Постанова № 14972419, 15.04.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 квітня 2011 року 09:43 № 2а-2324/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Капанистий В.І. (довіреність від 14.12.2010 р. № 2-2д)

від відповідача: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

ДоІзюмської обєднаної Державної податкової інспекції в Харківській області

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,- ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»звернулась до суду з позовом до Ізюмської обєднаної Державної податкової інспекції в Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень № 0000691501/0 від 05.10.2010 р., № 0000691501/1 від 09.11.2010 р. та № 0000691501/2 від 16.12.2010 р., якими позивачу нараховано штраф у розмірі 4633,95 коп. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобовязання із рентної плати за природний газ.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що (1) такого виду податку (збору) не існує, будь-яким законом цей податок (збір) не встановлений, а тому він не може відповідати за порушення строку сплати цього платежу до бюджету.

Під час розгляду справи позивач подав доповнення позовної заяви в якій виклав додаткові доводи в обґрунтування позовних вимог. Зокрема, позивач зазначив, що (2) відповідно до податкового розрахунку з рентної плати за червень 2010 року позивач задекларував зобовязання з рентної плати за газ у розмірі 216 248,66 грн., які достроково сплатив платіжним дорученням № 300 від 22.07.2010 р., а отже у відповідача не було підстав для ухвалення оскаржуваних рішень про застосування штрафу.

Відповідач подав клопотання про розгляд справи за його відсутності та заперечення проти позову, в яких зазначає, що оскаржувані рішення є обґрунтованими та ухвалені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

Крім того, 14.04.2011 року відповідач надіслав факсимільним звязком додаткові заперечення, в яких зазначив, що з огляду на набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2009 р. по іншій справі № 6/338 (постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2009 р. по справі № 22-а-37115/08) щодо податкового повідомлення-рішення на суму 22847,93 грн., зазначена сума була внесена до облікової картки позивача як заборгованість із рентної плати за природний газ.

Відповідач в обґрунтування оскаржуваних рішень також зазначає, що виходячи з цього та положень п. 7.7. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі-Закон № 2181), відповідач частину платежу за вищезгаданим платіжним дорученням № 300 від 22.07.2010 року, зарахував в погашення раніше виниклої заборгованості, у звязку з чим податкове зобовязання з рентної плати за природний газ за червень 2010 року не було погашено в повному обсязі своєчасно, а решта заборгованості за червень 2010 року у розмірі 23169,73 грн. була погашена за рахунок наступного платежу 30.08.2010 р. платіжним дорученням № 3245, тобто із запізненням на 31 день, що і зумовила нарахування штрафу за несвоєчасну сплату податкового зобовязання з рентної плати за газ за червень 2010 року. Відтак, відповідач вважає оскаржувані рішення законним та обґрунтованим та просить відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 15 квітня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ДК «Укргазвидобування»(ідентифікаційний код юридичної особи 30019775; місцезнаходження: м. Київ, вул. Кудрявська 26/28), взята на податковий облік в Борівському відділенні Ізюмської ОДПІ 08.02.2007 р. за № 80207, як платника окремих видів податків (ресурсних платежів).

16.07.2010 року позивачем подано до податкового органу «Податковий розрахунок рентної плати за видобуті нафту, природний газ і газовий конденсат»за червень 2010 року в якому, зокрема, задекларовано податкове зобовязання з рентної плати за природний газ у розмірі 216248,66 грн.

Позивач сплатив визначене у податковому розрахунку податкове зобовязання у повному обсязі платіжним дорученням № 300 від 22.07.2010 р., яке проведено (виконано) казначейством 23.07.2010 року.

23 вересня 2010 року Ізюмською обєднаною Державною податковою інспекцією в Харківській області проведено перевірку дотримання вимог податкового законодавства з питань своєчасності сплати ДК «Укргазвидобування» узгоджених податкових зобовязань з рентної плати за природний газ, який видобувається в Україні, за період з 30.07.2010 року по 23.09.2010 року.

Перевіркою встановлено, що в порушення п/п. 5.3.1. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі Закон № 2181) несвоєчасно перераховувались узгоджені податкові зобовязання по рентній платі у сумі 23169,73 грн.

Зокрема, перевіркою встановлено затримку платежу відповідно до розрахунку від 16.07.2010 року № 4986 на 31 день, а саме - граничний строку платежу настав 30.07.2010 року, а фактично платіж сплачений 30.08.2010 року (пл.дор.№3245).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.10.2010 року за № 0000691501/0, яке ухвалено на підставі п/п. 17.1.7. Закону № 2181 та яким позивачу нараховано штраф у розмірі 4633,95 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене рішення залишено без змін та відповідачем ухвалено наступні повідомлення-рішення № 0000691501/1 від 09.11.2010 р. та № 0000691501/2 від 16.12.2010 р.

