Ухвала суду № 14762366, 16.03.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2011 р.                               м. Київ                                        К-5418/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого                              Конюшка К.В.

суддів:                                        Бим М.Є.

                                                  Васильченко Н.В.

                                                  Гордійчук М.П.

                                                  Харченка В.В.

при секретарі: Савченку А.В.

за участю представників:

позивача: Ващенко Р.М.           

відповідача-1: Шилова А.К.

відповідача-2: не явка

Генеральної прокуратури України: Чубенка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Арбітражного керуючого (ліквідатора) Приватного підприємства «Гермес плюс»Мороза Сергія Вікторовича на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2008 року

у справі № 2-а-2463/08 (22-а-8696/2008)

за позовом          Приватного підприємства «Гермес плюс»

до          1) Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова,

          2) Відділення державного казначейства України у Дзержинському районі м. Харкова

за участю          Прокурора Харківської області

про           визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2004 року Приватне підприємство «Гермес плюс»звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, Відділення державного казначейства України у Дзержинському районі м. Харкова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000482304/0 від 22.07.2004 року та № 0000472304/0, №000050233004/0 від 17.07.2004 року та стягнення бюджетної заборгованості у розмірі 11057470,00 грн.

Постановою Господарського суду Харківської області від 16.10.2008 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Поставною Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2008 року постанову Господарського суду Харківської області від 16.10.2008 року скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Арбітражний керуючий (ліквідатор) Приватного підприємства «Гермес плюс»Мороз Сергій Вікторович оскаржив його в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, у зв’язку з чим просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено позапланові виїзні документальні перевірки позивача з питання правомірності визначення сум податку на додану вартість, задекларованих до відшкодування у квітні та травні 2004 року, за результатами яких складено Акти №4995/23-40/32761491 від 22.07.2004 року та № 5154/23-40/32761491 від 17.07.2004 року

На підставі Актів перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення –рішення № 0000502304/0 від 17.07.2004 року про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2900000,00 грн.; №0000482304/0 від 22.07.2004 року про завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі 8157470,00 грн. та № 0000472304/0 від 22.07.2004 року про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 11041,00 грн., у тому числі 8493,00 грн. основного платежу та 2548,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У травні 2004 року позивачем на підставі договору купівлі-продажу б/н від 04.02.2004 року було придбано автомобілі у малого підприємства «САМО». Сума податку на додану вартість з придбаних автомобілів за даними декларацій у квітні 2004 року склала 9248282,59 грн. та у травні 2004 року –5876728,70 грн.

Дані автомобілі позивачем було реалізовано Товариству з обмеженою відповідальністю «Бета М»на підставі договору купівлі-продажу № БМ/КП 004-147 від 04.02.2004 року. За даними декларацій, сума податкових зобов’язань з реалізації автомобілів у квітні 2004 року склала 5738283,00 грн. та у травні 2004 року –2976729,00 грн.

На підставі проведеної перевірки податкова інспекція дійшла висновку, що від’ємні суми податку на додану вартість по податкових деклараціях за квітень та травень 2004 року виникли за рахунок продажу товарів нижче ціни придбання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що придбання та реалізація автомобілів позивачем проводилась в один і той же день.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 –ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон України від 28.12.1994 року № 334/94 –ВР) звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 вказаного Закону обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Підпунктом 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 –ВР передбачено, що донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, –також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Згідно з частиною першою статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94 –ВР валові витрати виробництва та обігу –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 –5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 –ВР).

Із системного аналізу чинного податкового законодавства та визначення господарської діяльності, наведеного у пункті 1.32 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 –ВР випливає, що особа, яка здійснює діяльність, направлену на отримання доходу (зокрема, придбання товару з метою його наступного продажу), має сплачувати відповідні податки.

Валові витрати на придбання товару не повинні перевищувати валові доходи від його реалізації, коли така різниця є економічно та юридично необґрунтованою.

Внаслідок укладених договорів та здійснених операцій з відчуження товару за цінами, нижчими за ціни придбання, у позивача не виникла база оподаткування –прибуток. Тобто позивач не сплачував податок на прибуток з таких операцій і заявляв до відшкодування з державного бюджету суми податку на додану вартість, виходячи з того, що нарахований ним податок при придбанні товару є більшим за одержаний у ціні товару при продажу.

За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем безпідставно було включено до складу податкового кредиту та заявлено до бюджетного відшкодування податок на додану вартість з операцій купівлі-продажу автомобілів.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору № 9/04 від 26.03.2004 року позивач придбав у ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни»модульну лінію гальванічного покриття цинком, з урахуванням послуг по відповідальному зберіганню, вартістю 27884698,98 грн. (податок на додану вартість - 4647449,83 грн.).

Експорт придбаного обладнання було здійснено на умовах договору комісії № 003-К від 29.03.2004 року, укладеного з комісіонером –Товариством з обмеженою відповідальністю «Ексім Комерц».

На виконання умов договору комісії ТОВ «Ексім Комерц»було укладено договір купівлі-продажу № 66-03 від 31.03.2004 року з фірмою-нерезидентом NTO PROJECTS INC»(США).

Відповідно до додаткової угоди № 01 від 31.03.2004 року до договору купівлі-продажу № 66-03 від 31.03.2004 року платником за даним договором є tie Partner Inc»(Молдова).

Згідно зі змістом зовнішньоекономічного договору та вантажної митної декларації умовами поставки товару є DDU –Гамбург.

Відповідно до пункту 6.2 статті 6 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»про експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить «0»до бази оподаткування. Товари вважаються експортованими платником в разі, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією.

Порядок заповнення граф вантажної митної декларації визначено в Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 року № 307.

Зі змісту вказаної інструкції вбачається, що належно оформленою вантажною митною декларацією є декларація у якій заповнені усі графи і в них зазначена достовірна інформація.

Податковим органом було проведено зустрічну перевірку підприємства –комісіонера ТОВ «Ексім Комерц», у результаті якої встановлено невідповідність даних по експорту товару, наведених у зовнішньоекономічному контракті, вантажній митній декларації та документах на відвантаження. Так, у ТОВ «Ексім Комерц»відсутні договори на перевезення товару транспортом, що зазначений у вантажній митній декларації (теплохід АLКОR). Згідно з інформацією, отриманою від ДП «Херсонський річковий порт», теплохід АLКОR під вантажними операціями у період з 10.04.2004 року по 16.04.2004 року не знаходився.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду апеляційної інстанції про те, що вантажна митна декларація №50800/4/003315 від 16.04.2004 року не містить достовірних даних та не є належною підставою для застосування позивачем нульової ставки податку на додану вартість з операції з продажу модульної лінії гальванічного покриття цинком.

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

          Касаційну скаргу Арбітражного керуючого (ліквідатора) Приватного підприємства «Гермес плюс»Мороза Сергія Вікторовича залишити без задоволення.

          Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2008 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України.