Постанова № 14929802, 04.04.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2011 року Справа № 2а-0870/1067/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді О.В. Конишевої,

при секретарі судового засідання А.С. Нецик

за участю представників сторін :

від позивача Шайтанов А.С

Рядинська К.М.

Белова О.О.

від відповідача Крошка В.В.

Близнюк А.В.

Мацко К.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (далі - позивач) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Запоріжжі (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000510808/0 та №0000520808/0 від 12.07.2010.

Представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просять позов задовольнити у повному обсязі. Зокрема зазначивши, що підприємство за період, що перевірявся, здійснювало господарську діяльність, спрямовану на отримання доходу в грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, при цьому безпосередня участь підприємства в організації такої діяльності була регулярною, постійною і істотною. Закон України «Про податок на додану вартість» не встановлює жодних додаткових вимог щодо формування податкового кредиту з ПДВ, ніж зазначені в п.7.4.1 та 7.2.6 ст.7 цього закону. Порядок формування податкового кредиту звітного періоду з ПДВ не має зв`язку з фінансовим результатом звітного періоду.

Згідно пояснень представників Позивача, перевищення собівартості продукції ВАТ «ЗАлК» над ціною її реалізації пов`язано виключно з діючими економічними та ринковими факторами. Вартість продукції підприємства напряму залежить від котирувань Лондонської Біржі Металів на алюміній, а отже ціна реалізації продукції підприємства відповідає рівню звичайних цін. Контролюючі органи не мають права вимагати від підприємства встановлення ціни реалізації продукції, на товари, ціни на які не регулюються державою. Висновки Відповідача про порушення Позивачем вимог пп.7.4.1, 7.4.4, 7.7.1, 7.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року №168/97-ВР, та про завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 72602937грн. вважає такими що є безпідставними та незаконними. Виходячи з цього Позивач просить позов задовольнити, спірні податкові-повідомлення рішення скасувати.

Відповідач з позовними вимогами не погодився з підстав, викладених у наданих запереченнях. Зазначає, що фахівцями СДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка ВАТ “ЗАлК” з питань правомірності формування податкового обліку з податку на додану вартість по господарським операціям за період з 01.09.2008р. по 28.02.2010р., за результатами якої було встановлено, що ВАТ «ЗАлК» в порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, п.7.4., пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України про ПДВ, завищено дозволений податковий кредит за період з 01.09.2010р по 28.02.2010р. на 72 602 937 грн., у тому числі завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку на 45 382 665 грн. та занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на 25 973 054 грн. У звязку з цим Відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши матеріали і зясувавши обставини адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 01.06.2010 №0474, від 14.06.2010 №1774/1, виданих СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі, співробітниками СДПІ згідно п.1 ст.11, п.3 ч.6 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та відповідно до наказів СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі від 01.06.2010 №650, від 14.06.2010 №703 проведено виїзну позапланову перевірку Відкритого акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» з питання правомірності формування податкового обліку з податку на додану вартість по господарським операціям за період з 01.09.2008 по 28.02.2010, відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами проведеної перевірки Відповідачем складено акт № 230/08-08/00194122 від 30.06.2010 (далі Акт перевірки), яким встановлено порушення пунктів 7.4.1, 7.4.4, п.7.4., 7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.5.7 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 «Про затвердження податкової декларації з ПДВ та порядку її заповнення», що призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку на суму 45382665 грн. та заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 25973054 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000510808/0 від 12.07.2010, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 38959581 грн., (основний платіж - 25973054 грн., штрафні санкції - 12986527 грн.) та №0000520808/0 від 12.07.2010 яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 45583 799 грн.

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями Позивач оскаржував спірні податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку. За результатами оскарження спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР під валовими витратами розуміють суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.1.32 ст.1 цього Закону під господарською діяльністю розуміють будь-яку діяльність особи, спрямовану на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з п.5.2 ст.5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються сплачені (нараховані) суми будь-яких витрат протягом звітного періоду у зв'язку з продажем послуг, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР установлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Згідно визначення, що міститься у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.199 № 996, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 вказаного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавець при визначенні терміну «господарська діяльність» важливим вважає підкреслити мету діяльності платника податку, яка повинна бути направлена на отримання доходу. Саме «направленість на отримання доходу», (а не прибутку) є одними з основних кваліфікуючих ознак зазначеного поняття.

Згідно до ч.2 ст.3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 1 ГК України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Як встановлено судом з матеріалів справи, Позивач за період, що перевірявся, здійснювало господарську діяльність, спрямовану на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, при цьому безпосередня участь підприємства в організації такої діяльності була регулярною, постійною і істотною.

Позивач здійснював реалізацію продукцію власного виробництва по ціні, нижче її собівартості. Ціна (вартість) товарно-матеріальних запасів, що складають собівартість, віднесена на валові витрати згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відносно правомірності чого не заперечує Відповідач. Оскільки, згідно думки Відповідача, обов'язковою умовою віднесення податку на додану вартість у вартості придбаних товарно-матеріальних запасів на дозволений податковий кредит з ПДВ є їх використання у власній господарської діяльності Позивача, то ПДВ з різниці між ціною отримання товарно-матеріальних запасів, що складають собівартість та ціною реалізації кінцевої продукції Позивача не може бути віднесено на дозволений податковий кредит з податку на додану вартість.

