Постанова № 14969807, 29.03.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2011 р. Справа № 2-а-5354/10/0270 м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,

при секретарі судового засідання Терлецькому Євгену Броніславовичу,

за участю представника прокуратури Стецюк Нелі Дмитрівни,

представника позивача Грусевич Наталії Михайлівни,

у відсутність відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом прокурора Замостянського району м. Вінниці в інтересах держави та урядового органу державного управління, що діє у складі Міністерства транспорту та звязку України і йому підпорядковується Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі його структурного підрозділу - територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення штрафної санкції

ВСТАНОВИВ :

31 грудня 2010 року прокурор Замостянського району м. Вінниці в інтересах держави та урядового органу державного управління, що діє у складі Міністерства транспорту та звязку України і йому підпорядковується Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі його структурного підрозділу - територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області (ТУ ГДІ у Вінницькій області) звернувся в суд з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ФОП ОСОБА_3.) про стягнення штрафної санкції в розмірі 680 грн.

Зазначив, що під час проведення перевірки державними інспекторами ТУ ГДІАТ у Вінницькій області встановлено порушення перевізником вимог п.32 Правил надання послуг пасажирського автотранспорту, затверджених Постановою КМУ від 18 лютого 1997 р. N 176, та вимог статті 39 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме, відповідач здійснював перевезення автобусом, переобладнаним з вантажного без оформлення протоколів випробувань.

В результаті виявлення даного правопорушення складено акт від 04.06.2010 року, а в подальшому, на підставі статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” начальником ТУ ГДІАТ у Вінницькій області винесена постанова від 29 червня 2010 року №088876 про застосування до ФОП ОСОБА_3 фінансової санкції в розмірі 680 грн.

Посилаючись на те, що ФОП ОСОБА_3 постанову про застосування фінансових санкцій у встановленому порядку не оскаржив, добровільно не сплатив застосовані штрафні санкції, що тягне за собою ненадходження коштів до бюджету та порушення економічних інтересів держави, прокурор вимушений звернутись до суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 грудня 2010 року відкрито скорочене провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.

Відповідно до ухвали суду від 19 січня 2011 року судом ухвалено розглядати справу за загальними правилами КАС України.

На адресу суду позивачем подано заяву від 07.02.2011 року про зупинення провадження у справі до вирішення справи за позовом ОСОБА_4 до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області про скасування постанови від 29 червня 2010 року №088876.

Даний адміністративний позов ОСОБА_4 до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області залишено без розгляду, у звязку із чим провадження у справі було поновлено на підставі ухвали суду від 04 березня 2011 року.

Відповідач - ФОП ОСОБА_3 в судові засідання, призначені на 16 березня 2011 року, 29 березня 2010 року жодного разу не зявлявся, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи.

При цьому, слід зазначити, що судові повістки ФОП ОСОБА_3 направлялися за адресою, вказаною прокурором у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Розгляд справи по суті у звязку з неявкою відповідача переносився.

Відповідно до частини четвертої статті 33 КАС України, у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх поштової адреси, судовий виклик або судове повідомлення надсилаються юридичним особам та фізичним особам-підприємцям за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

За вказаних підстав, вважається, що відповідач повідомлений належним чином.

Разом із тим, в матеріалах адміністративної справи містяться заперечення відповідача (а.с.23-24), відповідно до яких останній позов не визнає, а постанову про застосування фінансової санкції вважає протиправною.

Отже, виходячи зі змісту статті 128 КАС України неявка відповідача або його уповноваженого представника без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття, не є перешкодою для розгляду справи протягом розумного строку, у звязку з чим судом розглянуто справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача та прокуратури заявлені позовні вимоги підтримали, пославшись на обставини, викладені в адміністративному позові.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши надані позивачем матеріали, а також оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

04.06.2010 року, на підставі завдання на перевірку від 28.05.2010 року №029726, державними інспекторами ТУ ГДІАТ у Вінницькій області Ю.Б.Сорокіним та Т.В.Проніним проводилась перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Під час перевірки виявлено, що водій ОСОБА_5 на автомобілі марки «Мерседес-Бенц 310», державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ФОП ОСОБА_3, здійснював перевезення автобусом, переобладнаним з вантажного без оформлення протоколів випробувань, чим порушив вимоги п.32 Правил надання послуг пасажирського автотранспорту, затверджених Постановою КМУ від 18 лютого 1997 р. N 176, та вимог статті 39 Закону України “Про автомобільний транспорт” (а.с.7).

