Постанова № 14873595, 24.03.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2011 р. справа № 2а/0570/2042/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кониченка О.М.

при секретарі

15 год. 40 хв. вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, м. Донецьк

зал судового засідання № 109

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кониченко О. М. при секретарі судового засідання Мірошниченко О.М. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзпромінвестдонбас» м. Донецьк

до Державної податкової інспекції в Куйбишевському районі м. Донецька

про скасування податкового повідомлення рішення № 0000232344/0/31226834/11654 від 20.07.2010 року

За участю

представників сторін:

від позивача: Калачик О.В. за довір.

від відповідача: Базишен Р.О. за довір.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзпромінвестдонбас» м. Донецьк, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Куйбишевському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення рішення № 0000232344/0/31226834/11654 від 20.07.2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.07.2010 року Начальником Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька на підставі акту перевірки № 3394/23-313/31226834 від 23.06.2010 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000232344/0/31226834/11654, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування за період січень 2010 року, заявлену до відшкодування в декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року на загальну суму 2049301 грн. Позивач вважає вказане повідомлення-рішення неправомірним, прийнятим з порушенням норм діючого законодавства, таким що порушує законні права та охоронювані інтереси ТОВ «Союзпромінвестдонбас» і підлягає скасуванню. Просив суд скасувати податкове повідомлення рішення № 0000232344/0/31226834/11654 від 20.07.2010 року.

Представник позивача у судовому засідання підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засідання проти позову заперечував, з підстав викладених у письмових запереченнях на позов.

Су вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи встановив наступне.

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзпромінвестдонбас» м. Донецьк 05.12.2000 року зареєстрований як юридична особа Виконавчим комітетом Донецької міської ради, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за кодом 31226834, є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 136559, знаходиться на податковому обліку Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Куйбишевському районі м. Донецька є субєктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» повноваження.

Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Союзпромінвестдонбас» з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за лютий 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період за січень 2010 року, за результатами чого складено акт « 3394/23-313/31226834 від 23.06.2010 року.

Актом перевірки зокрема встановлено порушення п.1.8 ст. 1, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року в частині завищення суми податкового кредиту в звязку з нікчемним правочином за лютий 2010 року 1259130 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000232344/0/31226834/11654 від 20.07.2010 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 2049301 грн.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року.

Пунктом 2 Кодексу визнано такими, що втратили чинність з 1 січня 2011 року, зокрема Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, при прийнятті рішення судом застосовуються норми законів, що діяли на момент правопорушення.

Відповідно до п.7.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.7.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Згідно з п. 7.7.4 ст. 7 «Про податок на додану вартість», платник податку, який має право на одержання бюджетного \ відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, по дає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої по вної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

22 березня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзпромінвестдонбас» м. Донецьк було надано до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2010 року із зазначенням у рядку 25.1 суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню в розмірі 2049301 грн., уточнюючі розрахунки (вх. від 23.04.2010 року № 16906, від 16.04.2010 року № 14266), розрахунок суми бюджетного відшкодування та заяву про повернення зазначеної суми бюджетного відшкодування.

Підпунктом 7.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

В акті перевірки зокрема йдеться про те, що перевіркою показників, відображених в рядках 10-17 Декларації за січень 2010 року встановлено, що на формування цих показників вплинуло здійснення операцій по придбанню вугілля та надання залізнодорожніх та інших послуг по підприємству постачальнику ТОВ «АМК-Трейдінг».

Перевіркою встановлено, що між ТОВ «Союзпромінвестдонбас» та ТОВ «АМК-Трейдінг» укладено договір про організацію перевезень вантажів № 01/07-01 від 01 липня 2009 року.

Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі м. Донецька піддається сумніву господарські операції ТОВ «Союзпромінвестдонбас» з ТОВ «АМК-Трейдінг» по організації перевезень вантажів, оскільки встановлено, що основний вид діяльності ТОВ «АМК-Трейдінг» є діяльність в сфері інжирінгу. Кількість працюючих на підприємстві 7 осіб, основні засоби на підприємстві відсутні, тобто послуги по організації перевезень вантажів піддається сумніву у звязку з тим, що при великих обсягах на підприємстві відсутні необхідні умови для проведення відповідної господарсько-економічної діяльності, технічного персоналу,основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

На підставі вищевикладеного відповідач робить висновок, що укладений між ТОВ «Союзпромінвестдонбас» та ТОВ «АМК-Трейдінг» правочин фактично не був направлений на настання правових наслідків обумовлених ним, зокрема на отримання прибутку, тому такий правочин учинений з метою що суперечить інтересам держави та суспільства, а тому є нікчемними.

