н від 17.12.2008 довіритель ОСОБА_4 доручила повіреному МПП «Сінтел», отримати рахунок на оплату путівки і саму путівку на 2-х осіб у ФОП ОСОБА_5 Також відповідач не врахував інші документи по вказаній операції, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність відносин купівлі-продажу між ФОП ОСОБА_5 та МПП «Сінтел» і між МПП «Сінтел» та ОСОБА_4 Таким чином, оскільки право власності на путівку у МПП «Сінтел» не виникало, то відсутні підстави стверджувати про наявність обєкта оподаткування податком на додану вартість у даному випадку.

Крім того, у акті перевірки вказано, що підприємством в перевіряємому періоді включено суму податку до складу податкового кредиту по придбанню ТМЦ, отриманих від ТОВ «Арктика ЛТД» (код ЄДРПОУ 32938581), згідно рішення Господарського суду від 15.12.2010 №Б-37/171-08, без документів, які підтверджують використання ТМЦ в господарській діяльності у розмірі 21668 грн. Витрати по придбанню зазначених ТМЦ було включено до складу валових витрат згідно видаткових накладних на суму 108341,66 грн. Дане порушення призвело до завищення податкового кредиту на суму 21668 грн. Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на тому, що в позивача відсутні первинні документи по даній господарській операції - товарно-транспортні накладні. Позивач не погоджується із таким висновком податкового органу, оскільки в нього був у наявності достатній обсяг первинних документів по господарській операції поставки згідно договору, укладеного 24.11.2006 з ТОВ «Арктика ЛТД». Наявність товарно-транспортних накладних не є обовязковою умовою для віднесення витрат на придбання товару до валових витрат покупця. Крім того, товарно-транспортні накладні підтверджують факт наявності відносин у учасників транспортного процесу, а не у покупців та продавців товарів.

Просив позов задовольнити (т. 1 а.с. 3-8).

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та пояснила, що постанова Господарського суду Харківської області про визнання боржника банкрутом від 01.12.2008 у справі № Б-39/171-08 та ухвала цього ж суду про ліквідацію банкрута від 15.12.2010 у цій справі, надані відповідачем, не мають відношення до господарської операції поставки згідно договору, укладеного 24.11.2006 з ТОВ «Арктика ЛТД». Також вказала, що відповідно до Наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» від 14.10.1997 № 363, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, на який посилається відповідач, товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Разом із тим, вказані вимоги Наказу не можуть застосовуватися до договору, укладеного 24.11.2006 з ТОВ «Арктика ЛТД», оскільки у даному випадку між сторонами договору виникли відносини поставки, а не перевезення. Крім того, вищенаведене положення Наказу не містить будь-яких посилань на призначення товарно-транспортної накладної для зарахування ПДВ до складу податкового кредиту. Єдиною підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка була в позивача у наявності на момент перевірки. Просила позов задовольнити (т. 2 а.с. 107-108).

Представник відповідача у судовому засіданні надала письмові заперечення проти позову, у яких вказала, що перевіркою було встановлено не включення до обсягу поставки за грудень 2008р. вартість поставки повязаній з продавцем особі чи субєкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, а саме у грудні 2008р. у рахунок заробітної плати було надано путівку (туристичні послуги Чехія з 28.12.2008 по 04.01.2009) на суму 18722,40 грн. керівнику та засновнику підприємства ОСОБА_3, головному бухгалтеру ОСОБА_4, які є повязаними особами. Рахунок на отримання туристичних послуг від ФОП ОСОБА_5 від 17.12.2008 № А-00026 на суму 18722,40 грн. без ПДВ призвів до заниження податкового зобовязання за грудень 2008р. на суму 3744,48 грн. Єдиноособовим органом управління МПП «Сінтел» і тільки він одноособово наділений компетенцією на укладання договорів. Головний бухгалтер ОСОБА_4 не мала права укладати договір доручення з МПП «Сінтел», а МПП «Сінтел» не може діяти від імені та за дорученням головного бухгалтера. Таким чином, у даному випадку мав місце удаваний правочин, який вчинений з метою приховування іншого правочину (купівлі-продажу).

Крім того, МПП «Сінтел» до складу валових витрат включено вартість отриманих холодильників від ТОВ «Арктика ЛТД», яке згідно рішення Господарського суду від 15.12.2010 № Б-37/171-08 визнано банкрутом, без документів, які підтверджують використання ТМЦ в господарській діяльності у розмірі 108341,66 грн. На момент перевірки підприємством не надано документів, що підтверджують факт транспортування, доставки ТМЦ (договори перевезення, товарно-супроводжувальні документи), передачі сертифікатів відповідності на зазначені ТМЦ, правомірність віднесення витрат по придбанню холодильників від ТОВ «Арктика ЛТД».