У звязку з виявленими порушеннями, інспекторами на місці складено акт.

З даним актом водій ознайомлений, його підписав та надав пояснення, що протокол знаходиться у перевізника.

Розгляд справи щодо порушення відповідачем законодавства про автомобільний транспорт проведено комісією ТУ ГДІАТ у Вінницькій області 29 червня 2010 року.

За результатами розгляду справи начальником ТУ ГДІАТ у Вінницькій області винесена постанова від 29 червня 2010 року №088876 про застосування фінансових санкцій в розмірі 680 грн. (а.с.5)

Відповідач копію постанови 05 липня 2010 року отримав, про що свідчить його підпис на ній.

Постанова начальника ТУ ГДІАТ у Вінницькій області відповідачем не виконана та у встановленому законом порядку не оскаржена.

Оскільки штрафна санкція підприємцем так і не сплачена, то це стало підставою звернення прокурора з позовом до суду про примусове стягнення.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України “Про автомобільний транспорт”.

Частинами першою, третьою статті 5 Закону України “Про автомобільний транспорт”, визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, державними органами управління автомобільним транспортом, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.

Державний контроль, відповідно до статей 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (Порядок), здійснюється Головавтотрансінспекцією, її територіальними управліннями в областях, Автономній Республіці Крим, м. Києві та Севастополі шляхом проведення посадовими особами планових, позапланових та рейдових перевірок.

Що стосується внутрішніх перевезень пасажирів, то загальні положення про ці перевезення визначаються розділом ІІ Закону України “Про автомобільний транспорт”.

Зокрема, відповідно до статті 35 цього Закону послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяються на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення.

Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджує Кабінет Міністрів України.

Згідно із статтею 39 Закону №2344 автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і предявляти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень:

- для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

- для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно до п.32 Правил надання послуг пасажирського автотранспорту, затверджених Постановою КМУ від 18 лютого 1997 р. N 176 забороняється надання послуг з перевезення пасажирів з використанням автобусів, переобладнаних з транспортних засобів іншого призначення, за відсутності протоколів випробувань таких автобусів на відповідність вимогам правил Європейської економічної комісії - N 43 (перевірка маркування безпечного скла); N 36 чи N 52 (залежно від пасажиромісткості, в обсязі вимог законодавчо регульованої сфери до автобусів, що перебувають в експлуатації); N 80 (вимоги до міцності сидінь та елементів їх кріплення, застосування сертифікованих сидінь, відповідність кріплення сидінь типовим схемам та конструктивним рішенням, перевіреним випробуваннями), виданих акредитованими Національним агентством з акредитації випробувальними лабораторіями. Зразок протоколу затверджується спільним наказом МВС та Мінтрансзв'язку.

Під час проведення рейдової перевірки транспортних засобів, яка проводиться на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях вантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контроль-вагових комплексах, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, у пунктах пропуску через державний кордон за погодженням з начальником органу охорони державного кордону - перевіряються, зокрема, наявність визначених статтею 39 Закону №2344 документів, на підставі яких здійснюється перевезення автомобільним транспортом, та інше (ст. 14, п. 1, 3 ст.15 Порядку).

Таким чином, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема відсутність встановлених Законом документів, посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 Порядку (ст. 21 Порядку).

Відповідно до статей 25, 26 Порядку, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням субєкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи субєкта господарювання) у присутності уповноваженої особи субєкта господарювання не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Про час і місце розгляду справи уповноважена особа субєкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

Згідно з пунктом абз.12 частини першої статі 60 Закону №2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників за невиконання приписів органів державного контролю щодо усунення порушень транспортного законодавства застосовується штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У таких випадках, керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування фінансових санкцій, яка оформляється згідно з додатком 5 Порядку (ч. 2 ст. 27 Порядку).

Відповідно до статей 28, 29 Порядку фінансова санкція повинна бути перерахована субєктом господарювання на зазначений у постанові рахунок не пізніше ніж протягом пятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування фінансових санкцій, про що повідомляється орган державного контролю, посадовою особою якого винесено відповідну постанову.