Як встановлено під час розгляду справи спірні відносини виникли у звязку з тим, що відповідач спрямував частину платежу, який у загальній сумі 216248,66 грн. перераховувався вищезгаданим платіжним доручення № 300 від 22.07.2010 року, в погашення заборгованості, що виникла раніше. Тобто, податковий орган самостійно без згоди позивача погасив борг, що виник раніше, за рахунок коштів, перерахованих платником за інший податковий період. При цьому, під час розгляду справи відповідачем не було надано будь-яких рішень, повідомлень щодо перерозподілу зазначеного платежу та доказів інформування позивача про такий перерозподіл. За рахунок цього в особовій картці позивача виникла заборгованість щодо податкових зобовязань за червень 2010 року, яка була погашена податковим органом за рахунок наступного платежу позивача за платіжним дорученням від 30.08.2010 р. № 3245, яким сплачувались податкові зобовязання за інший податковий період. Виходячи з цього, податковий орган визначив, що залишок несплачених податкових зобовязань за червень 2010 року у сумі 23169,73 грн. позивач сплатив із запізненням в 31 день та, відповідно, нарахував спірну суму штрафу у розмірі 4633,95 грн.

Крім того, як зазначено вище, позивач не вважає рентну плату податком, збором (обовязковим платежем), встановленим Законом, а отже порушення строків його сплати не спричиняє застосування наслідків (санкцій), визначених п/п. 17.1.7. Закону № 2181.

Що стосується доводів позивача про те, що (1) рентна плата не є податком/збором (обовязковим платежем), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 28 Кодексу України про надра користування надрами є платним.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 року № 1251-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рентні платежі відносяться до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Частиною третьою статті 1 цього Закону зокрема передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Для цілей застосування та тлумачення актів законодавства про оподаткування, під системою цієї галузі законодавства слід розуміти структурно впорядковану сукупність нормативно-правових актів, що побудована за ієрархією відповідно до їхньої юридичної сили і предметом регулювання якої є податкові правовідносини. Такими актами законодавства встановлюються ставки, механізми справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), пільги з оподаткування, тощо.

У взаємозвязку з цим суд зазначає, що 3 червня 2008 року Верховною Радою України прийнято Закон № 309-VI«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі Закон № 309), який за своєю суттю та предметом регулювання є спеціальним законом з питань оподаткування.

Пунктом 4 розділу II цього Закону «Прикінцеві положення», який діяв в період до 01.01.2011 року, було визначено обовязок таких субєктів господарювання, як позивач, щодо внесення (сплати) рентної плату за природний газ (у т.ч. нафтовий (попутний)), а також податковий (звітний) період щодо нарахування і сплати цих платежів.

Зокрема, цією нормою в період спірних відносин було встановлено, що у кожному податковому (звітному) періоді, що дорівнює календарному місяцю, суб'єкти господарювання, які здійснюють видобуток (у тому числі під час геологічного вивчення) вуглеводневої сировини, а саме природного газу (у тому числі нафтового (попутного) газу) та газового конденсату і нафти на підставі спеціальних дозволів на право користування надрами, вносять у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, до Державного бюджету України рентну плату у розмірах, встановлених пунктом.

У взаємозвязку з цим, суд зазначає, що Порядок обчислення та внесення рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, на який є посилання в Законі № 309 та який є спеціальним законом з питань оподаткування, був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року № 256 (із змінами на час виникнення спірних відносин) (далі - Порядок).

У пункті 1 Порядку, який діяв до 01.01.2011 року, зазначено, що він визначає механізм обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат у розмірах, установлених законом. При цьому, зазначений Порядок містить пряме посилання на норми Закону № 309.

Відтак, ця постанова прийнята на підставі та на виконання закону з питань оподаткування, оскільки відповідне посилання на цей Порядок міститься в самому Законі № 309, як і сам Порядок містить пряме посилання на Закон № 309.

У взаємозвязку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що рентна плата за природний газ відноситься до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), відносини щодо сплати якої, у т.ч. обовязок позивача щодо її сплати, регулювалися на час виникнення спірних відносин Законом № 309, яким визначено елементи правового регулювання цього платежу, з урахуванням регламентації процедури, визначеної зазначеним Порядком.

При цьому, суд зазначає, що визначені у законодавстві з питань оподаткування терміни (вирази, слова) «рентна плата»та «рентні платежі»мають одне значення і застосовуються в розумінні одного й того ж загальнодержавного обовязкового платежу.

Виходячи з наведеного є помилковими та такими, що не відповідають вимогам законодавства, доводи позивача, що рентна плата не встановлена як загальнообов'язковий платіж.

