Ухвала суду № 14835354, 09.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" березня 2011 р.                               м. Київ                                        К-17760/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді           Пилипчук Н.Г.

суддів                              Бившевої Л.І.

                                        Ланченко Л.В.

                                        Нечитайла О.М.

                                        Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції в Деснянському районі м.Києва та Заступника прокурора міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2010

у справі № 2а-4469/09/2670

за позовом Закритого акціонерного товариства «Холдингова компанія «Бліц-Інформ»

до 1. Державної податкової інспекції в Деснянському районі м. Києва,

2. Головного управління Державного казначейства у м. Києві

про відшкодування податку на додану вартість, -

          ВСТАНОВИВ:

          ЗАТ «Холдингова компанія «Бліц-Інформ»подало позов про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у м. Києві відшкодування податку на додану вартість у сумі 202709,25 грн. та за червень 2008 року у сумі 310216,55 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2010, задоволено адміністративний позов. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ «Холдингова компанія «Бліц-Інформ»відшкодування податку на додану вартість за травень 2008 року в сумі 202709,25 грн. та за червень 2008 року в сумі 310216,55 грн.

          ДПІ в Деснянському районі м.Києва та Заступник прокурора міста Києва подали касаційні скарги, якими просять скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилаючись на п. 1.7, п.1.8 ст.1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.7.10 п. 7.10 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями, чинними на момент виникнення спірних правовідносин), зазначає, що однією з обов’язкових підстав отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є підтвердження зустрічними перевірками сплати сум податку до бюджету у ланцюгу постачання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Довідкою № 5563/23-4/20050164 від 09.09.2008 підтверджено заявлене позивачем у податковій декларації за травень 2008 року бюджетне відшкодування у сумі 533929,00 грн. та за червень 2008 року у сумі 310216,55 грн. Щодо решти заявленого бюджетного відшкодування за травень 2008 року у сумі 1005174,25 грн. та за червень 2008 року у сумі 1243417,55 грн. податковим органом вказано у довідці, що вказані суми потребують доопрацювання.

Позивачу частково відшкодоване бюджетне відшкодування, а саме: за травень 2008 року в сумі 1336394,00 грн. та за червень 2008 року у сумі 1458539,00грн. Залишився не відшкодованим податок за травень 2008 року у сумі202709,25 грн. та за червень 2008 року у сумі 310216,55 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція та заступник прокурора у касаційних скаргах, та вважає, що суди надали правильну правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Доводи податкового органу та заступника прокурора, викладені у касаційних скаргах, щодо необхідності зменшення заявлених позивачем до бюджетного відшкодування сум з підстав неотримання підтвердження зустрічними перевірками у ланцюгу постачання сплати податку до бюджету не ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР.

Податковий орган не враховує, що порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п.7.4, п. 7.5, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобов’язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від’ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Податковий орган не наводить жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, раніше підтвердженого довідкою податкового органу. Судами попередніх інстанцій також не встановлено обставин, які б свідчили про порушення позивачем таких норм законодавства.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов’язань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди –покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов’язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок щодо сплати податку такими постачальниками до бюджету зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                            УХВАЛИВ:

          Касаційні скарги Державної податкової інспекції в Деснянському районі м.Києва та Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2010 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                         Н.Г. Пилипчук

Судді                                                            Л.І. Бившева

                                                                      Л.В. Ланченко

                                                                      О.М. Нечитайло

                                                                      М.О. Федоров