Рішення № 14885570, 11.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/5411.04.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейт Плейнз Юкрейн»

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська Аграрна Лізингова Компанія”

про стягнення 129934,94 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Матюшенко І.М. (довіреність № б/н від 22.02.2011 р.)

Від відповідача: не з’явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейт Плейнз Юкрейн»(позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська Аграрна Лізингова Компанія” (відповідач) про стягнення 129934,94 грн. заборгованості на підставі контракту поставки № ГПЮ-GP011 від 16.12.2009 року. Зазначена сума включає в себе: суму основного боргу в розмірі 109925,95 грн., суму індексу інфляції в розмірі 7035,26 грн., суму трьох відсотків річних в розмірі 3080,93 грн. та суму пені в розмірі 9892,80 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач поставив відповідачу товар, проте, відповідач в порушення умов договору зобов‘язання по оплаті поставленого товару не виконав в повному обсязі. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом цієї справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.03.2011 р. порушено провадження у справі № 39/54 та призначено справу до розгляду на 11.04.2011 р. о 09:40 год.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 11.04.2011 р., подав документи на виконання вимог ухвали суду, надав суду усне пояснення по суті заявлених позовних вимог та просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Позивач також надав клопотання про забезпечення позову.

Відповідно до п. 10 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, подане разом із позовною заявою або викладене в цій заяві, може бути розглянуто під час підготовки справи до розгляду в порядку ст. 65 ГПК України, а також, і в процесі розгляду судом господарської справи, в тому числі за результатами судового засідання, в якому спір не вирішується по суті.

В судовому засіданні 11.04.2011 р. судом було розглянуто клопотання позивача про забезпечення позову, відповідно до якого позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти в сумі 129934,94 грн., що знаходяться на поточних рахунках відповідача.

Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. № 02-5/611 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 “Про деякі питання практики застосування забезпечення позову” у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного Роз’яснення від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір закрити свої поточні рахунки, вказані позивачем у заяві про забезпечення позову, на яких знаходяться грошові кошти (або будь –які інші рахунки відповідача) на які позивач просить накласти арешт.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на грошові кошти відповідача, може унеможливити подальшу господарську діяльність даного господарюючого суб’єкта, а тому суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 11.04.2011 р., не з’явився, вимоги ухвали суду від 22.03.2011 р. не виконав, відзив на позов з підтверджуючими документами не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/54 від 22.03.2011 р. було направлене відповідачу за адресою, вказаній позивачем у позовній заяві та яка відповідає адресі, згідно довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві № 21-10/1587-2 від 31.03.2011 р., а саме: 03151, м. Київ, вул. Донецька, 18/2.

Направлення вказаної ухвали суду відповідачеві підтверджується відповідною відміткою на зворотньому боці цієї ухвали, а її отримання відповідачем 28.03.2011 р. - повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103014747013.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/54 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 11.04.2011 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 11.04.2011 р. та за відсутності відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 11.04.2011 р. надав усні пояснення щодо підстав, відповідно до яких заявлено позов, позовні вимоги підтримав повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 11.04.2011 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.12.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейт Плейнз Юкрейн»(позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Аграрна Лізингова Компанія»(відповідач, покупець) був укладений контракт поставки № ГПЮ-GP011, відповідно до п. 1.1. якого позивач поставляє, а відповідач приймає у власність та зобов’язується оплатити нову сільськогосподарську техніку, а саме: сівалка Great Plains PD8070 у кількості 1 (одна) шт. (товар).

Відповідно до п. 1.2. контракту, найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару визначається в специфікаціях, що є невід’ємними частинами цього контракту.

Відповідно до п. 2.1. контракту, загальна вартість товару складає 46200,00 доларів США і включає ПДВ 20% - 7700,00 доларів США.

Відповідно до п.2.4. контракту, покупець зобов’язується здійснити оплату за товар за наступним графіком:

-30% від загальної вартості товару, що становить 13860,00 доларів США, з врахуванням ПДВ 20%, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання контракту;

-70% від загальної вартості товару, що становить 32340,00 доларів США, протягом 5 (п’яти) календарних днів з дня повідомлення продавця про готовність обладнання до відвантаження, але не раніше 25 січня 2010 р.

Відповідно до п. 2.5. контракту, оплата товару здійснюється в українських гривнях, за курсом продажу долара США до гривні на українській міжбанківській валютній біржі, на дату перерахування коштів на поточний рахунок продавця.

Відповідно до п. 2.6. контракту, оплата здійснюється покупцем на підставі рахунку-фактури, пред’явленого продавцем. В разі відсутності рахунку-фактури продавця, покупець сплачує ціну товару відповідно до умов цього контракту.

Відповідно до п. 4.1. контракту, продавець поставляє товар покупцеві до 20 березня 2010 р. після отримання оплати в розмірі 30% від загальної вартості конкретного товару на умовах EX WORKS (Франко-завод), склад продавця, м. Київ, проспект Глушкова, 1 (згідно правил «Інкотермс 2000»).

Відповідно до п. 4.5. контракту, передача товару продавцем здійснюється уповноваженому представнику покупця на складі продавця за наявності у нього довіреності на отримання товару.

Відповідно до п. 4.6. контракту, право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару на складі продавця його уповноваженому представнику, але у будь-якому разі не раніше зарахування 100% оплати вартості товару на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до п. 9.1. контракту, цей контракт набирає сили з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами умов цього контракту.

