Ухвала суду № 14756313, 16.02.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2011 р.                               м. Київ                                        К-14561/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                              Конюшка К.В.

суддів:                                        Васильченко Н.В.

                                                  Гончар Л.Я.

                                                  Леонтович К.Г.

                                                  Харченка В.В.

при секретарі: Савченку А.В.

за участю представників:

позивача: Русінової Т.Ю.                     

відповідача: Ярмака М.М.

Генеральної прокуратури України: Чубенко В.В.                    

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі на постанову Господарського суду Запорізької області від 13.02.2007 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 06.06.2007 року

у справі № 5/215-24/16/07-АП

за позовом          Відкритого акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь»ім. А.М. Кузьміна»

до          Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

за участю          прокурора Запорізької області

про                              скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2005 року Відкрите акціонерне товариство «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь»ім. А.М. Кузьміна»звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000540204/0 від 20.07.2004 року.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 13.02.2007 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 06.06.2007 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Генеральної прокуратури України, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено позапланову тематичну перевірку позивача щодо правильності визначення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету за період жовтень –грудень 2003 року, січень, квітень-травень 2004 року, за результатами якої складено Акт № 10/32-1/00186536 від 20.07.2004 року (далі –Акт перевірки).

За даними Акта перевірки податковим органом встановлено, що позивачем в порушення приписів підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР) було включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним у яких відсутні деякі реквізити (відсутня печатка постачальника; не вказана форма проведення розрахунків та обсяг проведених робіт; не вказано одиниці виміру, обсяг виконаних робіт; не вказана кількість та ціна продажу).

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000540204/0 від 20.07.2004 року про завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2003 року –1188832, 00 грн., за листопад 2003 року –1268746,19 грн., за грудень 2003 року –11666, 67 грн., за січень 2004 року –2111465,10 грн., за квітень 2004 року –1472060,36 грн., за травень 2004 року –1720605,98 грн., всього на суму 7773376,30 грн. У зв’язку із тим, що заявлені позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість на час перевірки були відшкодовані у розмірі 2008244,19 грн. до підприємства було застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1004122,09 грн.

На думку податкового органу, відсутність у податковій накладній хоча б одного із обов’язкових реквізитів визначених підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР позбавляє покупця права на включення до складу податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість на підставі такої накладної.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону визначено вичерпний перелік обов’язкових реквізитів, що має містити податкова накладна, видана покупцем продавцю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підприємством до складу податкового кредиту було включено суми податку на додану вартість за податковими накладними, які не містять окремих реквізитів, передбачених підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР вбачається, що лише у разі відсутності підтверджуючих документів, зокрема, податкових накладних, платник податку права на податковий кредит не має.

Позивачем на перевірку контролюючому органу було надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджуються факт проведення господарських операцій по яким було сформовано податковий кредит. За результатами вказаної перевірки не було встановлено випадків укладання договорів з підприємствами, які мають ознаки фіктивності.

За вказаних обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відсутність окремих реквізитів у податкових накладних не робить їх недійсними та не свідчить про їх неналежність та недопустимість в якості доказу правомірності формування податкового кредиту.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що недотримання підприємством порядку, передбаченого підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 13.02.2007 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 06.06.2007 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України.