Постанова № 14954345, 14.04.2011, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2011 року Справа № 5005/727/2011

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),

суддів: Лотоцької Л.О., Євстигнеєва О.С.

при секретарі: Соловйової О.І.

прокурор у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

за участю представників сторін:

від позивача: Шульга М.О. (дов. № 43-мр від 24.01.11 р.);

від відповідача: Постойко Ю.П. (дов. б/н від 31.12.10 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Агросс” м. Дніпропетровськ. на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2011 р. у справі № 5005/727/2011

за позовом Прокурора Заводського району м. Дніпродзержинська в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської ради м. Дніпродзержинськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агросс” м. Дніпропетровськ

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 22.02.2011 р. у справі № 5005/727/2011, яке підписано 24.02.2011 р. і оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України (суддя Манько Г.В.), задоволено позов прокурора Заводського району м.Дніпродзержинська, пред’явленого в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської ради м. Дніпродзержинськ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агросс” м. Дніпропетровськ від 29.01.2005 р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

Вказаним рішенням змінено п.3.1 договору оренди земельної ділянки від 29.01.2005 р., зареєстрованого за № 01995 від 03.02.2005 р., укладеного між Дніпродзержинською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю “Агросс”, виклавши його в наступній редакції:

“п.3.1 Річна орендна плата вноситься “Орендарем” виключно у грошовій формі у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України, на підставі довідки про визначення грошової оцінки земельної ділянки, виконаної Дніпродзержинським міським управлінням земельних ресурсів на рахунок місцевого бюджету”.

Стягнуто з відповідача в доход державного бюджету 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На примусове виконання рішення 09.03.11 р. видано накази.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Агросс” не погодилося з вказаним рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просить відновити строк подання апеляційної скарги, скасувати рішення по даній справі і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, ухвалою від 24.03.2011 р., відновив строк на подання апеляційної скарги і призначив справу до розгляду.

Скаржник вважає, що прийняте рішення є необґрунтованим і незаконним, таким, що не об’єктивно (неповно та поверхово) відображає обставини справи і неправильно встановлює юридичну сутність і характер спірних правовідносин; висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи; рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач зазначає в скарзі, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, за винятком коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Скаржник вважає, що у даному випадку остаточні правовідносини оренди виникли між позивачем та відповідачем у 2007 р., тому на них неможливо поширити дію нового законодавства щодо зміни існуючих договірних правовідносин, з огляду на наведені приписи Конституції України, відтак, положення нового законодавства щодо внесення змін до частини другої статті 21 Закону України “Про оренду землі”, Податкового кодексу України можуть і повинні бути застосовані до орендних відносин, які виникають після набрання ними чинності, тобто, до договорів, які укладаються після набрання ними чинності.

Щодо договорів, укладених до внесення у законодавство відповідних змін, то така зміна можлива лише на умовах та з підстав, передбачених договором, або якщо законом прямо встановлена відповідна умова, при настанні якої орендна плата підлягає перегляду.

Положеннями договору оренди земельної ділянки від 29.01.2005 р. не передбачена можливість “автоматичної” зміни умов такого правочину в частині визначення розміру орендної плати, якщо такі умови вказаного правочину перестали відповідати вимогам законодавства.

Відповідач вказує у скарзі, що пунктом 3.3 договору передбачені підстави перегляду розміру орендної плати, а не її автоматичної односторонньої зміни за рішенням Дніпродзержинської міської ради.

Крім того, відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна господарських договорі в односторонньому порядку не допускається. Сторона, яка вважає за необхідне змінити умови договору, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором, а при не досягненні згоди між сторонами щодо змін договору заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Належних доказів дотримання позивачем встановленого процедурного порядку запропонування змін до такого правочину Дніпродзержинською міською радою суду першої інстанції надано не було.

Скаржник вважає, що висновок суду першої інстанції, що договір оренди підлягає зміні судом, зважаючи на наявність усіх чотирьох умов, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, на які посилається позивач в позовній заяві, не відповідає нормам матеріального права, оскільки статтею 652 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору за рішенням суду допускається у разі істотної зміни обставин, але у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або тягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду без змін, оскільки вважає, що рішення прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права та у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Прокурор у судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив, не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні. Неявка прокурора не перешкоджає перегляду справи за наявними в ній доказами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що між Дніпродзержинською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агросс” (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 29.01.2005 р.

Згідно з пунктом п.1.1 договору орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0092 га, що знаходиться за адресою: м.Дніпродзержинськ, вул. Комунарна, 10-а, згідно з планом земельної ділянки, що додається.

Підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 23.12.2004 р. № 467-17/ІУ.

Цільове призначення земельної ділянки: землі роздрібної торгівлі та комерційних послуг (1.11.3)

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладання цього договору становила 72 279,25 грн.

Земельна ділянка передається в оренду з метою несільськогосподарського використання для розміщення об’єкту торгівлі.