Просила відмовити у задоволенні позову (т. 2 а.с. 64-65).

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами у межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.

Позивач мале приватне підприємство «Сінтел» зареєстрований як юридична особа виконавчим комітетом Горлівської міської ради Донецької області 06.01.1993, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 664021 (т. 1 а.с. 166). МПП «Сінтел» включене до ЄДРПОУ за № 20383919, про що свідчить Довідка Управління статистики у місті Горлівці серії АБ № 208899 від 21.10.2009 (т. 1 а.с. 167), виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 553181 від 22.03.2011 (т. 2 а.с. 4). Позивач здійснює діяльність на підставі Статуту, затвердженого у новій редакції рішенням засновника підприємства від 14.12.2010 (т. 1 а.с. 168-177). З 22.03.1996 позивач перебуває на обліку в Горлівській ОДПІ (Центрально-Міське відділення) як платник податків (т. 2 а.с. 62). Позивач є платником податку на додану вартість з 19.07.1997, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100251578 від 30.10.2009 (т. 1 а.с. 178).

З 17.01.2011 по 28.01.2011 Горлівською ОДПІ була проведена планова виїзна перевірка МПП «Сінтел» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, за наслідками якої складено акт від 04.02.2011 № 171-23-3/20383919 (т. 1 а.с. 10-81).

Згідно з висновком акту перевірки, позивачем допущено порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який з 01.01.2011 втратив чинність у звязку з прийняттям Податкового кодексу України, але діяв на момент спірних правовідносин) у частині заниження підприємством податку на додану вартість на суму 25412 грн., у т.ч. у червні 2008р. 15453 грн., у липні 2008р. 6215 грн., у грудні 2008р. 3744 грн. (т. 1 а.с. 10-81).

18.02.2011 Горлівська ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000102341, яким на підставі акту перевірки та відповідно до п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, абз. 2 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України позивачу донараховано суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 25412 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6353 грн. (т. 1 а.с. 82).

Не погоджуючись із прийнятим Горлівською ОДПІ податковим повідомленням-рішенням, позивач 09.03.2011 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із даним позовом (т. 1 а.с. 3).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

У відповідності до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд приходить до висновку, що відповідач не довів у повній мірі правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 18.02.2011 № 0000102341 з таких підстав.

1. За змістом акта перевірки, однією з підстав для здійснення донарахування позивачу податкових зобовязань з ПДВ стало не включення до обсягу поставки за грудень 2008р. вартість поставки повязаній з продавцем особі чи субєкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, що призвело до заниження податкового зобовязання у грудні 2008р. на суму 3744,48 грн. (т. 1 а.с. 44-45).

Відповідач у акті перевірки вказує, що вказані дії позивача є порушенням приписів п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», якою передбачено, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Під поставкою відповідно п. 1.4 ст. 1 цього Закону розуміється будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Згідно з п. 1.17 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», термін «пов'язана особа» розуміється у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

У відповідності до п. 1.26 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пов'язана особа - посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Дійсно, у грудні 2008р. мала місце оплата з розрахункового рахунку МПП «Сінтел» на розрахунковий рахунок ФО-П ОСОБА_5 коштів у сумі 18722,40 грн. в якості оплати за туристичні послуги (путівки у Чехію для директора підприємства ОСОБА_3 та головного бухгалтера підприємства ОСОБА_4). У подальшому вказана сума сплачених коштів була утримана із заробітної плати вказаних осіб.

Разом із тим, відповідачем не було враховано, що 17.12.2008 між ОСОБА_4 (Довірителем) і МПП «Сінтел» (Повіреним) був укладений договір доручення, згідно умов якого Довіритель доручає, а Повірений бере на себе зобовязання вчинити від імені і за рахунок Довірителя такі юридичні дії: отримати у ФО-П ОСОБА_5 рахунок на оплату туристичної путівки в Чехію з 28.12.2008 по 04.01.2009; оплатити путівку з розрахункового рахунку МПП «Сінтел»; отримати саму путівку на 2 осіб; отримати від ФО-П ОСОБА_5 акт здавання-прийомки; передати ФО-П ОСОБА_5 копію закордонного паспорту, довідку про доходи, склад сім`ї та інші довідки; виконувати будь-які інші дії, необхідні для виконання зобовязань по цьому договору (т. 1 а.с. 183-184).

