Постанова № 1483751, 31.05.2007, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2007 Справа № 19/292

за позовом закритого акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", м. Кременчук

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції, м. Кременчук

третя особа без самостійних виомг на предмет спору - Державна екологічна інспекція в Полтавській області

за участю прокуратури Полтавської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області №0000062602/0/651 від 18.03.2005 року, №0000062602/1/1526 від 20.05.2005 року, №0000062602/2/2353 від 08.08.2005 року, №0000062602/3/4056 від 21.10.2005 року, якими підприємству визначено податкове зобов’язання за платежем “інші збори за забруднення навколишнього природного середовища”на загальну суму 16 938 709,88 грн. (основний платіж –11 292 473,25 грн.; штрафна (фінансова) санкція –5 646 236,63 грн.) (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 01.03.2006 року №14/08-433).

Суддя Коршенко Ю.О

Представники :

від позивача - Беседін М.В., Козачук О.А., Селівоненко С.В., дов. згідно протоколу

від відповідача - Кочук О.В., Захарченко Г.М., Яковенко Н.В., Бороздіна Н.М.- дов. згідно протоколу

від третьої особи - Каплієва В.М., Бодак О.М. , дов. згідно протоколу

від прокуратури - Харенко В.М.

Суть спору: Закрите акціонерне товариство транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта”звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області №0000062602/0/651 від 18.03.2005 року, №0000062602/1/1526 від 20.05.2005 року, №0000062602/2/2353 від 08.08.2005 року, №0000062602/3/4056 від 21.10.2005 року, якими підприємству визначено податкове зобов’язання за платежем “інші збори за забруднення навколишнього природного середовища”на загальну суму 16 938 709,88 грн. (основний платіж –11 292 473,25 грн.; штрафна (фінансова) санкція –5 646 236,63 грн.) (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 01.03.2006 року №14/08-433).

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, на підставі якого відповідачем прийняті оспорювані повідомлення-рішення, не відповідають чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Позивач вважає порушенням вимог чинного законодавства застосування Кременчуцькою ОДПІ форми №2-ТП (повітря) для визначення об’єкту оподаткування збору за викиди в атмосферу забруднюючих речовин.

Позивач вважає, що Кременчуцька ОДПІ дійшла неправильного висновку щодо статусу міста Кременчука як міста обласного значення, в зв’язку з чим податковою інспекцією неправомірно застосовано коригуючий коефіцієнт “1,25”при розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Крім того, на думку позивача, Кременчуцькою ОДПІ неправомірно виділено речовину бензол зі складу бензину і застосовано до бензолу ІІ клас небезпеки.

Також АТ “Укртатнафта”вважає неправомірним висновок Кременчуцької ОДПІ щодо необхідності віднесення ставка-випарника до спеціально відведених місць зберігання та накопичення відходів, а обсягів стічних вод, що на нього відводяться –до категорії відходів.

Крім того, на думку позивача, Кременчуцькою ОДПІ неправомірно застосований коефіцієнт “3”при розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів на звалищі побутових та промислових відходів, оскільки вказане звалище є спеціально обладнаним місцем зберігання відходів.

Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами і вважає правильними висновки акту перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані повідомлення-рішення.

На думку податкової інспекції, АТ “Укртатнафта”неправомірно застосувало коефіцієнт “1” при розрахунку збору за викиди в атмосферу забруднюючих речовин, оскільки місто Кременчук є містом обласного значення, а не районним центром, в зв’язку з чим повинен застосовуватися коефіцієнт “1,25”.

Неправомірним, на думку Кременчуцької ОДПІ, є неврахування підприємством в розрахунках збору за розміщення відходів обсягів стічних вод, що відводяться на ставок-випарник.

Крім того, в акті перевірки Кременчуцької ОДПІ зроблено висновок про неправомірність застосування підприємством коефіцієнту “1”при розрахунку збору за розміщення відходів на звалищі побутових та промислових відходів цеху №16, оскільки вказане звалище, на думку податкового органу, не відноситься до спеціально обладнаних місць зберігання відходів.

Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заперечення відповідача підтримані в судовому засіданні та в письмових поясненнях у справі представником третьої особи і прокурором, які також просять у позові відмовити. .

04.11.2005 року господарським судом Полтавської області було відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 15.12.2005 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Державне управління екології та природних ресурсів в Полтавській області (в подальшому реорганізовано в Державну екологічну інспекцію в Полтавській області). Крім того, від прокуратури Полтавської області надійшло повідомлення про вступ прокурора у дану справу.

Позивачем було заявлено клопотання про призначення екологічної експертизи для встановлення обставин, які потребують спеціальних знань в сфері природоохоронного законодавства. Вказане клопотання позивача було відхилено судом з огляду на недоцільність проведення по справі саме екологічної експертизи.

21.09.2006 року за ініціативою суду по справі призначена комплексна судово-економічна та будівельно-технічна експертиза, в зв’язку з чим провадження по справі було зупинено до одержання результатів експертизи.

23.04.2007 року провадження по справі поновлено в зв’язку з надходженням до суду висновків №11734 від 19.01.2007 року судово-економічної експертизи (Висновок 1) та №11733 від 12.04.2007 року судової будівельно-технічної експертизи (Висновок 2).

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін, третьої особи та прокурора, суд, встановив :

Кременчуцькою ОДПІ була проведена позапланова документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2003 року по 30.09.2004 року і правильності ведення збору за забруднення навколишнього природного середовища АТ “Укртатнафта”.

За результатами перевірки Кременчуцькою ОДПІ був складений акт №168/23-120/00152307 від 17.03.2005 року “Про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства закритим акціонерним товариством транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії “Укртатнафта” .

18.03.2005 року на підставі Акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ було винесене податкове повідомлення-рішення №0000062602/0/651, яким підприємству була визначена сума податкового зобов’язання за платежем “інші збори за забруднення навколишнього природного середовища”на загальну суму 16 938 709,88 грн.

За результатами адміністративного оскарження даного повідомлення-рішення до Кременчуцької ОДПІ, ДПА у Полтавській області, ДПА України, адміністративні скарги АТ “Укртатнафта”залишені без задоволення, первісне повідомлення-рішення –без змін.

20.03.2005 року, 08.08.2005 року та 21.10.2005 року за результатами розгляду скарг підприємства, Кременчуцькою ОДПІ винесені нові податкові повідомлення-рішення №0000062602/1/1526, №0000062602/2/2353 та №0000062602/3/4056 відповідно. Вказаними повідомленнями-рішеннями був встановлений новий строк сплати податкового зобов’язання.

28.10.2005 року АТ “Укртатнафта”звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, якою просить визнати нечинними податкові повідомлення рішення Кременчуцької ОДПІ №0000062602/0/651 від 18.03.2005 року, №0000062602/1/1526 від 20.03.2005 року, №0000062602/2/2353 від 08.08.2005 року та №0000062602/3/4056 від 21.10.2005 року.

Розглянувши матеріали справи , суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ “Укртатнафта”виходячи з наступного:

За першим спірним епізодом щодо нарахування збору за викиди в атмосферу забруднюючих речовин.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між АТ “Укртатнафта”та Кременчуцькою ОДПІ за даним епізодом виник відносно можливості застосування форми державного статистичного спостереження №2-ТП (повітря) для визначення об’єкту оподаткування збором за викиди в атмосферу забруднюючих речовин, спірним питанням є також визначення коефіцієнту в залежності від статусу міста Кременчука та необхідність окремого врахування речовини бензол при розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища за викиди в атмосферу забруднюючих речовин.

Для визначення обсягів викидів шкідливих речовин, як об’єкту оподаткування даним збором, Кременчуцькою ОДПІ були використані дані з форм Державної статистичної звітності №2-ТП (повітря).

Порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища визначений Інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999 року №162/379.

Додатком 2 до пункту 7.2 вище вказаної Інструкції встановлено, що дані про фактичні обсяги викидів вказуються на підставі форм первинної документації (журнали обліку за формами ПОД-1, ПОД-2, ПОД-3).

