Постанова № 14825686, 05.04.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2011 року м.ПолтаваСправа № 2а-1670/1204/11 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сич С.С.,

при секретарі Зайченко Н.О.,

за участю:

представників позивача - Марченко Н.В., Вербицької П.А.,

представника відповідача - Клименко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Будімпекс"до Державної податкової інспекції у м. Полтавіпро визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

11 лютого 2011 року Приватне підприємство "Будімпекс" (надалі - позивач)звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (надалі - відповідач)про визнання частково недійсним податкового повідомлення рішення № 0004092301/0 від 24.12.2010 року в частині донарахування Приватному підприємству "Будімпекс" податкового зобовязання по податку на додану вартість на суму 34567 грн. та застосованої штрафної (фінансової) санкції в розмірі 17283 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що висновки у акті № 12351/23-1/32753302 від 14.12.2010 року про порушення Підприємством вимог п. 1.3, п.п. 7.4.5, 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є необґрунтованими. Висновок про нікчемність угоди з ТОВ ПК “Технологічна комплектація та будівництво”, яку перевіряючі повязують з безтоварністю операцій є помилковим, оскільки зміст договору, укладеного з ТОВ ПК “Технологічна комплектація та будівництво” не суперечить актам цивільного законодавства України, фактичне виконання умов договору підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, які надавалися перевіряючим під час проведення перевірки. Зауваження до оформлення податкових накладних у акті перевірки відсутні. Контрагент позивача ТОВ ПК “Технологічна комплектація та будівництво” на момент укладення договору та складання податкових накладних було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало свідоцтво платника податку на додану вартість, яке на момент виникнення спірних відносин не було анульовано.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач надав письмові заперечення, в яких на підтвердження правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення зазначив, що основним постачальником контрагента позивача - ТОВ ПК “Технологічна комплектація та будівництво” у листопаді-грудні 2008 року було ТОВ “Бремер”, основним контрагентом якого у листопаді грудні 2008 року - було ТОВ “Приладавіа”, у якого у свою чергу у листопаді-грудні 2008 року відсутні податкові зобовязання з ПДВ, оскільки останню декларацію з ПДВ ним подано за 02.2008 р. Вказує, що відносно директора ТОВ ПК “Технологічна комплектація та будівництво” порушено кримінальну справу та вироком Октябрського районного суду від 20.08.2010 р. визнано винним за ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. Проте, даний вирок 22.12.2010 року скасовано Апеляційним судом Полтавської області та справа повернута на новий розгляд. Зазначає, що отримання позивачем від контрагента ТОВ ПК “Технологічна комплектація та будівництво” паперових мішків, цементу та щебеню відповідно до первинних бухгалтерських та податкових документів не доводить зв'язок із господарською діяльністю підприємства. Вказує, що відповідно до вимог п. 1.3, п. 1.8 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” обовязковою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту є сплата цих сум до Державного бюджету України контрагентами.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що Приватне підприємство "Будімпекс", ідентифікаційний код 32753302, є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Полтавської міської ради 24.11.2003 року, та взято на податковий облік Державною податковою інспекцією у м. Полтаві з 03.12.2003 року за № 16032.

Позивач є платником податку на додану вартість з 10.12.2003 року, що підтверджується свідоцтвом № 100298989 (НБ № 373146) про реєстрацію платника податку на додану вартість, копія якого наявна у матеріалах справи.

У термін з 29.10.2010 року по 09.12.2010 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Полтаві на підставі направлення від 29.10.2010 р. № 2791 проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства "Будімпекс", код за ЄДРПОУ 32753302, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 14.12.2010 р. № 12351/23-1/32753302, в якому зафіксовано, зокрема, порушення позивачем п. 1.3, п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.4.4, 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 48699 грн., зокрема, за листопад 2008 року на суму 8500 грн. та за грудень 2008 року на суму 26067 грн.

За висновками перевіряючих дані порушення виникли через включення до податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю “Промислова Компанія “Технологічна комплектація та будівництво”.

24.12.2010 року Державною податковою інспекцією у м. Полтаві на підставі акту перевірки від 14.12.2010 р. № 12351/23-1/32753302 винесено податкове повідомлення -рішення № 0004092301/0, яким Приватному підприємству "Будімпекс" визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 73048 грн. 50 коп., з них: за основним платежем у сумі 48699грн. та за штрафними санкціями - в сумі 24349 грн. 50 коп.

З даними рішеннями позивач не погодився в частині донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 34567 грн. (дана сума включена до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю “Промислова Компанія “Технологічна комплектація та будівництво”) та відповідних штрафних санкцій в розмірі 17283 грн., та оскаржив податкове повідомлення-рішення в цій частині до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку спірному податковому повідомленню рішенню в частині визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 34567 грн. та відповідно штрафних санкцій - в розмірі 17283 грн., суд дійшов наступних висновків.

Законом України “Про податок на додану вартість” (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) визначено коло платників податку на додану вартість, обєкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до п.п 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (далі Закон) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

Податкова накладна відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із пояснень представника позивача у судовому засіданні встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Промислова Компанія “Технологічна комплектація та будівництво” в усній формі було укладено договір купівлі-продажу товарів, а саме: мішків паперових, цементу та щебеню.

На виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю “Промислова Компанія “Технологічна комплектація та будівництво” виписано податкові накладні: від 25.11.2008 р. № 5758 на загальну суму 51000 грн. (з них, ПДВ 8500 грн.) (а.с.56); від 03.12.2008 р. № 5786 на загальну суму 86400 грн. (з них, ПДВ 14400 грн.)(а.с.64); від 31.12.2008 р. № 5865 на загальну суму 70000 грн. (з них, ПДВ 11666 грн.67 коп.) (а.с.66), копії яких наявні у матеріалах справи.

Із акту перевірки вбачається, що порушень у оформленні податкових накладних перевіряючими під час проведення перевірки не встановлено.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю “Промислова Компанія “Технологічна комплектація та будівництво” як на момент складення та видачі податкових накладних, так і розгляду справи судом включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та мало свідоцтво платника податку на додану вартість, яке на момент виникнення спірних відносин не було анульовано.

Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо анулювання свідоцтва Товариством з обмеженою відповідальністю “Промислова Компанія “Технологічна комплектація та будівництво” про реєстрацію як платника ПДВ, оскільки із матеріалів справи вбачається, що на момент складення податкових накладних та включення позивачем сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту зазначена особа мала таке свідоцтво.

Із акту перевірки вбачається та не заперечується позивачем, що згідно зазначених податкових накладних позивачем включено відповідні суми, сплачені у складі ціни за товари, до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Фактичне отримання позивачем товарів та послуг згідно укладеного договору з Товариством з обмеженою відповідальністю “Промислова Компанія “Технологічна комплектація та будівництво” підтверджується видатковими накладними від 25.11.2008 р. № ПК-0005758 (мішки паперові, сума ПДВ 8500 грн.), від 03.12.2008 р. № ПК-0005786 (цемент М.400 та щебень фр. 5-20, сума ПДВ 14400 грн.), від 31.12.2008 р. № ПК-0005865 (мішки паперові, сума ПДВ 11666 грн. 67 коп.), копії яких наявні у матеріалах справи, та які надавалися перевіряючим у ході проведення перевірки, про що відображено на стор. 17 акту. У перевіряючих були відсутні зауваження щодо складення даних первинних документів бухгалтерського обліку (стор. 17 акту).

Із пояснень представника позивача у судовому засіданні встановлено, що придбаний у листопаді-грудні 2008 року у Товариства з обмеженою відповідальністю “Промислова Компанія “Технологічна комплектація та будівництво” товар зберігався з листопада 2008 року до дати відчуження в складських приміщеннях, які орендуються позивачем згідно договору оренди № 441 від 01.06.2008 р., копія якого наявна у матеріалах справи. Підприємство має в своєму штаті 7 працівників, серед них наявні і менеджер, вантажник, комірник, що підтверджується звітом 1ДФ.

Підприємство здійснює розфасовку цементу у паперові мішки та реалізує їх, маючи при цьому матеріально-технічні засоби для здійснення такої діяльності: станки, обладнання, цементні бочки, машини МАЗ, тощо.

Із акту перевірки вбачається та не заперечується представником позивача, що розрахунок на товар та виконані роботи проводився у безготівковій формі в сумі 51000 грн. Крім того, оплату за товар проведено також шляхом переуступки суми боргу ТОВ ІНПК “Озот”на суму 156400 грн. Копії договору про права на вимогу від 15.12.2008 р. та від 31.12.2008 р. наявні у матеріалах справи.

Актом перевірки підтверджено, що станом на 30.06.2009 року кредиторська заборгованість між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Промислова Компанія “Технологічна комплектація та будівництво” по рахунку бухгалтерського обліку 631 відсутня (а.с. 32).

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, копія якої наявна у матеріалах справи, Приватне підприємство "Будімпекс" має право на здійснення таких видів діяльності за КВЕД: 51.90.0 Інші види оптової торгівлі, 52.48.9 Роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань, 51.11.0 Посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами, 52.46.0 Роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами, склом, 45.21.1 Будівництво будівель, 51.19.0 Посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту.

Із пояснень представник позивача у судовому засіданні встановлено, що у подальшому позивач реалізовував придбані товари за накладними іншим суб'єктам господарювання: ПП “Мінімаксі”, ПП ОСОБА_4, ЗАТ “МБУ-8”, ЗАТ “Полтавський завод залізобетонних конструкцій № 7”, ВАТ "Полтавагаз", ТОВ "БК-1" ТОВ "НВП "Біолот Плюс", які у свою чергу перерахували позивачу кошти за отриманий товар, що підтверджується банківськими виписками за листопад-грудень 2008 року та січень 2009 року. Товар отримували представники контрагентів на підставі доручень. Копії накладних, доручень, рахунків - фактур наявні у матеріалах справи.

Таким чином, до розміру податкового кредиту позивачем було включено суми ПДВ, сплачені у складі ціни фактично придбаних товарів, із метою здійснення господарської діяльності.

