Постанова № 14876675, 18.03.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 10730/10/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2011 року                                                                                           м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлоудсистем»до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.10.2010 року №№ 0002512301/0, 0002502301/0, 00024922301/0, 00024922301/0, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрлоудсистем»(надалі по тексту –Позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси (надалі по тексту –Відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.10.2010 року №№ 0002512301/0, 0002502301/0, 00024922301/0, 00024922301/0.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові, зокрема, зазначивши, що оскаржувані податкові повідомлення –рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечували в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку Позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, судом встановлене наступне.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року №509-XII (зі змінами та доповненнями) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків); здійснювати контроль наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів.

У період з 04.10.2010 року по 08.10.2010 року ДПІ у Суворовському районі м. Одеси на підставі направлення № 1316/23-2 від 04.10.2010 року (а.с. 14, том І) було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Укрлоудсистем»з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень, серпень 2010 року у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.06.2010 року по 31.07.2010 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем були складені акти перевірки від 08.10.2010 року № 5954/23-2/31339337 (за липень 2010 року) та № 5985/23-2/31339337 (за серпень 2010 року) (а.с. 15-32, том І), в яких встановлено, що в порушення п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 згідно із п.п. 7.7.7 (в) п. 7.7 ст. 7 п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) позивач не має права на визначення бюджетного відшкодування.

                    На підставі зазначених актів перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: від 13.10.2010 року № 0002512301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 46546 грн., у тому числі за основним платежем –38788 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 7758 грн. (а.с.10, том І); від 13.10.2010 року № 0002502301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 1451435 грн., у тому числі за основним платежем –1060326 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 391109 грн. (а.с.11, том І); від 13.10.2010 року № 0002482301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів за липень 2010р. з податку на додану вартість у розмірі 782648,00 грн. (а.с. 12, том І); від 13.10.2010р. року № 0002492301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів за серпень 2010 р.) з податку на додану вартість у розмірі 239892,00 грн.(а.с. 12, том І).

          Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у зв’язку з наступним.

          Судом встановлено, що позивач подав до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2010 року (а.с. 84-85) та згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168-97/ВР від 03.04.1997 року (надалі по тексту - Закон № 168-97/ВР від 03.04.1997 року) задекларував бюджетне відшкодування з ПДВ на рахунок у банку платника в сумі 728648 грн. та податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2010 року (а.с. 87-88), згідно якої відповідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»задекларував бюджетне відшкодування з ПДВ на рахунок у банку платника в сумі 239892 грн.

          Як вже судом встановлено, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення, зокрема, від 13.10.2010 року № 0002482301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів за липень 2010 р.) з податку на додану вартість у розмірі 782648,00 грн. (а.с. 12, том І) та від 13.10.2010 року № 0002492301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів за серпень 2010 р.) з податку на додану вартість у розмірі 239892,00 грн.(а.с. 12, том І).

          Як вбачається з актів перевірки від 08.10.2010 року, відповідачем, зокрема, було встановлено порушення позивачем п. 1.8. ст. 1 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року. Зокрема, в актах перевірки зазначено, що при проведенні аналізу заявлених ТОВ «Укрлоудсистем»до бюджетного відшкодування, але невідшкодованих сум ПДВ, встановлено, що контрагенти основних постачальників позивача мають взаємовідносини з суб’єктами господарювання, які зняті з обліку, відповідно підтвердити повноту нарахування та сплати до бюджету сум ПДВ, за рахунок яких була сформована та заявлена позивачем сума бюджетного відшкодування ПДВ - неможливо.

          Суд з даним висновком відповідача не погоджується, виходячи з наступного.

          Пунктом 1.8. ст. 1 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, встановлено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку випадках, визначених цим Законом.

          Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. ст.7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

          або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

          або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

          Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

          При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

          При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідна до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредит наступного податкового періоду.

          Відповідно до пп. «а»пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

          Таким чином, Закон № 168-97/ВР від 03.04.1997 року не встановлює обов'язку позивача при визначенні податкового кредиту здійснювати надмірну сплату ПДВ до бюджету. Позивач як покупець товарів (робіт, послуг) не сплачує при придбанні товару (робіт, послуг) ПДВ до бюджету, а сплачує такий податок у складі ціни товару постачальникам таких товарів (робіт, послуг). Саме це є умовою при визначенні відшкодування покупця відповідно до підпункту «а»пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону. Припущення відповідача про невиконання постачальниками другого ланцюга постачання - контрагентами ВАТ «Енергопостачальна компанія Одесаобленерго», ТОВ «Інфокс»зобов'язання зі сплати податку до бюджету не є підставою для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, який виконав усі передбачені Законом № 168-97/ВР від 03.04.1997 року умови щодо його отримання.

