Постанова № 1487017, 19.03.2008, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

19 березня 2008 року

Справа № 2-5/9908-2007

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Латиніна О.А.,

суддів Ткаченка М.І.,

Дугаренко О.В.,

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився;

третіх осіб: не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Санаторій "Форос" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаврилюк М.П.) від 18 грудня 2007 року у справі № 2-5/9908-2007

за позовом Державного підприємства "Санаторій "Форос" (смт. Форос, м.Ялта, АР Крим, 98690)

до дочірнього підприємства "Діна-Південь" (територія санаторія "Форос", смт. Форос, м. Ялта, АР Крим, 98690)

треті особи:

1. Державне Управління справами (м. Київ, вул. Банкова, 11).

2. Фонд державного майна України (м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, 01133).

про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні майном

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Санаторій „Форос” звернулось до господарського сулу АР Крим з позовом до дочірнього підприємства "Діна-Південь" про визнання недійсним Договору оперативної оренди нерухомого майна, що належить Державному управлінню справами від 01.07.2003 року № 27 та усунення перешкод в користуванні майном.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний договір суперечить законодавству, оскільки не відповідає вимогам, що пред'являються до Типового договору оренди державного майна. Крім того, позивач заначає, що відповідно до статей 5, 7-9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” право укладати договір належить власникові майна –Державному управлінню справами Президента України з дозволу Фонду державного майна України. У зв’язку з цим, позивач вважає договір оперативної оренди нерухомого майна № 27 від 01.07.2003 року таким, що не відповідає вимогам статті 217 Господарського кодексу України, а також статтям 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду АР Крим 18.12.2007 року у справі № 2-8/9908-2007 у задоволенні позову Державного підприємства "Санаторій "Форос" до дочірнього підприємства "Діна-Південь" про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні майном відмовлено.

При прийнятті рішення суд першої інстанції встановив, що оскільки площа орендованого приміщення не перевищує 200 кв.м., то, виходячи із змісту статті 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", отримання згоди Фонду державного майна України не потребується. Господарський суд АР Крим також не погодився з доводами позивача про недотримання в момент укладення спірного договору Типової форми договору оренди, оскільки, на думку суду, положення про необхідність дотримання Типової форми законодавчо було закріплено лише 29.06.2004 року.

Не погодившись з рішенням господарського суду АР Крим, Державне підприємство "Санаторій "Форос" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.

Доводи позивача в апеляційній скарзі полягають у тому, що судом першої інстанції не досліджено положення Статуту Державного підприємства „Санаторій „Форос”, відповідно до пункту 2.4 якого, підприємство за погодженням Державного управління справами передає в оренду будівлі та споруди, які рахуються на його балансі на правах повного господарського відання. Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийнято без урахування вимоги законодавства, регулюючого оренду державного та комунального майна.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.02.2008 року до участі у розгляді даної справи у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці позивача, були залучені Державне управління справами та Фонд державного майна України.

Із змісту пояснень Державного управління справами вбачається посилання на порушення під час укладення спірного договору положень Закону України „Про власність” (чинного на момент укладення договору), а також положень Статуту Державного підприємства „Санаторій „Форос”, який передбачає обов’язкове погодження з Державним управлінням справами питань передачі в оренду майна підприємства.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції виходячи з наступного.

01.07.2003 року між Державним підприємством „Санаторій Форос” – „Орендодавець” та дочірнім підприємством "Діна-Південь" –„Орендар” був укладений Договір оперативної оренди нерухомого майна № 27, предметом якого, відповідно до пункту 1.1 договору, з`явились вбудовані нежитлові приміщення будівлі колишньої комунальної їдальні ДП „Санаторій Форос” площею 141,8 кв.м., розташовані за адресою: 98690, АР Крим, м.Ялта, смт.Форос (а.с.5-9).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що вступ орендаря у користування майном настає з моменту підписання сторонами договору протягом 3-х днів на підставі акту прийому-передачі вказаного майна.

Відповідно до пункту 7.1 вказаного договору, строк його дії становить з 01.07.2003 року по 31.10.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2003 року між сторонами договору оренди було підписано акт прийому-передачі в оперативну оренду майна (а.с.10).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У даному випадку позивачем ставиться питання про недійсність укладеного договору у зв’язку з порушенням під час його укладення вимоги про наявність необхідних повноважень на вчинення правочину. ДП „Санаторій Форос” зазначає, що спірний договір мав укладатись лише з дозволу Державного управління справами Президента України.

Дослідивши питання відповідності спірного договору оперативної оренди вимогам статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, судова колегія прийшла до висновку про наявність підстав для визнання його недійсним виходячи з наступного.

Відповідно до статті 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендодавцями державного та комунального майна є:

- Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук;

- органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

- підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Державного підприємства „Санаторій Форос”, вказане підприємство створено відповідно до розпорядження Керівника Державним управлінням справами в результаті реорганізації шляхом перетворення санаторно-медичного підприємства „Санаторно-курортний комплекс „Форос”, переданого в управління Державного управління справами згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.06.2002 року № 345-р.

Пунктом 1.2 Статуту встановлено, що підприємство засноване на державній власності з метою здійснення господарської діяльності з правом наймання робочої сили (а.с.16 - зворот).

