Постанова № 14928787, 11.04.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2011                                                                                           № 36/121-2/275

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Маляренка А.В.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників сторін:

від позивача:Купченко В.В. (дов. б/н від 30.08.2010 р.);

від відповідача:Сідаш А.А. генеральний директор;

Авраменко І.О. (дов. № 27.01/10 від 27.12.2010 р.);

Пуш М.М. (дов. б/н від 30.08.2010 р.);

від третьої особи: Сандрович Л.В. (дов. № 08/11/09Н від 27.01.2011 р.);

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Дефо” та Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Київської регіональної дирекції

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.12.2010 р.

у справі № 36/121-2/275 (суддя: Домнічева І.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри”

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дефо”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство „Райффайзен Банк Аваль” в особі Київської регіональної дирекції

про визнання недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу 2/100 частин майнового

ВСТАНОВИВ:

У березні 2010 р. Публічне акціонерне товариство „Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дефо” про визнання недійсним, з моменту його вчинення, договір купівлі-продажу 2/100 частин майнового комплексу площею 18128 кв.м., що знаходиться в будинку № 1 по вул. І. Шевцова в м. Києві від 07.06.2002 р., укладений між позивачем та відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2010 р. у справі № 36/121 позов задоволено повністю.

Постановою від 25.05.2010 р. Київський апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2010 р. у справі № 36/121.

Постановою від 06.10.2010 р. Вищий господарський суд України скасував рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2010 р. та Постанову від 25.05.2010 р. Київського апеляційного господарського суду, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 28.10.2010р. Господарський суд міста Києва прийняв справу до свого провадження, присвоєїв номер 36/121-2/275, розгляд справи призначив на 16.11.2010, крім того, на виконання вимог постанови від 06.10.2010 р. Вищого господарського суду України залучив до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції.

Оскаржуваним рішенням суду у даній справі визнано недійсним, з моменту його вчинення, договір купівлі-продажу 2/100 частин майнового комплексу площею 18128 кв.м., що знаходиться в будинку під номером один по вулиці Івана Шевцова в місті Києві, укладений 07.06.2002 р. між Відкритим акціонерним товариством “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дефо”.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач та третя особа звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами. Відповідач просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Третя особа просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції не з’ясував жодних обставин, що мають значення для справи, а також, не зміг правильно оцінити надані відповідачем письмові докази. Крім того, в рішенні загальних зборів акціонерів позивача від 27.01.1998 р. йшлося про можливість продажу майна, тому посилання суду першої інстанції на те, що на загальних зборах акціонерів відсутнє питання відносно відчуження майна, що передбачено договором купівлі-продажу є необґрунтованим.

Третя особа зазначає, що рішення судом першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Представник позивача не надав відзив на апеляційну скаргу, однак просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Дослідивши всі докази по справі, з’ясувавши всі обставини, апеляційний господарський суд вбачає підстави для скасування вказаного рішення господарського суду першої інстанції виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 07.06.2002 р. між Відкритим акціонерним товариством „Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри”(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри”) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Дефо” укладено договір продажу купівлі-продажу 2/100 частин майнового комплексу площею 18128 кв.м., що знаходиться в будинку №1 по вул. І.Шевцова в м. Києві.

Встановлено, що від імені Відкритого акціонерного товариства «Український науково-дослідницький і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри» договір купівлі-продажу був укладений та підписаний Головою Правління Ануфрієвим В.О., який діяв на підставі статуту та рішення загальних зборів акціонерів від 30.03.2002 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2010 р. у справі № 6/57, яке 25.02.2010 р. набрало законної сили та є чинним і не скасованим станом на дату винесення рішення по даній справі № 36/121-2/275, було визнано недійсним з моменту прийняття рішення загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри», які відбулись 30.03.2002 р., про прийняття до уваги підготовку правлінням на підставі рішення зборів від 27.01.1998 р., протокол № 3, до продажу чергової частини офісних площ в будівлі колишньої столової і прийняття пропозицій правління про відшкодування цієї частини основних засобів шляхом виготовлення і введення експериментально-промислових зразків перспективного обладнання і будівництва нових площ під дільницю для переробки пластмас, що оформлено п. 9 додатку № 9 до протоколу загальних зборів акціонерів № 8 від 30.03.2002 р.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2002 р. в газеті “Голос України” було надруковано оголошення про скликання на 30.03.2002 р. загальних зборів акціонерів Товариства з наступним порядком денним: 1. звіт правління про результати фінансово-господарської діяльності (підсумковий баланс) за 2001 рік; 2. про основні показники та основні напрямки фінансово-господарської діяльності на 2002 р., використання прибутку за 2001 рік; 3. звіт ревізійної комісії; 4. вибори ради ВАТ «Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри».