          Пункт 1.8 статті 1 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року не містить будь-яких вказівок на те, що для отримання права на відшкодування платник податку, має довести фактичне надходження сум ПДВ до бюджету для включення їх до складу податкового кредиту. Не містить таких вимог і п.7.7 ст.7 цього Закону, який є імперативним для визначення суми податку, який підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню із бюджету.

          Законом України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року не встановлена обумовленість між підтвердженням сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) та віднесенням позивачем до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг). Закон № 168-97/ВР від 03.04.1997 року не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від належного виконання постачальником або контрагентами постачальника своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податку на додану вартість до державного бюджету.

          Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

          Крім того, позивач не має правових підстав перевіряти чи включена контрагентами постачальника сума податку на додану вартість від реалізованих товарів (робіт, послуг) до складу податкових зобов'язань.

          Натомість, ст.67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

          Таким чином, суд дійшов висновку, що вказані висновки відповідача є безпідставним та суперечать наведеним нормам Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168-97/ВР від 03.04.1997 року.

          Крім того, як вбачається з актів перевірки від 08.10.2010 року, підставою для винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень №№ 0002512301/0, 0002502301/0, 00024922301/0, 00024922301/0 від 13.10.2010 року було встановлені відповідачем в актах перевірки порушення позивачем п.п. 7.4.2 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року. Порушення позивачем зазначених вимог закону, в актах перевірки обґрунтовано тим, що позивач, надаючи послуги з перевалки (прийомка з залізничного транспорту, накопичення, переміщення, навантаження на морський транспорт) транзитних скраплених газів нерезиденту, тобто послуг, які звільнені від оподаткування податком на додану вартість відповідно до п.5.15 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, включав до податкового кредиту суми податку, сплачені під час придбання для їх використання в таких операціях.

          Внаслідок цього, відповідач приймаючи податкові повідомлення - рішення №0002482301/0 та № 0002492301/0 від 13.10.2010 року, встановив завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за липень, серпень 2010 року, у зв’язку з чим зменшив суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових періодів за липень, серпень 2010 року) з ПДВ у загальному розмірі 1022540 грн. (782648 грн. - за липень 2010 року, 239892 грн. - за серпень 2010 року).

          Судом встановлено, що позивач надає послуги по прийому (зливу) із залізничних вагоно-цистерн, зберіганню, транспортуванню по трубопроводам і відвантаженню (наливу) на танкера зріджених вуглецеводневих газів (включаючи пропан, бутан та їх суміші), які переміщуються транзитом (або на експорт) за межі митного кордону України, що підтверджується копією договору № 08/УГ (а.с. 89-95, том І).

          Згідно із ст. 1 Закону України «Про транзит вантажів»№ 1172 від 20.10.1999 року, транзитні послуги - це діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод, тощо.

          Відповідно до ст.5 зазначеного Закону, транзитними вантажами є насипні, наливні, навалочні, штучні, тарно-штучні товари, вантажобагаж, що прийняті до перевезення згідно з договором (контрактом). Такі вантажі, а також транспортні засоби транзиту і контейнери вважаються прохідними через територію України у разі, якщо проходження цих вантажів з перевантаженням, складуванням, подрібненням на партії, зміною транспортного засобу транзиту чи без таких операцій є частиною повного маршруту перевезення, що розпочинається і закінчується за межами території України.

          Пунктом 5.15 ст. 5 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року встановлено, що звільняються від оподаткування цим податком операції з поставки послуг з перевезення пасажирів, їхнього багажу, вантажів та міжнародних відправлень під митним режимом транзиту територією України згідно з положеннями глави 33 Митного кодексу України.

          При цьому, відповідно до п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

          Разом з тим, відповідно до п.п. «б»4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі якщо: дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях.

          З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем порушено зазначені вимоги закону, оскільки зменшуючи суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень, серпень 2010 року, відповідач залишив без змін податкові зобов’язання з податку на додану вартість, зазначені в рядку 1, колонка Б, в деклараціях з ПДВ за липень, серпень 2010 року.

          Суд вважає, що у випадку самостійного визначення суми податкового зобов’язання, відповідач повинен був також зменшити податкові зобов’язання позивача з ПДВ, які зазначені в рядку 1, колонка Б, в деклараціях за липень та серпень 2010 року, оскільки такі зобов’язання безпосередньо пов’язані з наданням позивачем послуг з перевалки (прийомка з залізничного транспорту, накопичення, переміщення, навантаження на морський транспорт) транзитних скраплених газів нерезиденту, тобто послуг, які звільнені від оподаткування податком на додану вартість відповідно до п. 5.15 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року.

          Крім того, судом встановлено, що до податкових зобов’язань позивача включено відшкодування нерезидентом послуг залізниці, які позивач придбавав у залізниці для забезпечення транзиту газу.