Згідно зі статтею 37 Закону України „Про власність” (станом на момент укладання спірного договору оренди), майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Відповідно до статті 33 Закону України „Про власність” (станом на момент укладання спірного договору оренди), державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання щодо створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Тому, судова колегія вважає правомірними посилання позивача на пункт 2.4 згідно з яким, Державне підприємство „Санаторій „Форос” має право за погодженням з Державним управлінням справами надавати в оренду майно, що є державною власністю і закріплене за ним на праві господарського відання.

Однак, при укладенні вищезазначеного договору оренди орендодавцем не було отримано дозволу Державного управління справами як органу управління майном державного підприємства щодо передачі в оренду спірного нерухомого майна.

Крім того, статтею 9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” визначено порядок укладення договору оренди.

Так, зокрема, пунктом 3 статті 9 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” встановлено, що орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

У даному випадку, матеріали оренди у встановленому порядку до Державного управління справами на погодження не надходили, висновки Державним управлінням справами про можливість оренди та умови договору оренди не надавались. Тому, судова колегія погоджується з доводами Державного управління справами про те, що при укладенні договору оперативної оренди від 01.07.2003 року було порушено норми чинного законодавства та інтереси Державного управління справами щодо ефективного використання державного майна.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що договір оперативної оренди від 01.07.2003 року укладено з порушенням вимог статті 203 Цивільного кодексу України стосовно того, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Тому, вказаний договір підлягає визнанню недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України також встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. У зв’язку цим, судова колегія звертає увагу на наступні порушення вимог законодавства під час укладення спірного договору.

Відповідно до пункту 1.2 Договору оперативної оренди від 01.07.2003 року № 27, вартість об’єкту визначається у відповідності з актом оцінки (додатком № 2), складений на підставі вимог Методики оцінки вартості об’єктів оренди, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 629 від 10.08.1995 року (із змінами та доповненнями станом на 31.05.2003 року), та становить 90360,00 грн.

Однак, відповідно до пункту 17 Методики оцінки вартості об’єктів оренди, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 629 від 10.08.1995 року, у разі коли орендодавцем структурного підрозділу є підприємство, акт оцінки затверджується керівником органу, уповноваженого управляти Майном підприємства, структурний підрозділ якого передається в оренду.

У даному випадку, акт оцінки об’єкту оренди не містить відомостей про його затвердження керівником органу, уповноваженого управляти майном підприємства –Державним управлінням справами (а.с.11).

Судова колегія також звертає увагу на той факт, що, згідно з пунктом 2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 року, у разі коли орендодавцем цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (філії, цеху, дільниці) державного підприємства, а також нерухомого майна (будинку, споруди, приміщення) є державне підприємство, організація, розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним в абзаці другому статті 5 Закону України „Про оренду державного та коммунального майна”.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави свої вимог і заперечень.

Із змісту додатку № 3 до договору оперативної оренди від 01.07.2003 року не вбачається факту виконання сторонами договору вказаної вище вимоги, а саме погодження орендної плати з органом, уповноваженим управляти даним майном (а.с.12).

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктами 2 та 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України зазначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, у тому числі, визнання право чину недійсним, а також припинення дії, яка порушує право.

Наведені вище обставини та норми законодавства надають судовій колегії підстави погодитись з доводами апеляційної скарги та зробити висновок про те, що оскаржуваний позивачем договір оренди суперечить положенням статті 203 Цивільного кодексу України, у зв’язку з чим, являється недійсним.

Тому, рішення господарського суду АР Крим винесено при неповному дослідженні обставин справи та з порушенням норм матеріального права, у зв’язку з чим підлягає скасуванню, при тому, що позовні вимоги Державного підприємства „Санаторій „Форос” підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову на відповідача.

Керуючись статтями 49, 101 ,103 п.2, 104 ч.1 п.п.1, 4, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Санаторій „Форос” задовольнити.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 грудня 2007 року у справі № 2-5/9908-2007 скасувати.

Позов Державного підприємства „Санаторій „Форос” задовольнити.

Визнати недійсним Договір оперативної оренди нерухомого майна № 27 від 01.07.2003 року, укладений між Державним підприємством „Санаторій Форос” та дочірнім підприємством "Діна-Південь".

Зобов’язати дочірньє підприємство "Діна-Південь" усунути перешкоди в користуванні Державним підприємством „Санаторій „Форос” (98690, АР Крим, м.Ялта, смт.Форос; р/р 26008300018701 в ФАБ „Південний”, м.Ялта, МФО 384522, ОКПО 20670777) вбудованими нежитловими приміщеннями будівлі колишньої комунальної їдальні ДП „Санаторій Форос” площею 141,8 кв.м., розташованих за адресою: 98690, АР Крим, м.Ялта, смт.Форос, шляхом виселення з даних приміщень.

Стягнути з дочірнього підприємства "Діна-Південь" (98690, АР Крим, м.Ялта, смт.Форос; р/р 26008300018701 в ФАБ „Південний”, м.Ялта, МФО 384522, ОКПО 20670777) на користь Державного підприємства „Санаторій „Форос” (98690, АР Крим, м.Ялта, смт.Форос; р/р 26008300018701 в ФАБ „Південний”, м.Ялта, МФО 384522, ОКПО 20670777) 127,50 грн. держмита, а також 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя О.А.Латинін

Судді М.І. Ткаченко

О.В. Дугаренко