Рішення № 14717981, 16.03.2011, Заводський районний суд м. Запоріжжя

___________

Справа № 2-261/2011 р. РІШЕННЯ

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

16.03.2011р. Заводський райсуд м.Запоріжжя в складі

судді: Марченко Н.В.

при секретарі: Фурдак В. И.

Розглянувши відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторінг Україна»про визнання правочину недійсним та зустрічним позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору.

УСТАНОВИВ

Позивач звернувся в суд з позовом про визнання правочину недійсним уз в*язку з тим , що акціонерним товариством „ОТП Банк" в особі філії у м. Запоріжжі правонаступником, якого є Публічне акціонерне товариство ,,ОТП Банк", а теперішній час ТОВ «ОТП Факторінг Україна»укладено кредитний договір № СL-200/1491/2008 від 11.02.2008 р. , який складається з двох частин, що нерозривно пов'язані між собою з ОСОБА_1.

На умовах передбачених Кредитним договором Відповідач надав Позивачу кредит в іноземній валюті у доларах США в сумі 30000 доларів США на придбання автомобілю.

Згідно п. 2 та 3 ч. 1 Кредитного договору кредит надано на строк до 18.05.2023 р. з використанням плаваючої процентної ставки.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу (ЦК) України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також і моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою. п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність (в даному випадку - Позивач) на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Позивач вважає, що Кредитний договір підлягає визнанню в судовому порядку недійсним з моменту його вчинення, оскільки укладений з порушенням норм законодавства України - норм матеріального права, а також, оскільки цей Кредитний договір порушує права Позивача як споживача кредитних послуг, з огляду на наступне:

По перше: Згідно ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до положень ст. 192 ЦК України - законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Частиною 1 ст. 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у_ грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Крім того, ч. 1 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане виключно у гривнях.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Наведена норма повністю кореспондує з нормами ст. З ст. З Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"" та п. 1 ст. З Декрету Кабінету міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Пунктом 2 Положення Національного банку України (НБУ) «Про кредитування»передбачено, що фізичні особи мають право на отримання лише споживчого кредиту в національній валюті.

Частиною 2 ст. 189 Господарського кодексу України (ГК України) встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

В свою чергу ч. 2 ст. 192 ЦК України передбачене, що іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно ч. З ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Так, абз. „а", „в" та „є"' підпункту 6.1. та підпунктів 6.2, Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 р. № 200, фізичні особи -- резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках:

-сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;

-сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами;

-оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно підпункту 6.3. пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Як вбачається з наведених норм закону єдиним законним засобом платежу на території України є гривня. Перелік випадків, коли зобов'язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в іноземній валюті чітко зазначені в законі. Такими випадками зокрема є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб'єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством.

В свою чергу режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93 (далі - Декрет № 15-93).

Згідно ч. 2 ст. 1 Декрету № 15-93 під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

З наведених норм Декрету № 15-93 вбачається, що надання споживчого кредиту у іноземній валюті є валютною операцією.

Разом з тим, ст. 5 Декрету № 15-93 передбачено, що валютні операції проводяться на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п. п. "в", "г" Декрету № 15-93 індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

-надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; -використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином операції з надання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо здійснювати лише при одержанні відповідної індивідуальної ліцензії НБУ.

Згідно ст. 227 ЦК України - правочин юридичної особи, учинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Проте, не зважаючи на наведені норми закону Відповідач на момент укладення з Позивачем Договір з надання кредиту в іноземній валюті не отримав індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення відповідної валютної операції, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за Кредитним договором суперечить наведеним нормам діючого законодавства.

По друге: Згідно положень ст. 1054 ЦК України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В свою чергу ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі.

Таким чином умови повернення кредиту та сплати процентів відноситься до істотних умов Кредитного договору.

Згідно п. 1.11.1 Кредитного договору усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватись Позичальником у валюті кредиту, в строки та на умовах встановлених договором.