          Так судом встановлено, що між позивачем та ДП «Одеська залізниця»укладені договори: «Про подачу та прибирання вагонів на під’їзний шлях ТОВ «Укрлоудсистем», який примикає до станції Одеса-Пересип»№1/45 від 12.02.2008 року та «Про надання послуг з перевезення, оформлення, накопичення та узгодженої подачі вагонів на під’їзний шлях ТОВ «Укрлоудсистем»№ ОД /11-10-99 від 15.02.2010 року. Зазначені договори укладені для забезпечення перевезення, подачі, розкладення на місця навантаження, розвантаження вагонів (цистерн), які прямують на адресу позивача з транзитними вантажами (скраплений газ).

          Судом встановлено, що у 2010 році (в період з червня місяця по грудень місяць 2010 року) за наданні послуги (маневрені роботи, подача-забирання вагоно-цистерн, користування вагоно-цистернами, зберігання вантажу в цистернах) ДП «Одеська залізниця»стягувала з позивача відповідну плату по передбаченим тарифам з урахуванням ПДВ (ставка 20%), не враховуючи транзитний митний режим вантажу.

          Також суд вважає необхідним зазначити, що на теперішній час ДП «Одеська залізниця»частково сума податку на додану вартість, безпідставно нарахованого та отриманого за період з червня місяця по грудень місяць 2010 року у складі оплати наданих послуг, повернута на рахунок позивача. Зазначені обставини, у повному обсязі підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 234-241, том І, 2-11, 18-22, то ІІ).

          Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що згідно змісту та висновків актів перевірки від 08.10.2010 року (а.с. 15-32, том І) відповідачем встановлено, що в порушення п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 згідно із п.п. 7.7.7 (в) п. 7.7 ст. 7 п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач не має права на визначення бюджетного відшкодування, проте в податкових повідомленнях-рішеннях від 13.10.2010 року №0002482301/0 та № 0002492301/0 зазначено, що на підставі вказаних актів перевірки встановлено порушення п.п. 7.7.1 (3) п.п. 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що не відповідає дійсності, оскільки у змісті та висновках актів перевірки жодним чином зазначені порушення не встановлені.

          Також під час розгляду справи по суті, встановлено, що відповідно до направлення, виданого ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 04 жовтня 2010 року №1316/23-2 (а.с. 14), метою перевірки була перевірка достовірності податкової декларації з податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню ПДВ, за липень, серпень 2010 року.

          Результати перевірки за червень 2010 року були оформлені актом №4519/-23-від 16.08.2010 року (а.с. 73-76), внаслідок чого було зменшено суму бюджетного відшкодування у сумі 423341 грн. Перевірка даних за червень 2010 року проводилася на підставі направлення № 926/23-2 від 06.08.2010 року.

          Перевіркою за червень 2010 року також встановлено наявність у позивача податкового кредиту в сумі 1540604 грн.

          Суд вважає, що діючі на підставі направлення від 04 жовтня 2010 року №1316/23-2, відповідач не мав права повторно перевіряти дані податкової декларації з ПДВ за червень 2010 року щодо достовірності даних, що підлягає бюджетному відшкодуванню за червень 2010 року, оскільки зазначену перевірку вже було здійснено.

          Перевіряючи дані податкової декларації з ПДВ за червень 2010 року на підставі направлення 04 жовтня 2010 року №1316/23-2 (перевірка за липень, серпень 2010 року), відповідач без законних на то підстав переглянув результати перевірки податкової декларації за червень 2010 року та зменшив суму податкового кредиту в сумі 1540604 грн., внаслідок чого, сума (782648 грн.) зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ, визначена в податковому повідомленні-рішенні від 13.10.2010 року №0002482301/0 була невірно розрахована, тобто є некоректною.

          На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що відповідачем порушено вимоги ст. 11-2 Закону «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року, № 509-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої, посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку, зокрема, направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби.

          Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Суд вважає, що відповідачем не надано доказів правомірності прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, в той час як положеннями ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно зі ст. 105 КАС України позивач має право, зокрема, вимагати скасування або визнання не чинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Укрлоудсистем», правомірні, обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

                                         П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлоудсистем»до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.10.2010 року №№ 0002512301/0, 0002502301/0, 00024922301/0, 00024922301/0 –задовольнити.

           Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси № 0002512301/0 від 13.10.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання за податок на додану вартість на суму 46546 грн.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси № 0002502301/0 від 13.10.2010 року про визначення суми податкового зобов’язання за податок на додану вартість на суму 1451435 грн.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси № 00024922301/0 від 13.10.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 782648 грн.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси № 00024922301/0 від 13.10.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 239892 грн.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 18 березня 2011 року.

                    Суддя                                                             С.О. Cтефанов