В контексті наведеного, суд також зазначає, що виходячи з положень пунктів 7 і 8 Порядку, податковий розрахунок за звітний місяць подається до 20 числа місяця, наступного за звітним, а сума податкових зобов'язань з рентної плати, визначена у податковому розрахунку за звітний (податковий) період, сплачується платником до Державного бюджету України протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такого податкового розрахунку з урахуванням фактично сплачених авансових внесків.

В даному випадку податковий розрахунок за червень 2010 року поданий 16.07.2010 року, тобто своєчасно.

Оскільки суми рентних платежів були самостійно визначені позивачем у податковому розрахунку, ці податкові зобовязання вважаються узгодженими в силу положень п.5.1. Закону № 2181 та підлягали сплаті до бюджету в строк до 30.07.2010 року включно в силу положень п/п. 5.3.1. Закону № 2181 та вищезгаданого Порядку.

Як встановлено вище судом, податкові зобовязання за червень 2010 року були у повному обсязі і своєчасно сплачені позивачем дорученням №300 від 22.07.2010 р., яке проведено (виконано) казначейством 23.07.2010 року, однак частково перерозподілені відповідачем із спрямуванням частини платежу на погашення заборгованості, що виникла раніше, що і стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки, на думку податкового органу, податкове зобовязання за червень 2010 року не було погашено своєчасно в повному обсязі.

У взаємозвязку з вищенаведеним та в контексті доводів позивача про (2) безпідставність такого перерозподілу та, відповідно, протиправність нарахування штрафу за несвоєчасну сплату податкових зобовязань з рентної плати за червень 2010 року, суд зазначає наступне.

Пунктом 1.2 ст. 1 Закону № 2181 (в редакції на час виникнення спірних відносин) було встановлено, що податкове зобов'язання платника податків - це зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 1.3 вказаної статті передбачено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Згідно із п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" (в редакції на час виникнення спірних відносин) платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових) платежів у встановлені законами терміни.

Як визначено у пункті 7.1 статті 7 зазначеного Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Згідно з п. 3.1.1 ст. 3 Закону України № 2181 активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.

При цьому, згідно до п. 20.1 ст. 20, п. 21.1 ст. 21 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціатором переказу може бути платник, ініціювання переказу проводиться шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 29.03.2004 за N 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Аналізуючи в сукупності наведені вище норми та фактичні обставини, суд приходить до висновку, що на час виникнення спірних відносин позивач мав право на власний розсуд визначати цільове призначення своїх грошових коштів (платежів).

Виходячи із зазначених норм, у податкового органу відсутні повноваження самостійно змінювати цільове призначення платежу, визначеного платником податків при сплаті податкових зобовязань, та примусово здійснювати розподіл перерахованих позивачем коштів без волевиявлення власника грошових коштів.

Аналогічна правова позиція з питань застосування п. 7.7. Закону № 2181, на яку посилається відповідач в обґрунтування правомірності використання частині платежу позивача, викладена у постановах Верховного Суду України "Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення" № 21-1162во09 від 08.12.2009, від 27.10.2009 р. № 09/186, від 27.10.2009 р. № 09/188, яка полягає в тому, що п. 7.7 Закону № 2181-III не дає податковому органу право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу.

Закон № 2181 серед переліку заходів, які вживаються контролюючим органом, не містить такого заходу як зміна цільового призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Відтак, відповідач не мав правових підстав зараховувати частину платежу (змінювати призначення платежу/здійснювати перерозподіл коштів) за платіжним дорученням № 300 від 22.07.2010 року в рахунок інших платежів (інших податкових зобовязань/податкового боргу) ніж так, як визначено у призначенні платежу - «Рентна плата за природний газ за червень 2010 року», а їх зарахування іншим чином не відповідає вимогам Закону № 2181.

Сплативши суму податкових зобовязань, визначену у зазначеному платіжному дорученні, позивач в повній мірі та своєчасно (достроково) виконав свої податкові зобовязання з рентної плати за природний газ за червень 2010 року, а отже підстав для застосування до нього штрафу за несвоєчасне виконання податкових зобовязань не має, з огляду на що суд приходить до висновку, що спірні рішення не ґрунтуються на вищевказаних положеннях законодавства.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В даному випадку, виходячи з вищенаведеного та обставин справи, суд прийшов до висновку, що відповідачем не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень, а отже позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(код 30019775; адреса: м. Київ, вул. Кудрявська 26/28) задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Ізюмської обєднаної Державної податкової інспекції: № 0000691501/0 від 05.10.2010 р., № 0000691501/1 від 09.11.2010 р. та № 0000691501/2 від 16.12.2010 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ДК «Укргазвидобування»на відшкодування судового збору (державного мита) 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А.Кармазін

Повний текст постанови складений та підписаний 18 квітня 2011 року