Тобто, істотною умовою повернення кредиту та сплати відсотків за Кредитним договором є те, що ці платежі повинні вчинятися Позивачем у валюті кредиту, тобто з у доларі США,

Умовами Кредитного договору не передбачено конкретного валютного курсу НБУ гривні по відношенню до долару США, який повинен враховуватися при виконанні умов цього договору.

В свою чергу на момент укладання Кредитного договору офіційний курс української гривні до долару США складав 505,00 грн. за 100 доларів США.

На даний момент офіційний курс НБУ української гривні по відношенню до долару США значно зріс.

Згідно п. 1.11.1 Кредитного договору усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватись Позичальником у валюті кредиту, в строки та на умовах встановлених договором.

При таких умовах Кредитного договору вказане стрімке зростання курсу іноземної валюти по відношенню до гривні порушує співвідношення майнових інтересів Позивача та Відповідача, тобто позбавляє Позивача того, на що він розраховував при укладанні цього Кредитного договору, а саме: можливості своєчасно повернути кредит та відсутність додаткових витрат, що пов'язані з таким поверненням, чим порушуються основні засади цивільного законодавства закріплені у ст. 3 ЦК України зокрема принципи справедливості, добросовісності та розумності.

З огляду на наведене вбачається, що при укладенні Кредитного договору між Позивачем та Відповідачем не було досягнуто в належній формі згоди по всім істотним умовам цього договору такими, як розмір процентів, належних до сплати за користування кредитом, а також конкретному курсу гривні по відношенню до долару США, що повинен застосовуватись сторонами при виконанні цього договору, тобто поверненні кредиту.

В свою чергу ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

При таких обставинах оскільки в момент укладення Кредитного договору між Позивачем та Відповідачем не досягнуто згоди по всім його істотним умовам цей договір є таким, що підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

По трете: Згідно п. 2 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ та пунктів 2.1, 2.2, 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 р. № 168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 р. за № 541/13808 (далі - Правила № 168) перед укладанням договору про надання кредиту банки зобов'язані у письмовій формі надати споживачу інформацію про умови кредитування, орієнтовну та сукупну вартість кредиту шляхом надання йому складеного бюлетеня, довідки або повідомлення в яких має бути обов'язково зазначено: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови-мету, для якої споживчий кредит може бути використаний; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відомостей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговування та повернення, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомостей про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

На підставі вимог п. 2.4 Правил № 168 Відповідач зобов'язаний отримати письмове підтвердження споживача - Позивача у справі про ознайомлення з вище наведеною інформацією.

Про те, в порушення наведених вимог закону Відповідач порушуючи права Позивача як споживача кредитних послуг перед укладенням Кредитного договору не надав Позивачу наведену інформацією передбачену п. 2 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ та пунктами 2.1, 2.2 Правил № 168.

Крім того, п. 4 ст. 11 Закон № 1023-ХІІ визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом.

При укладені Кредитного договору Відповідач не виконав вимог п. 4 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ, розділу 3 Правил № 168 та ст. 1056-1 ЦК України не вказав у ньому відомості про: строковість платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом; у графіку платежів докладно не розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом, вартість всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язаннях споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не вказано розмір сплати процентів, що підлягають до сплати у кожному платіжному періоді; реальну процентну ставку (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту.

Пунктом 2 ч. 6 ст. 19 Закону № 1023-ХІІ встановлено, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, яка необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору і вчинення правочину, така діяльність розцінюється як нечесна підприємницька практика і є такою, що вводить споживача в оману. Правочин, укладений з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсним.

Так, при укладанні Кредитного договору Позивач виходив з того, що реальна ціна кредиту, яка вказана в п. 2 ч. 1 цього договору є кінцевою. Однак на даний час в зв'язку з застосуванням Відповідачем по відношенню до Позивача за Кредитним договором плаваючого розміру відсотків, РГОК всі грошові кошти, що сплачуються Позивачем в Відповідачем процентів, в зв'язку з чим заборгованість по кредиту постійно зростає.