Ч. 1 ст. 1000 ЦК України передбачено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Таким чином, між ОСОБА_4 та МПП «Сінтел» виникли відносини, що випливають з договору доручення, а не з договору купівлі-продажу, у звязку із чим у даному випадку не мала місце поставка товарів (робіт, послуг), і тому у відповідача були відсутні підстави розповсюджувати на вказану операцію приписи п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, як пояснила свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні (т. 2 а.с. 77-80), яка є головним бухгалтером МПП «Сінтел», туристична путівка по бухгалтерському обліку не оприбутковувалась, оскільки право власності на путівку до підприємства не переходило. У подальшому вартість путівки, що була сплачена підприємством на виконання договору доручення, була утримана з її заробітної плати.

Вказані пояснення свідка ОСОБА_4 також знайшли своє документальне підтвердження під час судового розгляду справи.

Так, як свідчить заява ОСОБА_4, вона просить здійснити оплату туристичної путівки з розрахункового рахунку підприємства, а її вартість вона зобовязується компенсувати після отримання заробітної плати шляхом перерахування коштів у касу підприємства або їх утримання із зарплати (т. 1 а.с. 185).

На підставі вказаної заяви, наказом директора МПП «Сінтел» від 17.12.2008 № 38 було вирішено здійснити вартість туристичної путівки на двох осіб згідно рахунку № ГЕ-НОМЕР_1 від 17.12.2008, виставленого ФО-П ОСОБА_5 у сумі 18722,40 грн. та утримати вартість путівок із заробітної плати співробітників ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за грудень 2008р. у рахунок компенсації підприємству за раніш оплачені путівки у Чехію (т. 1 а.с. 186).

ФО-П ОСОБА_5 був виставлений рахунок на МПП «Сінтел» від 17.12.2008 № ГЕ-НОМЕР_1 на оплату путівок у Чехію для ОСОБА_3, ОСОБА_4 суму 18722,40 грн. (т. 1 а.с. 187).

Платіжним дорученням № 694 від 17.12.2008 МПП «Сінтел» здійснило перерахування коштів у сумі 18722,40 грн. на рахунок ФО-П ОСОБА_5 У призначенні платежу платіжного доручення позивач вказав «Передплата за турпослуги Чехія (28.12.2008-04.01.2009) згідно рахунку №ГЕ-НОМЕР_1 від 17.12.2008 і договору б/н від 17.12.2008 без ПДВ» (т. 1 а.с. 188).

28.12.2008 між ФО-П ОСОБА_5 та МПП «Сінтел» було підписано акт № ГЕ-0000008 здавання-прийомки робіт (надання послуг), яким підтверджено фактичне надання туристичних послуг ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 189).

Згідно розрахункових листків за грудень 2008р. із заробітної плати директора підприємства ОСОБА_3 і головного бухгалтера ОСОБА_4 були утримані кошти як компенсація за туристичну путівку (т. 1 а.с. 190).

Отже, у даному випадку не можливо стверджувати про наявність між ФОП ОСОБА_5 та МПП «Сінтел», а також між МПП «Сінтел» та ОСОБА_4 відносин, які ґрунтуються на договорі купівлі-продажу.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача у судовому засіданні на те, що ОСОБА_4 не мала права укладати договір доручення з МПП «Сінтел», а МПП «Сінтел» не може діяти від імені та за дорученням головного бухгалтера, оскільки такий висновок не ґрунтується на вимогах закону. Жодна норма законодавства не містить обмеження в укладенні договору доручення між підприємством та його співробітником. Крім того, як вказувалось судом вище, у матеріалах справи міститься достатньо доказів того, що між МПП «Сінтел» та ОСОБА_4 мали місце відносини, що ґрунтуються на договорі доручення, а не на договорі купівлі-продажу.

Таким чином, сукупність наведених вище обставин дає підставу суду зробити висновок про те, що відповідачем неправомірно було зроблено висновок про необхідність включення до бази оподаткування суму податку на додану вартість по вказаній вище операції, вчиненій МПП «Сінтел» на виконання договору доручення із ОСОБА_4, що обумовлює необґрунтованість донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 3744 грн.

Оскільки суд прийшов до висновку про неправомірність донарахування контролюючим органом податкового зобовязання позивачу у сумі 3744 грн., то, відповідно, є неправомірним застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій відповідно до абз. 2 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у розмірі 25% вказаної суми, тобто 936 грн.

