Рішення № 148729, 25.09.2006, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

25.09.06 Справа№ 1/460-15/115

за позовною заявою Регіонального відділення ФДМУ по Львівській області, м.Львів

до відповідача-1 Підприємства виправної колонії № 48 УДДУПВП у Львівській області, м.Львів

до відповідача-2 Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Львів

про визнання недійсним договору ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суддя Т.Костів

Представники

Від позивача: Орищин Н.В. -спеціаліст-ю/к.

Від відповідача-1: Данилишин С.П.- юрист.

Від відповідача-2: ОСОБА_1

Суть спору: Позов заявлено Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області, м.Львів до відповідача-1 Підприємства виправної колонії № 48 УДДУПВП у Львівській області, м.Львів та до відповідача-2 Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Львів про визнання недійсним договору ІНФОРМАЦІЯ_1.

Провадження у справі було порушене 28.04.2006 р. та призначено розгляд справи на 23.05.2006 р. Розгляд справи неодноразово відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду від 23.05.2006 р., 20.06.2006р., 29.06.2006р., 25.07.2006р. В судовому засіданні 12.09.2006р. оголошено перерву до 25.09.2006 р. Ухвалою суду від 29.06.2006р. в порядку ст.69 ГПК України продовжено термін розгляду справи.

Представникам сторін роз'яснювались їх права згідно зі ст. 22 ГПК України. У відповідності до ст. 75 ГПК України справа слухається за наявними у ній матеріалами.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що оспорюваний договір укладено з порушенням Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, оскільки при укладенні даного договору не була дотримана процедура передачі в оренду нерухомого державного майна: без отримання відповідачем - 1 дозволу позивача на передачу в оренду нерухомого майна та без погодження позивачем розміру орендної плати. Просить задоволити позов.

Представники відповідачів позов заперечили з мотивів, зазначених у відзиві по справі та доповненнях до відзиву. Вважають позов безпідставним, оскільки орендодавцю належало право самостійно передавати в оренду нерухоме майно площею до 200 кв. м., перед укладенням договору проведено експертну оцінку майна, договір оренди відповідає типовому, керівництво Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області не заперечує проти укладення оспорюваного договору, а позивачем пропущено строк позовної давності. Ствердили, що оспорюваний договір автоматично пролонгований на новий строк. Просять у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа -підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця НОМЕР_1.

01.08.2001р. між Львівською виправною колонією №48 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області (орендодавець), та приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендар), було укладено договір ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно із п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування, приміщення площею 20,5 кв.м., яке розташоване на території Львівської виправної колонії №48 і призначене для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами.

Твердження відповідачів про те, що орендодавець був уповноважений самостійно передавати в оренду приміщення площею до 200 кв. м., спростовуються нормами ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції, діючій на дату укладення оспорюваного договору. Згідно зазначеної статті, підприємства вправі виступати орендодавцями лише щодо окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого), а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна. Положення, на які посилається відповідач щодо права підприємств самостійно передавати в оренду приміщення площею до 200 кв. м. станом на дату укладення оспорюваного договору не діяли, а були введені Законом України лише від 13.09.2001 р. № 2680-III. Належних доказів отримання дозволу в порядку, передбаченому Порядком надання Фондом державного майна, його регіональними відділеннями та представництвами дозволів державним підприємствам, організаціям на передачу в оренду цілісних майнових комплексів їх структурних підрозділів та нерухомого майна, затвердженого наказом ФДМУ, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 04.05.2000 р., суду не надано, сторони не заперечували відсутність такого дозволу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", методика розрахунку та порядок використання орендної плати визначаються: Кабінетом міністрів України - для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності. Постановою Кабінету міністрів України №786 від 04.10.1995 р. „Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна”, передбачено, що розмір орендної плати встановлюється договором оренди між орендодавцем та орендарем (п. 2). У разі коли орендодавцем цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (філії, цеху, дільниці) державного підприємства, а також нерухомого майна (будинку, споруди, приміщення) є державне підприємство, організація, розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним в абзаці другому статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", тобто із позивачем, оскільки відповідач - 1 не був наділений правом виступати орендодавцем нерухомого майна. Проте, доказів такого погодження суду не надано.

Згідно із п. 3.1. оспорюваного договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом міністрів України і визначається в розрахунку. Однак, доказів наявності розрахунку суду не надано. Належних доказів дотримання вимог постанови Кабінету міністрів України №786 від 04.10.1995 р. не представлено.

Відповідно до п. 9.1. договору, термін його дії встановлений з 01.08.2001 р. по 01.08.2006 р.. Згідно із актом прийому - передачі на оренду приміщення від 01.08.2001 р. відповідач - 1 передає в оренду відповідачу - 2 приміщення №1 загальною площею 20,5 кв. м. терміном на п'ять років. Сторони стверджують про відсутність звернень щодо припинення дії цього договору відповідно до п. 9.5. договору та, відповідно, його автоматичну пролонгацію на той самий термін та на тих самих умовах.

Згідно зі ст. 48 ЦК УРСР, який діяв на час існування спірних правовідносин, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Відповідно до ст. 59. ЦК УРСР, угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє. Таким чином, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір укладено всупереч закону, що тягне його недійсність. Посилання на пропуск строку позовної давності не заслуговує на увагу, оскільки по недійсній угоді у сторін не виникають права чи обов'язки, порушення є триваючим.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Враховуючи, що по недійсному договору права та обов'язки у сторін не виникають, відповідач -2 використовує приміщення безпідставно, вимога про виселення відповідача - 2 із займаного приміщення підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, судові витрати покласти на відповідачів у рівних частках. Керуючись ст.ст. 33, 41, 42 43, 49, 60 75, 80 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним на майбутнє договір ІНФОРМАЦІЯ_1, укладений між Львівською виправною колонією №48 та приватним підприємцем ОСОБА_1.

3. Виселити приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) з приміщення площею 20,5 кв. м., розташованого за адресою АДРЕСА_2.

4. Стягнути з Львівської виправної колонії №48 (м.Львів, вул. Хуторівка, 2, код ЄДРПОУ 08680477) в доход державного бюджету 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідн.код НОМЕР_2) в доход державного бюджету 42,50 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Суддя Костів Т.С.