З огляду на наведене позивач вважає, що Договір повинен бути визнаний в судовому порядку недійсним оскільки є таким, що укладений Відповідачем в супереч наведеним нормам діючого законодавства та з порушенням прав Позивача як споживача кредитних послуг.

Відповідач позов не визнав та предявив зустрічний позов в якому указав, що Публічне акціонерне товариство ,,ОТП Банк", в теперішній час ТОВ «ОТП Факторінг Україна»укладено кредитний договір № СL-200/1491/2008 від 11.02.2008 р. , який складається з двох частин, що нерозривно пов'язані між собою з ОСОБА_1.

На умовах передбачених Кредитним договором Банк надав ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті у доларах США в сумі 30000 доларів США на придбання автомобілю. Згідно п. 2 та 3 ч. 1 Кредитного договору кредит надано на строк до 18.05.2023 р. з використанням плаваючої процентної ставки. ОСОБА_1 умов договору не виконує у з*вязку з чим утворилась заборгованість станом на 19.01.2011 р.. 238 377,82 грн., а саме:

суми основного борі-у - 214 664.68 грн., що за офіційним курсом НБУ. Станом на 19.01.2011 р. (курс НБУ - 7,9445), складає 27 020.54 дол. США;

проценти за користування кредитними коштами за період з 11.01.2010р. по 18.01.2011р. - 23 713.14 грн., що за офіційним курсом ИБУ. станом на 19.01.2011 р., складає 2 984,85 дол. США;

Між Банком та ОСОБА_2 укладено Договір поруки № CL-200/1491/2008 від 11.02.2008 р. (далі по тексту -Договір поруки), відповідно до якого останній, як поручитель прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 його зобов'язань перед Позивачем за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань (п.1.1 Договору поруки). Також п.1.2. Договору поруки передбачено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідають як солідарні боржники, і Банк може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до Боржника так і до Поручителя, чи до всіх одночасно.

Відповідно до ст.ст.553, 554 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Невиконанням своїх обов'язків за Договорамм поруки, Відповідачі порушили також положення чинного законодавства України, а саме: ч. 1 ст. 8 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 553, 554 Цивільного кодексу України.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Таким чином, своєю неправомірною бездіяльністю Відповідачі порушили прийняті ними на себе зобов'язання, встановлені в Кредитному договорі та Договорі поруки.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 26 листопада 2010 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»у відповідності ст.ст. 512, 514, 1077 - 1079, 1082, 1084 Цивільного кодексу України відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна»прийняло право вимоги за кредитним договором № СL-200/1491/2008 від 11.02.2008 р., договором поруки № CL-200/1491/2008 від 11.02.2008 р., укладеними між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»та Позивачем. Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 вказаного кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»щодо права вимоги до Відповідача за кредитним договором № СЬ-200/1491/2008 від 11.02.2008 р., договором поруки № 8К-200/1491/2008 від 11.02.2008 р.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги у повному обсязі, просить позов задовольнити з підстав указаних в позові у зустрічному позові відмовити оскільки кредитний договір є недійсним.

Представник ТОВ «ОТП Факторінг Україна»що є правонаступником ПАТ «ОТП БАНК»заперечує проти задоволення позову, з підстав викладених у запереченні, просить задовольнити позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вислухавши сторони, дослідивши докази по справі, суд вважає позов ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторінг Україна»про визнання правочину недійсним таким , що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Акціонерним товариством „ОТП Банк" в особі філії у м. Запоріжжі правонаступником, якого є Публічне акціонерне товариство ,,ОТП Банк", а теперішній час ТОВ «ОТП Факторінг Україна»укладено кредитний договір № СL-200/1491/2008 від 11.02.2008 р. , який складається з двох частин, що нерозривно пов'язані між собою з ОСОБА_1.