Отже, є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, податкове повідомлення-рішення від 18.02.2011 № 0000102341 у частині визначення позивачу податкового зобовязання у розмірі 3744 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 936 грн., і тому у цій частині позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

2. 24.11.2006 між ТОВ «Арктика ЛТД» (Продавцем) та МПП «Сінтел» (Покупцем) укладено договір поставки б/н (т. 1 а.с. 84-85), згідно умов якого Продавець зобовязується передати у власність Покупця товар побутову техніку для населення і супутні товари, а Покупець прийняти і оплатити на умовах цього Договору вказаний товар (п. 1.1 Договору).

Позивач на підтвердження виконання умов договору поставки надав суду наступні документи:

- рахунки-фактури на оплату холодильників, виставлені позивачу ТОВ «Арктика ЛТД» (т. 1 а.с. 86-87);

- видаткові накладні на товар (т. 1 а.с. 88-90);

- сертифікати відповідності на товар (т. 1 а.с. 179-182);

- прибуткові накладні (т. 1 а.с. 94-96);

- платіжні доручення і виписки банку про оплату товару (т. 1 а.с. 97-106);

- акти звірки розрахунків за поставлений товар між ТОВ «Арктика ЛТД» і МПП «Сінтел» (т. 1 а.с. 107-108);

- журнал реєстрації довіреностей, згідно якого були видані довіреності на отримання товару працівникам підприємства (т. 1 а.с. 109-111);

- журнал-ордер і Відомість по рахунку 631 за червень-липень 2008р., який підтверджує проведення операції поставки по бухгалтерському обліку підприємства (т. 1 а.с. 112-113);

- реєстри виданих та отриманих податкових накладних (т. 2 а.с. 9-33) та податкові накладні (т. 1 а.с. 91-93), в яких зазначена сума ПДВ, яку позивач відніс до складу податкового кредиту з цього податку у відповідних податкових періодах 2008р., що підтверджено відповідними податковими деклараціями з податку на додану вартість (т. 2 а.с. 34-45).

Загальна сума поставки холодильників згідно вищезазначених документів склала 108341,66 грн., що відповідає даним акту перевірки.

Відповідач у акті перевірки зазначив, що позивачем було неправомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей за вищевказаним договором поставки, які не призначалися для їх використання у власній господарській діяльності підприємства (т. 1 а.с. 48-50).

Суд вважає обґрунтованим такий висновок відповідача, оскільки він повністю відповідає наступним приписам законодавства.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

П.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 цієї статті передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

До того ж, у Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України № 7 від 03.04.2009 «Про стан здійснення судочинства адміністративними судами» наголошується, що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають зясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

На момент проведення перевірки, а також під час судового розгляду справи позивач не надав достатнього обсягу документів, які б підтверджували використання придбаного товару у власній господарській діяльності підприємства.

Так, позивач надав суду витратні накладні (т. 1 а.с. 114-165) на підтвердження обставини наступного продажу товару (холодильників) покупцям, але у цих витратних накладних не вказано прізвищ та ініціалів покупців, а також будь-яких інших відомостей, які б дозволили ідентифікувати покупців.

Крім того, з цих витратних накладних не вбачається, що був здійснений продаж саме тих холодильників, які придбавалися за договором поставки від 24.11.2006 б/н, укладеного з ТОВ «Арктика ЛТД», оскільки у самому договорі поставки відсутнє найменування товару, який є предметом договору, та його ціни або загальної суми поставки. Сторонами договору не укладалися та не підписувалися специфікації на товар, хоча п. 3.1 договору прямо передбачено їх складання для визначення кількості поставляємого товару (т. 1 а.с. 84-85). Також, позивач не надав суду товарно-транспортні накладні, які б підтверджували фактичну поставку товару.

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на відсутність обовязку надавати товарно-транспортні накладні, оскільки це суперечить умовам договору поставки. Зокрема, пунктами 2.1, 2.2, 2.3 договору передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW (Інкотермс 1990) з урахуванням обумовлень, визначених цим Договором, а також усіх додатків і доповнень до нього. Доставка і завантаження товару на транспортний засіб здійснюється на умовах самовивозу (силами і за рахунок Покупця). По додатковій письмовій угоді сторін можлива доставка товару Продавцем, у разі якщо сторонами не обумовлено інше у додатковій угоді (специфікації), доставка здійснюється за рахунок Покупця транспортом Продавця. Продукція доставляється товарними партіями в узгоджений сторонами строк, при цьому сторона договору, яка здійснює перевезення товару, інформує іншу сторону за телефоном або шляхом відправлення факсимільного повідомлення про конкретну дату відвантаження товару із зазначенням часу прибуття транспорту (т. 1 а.с. 84).