Позивач на виконання умов контракту поставки № ГПЮ-GP011 від 16.12.2009 року на підставі видаткової накладної № 8 від 09.04.2010 р. відвантажив відповідачу товар на загальну суму 368676,00 грн., який отриманий уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності на отримання товару № 48 від 08.04.2010 р.

Проте відповідач, в порушення умов контракту поставки, поставлений позивачем товар оплатив лише частково в загальній сумі 258750,05 грн., що підтверджується банківською випискою та довідкою з банківської установи позивача, внаслідок чого не виконав взяті на себе зобов’язання за контрактом (копії банківської виписки та довідки з банківської установи позивача знаходиться в матеріалах справи).

З урахуванням наведеного, заборгованість відповідача за договором становить 109925,95 грн. (368676,00 грн. –258750,05 грн. = 109925,95 грн., основний борг).

Відповідно до п. 8.1. контракту, сторони будуть намагатися докласти всіх можливих зусиль для вирішення спірних питань, що можуть виникнути у зв’язку з цим контрактом, шляхом преговорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 ГПК України, підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ГПК України, претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 ГПК України, підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обгрунтовані вимоги заявника.

29.10.2010 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 1 від 28.10.2010 р. про сплату заборгованості з проханням негайно сплатити суму заборгованості за отриманий спірний товар у 7-денний термін. Проте, відповідач залишив претензію позивача про оплату без відповіді та задоволення.

Заборгованість у сумі 109925,95 грн. відповідач, станом на час подання позивачем позову до суду, не оплатив, чим порушив покладені на нього зобов’язання щодо своєчасної оплати поставленого товару.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вищенаведені умови контракту поставки № ГПЮ-GP011 від 16.12.2009 року свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний контракт є контрактом (договором) поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі –ГК України) визначають права та обов‘язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зібрані у справі докази свідчать, що відповідач отримав товар, але зобов‘язання по оплаті поставленого товару не виконав.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в судове засідання не з’явився, належних і допустимих доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 109925,95 грн. основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача суми індексу інфляції в розмірі 7035,26 грн., суму трьох відсотків річних в розмірі 3080,93 грн. та суму пені в розмірі 9892,80 грн.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

За весь час несанкціонованого користування чужими коштами штрафні санкції можуть бути встановлені у відсотках, розмір яких обчислюється обліковою ставкою Національного банку України. Облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк визначає для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщених коштів на певний період, тобто є, відповідно до Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-ХІV, орієнтиром ціни на гроші.

Частина. 6 ст. 231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (надалі –Закон України) регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Статтею 1 вищезазначеного Закону України передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 7.3. контракту, в разі несвоєчасної оплати товару за умовами цього контракту покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,05% від простроченої суми за кожен день прострочки, проте не більше подвійної облікової ставки НБУ та не більше ніж 10% від вартості контракту.

Враховуючи вказані норми ЦК України, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру пені, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 9892,80 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказані норми Цивільного кодексу України та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку індексу інфляції, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми індексу інфляції підлягають частковому задоволенню в сумі 6155,85 грн.:

Період

заборгованостіСума боргу

(грн.)Інфляційне

збільшення

суми боргуСума боргу з

врахуванням індексу

інфляції

01.05.2010

- 31.01.2011109925,956155,85116081,80 В іншій частині позовних вимог стосовно стягнення 879,41 грн. індексу інфляції (7035,26 грн. –6155,85 грн. = 879,41 грн.) позивачу належить відмовити.

Враховуючи вказані норми Цивільного кодексу України та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру трьох відсотків річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних в розмірі 3080,93 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов’язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи.

Відповідно до п. а ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 “Про державне мито”, державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із майнового характеру –1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Загальна сума заявлених вимог позивача становить 129934,94 грн., отже позивач повинен був оплатити державне мито у розмірі 1299,35 грн. Платіжним дорученням № 1438 від 15.03.2011 р. позивач перерахував державне мито у сумі 1299,40 грн.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 0,05 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача. За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 1299,35 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Аграрна Лізингова Компанія»(03151, м. Київ, вул. Донецька, 18/2; код ЄДРПОУ № 31245438; р/р № 2600510485 в АБ «Райффайзен банк Аваль»м. Київ, МФО 300335), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейт Плейнз Юкрейн»(03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 7; код ЄДРПОУ № 35792020; р/р № 260040105785 в ЗАТ «ПроКредитБанк»м. Київ, МФО 320984) 109925,95 грн. (сто дев’ять тисяч дев’ятсот двадцять п’ять гривень 95 коп.) основного боргу, 9892,80 грн. (дев’ять тисяч вісімсот дев’яносто дві гривні 80 коп.) пені, 3080,93 грн. (три тисячі вісімдесят гривень 93 коп.) три відсотки річних, 6155,85 грн. (шість тисяч сто п’ятдесят п’ять гривень 85 грн.) індексу інфляції, 1299 (одну тисячу двісті дев’яносто дев’ять) грн. 35 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн.00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Грейт Плейнз Юкрейн»(03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 7; код ЄДРПОУ № 35792020; р/р № 260040105785 в ЗАТ «ПроКредитБанк»м. Київ, МФО 320984) з доходу Державного бюджету 0,05 грн. державного мита, перерахованого платіжним дорученням № 1438 від 15.03.2011 р., оригінал якого залишити в матеріалах справи № 39/54.

4. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання повного рішення: 13.04.2011 р.