Ухвала суду № 1491010, 19.12.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2007 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

 суддів: Бутенка В.І.(доповідач),

 Лиски Т.О.,

 Панченка О.І..

 Сороки М.О.,

 Штульмана І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи № 2-4659/05 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Ізмаїльського районного товариства мисливців і рибалок, Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції, до 3-ої особи Ізмаїльського районного товариства Одеської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок про визнання недійсними нормативно-правових актів щодо реєстрації об'єднання громадян та його ліквідацію, -

в с т а н о в и л а :

В липні 2005 року ОСОБА_1, ОСОБА_2.,ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5. звернулися до суду із вказаним позовом в якому зазначили, що вони є членами легітимної Ізмаїльської районної організації (далі ІРО) починаючи з 1968-70 років. Організація була створена в системі Українського товариства мисливців і рибалок (далі УТМР) та зареєстрована 16 жовтня 1991 року виконкомом Ізмаїльської районної ради народних депутатів. ІРО УТМР 07 лютого 1995 року була перереєстрована та 05 січня 1999 року включена в єдиний державний реєстр підприємств, установ та організацій, а 19 жовтня 2000 року члени ІРО УТМР на конференції прийняли новий статут об'єднання громадян (організації), який 04 лютого 2001 року зареєстрований в Ізмаїльському районному управлінні юстиції, згідно свідоцтва №1 від 04 січня 2001 року. 31 серпня 2001 року Ізмаїльським районним управлінням юстиції реєструються доповнення до статуту про те, що ІРО УТМР є правонаступником Ізмаїльської районної організації УТМР, яка функціонує з 1991 року. Згідно відміток в змінах до статуту на це була згодна президія Одеської обласної організації УТМР.

З кінця 2001 року позивачам було заборонено полювати. Крім того, від позивачів вимагали стати членами іншої організації - Ізмаїльської районної організації мисливців і рибалок, яка, на їх думку, була створена колишнім головою ІРО УТМР ОСОБА_6. шляхом зловживання службовим становищем, без відома керівних органів УТМР, в тому числі і заявників. Позивачі вважають що була сфальсифікована виписка з протоколу №8 загальних зборів ІМРТ УТМР (міськрайрада УТМР), на яких члени даної організації нібито перетворили її в Ізмаїльське районне товариство мисливців і рибалок і прийняли новий статут. Позивачі вважають, що на підставі цього документу, в порушення ст. 15 Закону України «Про об'єднання громадян» ІРТМР було зареєстровано 19 травня 1993 року під №296.

01 серпня 2001 року зареєстровано новий статут ІРТМР, в якому затверджується правонаступництво Ізмаїльського РТ УТМР, хоча згоди на це ні районний, ні обласний, ні республіканський орган УТМР не давав.

На думку позивачів такий статут не відповідає вимогам закону, а товариство не є легітимним.

Крім того, ІРТМР в жовтні-листопаді 2001 року пред'явила до господарського суду позов про визнання договору від 10 червня 1997 року про користування мисливськими угіддями неукладеним і отримало, на думку позивачів, неправосудне рішення від 16 листопада 2001 року, на підставі якого переукладає договір на користування угіддями.

В результаті цих дій позивачі, які є членами легітимної організації ІРТ УТМР, позбавлені можливості користування мисливськими угіддями за договором від 10 червня 1997 року.

Посилаючись на те, що зазначені дії суперечать вимогам Закону України «Про об'єднання громадян», просили визнати недійсними: розпорядження представника президента України №296 від 19 травня 1993 року «Про реєстрацію Ізмаїльського товариства мисливців і рибалок»; свідоцтво №619 про державну реєстрацію Ізмаїльського товариства мисливців та рибалок; статут Ізмаїльського районного товариства мисливців і рибалок, зареєстрований розпорядженням представника Президента України в Ізмаїльському районі №296 від 19 травня 1993 року; свідоцтво №21010250 про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності Ізмаїльського районного товариства мисливців і рибалок, видане Ізмаїльським райвиконкомом 07 лютого 1995 року; статут Ізмаїльського районного товариства мисливців і рибалок, узгоджений з управлінням юстиції Ізмаїльського району (нова редакція) від 01 серпня 2001 року та ліквідувати об'єднання громадян - Ізмаїльське районне товариство мисливців і рибалок (Ізмаїльське районне мисливсько-рибальське господарство).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду від 25 жовтня 2005 року позовні вимоги щодо ліквідації об'єднання громадян «Ізмаїльського районного товариства мисливців і рибалок» - залишено без розгляду, а постановою цього ж суду від 25 жовтня 2005 року позивачам у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 31 травня 2006 року ці судові рішення скасовано та постановлено нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В касаційній скарзіОСОБА_1 з посиланням на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Обґрунтовано скасувавши судові рішення суду першої інстанції та постановивши нове рішення про відмову у задоволені позову в повному обсязі, апеляційний суд правильно встановив, що при вирішенні справи міськрайонним судом були допущені суттєві порушення процесуального та матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Так, суд першої інстанції, залишаючи своєю ухвалою від 25 жовтня 2005 року без розгляду позовні вимоги щодо ліквідації об'єднання громадян «Ізмаїльського районного товариства мисливців і рибалок», помилково виходив з того, що позивачі не мають адміністративної процесуальної дієздатності в цій частині позовних вимог, оскільки згідно ст. 32 Закону України «Про об'єднання громадян» право на подачу вимоги щодо ліквідації об'єднання громадян надано законодавцем лише легалізуючому органу або прокурору.

 Відповідно до ч.2 ст.48 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

З матеріалів справи видно, що позивачі є фізичними особами, досягли повноліття, не визнані судом недієздатними, отже згідно ч.2 ст. 48 КАС України мають адміністративну процесуальну дієздатність тому залишення судом першої інстанції без розгляду вимог позивачів щодо ліквідації об'єднання з цих підстав правильно визнано апеляційним судом помилковим.

Скасовуючи постанову міськрайонного суду від 25 жовтня 2005 року, якою позивачам відмовлено в задоволені позовних вимог з підстав недоведеності особистого права на предмет вимог, апеляційний суд дійшов правильного висновку, відносно того, що право звернення до суду з поданням про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян законодавством України надано легалізуючому органу або прокурору, до яких позивачі не відносяться.

Суд апеляційної інстанції, постановивши нове рішення про відмову у задоволені позову у повному обсязі, обґрунтовано зазначив, що згідно ст.ст. 1,3,4,6 Закону України «Про громадські організації», члени ІРТМР, як громадяни України, вільні у створені громадських об'єднань, що діють на основі добровільності в порядку та у спосіб передбаченому Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч.3 ст. 19 Закону України «Про об'єднання громадян» ліквідація об'єднання громадян здійснюється на підставі статуту або рішення суду.

Згідно ст. 32 Закону України «Про об'єднання громадян» - (примусовий розпуск (ліквідація) об'єднання громадян) - за поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду об'єднання громадян примусово розпускається (ліквідується) у випадках: вчинення дій, передбачених статтею 4 цього Закону; систематичного або грубого порушення вимог статті 22 цього Закону; продовження протиправної діяльності після накладення стягнень, передбачених цим Законом; зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як така.

Таким чином, право звернення до суду з поданням про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян законодавством України надано легалізуючому органу або прокурору, до яких позивачі не відносяться.

 Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи і постановив нове рішення, яким обґрунтовано відмовив позивачам у задоволенні позову у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень не вбачається.

За правилами ч. 3 ст. 220-1, ч.1 ст.224 КАС України, якщо суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Одеської області від 31 травня 2006 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

С у д д і :