На підставі викладеного суд встановив, що Кременчуцькою ОДПІ для визначення об’єкту оподаткування збору за викиди в атмосферу забруднюючих речовин використані дані з документів, використання яких не передбачено для даних цілей, тому висновки відповідача, викладені в акті в цій частині є необґрунтованими .

Відносно спірного питання щодо визначення коефіцієнту, який необхідно застосовувати при розрахунку збору за викиди в атмосферу забруднюючих речовин в залежності від статусу міста Кременчука, суд встановив наступне.

На думку податкової інспекції, місто Кременчук належить до категорії міст обласного значення, тому підприємством повинен застосовуватися коригуючий коефіцієнт “1,25”.

Для визначення коригуючого коефіцієнту, який підлягає застосуванню в даному випадку, слід звернутись до Додатку 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року №303. Даний коефіцієнт залежить від народногосподарського значення населеного пункту, а саме: районний центр; місто районного значення; селище; село; республіканський та обласний центр; місто державного, республіканського, обласного значення.

В обґрунтування правомірності висновків щодо статусу міста Кременчука, як міста обласного значення, Кременчуцька ОДПІ посилається на положення Державного класифікатора 014-97 та пункту 1.3 Статуту територіальної громади міста Кременчука, затвердженого Рішенням ХVІІІ сесії Кременчуцької міської ради ІV скликання.

Розглянувши надані сторонами документи та дослідивши матеріали справи, суд встановив, що на момент проведення перевірки статус міста Кременчук був визначений Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 04.01.1965 року “Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР”. Вказаним Указом визначено, що до складу Полтавській області віднесено Кременчуцький район (центр –місто Кременчук). Додатково місто Кременчук з СМТ Комсомольське визначено як місто обласного підпорядкування.

Дослідивши зміст Державного класифікатора 014-97, на який посилається відповідач, суд встановив, що вказаним документом статус міста Кременчук визначений, як місто обласного підпорядкування.

Неправомірним є посилання Кременчуцької ОДПІ на пункт 1.3 статті 1 розділу І Статуту територіальної громади міста Кременчука, оскільки вказаний документ, згідно його пункту 73.1 статті 73 набирає чинність після реєстрації в управлінні юстиції Полтавської області з моменту офіційного опублікування.

Наявними у матеріалах справи документами (лист Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 18.04.2005 року №01-33/1958) підтверджено, що Статут територіальної громади міста Кременчука офіційно не був опублікований станом на 18 квітня 2005 року (період перевірки –з 01.10.2002 року по 31.12.2004 року). Зі змісту залучених до матеріалів справи матеріалів, з адміністративно-територіального поділу Української РСР вбачається, що місто Кременчук відноситься до міст обласного підпорядкування і є районним центром, якому підпорядковані 2 селищні Ради.

Відповідачем не надано до суду належних доказів визначення статусу міста Кременчука як міста обласного значення. Посилання представників Кременчуцької ОДПІ на можливість визначення статусу міста шляхом аналізу норм бюджетного законодавства та статистичних показників міста Кременчук не беруться судом до уваги як такі, що не відповідають приписам статті 19 Конституції України, оскільки жодним нормативним актом суб’єктам господарювання не надано право робити висновки про необхідність застосування тих чи інших коригуючих коефіцієнтів на підставі аналізу статистичних показників населених пунктів, норм бюджетного законодавства.

З огляду на положення частини 2 статті 71 КАС України, податковим органом не доведена правомірність свого рішення в частині необхідності застосування позивачем коефіцієнту “1,25”.

За спірним епізодом щодо правильності врахування речовини бензол, суд встановив наступне.

В Акті перевірки Кременчуцької ОДПІ зазначено, що речовина бензол повинна окремо відображатися у рядку №13 розрахунку збору за викиди в атмосферу. Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд приходить до висновку, що речовина бензол правильно була врахована підприємством у складі вуглеводнів і відображена у рядку №24 розрахунку збору за викиди в атмосферу у складі вуглеводнів.

Даний висновок ґрунтується на фізико-хімічних властивостях бензину, складовою частиною якого є бензол (ДСТУ 4063-2001 “Бензини автомобільні”).