Щодо твердження відповідача, що обовязковою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту є сплата цих сум до державного бюджету України контрагентами, суд зазначає наступне.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, суд критично оцінює твердження відповідача про протиправність дій позивача, яку відповідач повязує з тим, що визначає основним постачальним контрагента позивача - ТОВ ПК “Технологічна комплектація та будівництво” у листопаді-грудні 2008 року було ТОВ “Бремер”, основним контрагентом якого у листопаді грудні 2008 року - було ТОВ “Приладавіа”, у якого у свою чергу у листопаді-грудні 2008 року відсутні податкові зобовязання з ПДВ, оскільки останню декларацію з ПДВ ним подано за 02.2008 р., виходячи з наступного.

Дане твердження є припущенням відповідача, оскільки податковим органом зазначено лише про основних постачальників, які не є єдиними постачальниками, відомості про інших постачальників юридичних осіб відповідачем не досліджено та суду не надано.

Крім того, відповідачем не доведено, що саме товари (паперові мішки, цемент, щебінь), які придбано позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю “Промислова Компанія “Технологічна комплектація та будівництво”, дане Товариство у свою чергу придбавало у ТОВ “Бремер”, а те, у свою чергу, у ТОВ “Приладавіа”.

Також, висновки акту (стор. 18) про не складання первинних документів, які дають право на формування податкового кредиту ТОВ ПК “Технологічна комплектація та будівництво”, ТОВ “Бремер”, ТОВ “Приладавіа” є припущенням перевіряючих, оскільки не підтверджені довідками зустрічних звірок, проведених у даних юридичних осіб.

Суду не надано доказів на підтвердження обставин щодо відсутності ділової мети у позивача під час вчинення господарських операцій при купівлі товарів у контрагента ТОВ ПК “Технологічна комплектація та будівництво”, а також щодо обізнаності позивача з можливим протиправним характером дій свого контрагента за укладеними договороми.

З метою дослідження наявності в діях працівників позивача та його контрагентів за договорами ознак кримінально-карних дій, суд своєю ухвалою від 03 березня 2011 року витребував вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 20.08.2010 р. та обвинувачу вальний висновок ОСОБА_5 , на які перевіряючі посилаються у своєму акті на стор. 18.

Судом встановлено, що вирок Октябрського районного суду від 20.08.2010 р., яким директора ТОВ ПК “Технологічна комплектація та будівництво”ОСОБА_5 визнано винним за ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, та на який перевіряючі посилалися у своєму акті на стор. 18, скасовано ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 22.12.2010 року (№ 11-960/2010 р.) та справа повернута на новий розгляд.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, вироками судів, які набрали законної сили, ознаки узгоджених кримінально-карних дій в діях працівників позивача та контрагентів у ланцюгу купівлі-продажу товарів Товариства з обмеженою відповідальністю “Промислова Компанія “Технологічна комплектація та будівництво”, та зазначених відповідачем, ТОВ “Бремер”, ТОВ “Приладавіа”- не встановлені.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що згідно вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 20.08.2010 р. директор ТОВ ПК “Технологічна комплектація та будівництво”ОСОБА_5 у період з 11.07.2007 р. по 30.09.2008 р. надав документи ТОВ НВП “Агротехбуд”, ЗАТ “Цивільбуд”, ПП “Справа”, МПП фірма “Бінар”, у які вніс завідомо неправдиві відомості, внаслідок чого службові особи ТОВ НВП “Агротехбуд”, ЗАТ “Цивільбуд”, ПП “Справа”, МПП фірма “Бінар”ухилилися від сплати податків.

Таким чином, підроблення первинних документів бухгалтерського обліку, наданих позивачу, ТОВ “Бремер”або ТОВ “Приладавіа” не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Разом з тим, як зазначено вище, податковими органами не надано суду доказів безтоварного характеру операцій, що здійснена платником податку на додану вартість.

Доводи відповідача з посиланням на вирок суду, який скасовано у порядку перегляду апеляційним судом, та на обвинувачувальний висновок, не можуть свідчити про наявність умислу хоча б у однієї із сторін станом на момент укладення угоди, спрямованого на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а висновки відповідача про нікчемність угоди, як такої що порушує публічний порядок, є помилковими.

З огляду на частину 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт наявності порушення позивачем п. 1.3, п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.4.4, 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Зважаючи на те, що податкове повідомлення рішення є правовим актом індивідуальної дії, та згідно ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог визнання частково недійсним податкового повідомлення рішення, натомість визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві № 0004092301/0 від 24 грудня 2010 року в частині визначення позивачу податкового зобовязання за платежем “податок на додану вартість” в розмірі 51850 грн., з них: за основним платежем 34567 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 17283 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Будімпекс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві № 0004092301/0 від 24.12.2010 року, яким Приватному підприємству "Будімпекс" визначено податкове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в частині 51850 грн. (п'ятдесят одна тисяча вісімсот п'ятдесят гривень), з них: за основним платежем - у розмірі 34567 грн. (тридцять чотири тисячі п'ятсот шістдесят сім гривень) та за штрафними (фінансовими) санкціями - в розмірі 17283 грн. (сімнадцять тисяч двісті вісімдесят три гривні).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Будімпекс" витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 11 квітня 2011 року.

СуддяС.С. Сич