Позивач не надав суду письмових додаткових угод, у яких би визначалися умови поставки кожної партії товару, а також строки поставки. Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, що угоди про здійснення поставки на склад Покупця укладалися між сторонами договору усно. Суд не приймає такі доводи позивача, оскільки вони суперечать наступним приписам законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, частина 4 цієї статті вказує, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Крім того, ч. 1 ст. 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином, з огляду на наведені приписи ЦК України, а також умови договору поставки, укладеного між ТОВ «Арктика ЛТД» і позивачем, додаткова угода до цього договору щодо умов поставки повинна була укладатися у письмовій формі.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що вказаний договір поставки не містить істотних умов, наявність яких є обовязковою відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ч.ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ч.ч. 1, 2 ст. 266 ГК України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 267 ГК України, строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Ч.ч. 1, 4 ст. 268 ГК України визначено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Як встановлено судом вище, у договорі поставки, укладеному між ТОВ «Арктика ЛТД» і позивачем, не визначено предмет договору, його ціну, загальну суму поставки. Також сторонами договору не укладалися та не підписувалися специфікації на товар. Наведене свідчить про те, що у договорі поставки відсутні обовязкові істотні умови для того, щоб вважати цей договір укладеним.

Таким чином, сукупність наведених вище обставин дає підставу зробити висновок про те, що позивачем неправомірно було включено до складу податкового кредиту з ПДВ суму податку, сплачену при придбанні товару, що не призначений для використання у власній господарській діяльності підприємства. Отже, є цілком обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи, висновок податкового органу у акті перевірки про порушення позивачем приписів п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” у вигляді завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 21668 грн.

Разом із тим, суд вважає за необхідне зазначити про необґрунтованість посилання відповідача у акті перевірки на постанову Господарського суду Харківської області від 01.12.2008 у справі № Б-39/171-08, згідно якої ТОВ «Арктика ЛТД» визнано банкрутом. Як вказано у цій постанові, підприємницька діяльність ТОВ «Арктика ЛТД» припинилась з дня прийняття постанови, тобто з 01.12.2008, а відносини поставки між ТОВ «Арктика ЛТД» і позивачем мали місце до грудня 2008р. (т. 2 а.с. 81-83). Однак, посилання у акті перевірки на цю постанову не вплинуло на загальну обґрунтованість висновку податкового органу про порушення позивачем приписів п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Отже, оскільки суд прийшов до висновку про правомірність донарахування контролюючим органом податкового зобовязання позивачу у сумі 21668 грн., то, відповідно, є правомірним застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій відповідно до абз. 2 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у розмірі 25% вказаної суми, тобто 5417 грн. Таким чином, позовні вимоги МПП «Сінтел» у цій частині не підлягають задоволенню.

Обираючи спосіб захисту порушеного права - визнання нечинним спірного податкового повідомлення-рішення, - позивач не врахував, що вимога про визнання акта нечинним, як спосіб захисту порушеного права відповідно до статей 105, 162, 171 КАС України може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів, тоді як рішення податкового органу за своєю правовою природою є індивідуальним актом. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність визнання недійсним і скасування податкового повідомлення-рішення Горлівської ОДПІ № 0000102341 від 18.02.2011 в частині визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 4680, 00 грн., у тому числі за основним платежем 3744,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 936,00 грн.

Відповідно до ст. 94 КАС України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, тобто у розмірі 1,70 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов малого приватного підприємства «Сінтел» до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000102341 від 18.02.2011 задовольнити частково.

Визнати недійсним і скасувати податкове повідомлення-рішення Горлівської обєднаної державної податкової інспекції № 0000102341 від 18.02.2011 в частині визначення малому приватному підприємству «Сінтел» податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 4680 (чотири тисячі шістсот вісімдесят) грн. 00 коп., у тому числі за основним платежем 3744 (три тисячі сімсот сорок чотири) грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 936 (девятсот тридцять шість) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь малого приватного підприємства «Сінтел» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 (одна) грн. 70 коп.

Постанову ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 12 квітня 2011 року.

Повний текст постанови виготовлено 17 квітня 2011 року.

Апеляційну скаргу на постанову може бути подано до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Зеленов А. С.