Копія постанови видається на пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі субєкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням.

Порядок оскарження і опротестування постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України (ст.ст. 32-35 Порядку).

Зокрема, скарга на постанову про застосування фінансових санкцій може бути подана до вищого за підпорядкуванням органу державного контролю.

Скарга на постанову подається протягом 10 днів після її винесення. Подання в установлений строк скарги зупиняє виконання постанови до розгляду скарги по суті.

Крім того, відповідно до пункту 40 Порядку, уповноважена особа субєкта господарювання, водій мають право: ознайомитися з актом, підписати або відмовитися від його підписання; надати свої пояснення та зауваження щодо змісту акта.

А як встановлено судом, відповідач з постановою про застосування фінансової санкції був ознайомлений і правом на оскарження її в передбаченому законом порядку скористався, але до вирішення справи по суті відкликав позовну заяву.

За таких обставин, та враховуючи, що за даного предмету спору суд не оцінює правомірність прийнятого рішення, що свідчило б про вихід за межі позовних вимог, а обмежується лише вимогою про стягнення, яка спрямована на здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, вона підлягає задоволенню.

При цьому слід зазначити, що оскільки чинним законодавством України не передбачено механізму примусового стягнення фінансових санкцій у випадку несплати їх в добровільному порядку, зокрема, Закон України “Про автомобільний транспорт” не передбачає примусового виконання постанови про застосування фінансових санкцій органами державної виконавчої служби, то вищевказана сума, добровільно не сплачена відповідачем, підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідно до статей 11, 86, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Крім того, варто уточнити і щодо тієї обставини, що з адміністративним позовом звернувся прокурор Замостянського району м. Вінниці в інтересах держави та урядового органу державного управління, що діє у складі Міністерства транспорту та звязку України і йому підпорядковується ГДІАТ в особі структурного підрозділу - ТУ ГДІАТ у Вінницькій області.

Так, оскільки згідно із пунктом 1 Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14 грудня 2005 року №888, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2005 року №1573/11853 територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі є територіальними структурними підрозділами Головавтотрансінспекції без права юридичної особи, утворюються відповідно до Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2004 року №1190, мають печатку зі своїм найменуванням і зображенням малого Державного Герба України, утримуються за рахунок державного бюджету, а їх видатки та доходи є складовими кошторису доходів і видатків Головавтотрансінспекції, то за таких обставин ці субєкти не наділені адміністративною процесуальною правоздатністю та адміністративною процесуальною дієздатністю.

Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення ним в адміністративному суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу і при цьому стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ.

Несплата фінансових санкцій тягне за собою ненадходження коштів до державного бюджету та ставить під загрозу своєчасне виконання державною економічних, соціальних, політичних та інших функцій та суттєво порушує інтереси держави, що покладає на прокуратуру обовязок представництва, як це передбачено статтею 121 Конституції України.

Згідно із статтею 36-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, підставою представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до статті 60 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Оскільки відповідно до Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2004 року №1190 інспекція діє у складі Міністерства транспорту України і йому підпорядковується, утримується за рахунок Держбюджету, та в кошторисі витрат на утримання установи не передбачено витрат по сплаті держмита при зверненні за захистом інтересів до суду, то звернення позивача до прокурора Замостянського району м. Вінниці з проханням про стягнення накладеної фінансової санкції із ФОП ОСОБА_3 в судовому порядку спрямоване на захист інтересів держави і відповідає чинному законодавству.

Таким чином, за обставин, коли вимоги прокурора та позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, знайшли підтвердження матеріалами справи, суд доходить висновку про доцільність задоволення позову.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача субєкта владних повноважень, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Крім того, відповідно до положень статті 256 КАС України негайно виконуються постанови, прийняті в порядку скороченого провадження.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) в дохід Державного бюджету України ( р/р 31111106700002, код ЄДРПОУ 34701167, Держбюджет м. Вінниця 21081100, ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця МФО 802015) кошти в сумі 680 (шістсот вісімдесят) гривень.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя (підпис)Чудак Олеся Миколаївна

з оригіналом згідно

Суддя

Секретар