Договір укладено на строк до 23.12.2014 р.

Пунктом 3.1 договору сторони встановили, що орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі в розмірі 882,00 грн./рік, що становить 73,50 грн./міс і вноситься на рахунок місцевого бюджету.

Сторони дійшли згоди, що розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках і з моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором; підвищення цін, тарифів тощо, у тому числі внаслідок інфляційних процесів; збільшення розміру ставки земельного податку; інших випадках передбачених законодавчими актами України. (п.3.3).

За умовами договору орендодавець має право вимагати від орендаря збільшення розмірів орендної плати у разі збільшення відповідно до законодавства розмірів земельного податку та інших мотивів, визначених у пункті 3.3. цього договору (п. 6.2.3).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№309-VI від 03.06.2008 року в Закон України «Про оренду землі»були внесені зміни, зокрема, ч. ч. 4 та 5 ст. 21 викладені в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення –розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель – трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині». Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування –з 04.06.2008 р.

В зв’язку із введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011р. (від 02.12.2010 N 2755-VI), Закон України „Про плату за землю” втратив чинність згідно ч. 2 Прикінцевих положень Кодексу. Питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.01.2011 р. регулюється виключно Податковим кодексом України.

Згідно із статтею 287 Податкового кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з вимогами ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю –це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а також не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки ( ст.ст. 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України).

З метою вдосконалення земельних відносин у сфері оренди землі, встановлення економічно обґрунтованої орендної плати, приведення діючих договорів оренди землі у відповідність до вимог чинного законодавства, міською радою було прийнято рішення № 60-04/VІ від 28.01.2011р. «Про внесення змін до договорів оренди землі», яким доручено управлінню земельних відносин міської ради проводити роботу з орендарями земельних ділянок щодо приведення діючих договорів оренди землі у відповідність до вимог статті 288 Податкового кодексу України (п.1.1.).

Відповідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. До розмежування земель державної і комунальної власності, повноваженнями з розпорядження ними в межах населених пунктів, тобто функціями виконавчої влади, наділені міські ради (Розділ Х Перехідні положення, п.12 Земельного кодексу України).

Частина 2 ст. 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, а тому у разі прийняття відповідним органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за земельні ділянки та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. п.3.4.7 Рекомендації Президії ВГСУ від 02.02.2010 р. № 04-06/15 “Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства”.

Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про оренду землі”, Податковим кодексом України, іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є однією із форм плати за землю, включена до переліку загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) і в повному обсязі зараховується до місцевих бюджетів.

Підставою для нарахування орендної плати за землю є договір оренди земельної ділянки, який укладається сторонами - орендодавцем та орендарем.

Частиною третьою ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АР Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору має відповідати цьому акту (ст. 648 ЦК України).

Частинами 1, 2 статті 632 ЦК України передбачено, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної виконавчої влади або місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках, і на умовах, встановлених договором або законом.

Як встановлено статтями 759 та 762 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди), і договором або законом можуть бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Відповідно до ст. 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Про це зазначено і в ст. 92 Земельного кодексу України.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі»визначено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Згідно ст. 15 Закону України "Про оренду землі", орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією із істотних умов договору оренди землі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у зв'язку із законодавчою зміною річного розмір орендної плати за землю усі договори оренди землі, повинні відповідати вимогам чинного законодавства, і річний розмір орендної плати за землю не повинен бути меншим трикратного розміру земельного податку.

Згідно з ст. 30 Закону України „Про оренду землі" та п. 8.1. договору, зміна умов договору оренди здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна умов договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором, законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

За п. 3.3. договору, розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках і з моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором; підвищення цін, тарифів тощо, у тому числі внаслідок інфляційних процесів; збільшення розміру ставки земельного податку; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до ч. З ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи відповідача щодо порушення ст.58 Конституції України не можуть бути підставою для відмови в позовних вимогах в силу наступного:

за статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Отже, суд не порушував зазначені норми. Крім того, слід враховувати, що зміни до договору вносяться не з моменту його укладення, а на майбутнє і ці зміни повністю відповідають чинному земельному законодавству України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України (постанова ВГСУ від 02.02.2010 року по справі № 32/175-09 та ін.).

У листі Вищого господарського суду України від 06.08.2008 р. № 01-8/471 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)”, зокрема, зазначено: відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору. Крім того, слід враховувати, що в силу ст.4 ГК України земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

За таких обставин рішення місцевого господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства і повинно бути залишено без зміни, а апеляційна скарга –без задоволення.

Керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Агросс” м.Дніпропетровськ. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2011 р. у справі № 5005/727/2011 залишити без змін.

Головуючий Р.М. Бахмат

Судді: Л.О. Лотоцька

О.С. Євстигнеєв

Постанова виготовлена в повному обсязі 15.04.2011 р.

З оригіналом згідно:

Пом. судді І.Г.Логвиненко