Так предметом договору про організацію перевезень вантажів № 01/07-01 від 01 липня 2010 року укладеного між ТОВ «Союзпромінвестдонбас» (замовником) та ТОВ «АМК-Трейдінг» (експедитором) є організація слідування рухомого складу у порожньому стані під завантаження на станції відправлення вантажу Донецької залізної дороги, що вказані у додатках до договору. Строк дії договору до 31 грудня 2009 року, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобовязань по договору.

Відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. При цьому експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Відповідно до ст.1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст.3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частиною 2 даної статті передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством., а фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Сторонами договору про організацію перевезень вантажів № 01/07-01 від 01 липня 2010 року, після надання послуг підписувались акти здачі-приймання робіт (наданих послуг), у яких зазначались кількість та вартість наданих послуг, таким чином сторони у кожному окремому випадку погоджували ціну послуг. На підтвердження цього до суду надані рахунки фактури № 559 від 10.01.2010 року, № 574017 від 25.01.2010 року, № 580015 від 31.01.2010 року; акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №№ 559, 574017, 580015; звіти експедитора від 10.01.2010 року, 25.01.2010 року, 31.01.2010 року; платіжні доручення від 19.01.2010 року № 63, від 15.01.2010 року № 52, від 14.01.2010 року № 23, від 13.01.2010 року № 17, від 22.01.2010 року № 72; податкові накладні від 10.01.2010 року № 559, від 25.01.2010 року № 574014,від 31.01.2010 року № 580015.

У додатках до вищезазначеного договору: № 1 від 01.07.2009 року, № 2 від 01.08.2009 року, № 3 від 20.08.2009 року, № 4 від 21.08.2009 року, № 5 від 25.08.2009 року, № 6 від 28.08.2009 року, № 7 від 01.09.2009 року, № 8 від 14.09.2009 року, № 9 від 01.10.2009 року, №10 від 10.10.2009 року, №11 від 01.11.2009 року, № 12 від 01.11.2009 року, № 13 від 01.12.2009 року, № 14 від 01.12.2009 року, № 15 від 01.01.2010 року також вбачається інформація про період часу в який здійснено експедирування ТОВ «АМК-Трейдинг» рухомого складу у порожньому стані під завантаження, про назви станцій на яких відбувалась погрузка для відправлення вантажу Донецькою залізною дорогою та кількість вагонів.

Крім того позивачем було надано суду квитанції, які знаходяться в матеріалах справи про приймання вантажу, які також підтверджують факт надання ТОВ «АМК-Трейдінг» послуг, що передбачені договором № 01/07-01 від 01.07.2009 року, а саме транспортування вугілля.

Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно пункту 2 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 180 Господарського кодексу України, та того факту, що умови договору про організацію перевезень вантажів № 01/07-01 від 01 липня 2010 року виконані, суд вважає що сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Тому позивачем правомірно було включено до складу податкового кредиту у січні 2010 року суму ПДВ 2049301 грн.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те що ТОВ «АМК-Трейдінг» не має необхідних умов для проведення відповідної господарсько-економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. З наведених підстав відповідач стверджує про те, що спірні операції не мають реального товарного характеру, однак ці обставини не встановлені під час перевірки, за наслідками якої відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від № 0000232344/0/31226834/11654 від 20.07.2010 року.

Що стосується нікчемності договору про організацію перевезень вантажів № 01/07-01 від 01 липня 2010 року суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України який набрав чинності з 1 січня 2004 року, передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України передбачені підстави недійсності правочину, а саме: 1) недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; 2) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 216 Цивільного Кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 228 Цивільного кодексу України (в редакції яка діяла на час складання акту перевірки) передбачені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського Кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення.

Суд звертає увагу на те, що відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України свідчили про нікчемність правочину - договору про організацію перевезень вантажів № 01/07-01 від 01 липня 2010 року, також, вказаний правочин не визнавався недійсними у судовому порядку (з огляду на нині діючу редакцію ч.3 ст.228 ЦК України, якою передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави), тому будь-які підстави для того, щоб вважати його нікчемним, відсутні, оскільки з наведеного вбачається, що позивач отримав послуги, в тому числі із супроводження договорів із існуючими контрагентами, що підтверджується актами виконаних робіт, звітами, податковими накладними.

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України від 03.04.1997р. за № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно п.п.7.4.5 п.7.5 п.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 зазначеного закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання відємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване рішення про яким зменшення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 2049301 грн. було прийнято законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх фактичних обставин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзпромінвестдонбас» м. Донецьк до Державної податкової інспекції в Куйбишевському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення рішення № 0000232344/0/31226834/11654 від 20.07.2010 року задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення № 0000232344/0/31226834/11654 від 20.07.2010 року Державної податкової інспекції в Куйбишевському районі м. Донецька.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Союзпромінвестдонбас» м. Донецьк судовий збір в розмірі 3,40 грн.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 24 березня 2011 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складено та підписано 29 березня 2011 року.

Постанова може бути оскаржена до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кониченко О.М.