Крім того, під час перевірки порядку нарахування та сплати збору за викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення за період 2002-2003 року, речовина бензол враховувалася представниками податкового органу в складі вуглеводнів із застосуванням нормативу збору 3,00 грн. та 4,50 грн./тн. у відповідні періоди. В свою чергу, під час перевірки порядку нарахування та сплати даного збору за 2004 рік, податкова інспекція наполягає на необхідності окремого відображення речовини бензол із застосуванням нормативу збору 131 грн./тн.

Необхідність перерахування бензину (в тому числі і бензолу) на вуглець встановлена нормами Інструкції про порядок складання звіту про охорону атмосферного повітря за формою 2-ТП (повітря), затвердженої наказом Мінстату України від 25.05.1995 року №132.

З огляду на положення частини 2 статті 71 КАС України, податковим органом не надано переконливих доказів в обґрунтування правомірності свого рішення в частині необхідності подвійного оподаткування речовини бензол окремою забруднюючою речовиною та в складі бензину.

За другим спірним епізодом щодо нарахування збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між АТ “Укртатнафта”та Кременчуцькою ОДПІ за даним епізодом виник відносно можливості віднесення до категорії відходів обсягів стічних вод, які скидаються на ставок-випарник підприємства, а вказаного ставка –до категорії місць розміщення відходів. Позиція податкового органу ґрунтується на висновках, відповідно до яких ставок-випарник АТ “Укртатнафта”слід вважати спеціально обладнаним місцем для розміщення відходів, а обсяги стічних вод, які скидаються на ставок-випарник –обсягами відходів. В свою чергу, АТ “Укртатнафта”вважає, що ставок-випарник слід вважати технологічною водоймою, а відходами –лише осади та мул, які вилучаються зі складу стічних вод і видаляються до спеціально обладнаних місць розміщення відходів.

Крім того, спірним є питання щодо класифікації звалища твердих відходів цеху №16 як споруди, яка забезпечує повне виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів.

При розгляді даного епізоду суд враховує висновки комплексної судово-економічної та будівельно-технічної експертизи ( у матеріалах справи ) , призначеної по даній справі

Після отримання висновків судових експертів Київського НДІ судових експертиз ( висновки № 11733 від 12.04.2007 р. та № 11734 від 19.01.2007 р. - у справі ) , Кременчуцька ОДПІ та Державна екологічна інспекція в Полтавській області надали письмові та усні заперечення щодо висновків судово-економічної та будівельно-технічної експертиз. Заперечення відповідача та третьої особи ґрунтуються на суб’єктивній оцінці результатів експертних досліджень. Підстави для заперечення висновків експертів збігаються з підставами заперечення позовних вимог .

Дослідивши висновок №11734 від 19.01.2007 року судово-економічної експертизи (Висновок 1) та висновок №11733 від 12.04.2007 року судової будівельно-технічної експертизи (Висновок 2), надані сторонами пояснення та матеріали справи, суд встановив, що висновки Акту перевірки Кременчуцької ОДПІ зроблені без врахування норм статті 4 Закону України “Про відходи”, якою визначено сферу його дії. Зокрема, частиною 2 статті 4 вказаного Закону встановлено, що особливості регулювання відносин щодо поводження з речовинами, що скидаються зі стічними водами у водні об’єкти (крім тих, які акумулюються і підлягають вивезенню у спеціально відведені місця складування), визначаються відповідними законами (стор. 15 Висновку 1, стор. 7 Висновку 2). Викладена норма є бланкетною, тому в даному випадку необхідно застосовувати положення Водного кодексу України.

Статтею 1 Водного кодексу України визначено, що водокористування –використання вод (водних об’єктів) в тому числі і для задоволення потреб промисловості, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об’єктів). Водний об’єкт –природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт). Водойма –безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об’єкт (стор. 8-10 Висновку 1).

Державний облік водокористування, відповідно до норм статті 25 Водного кодексу України, здійснюється шляхом систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їх ефективність тощо. Зазначена інформація відображається у статистичній звітності за формою №2-ТП (водгосп) (стор.8 Висновку 1).

