Постанова № 14876594, 01.03.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

10:50 год.

01.03.2011 р.справа № 2а-4731/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: Щедрова Є.В., довіреність б/н, від 01.06.10 р.,

представника відповідача: Могутова А.М., довіреність № 7/9/10-023 від 04.01.11 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "Южцентр торг", вул. Севастопільська, 66-б, кв. 101, м. Миколаїв, 54000 доДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 провизнання дій протиправними В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Южцентр торг" (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (далі - відповідач) з вимогою визнати протиправними дії відповідача, які полягають у визнанні та визначенні в Акті перевірки від 02.07.10 р. № 1060/23-600/35988986 правочинів, укладених позивачем з контрагентами, нікчемними.

Позивач вказує на те, що відповідачем у Акті перевірки зроблено висновок про нікчемність правочинів, укладених ним з ТОВ "Кораліс", ТОВ "Ексім трейд" та ТОВ "Інтер Трейдінг". На думку позивача, дії відповідача щодо визнання провочинів нікчемними, суперечать вимогам законодавства, а саме, позивач зазначає, що укладені ним договори поставки не спрямовувались на порушення публічного порядку, а тому відсутні підстави для їх нікчемності. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем у Акті перевірки взагалі не вказано у чому саме полягають порушення з боку позивача, які призвели до нікчемності правочинів.

Відповідач адміністративний позов не визнав, подав суду письмові заперечення (а. с. 118), у яких послався на те, що акт перевірки є службовім документом, його висновки не створюють негативних наслідків для позивача, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі ст. 157 ч. 1 п. 1 КАС України, тобто у зв'язку із тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

У подальшому відповідач доповнив заперечення, додавши, що перевірками контрагентвів позивача встановлено, в свою чергу, нікчемність правочинів, укладених контрагентами з позивачем (а. с. 160-161).

Позивач заперечив проти клопотання відповідача про закриття провадження у справі, подавши свої пояснення (а. с. 125-126), у яких зазначив, що спір між сторонами є публічно-правовим з огляду на суб'єктний склад, а тому повинен вирішуватись в порядку адміністративного судочинства, а та обставина, на яку посилається відповідач у своєму клопотанні, а саме відсутність негативних наслідків для позивача, повинна бути встановлена саме під час розгляду справи.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи, викладені у адміністративному позові та запереченнях на нього.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 КАС України, у судовому засіданні 01.03.11 р. судом проголошену вступну та резолютивну частини постанови.

Вирішуючи спір між сторонами, суд враховує наступне.

02.07.10 р. відповідач провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 23.06.08 р. до 31.03.10 р., валютного та іншого законодавства за той же період.

За наслідками перевірки відповідачем складено Акт від 02.07.10 р. № 1060/23-600/35988986 (а. с. 21-81), у висновку якого зазначено про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Кораліс", ТОВ "Ексім трейд" та ТОВ "Інтер Трейдінг", у зв'язку із тим, що такі провочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі на тій підставі, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 55 ч. 1 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 2482 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_3 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25.11.97 р., частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Стаття 80 ч. 1 абз. 2 Цивільного кодексу України передбачає, що юридична особа наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді, а тому, за змістом цієї статті, юридична особа користується тими ж правами, що і фізична особа, за виключенням тих, які можуть належати виключно людині.

Відповідно, положення ст. 55 ч. 1 Конституції України щодо права на оскарження у суді дій суб'єкта владних повноважень, повною мірою розповсюджується на юридичну особу.

Таким чином, з урахування офіційного тлумачення наданого зазначеній статті Конституційним судом України, її слід розуміти так, що юридична особа також має право оскаржити до суду рішення, дії чи бездіяльність будь-якого суб'єкта владних повноважень, якщо вважає, що таке рішення, дія чи бездіяльність порушують її права і свободи.

Спір між сторонами склався з приводу дій відповідача, які полягають у включенні до Акту перевірки висновку про нікчемність правочинів, наслідком чого, на твердження позивача, стало порушення його економічних прав, що виразилось у порушенні господарських зв'язків з контрагентами.

З огляду на наведене, між сторонами існує спір з приводу дій відповідача, які позивач вважає протиправними, оскільки вони порушують його права, отже, такий спір повинен вирішуватись саме у судовому порядку.

Відповідно до ст. 2 ч. 1, 2 КАС України, у редакції чинній на момент подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 17 ч. 1 п. 1 КАС України, у редакції чинній на момент подання позову, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, КАС України надає можливість звернутись до адміністративного суду для оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, при здійсненні останніми владних управлінських функцій, крім випадків, коли встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідач є органом державної влади, тобто суб'єктом владних повноважень, його дії, оскаржені позивачем, пов'язані із здійсненням владних управлінських функцій, законодавством не встановлено іншого порядку оскарження дій відповідача, а тому, з урахуванням проаналізованих норм, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про закриття провадження у справі, у зв'язку із чим в його задоволенні слід відмовити.

Надаючи оцінку вимогам позивача про визнання дій відповідача протиправними, суд зазначає, що ним аналізуються виключно дії відповідача щодо включення до Акту перевірки висновку про нікчемність правочинів, у той час як оцінка самих правочинів на відповідність вимогам законодавства, не є компетенцією адміністративного суду.

Згідно ст. 11 ч. 1. п. 1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Відповідно до п. 1.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.05 р. № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205 (далі - Порядок), за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка. Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пунктом 1.5. Порядку встановлено, що акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно п. 1.7. Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідач посилається на порушення позивачем ст. 228 Цивільного кодексу України, зокрема на те, що договори поставки порушують публічний порядок.

Згідно названої статті, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як зазначено у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Роблячи висновок про нікчемність правочинів, відповідач, всупереч вимогам Порядку, у Акті перевірки взагалі не зазначає у чому саме він вбачає порушення публічного порядку, відсутні посилання на докази, на підставі яких відповідач дійшов висновку про нікчемність правочинів, не зазначено у чому полягає вина позивача.

Відсутність таких даних у Акті перевірки, на думку суду, свідчить про порушення відповідачем Порядку щодо систематичного викладу виявлених у ході перевірки фактів порушень норм законодавства.

Відповідно до ст. 6 ч. 2 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Таким чином, суд зазначає, що дії відповідача, які полягають у зазначенні у Акті перевірки правочинів нікчемними, здійснені ним всупереч вимогам законодавства, а тому є протиправними.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Дії ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, які полягають у визнанні в Акті від 02.07.10 р. № 1060/23-600/35988986 нікчемними правочинів, укладених ТОВ "Южцентр торг" з контрагентами, визнати протиправними.

3. Відшкодувати ТОВ "Южцентр торг" судовий збір у сумі 13,60 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

4 березня 2011 р.

СуддяА. О. Мороз