Вказаним рішенням встановлено, що додатком до протоколу № 8 від 30.03.2002 р. є додаток № 9 (рішення загальних зборів), відповідно до якого одним із прийнятих рішень було наступне: збори приймають до уваги те, що правління на підставі рішення зборів від 27.01.1998 р., протокол № 3, готує продаж частини офісних площ в будівлі колишньої їдальні та приймають пропозицію правління про відшкодування цієї частини основних засобів шляхом виготовлення та вводу експериментально-промислових зразків перспективного устаткування та будівництва нових площ під дільницю для переробки пластмас; вищевказане рішення оформлено п. 9 додатку № 9 до протоколу № 8 від 30.03.2002 р.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої ст. ст. 43, 61 Закону України “Про господарські товариства”. При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

В постанові від 06.10.10 р. Вищий господарський суд України вказав, що при попередньому розгляді справи суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що в п. 9 рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри» від 30.03.2002 р. йшлося про те, що Правління цього Товариства, на підставі рішення зборів від 27.01.1998 р. (протокол № 3) готує продаж чергової частини офісних площ в будівлі бувшої їдальні і приймає пропозицію Правління про відшкодування цієї частини основних засобів шляхом виготовлення і введення експериментально-промислових зразків перспективного обладнання і будівництва нових площ під дільницю переробки пластмас та, у зв’язку з цим, належним чином не витребував документів, що стосуються цих загальних зборів від 27.01.1998р., як і не з’ясував – які саме питання на них розглядались та не дав цим обставинам належний правовий аналіз в контексті даного спору.

Судом першої інстанції при новому розгляді справи було витребувано документи, що стосуються загальних зборів від 27.01.1998 р., та встановлено, що в рішенні загальних зборів ВАТ «Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри» від 27.01.1998 р. дійсно йдеться мова про можливість продажу майна, але з вказаного рішення не вбачається ймовірність продажу саме 2/100 частин майнового комплексу, та саме відповідачу, що також підтверджується текстом оспорюваного договору купівлі-продажу, де міститься посилання саме на рішення загальних зборів від 30.03.2002 р., а не на рішення загальних зборів від 27.01.1998 р. Окрім цього рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри» від 27.01.1998 р. стало підставою для укладення договору купівлі-продажу 1/100 частини майнового комплексу іншій юридичній особі - Приватному підприємству «Марс», що був укладений 28.08.1998 р., та в якому міститься пряме посилання на рішення загальних зборів від 27.01.1998 р.

З зробленим висновком у оскаржуваному рішенні відповідач не погоджується, оскільки законом та статутом позивача не передбачено необхідності надання згоди загальними зборами останнього на кожний договір, що буде укладатися позивачем, тому допускається надавати відповідну згоду у загальній формі, якою й стало рішення загальних зборів позивача від 27.01.1998 р. У вказаному рішення саме йдеться про продаж майна, що визначене договором купівлі-продажу.

Відповідач та третя особа в своїх апеляційних скаргах посилаються на те, що вищевказаним рішенням навіть не надано право правлінню позивача, а зобов’язано продати частку площ будівлі столової, при цьому у будь-якій кількості узгодженій з покупцем, а тому право і обов’язок правління позивача на продаж 2/100 майнового комплексу було закріплене саме вказаним рішенням загальних зборів.

У рішенні господарським судом було зазначено, що договір був укладений головою правління позивача без додержання вимог його статуту, в якому зазначено, що до компетенції загальних зборів позивача належить затвердження угод, укладених на суму, що перевищує 50 % статутного фонду товариства, тобто голова правління позивача уклав договір без затвердження його загальними зборами, а отже не був уповноважений на укладення договору.

Однак, вказаний висновок суду апелянти вважають необґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до п. 9.4 роз’яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” згідно статті 41 Закону України”Про господарські товариства” до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з’ясовано, що установчими документами акціонерного товариства право органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Таким чином, на підставі вищевказаного спростовується висновок суду першої інстанції щодо визнання недійсним договору кіпівлі-продажу.

Крім того, не затвердження загальними зборами позивача договору не свідчить про порушення головою правління позивача при укладенні договору статуту позивача, оскільки останній мав усі повноваження на укладення договору згідно статуту позивача, так, як у ньому були відсутні обмеження для укладення головою правління договору.

У п. 8.3.5 статуту Публічного акціонерного товариства „Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” не було передбачено обмежень для його голови правління на укладення ним договору, тому голова правління діяв в межах чинного законодавства, а рішення загальних зборів акнціонерів було лише додатковим підтвердженням повноважень голови правління позивача при укладенні останнім договору, та рішення загальних зборів акціонерів не є підтвердженням наданих голові правління повноважень, оскільки останньому вони були надані статутом позивача, і рішення загальних зборів акціонерів було необов’язковою підставою, відсутність якої не позбавило голову правління права на укладення договору купівлі-продажу.