В свою чергу, пунктом 1.2 Інструкції щодо заповнення форми №2-ТП (водгосп) вказано, що використання вод промисловими підприємствами підлягає обліку незалежно від приймачів зворотних вод, до яких відносяться всі без винятку водокористувачі, що здійснюють скид зворотних вод безпосередньо у поверхневі, підземні водні об’єкти, а також на поля фільтрації, накопичувачі, рельєф місцевості тощо (стор. 10 Висновку 1).

Частиною 3 ст.74 Водного кодексу України врегульовано питання скиду суміші стічних вод на технологічну водойму, яке повинно провадитись відповідно до норм і правил експлуатації, визначених у технічних проектах, затверджених у встановленому законодавством порядку (стор. 19 Висновку 1).

Відповідно до тексту проектної документації, складеною Державним інститутом по проектуванню спеціальних споруд промислового будівництва у 1958 році, ставок-випарник АТ “Укртатнафта”–складна гідротехнічна споруда загальною площею 360 га з протифільтраційною завісою, дамбою та приймальними секціями. Встановлено три основні функції даного ставка: накопичення стічних вод у зимовий період і у роки з підвищеним обсягом опадів; біологічне доочищення стічних вод від забруднення; випаровування стічних вод в повному обсязі з метою недопущення скиду забруднених вод у природні водні об’єкти (стор. 4 Висновку 2).

З наявної у матеріалах справи Довідки про рівень води у ставку-випарнику документально підтверджено той факт, що рівень води у ставку постійно зменшується, тобто весь обсяг стічних вод, які відводяться на ставок випарник, випаровується, що свідчить про необґрунтованість тверджень відповідача про акумуляцію відходів за допомогою трубопровідного транспорту.

На підставі викладеного суд встановив, що згідно проектної документації та норм чинного законодавства ставок-випарник АТ “Укртатнафта”є технологічною водоймою, штучно створеною гідротехнічною спорудою спеціального технологічного призначення (стор. 6 Висновку 2).

Належність вказаного ставка-випарника до технологічних водойм додатково підтверджується листом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 17.06.2005р. №5359/19/2-810 (у підпорядкуванні якого знаходиться третя особа по даній справі –Державна екологічна інспекція у Полтавській області). Згідно наданих роз’яснень, ставок-випарник АТ “Укртатнафта”призначений для випаровування промислових стічних вод. Така водойма є технологічною і її використання має здійснюватись лише за призначенням і відповідно до норм та правил експлуатації, визначених у технічному проекті, як передбачено статтею 74 Водного кодексу України. У разі очистки ставка-випарника від осадів та вивезення їх в місця розміщення відходів, на вказані осади має розповсюджуватися дія Закону України “Про відходи”.

Висновки вказаного листа кореспондуються з нормами Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 року №37.

АТ “Укртатнафта”підпадає під дію вказаної Інструкції, оскільки відповідно до п.1.2, даний нормативний документ регламентує єдиний на території України порядок встановлення та стягнення плати за скиди промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів і поширюється на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації.

Вказаною Інструкцією передбачено нарахування плати за розміщення осадів, тобто відходами слід вважати не стічні води взагалі, а осади, які отримані в процесі очищення та вилучення зі стічних вод (пп. 5.1, 5.3 Інструкції).

Необґрунтованим є також висновок податкового органу про можливість віднесення стічних вод до категорії відходів, оскільки відповідно до норм Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, збір справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення (на підставі відомостей про концентрацію забруднюючих сполук, які потрапляють до атмосферного повітря); скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти (на підставі відомостей про концентрацію забруднюючих речовин у стічних водах, які потрапляють до водних об’єктів); розміщення відходів (на підставі відомостей про обсяги відходів у залежності від характеру місця розміщення відходів).

Розмір плати за розміщення відходів, згідно ст.39 Закону України “Про відходи”, встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території на якій вони розміщені. В свою чергу, Кременчуцькою ОДПІ не надано до суду переконливих доказів щодо законодавчо закріпленого класу небезпеки для стічних вод, що унеможливлює їх віднесення до категорії відходів (стор. 7 Висновку 2).