Проте, такий висновок Відповідача є помилковим та не відповідає положенням Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість». Обов'язковою умовою для віднесення ціни (вартості) товарно-матеріальних запасів, що складають собівартість, на валові витрати є саме їх (товарно-матеріальних запасів, що складають собівартість), а не ї ціни (вартості) подальше використання у власній господарській діяльності.

Відповідно Позивач згідно з п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» правомірно визначав податковий кредит у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою саме їх (товарів, послуг), а не їх вартості, використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності. Крім того, можливість подальшого коригування податку на додану вартість у таких випадках жодним чином не випливає з норм України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

В акті перевірки Відповідач, аналізуючи положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п.1.32 ст.1) робить висновок про те, що за податковим законодавством витрати, що перевищують доходи (збитки) не можуть бути враховані в податковому обліку, так як операція не відповідає основному принципу господарської діяльності, тобто не призводить до отримання прибутку. На думку Відповідача, Позивач намагався покрити свої збитки від продажу продукції за ціною нижче її собівартості за рахунок бюджетного відшкодування.

Такий висновок є помилковим, оскільки у відповідності до п.4.1. ст.4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно зі ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін. На продукцію виробництва ВАТ «ЗАлК» держава не встановлює ціни, а отже при продажі своєї продукції позивач самостійно встановлює ціну продажу, тим самим визначаючи договірну вартість продукції, що продається.

Згідно з п.1.18. Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У відповідності з п.1.20.1 ст.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідачем за результатами податкової перевірки не визначений рівень звичайних цін на вироблювані Позивачем товари, що продаються, відповідно не встановлений факт продажу Позивачем товарів нижче за «звичайну ціну».

Таким чином, посилання Відповідача на продаж продукції за ціною нижче собівартості є недоречним, оскільки ані Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ані Закон України «Про податок на додану вартість» не містять вимог щодо порівняння в цілях оподаткування ціни продажу та собівартості. В податковому законодавстві України є лише посилання на звичайні ціни, але вказаний термін не є тотожним терміну «собівартість продукції».

Крім того, як вбачається за матеріалів проведеної Відповідачем перевірки Позивача: встановлення фактів порушення податкового законодавства та визначення податкових зобовязань було здійснено податковим органом без посилання на будь-які первинні документи, які свідчать про порушення підприємством податкового законодавства.

Згідно п.2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327 прямо визначено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;

зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;

у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.

Згідно п.1.7 зазначеного порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Як встановлено судом на підставі наявних матеріалів перевірки, складений Відповідачем акт перевірки №230/08-08/00194122 від 30.06.2010 в порушення вимог наказу ДПАУ №327 не містить будь-яких посилань на первинні документи та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення. Не додано до акту й будь-яких доказів витребування пояснень від посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання з приводу виявлених порушень.

Пунктом 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року №327, чітко визначено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Фактичні калькуляції собівартості, які на думку представників Відповідача підтверджують факт порушення Позивачем податкового законодавства, та обґрунтовують розрахунок податкових зобовязань, до акту перевірки не додані, Відповідачем суду не надані.

Крім того, на думку суду, калькуляція собівартості взагалі не може вважатися первинним документом в розумінні ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», так як вона не містить відомості про господарську операцію та не підтверджує факту її здійснення.

Виходячи з цього, а також змісту Акту перевірки суд приходить до висновку, що суми податкових зобовязань, які містяться у податкових повідомленнях-рішеннях №0000510808/0 та №0000520808/0 від 12.07.2010 визначені Відповідачем не на підставі конкретних первинних документів, а за оцінкою витрат платника податків, приросту (убутку) його активів тощо.

Згідно пп.4.3.2 п.4.3. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181-III,визначення податкових зобовязань за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору є визначенням податкових зобовязань за непрямим методом.

Відповідно до п.4.3.1. Закону України №2181,якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до пп.4.3.4, 4.3.5 п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. При цьому застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

Акт перевірки не містить жодних заперечень Відповідача щодо ненадання Позивачем будь-яких необхідних первинних документів, рівно як відсутні й будь які інші обставини, передбачені п.4.3.1 Закону №2181 (не встановлення фактичного місцезнаходження підприємства, ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, не ведення платником податків податкового обліку або відсутність визначених законодавством первинних документів).

Відтак, законні підстави для визначення Відповідачем податкових зобовязань Позивача з ПДВ шляхом застосування непрямих методів на час перевірки були відсутні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність прийнятих спірних рішень та визначених в них податкових зобовязань.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 69-71, 158, 160- 164 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.07.2010 №0000510808/0; від 17.09.2010 №0000510808/1; від 29.11.2010 №0000510808/2 та від 12.07.2010 №0000520808/0; від 17.09.2010 №0000520808/1; від 29.11.2010 №0000520808/2.

Стягнути з Державного Бюджету на користь Відкритого акціонерного товариства «Запорізький виробничій алюмінієвий» комбінат судовий збір у розмірі 3грн.40 коп..

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова виготовлена у повному обсязі 15.04.2011.

Суддя /підпис/ О.В. Конишева