Також, відповідач не може погодитися з висновком господарського суду про те, що викладення правової позиції щодо пропуску позовної давності, як заперечення на позовну заяву, не може розцінюватися як заява про застосування строку позовної давності, оскільки закон не передбачає необхідність викладення заяви про застосування позовної давності в окремій письмовій заяві або у вигляді клопотання у запереченнях на позовну заяву.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Необхідно зазначити, що підставою укладення договору купівлі-продажу від 07.06.2002 р. була межа банкрутства позивача, тому було прийнято рішення про продаж майна. Крім того, позивач з 1995 р. був добросовісним орендарем даного приміщення, тому постало питання про його продаж. Договір купівлі-продажу був укладений відповідно вимог норм чиного законодавства.

За змістом ст. 203 ЦК України зміст правочину не може бути суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Вказані норми законодавства спростовуються п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, в якому зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виконав всі свої зобов’язання за укладеним договором, сплатив ціну, яка була зазначена у договорі, а позивач прийняв оплату. Крім того, 03.10.2002 р. позивачем та відповідачем було підписано акт прийому-передачі приміщення.

В матеріалах справи наявні відомісті руху грошових коштів (а.с. 45-46 том 4), якими підтверджується перерахування коштів Товариством з обмеженою відповідальністю „Дефо” ВАТ «Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри» за оренду приміщення та за купівлю майна, яке придбане за договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на договір купівлі-продажу сторонами було дотримано вимоги щодо письмової форми та нотаріального посвідчення для даного виду договорів.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Апелянти в своїх письмових пояснень до апеляційних скарг зазначають що посилання позивача на те, що голова правління Ануфрієв В.О. не мав повноважень для підписання договору купівлі-продажу, спростовуються положеннями статуту. Відповідно до п. 3.6 статуту товариства має право продавати, передвати, обмінювати, передавати в оренду юридичним та фізичним особам засоби виробництва та інші матеріальні цінності тощо. Також, необхідно врахувати п. 8.3.5 статуту, яким передбачено перелік повноважень голови правління позивача, який був зазначений вище.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вичнила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Аналізуючи дану норму, колегія суддів вважає, що позивач прийняв оплату за укладеним договором та підписав акт прийому-передачі, кошти, що були отримані в результаті продажу приміщення відповідачу були використанні для покупки та запуску нової виробничої лінії. Крім того, в матеріалах справи відсутні претензії до вказаного договору зі сторони позивача.

В матеріалах справи наявна копія рішення загальних зборів акціонерів від 27.01.1998 р. (а.с. 41 том 2), в якому зазначено, що крім уповноваження голови правління на продаж частини майнового комплексу, передбачено зобов’язання на продаж.

Необхідно зазначити, що у рішенні загальних зборів акціонерів від 30.03.2002 р., копія якого знаходиться у матеріалах справи (а.с. 42 том 2), визначено основні напрямки фінансово-господасрької діяльності на 2002 р. Для вирішення питань фінансово-господарської діяльності позивача, зокрема з метою погашення заборгованості товариства, загальними зборами товариства було розглянуто питання про продаж частини приміщень, тобто рішення прийнято в аспекті фінансово-господарської діяльності.

Апеляційний господарський суд вважає, що вищезазначене в повній мірі спростовує висновок суду першої інстанції відносно того, що відповідач не надав належних доказів, що підтверджують той факт договір купівлі-продажу від 07.06.2002 р. необхідно вважати дійсним.

Крім того, апелянтами належним чином обґрунтовано та документально доведено порушення їх прав, а позивачем в свою чергу не було спростовано доводів наведених апелянтами.

З урахуванням зазначеного та матеріалів справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.

Відповідно до ст.33 ГПК України апеляційний господарський суд зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, апеляційний господарський суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки ним не було враховано надані відповідачем докази та пояснення, які є достатніми для визнання договору купівлі-продажу дійсним.

З урахуванням зазначеного, керуючись ст. 103 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Дефо” та апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Київської регіональної дирекції задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2010 р. по справі № 36/121-2/275 скасувати.

В позові Публічному акціонерному товариству „Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” відмовити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” (03113, м. Київ, вул. І Шевцова, 1, код ЄДРПОУ 04637697) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Дефо” (04205, м. Київ, пр. Оболонський, 23-А, код ЄДРПОУ 23156242) 42 (сорок дві) гривні 50 коп. державного мита за подачу апеляційної скарги.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Український науково-дослідний і конструкторський інститут по розробці машин і устаткування для переробки пластичних мас, гуми і штучної шкіри” (03113, м. Київ, вул. І Шевцова, 1, код ЄДРПОУ 04637697) на користь Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” в особі Київської регіональної дирекції (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 7-7Б, код ЄДРПОУ 23494105, МФО 322904) 42 (сорок дві) гривні 50 коп. державного мита за подачу апеляційної скарги.

Справу № 36/121-2/275 повернути до Господарського суду міста Києва.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

15.04.11 (відправлено)