Крім того, позиція податкового органу не відповідає положенням Державного класифікатора відходів ДК 005-96, затвердженого наказом Держстандарту України від 29.02.1996р. №89. Вказаним класифікатором до відходів віднесені осади очисних промислових споруд, споруд комунальних та інших служб, а не стічні води (стор. 16 Висновку 1).

На підставі викладеного суд встановив, що дія Закону України “Про відходи”розповсюджується лише на осади та мул, які отримані в результаті очищення та вилучення зі складу стічних вод.

Наведені вище висновки суду додатково підтверджуються Висновками 1 та 2 судових експертів, згідно яких:

1. Ставок-випарник є технологічною водоймою, штучно створеною гідротехнічною спорудою спеціального технологічного призначення;

2. Технологічна функція ставка-випарника полягає в доочищенні та випаровуванні стічних вод;

3. Функціональне призначення за фактичним використанням відповідає передбаченому проектом призначенню;

4. Встановлення класу небезпечності для стічних промислових вод не передбачено;

5. У випадку накопичення осадів ставка-випарника, розмір оплати за розміщення відходів визначається по обсягах осаду, який збирається і вивозиться у спеціально відведені місця;

6. Зазначене в Акті перевірки Кременчуцької ОДПІ заниження об’єкту оподаткування по збору за забруднення навколишнього природного середовища за стічні промислові води, що скидаються у ставок-випарник АТ “Укртатнафта”, документально та нормативно не підтверджується.

З огляду на положення частини 2 статті 71 КАС України, податковим органом не доведена правомірність свого рішення в частині документального та нормативного підтвердження факту накопичення відходів у ставку-випарнику АТ “Укртатнафта”, їх кількісного складу.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши надані сторонами пояснення суд встановив, що відсутність лімітів на розміщення відходів, пов’язана з безпідставною відмовою третьої особи в їх видачі з підстав не включення підприємством до проектів “найбільш тонажного виду відходів –рідких відходів, що скидаються на ставок-випарник АТ “Укртатнафта”. За викладених обставин застосування коефіцієнту “5”за понадлімітне розміщення відходів є неправомірним, оскільки з наведених вище підстав стічні води, що відводяться на ставок-випарник АТ “Укртатнафта”не є відходами.

Стосовно спору щодо класифікації звалища твердих відходів цеху №16 як споруди, яка забезпечує повне виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів, суд встановив наступне.

Додатком №2 до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999р. №303, на який посилається Кременчуцька ОДПІ, встановлено, що коефіцієнт “3” застосовується виключно до звалищ, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що для застосування коефіцієнтів “1”або “3”необхідно встановити наявність або відсутність випадків забруднення атмосферного повітря або водних об’єктів та заходів, пов’язаних з обладнанням місця розміщення відходів.

В свою чергу, Кременчуцькою ОДПІ не надано до суду жодного переконливого доказу в обґрунтування невідповідності звалища твердих відходів (цех №16) АТ “Укртатнафта”вимогам природоохоронного законодавства, епідеміологічних норм тощо, не наведено жодного факту забруднення атмосфери чи водних об’єктів при розміщені побутових та промислових відходів.

Посилання Кременчуцької ОДПІ на відсутність у позивача документу, яким би підтверджувався статус звалища відходів як “полігон”, суд вважає неправомірним та таким, що ґрунтується на формальному розумінні норм додатку №2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999р. №303.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, АТ “Укртатнафта” експлуатує звалище твердих побутових відходів на підставі Дозволу №115 на використання земельної ділянки під звалище відходів підприємств Північного промислового вузла міста, виданого 02.02.1984 року. В свою чергу, термін “полігон”був введений лише у 1999 році. За вказаних обставин, при визначенні статусу звалища твердих відходів цеху №16 АТ “Укртатнафта”, суд враховує наявність або відсутність ознак, за якими слід класифікувати вказану споруду.

Позивачем був залучений до матеріалів справи витяг з Акту від 20-22.01.2004 року про дотримання вимог природоохоронного законодавства на АТ “Укртатнафта”, складений Державною екологічною інспекцією в Полтавській області (третьою особою по даній справі).

Зі змісту вказаного акту (стор.20, 21) вбачається, що: “Дозвіл №115 на використання земельної ділянки під звалище відходів виданий 02.02.1984 року виконкомом Кременчуцької міської Ради; потужність полігону та заповненість полігону визначити неможливо; санітарно-захисна витримана, лісових масивів поблизу немає; дорога з твердим покриттям в наявності; в обвалуванні звалища по периметру немає потреби, доступ до звалища тільки з однієї сторони з контрольно-пропускного пункту, де встановлена огорожа та проведено обвалування; охорона –по 1 чоловіку в робочі дні в світлі години доби з АТ “Укртатнафта”та заводу техвуглецю; технологічна техніка в наявності, працює бульдозер; обов’язки обслуговуючого персоналу надані охоронникам; будівельний вагончик обладнаний під побутове приміщення; спалювання відходів не встановлено; спостережні свердловини –присутні, періодичність відбору проб –1 раз в квартал; контроль провадиться УкрНДІЕП (м. Харків) по променях (направлення руху ґрунтових вод) у звалища; трупи тварин, медичні відходи, відходи інфіковані збудниками інфекційних хвороб, радіоактивні відходи, промислові відходи 1, 2 класу небезпеки на звалище не приймаються; технологія складування і захоронення відходів дотримується, проводиться пошаровим методом; ведеться журнал прийому відходів”.

Наведені вище висновки Державної екологічною інспекцією в Полтавській області свідчать про наявність достатнього обсягу спеціальних заходів, завдяки яким звалище відходів цеху №16 АТ “Укртатнафта”слід класифікувати як спеціально обладнане місце зберігання відходів, і дотримання позивачем вимог законодавства в сфері поводження з відходами, тому у Кременчуцької ОДПІ були відсутні підстави для застосування коефіцієнту “3”до звалища побутових відходів.

На підставі вище викладеного суд встановив, що Кременчуцькою ОДПІ безпідставно нараховані АТ “Укртатнафта”податкові зобов’язання за розміщення відходів на звалищі твердих відходів із застосуванням коефіцієнту “3”.

З огляду на вищевикладене суд встановив, що висновки Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції, викладені в Акті перевірки та винесені на їх підставі податкові повідомлення-рішення є такими, що не відповідають законодавству , АТ “Укртатнафта”не порушувало констатованих в акті перевірки вимог природоохоронного, водного законодавства та законодавства в сфері поводження з відходами, тому нарахування відповідачем підприємству податкових зобов’язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 11 292 473,25 грн. є неправомірним.

Штрафні (фінансові) санкції зі збору за забруднення навколишнього природного середовища є похідними від основної суми, яка з наведених вище підстав нарахована безпідставно. Тому безпідставним є і застосування Кременчуцькою ОДПІ штрафної санкції в сумі 5 646 236,63 грн.

Завданням адміністративного судочинства, згідно вимог частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Викладені в акті перевірки № 168/23-120/00152307 від 17 березні 205 року висновки податкового органу не відповідають вимогам закону, не підтверджується документально і є помилковими. З огляду на зазначене, зібраними у справі доказами підтверджується, що органом державної влади видано акти, що не відповідають вимогам чинного законодавства, порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, а тому повинні бути визнані нечинними.

Відповідно до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Отже, судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта”задовольнити повністю.

2. Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 18.03.2005 року №0000062602/0/651; від 20.05.2005 року №0000062602/1/1526; від 08.08.2005 року №0000062602/2/2353; від 21.10.2005 року №0000062602/3/4056, якими визначено податкове зобов’язання за платежем “інші збори за забруднення навколишнього природного середовища”на загальну суму 16 938 709,88 грн. (основний платіж –11 292 473,25 грн.; штрафна санкція –5 646 236,63 грн.).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія " Укртатнафта " ( 39609, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська,3, код ЄДРПОУ 00152307 ) 3 грн 40 коп витрат по сплаті держмита, 5022,72 грн витрат на проведення будівельно-технічної та 2473,20 грн судово-економічної експертиз відповідно .

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги в порядку та в строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ю.О. Коршенко