На умовах передбачених Кредитним договором Відповідач надав Позивачу кредит в іноземній валюті у доларах США в сумі 30000 доларів США на придбання автомобілю.

Згідно ч. 1 і 3 ст. 533 ЦК України, в якій зазначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року № 679-ХІУ (із змінами та доповненнями) і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 (із змінами та доповненнями) , виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти -гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"

Нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 N 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 N 406 "Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими в іноземній валюті.

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

У положеннях ч. 2 ст. 44 ЗУ «Про Національний банк України», в якій зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до норм пп. «г»п. 4 ст. 5 Декрету КМУ г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.

При цьому, відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

У нормах ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000 року № 2121-III (із змінами та доповненнями) (надалі - Закон про банки) зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

Відповідач діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України. Так, Відповідачем отримано генеральну банківську ліцензію за № 191 від 08.11.2006 р. на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.

Невід'ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 08.11.2006 року за № 191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати Відповідач з валютними цінностями (додається).

Крім того, на підтвердження своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що використання фізичними особами - резидентами України готівкової іноземної валюти для повернення суми кредиту Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими Постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200. Проте замовчує той факт, що відповідно до п. 8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. Як вже було сказано вище відповідна ліцензія отримана Банком.

Листом № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р. «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті»НБУ додатково підтвердив можливість надання кредитів у іноземній валюті.

Щодо доводів позивача про те що він не міг передбачити зміну курсу валют та те, що останній вважає цю обставину істотною обставиною для розірвання Кредитного договору, не можуть бути прийняти до уваги з наступних підстав.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про Національний банк України", офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", валютні курси встановлюється Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд с цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України N 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. При зміні курсу долару США до гривні у бік зменшення ризик несе саме Відповідач, який також не може вимагати від Позивача сплати щомісячних платежів у гривнях по курсу, який був на час укладення договору. На час укладення Кредитного договору офіційний курс гривні к долару США становив 5,05 грн. та надалі з травня 2008 р. по жовтень 2008 р. був нижче ніж на дату укладання Кредитного договору. Але Відповідач приймав від Позивача платежі у розмірах визначених в Кредитному договорі та ніяких претензій у зв'язку із зменшенням не пред'являв (так само, як і Позивач).

Крім того, Кредитним договором передбачена можливість дострокового погашення кредиту Позивачем та в такому випадку проценти за користування кредитом не нараховуються. Проте, таким правом Позивач не скористався.

Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті (долар США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором (перш за все Позивач) повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Зустрічний позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору суд вважає таким , що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Публічне акціонерне товариство ,,ОТП Банк", в теперішній час ТОВ «ОТП Факторінг Україна»укладено кредитний договір № СL-200/1491/2008 від 11.02.2008 р. , який складається з двох частин, що нерозривно пов'язані між собою з ОСОБА_1.

На умовах передбачених Кредитним договором Банк надав ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті у доларах США в сумі 30000 доларів США на придбання автомобілю. Згідно п. 2 та 3 ч. 1 Кредитного договору кредит надано на строк до 18.05.2023 р. з використанням плаваючої процентної ставки. ОСОБА_1 умов договору не виконує у з*вязку з чим утворилась заборгованість станом на 19.01.2011 р.. 238 377,82 грн., а саме:

суми основного борі-у - 214 664.68 грн., що за офіційним курсом НБУ. Станом на 19.01.2011 р. (курс НБУ - 7,9445), складає 27 020.54 дол. США;

проценти за користування кредитними коштами за період з 11.01.2010р. по 18.01.2011р. - 23 713.14 грн., що за офіційним курсом ИБУ. станом на 19.01.2011 р., складає 2 984,85 дол. США;

Між Банком та ОСОБА_2 укладено Договір поруки № CL-200/1491/2008 від 11.02.2008 р. (далі по тексту -Договір поруки), відповідно до якого останній, як поручитель прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 його зобов'язань перед Позивачем за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань (п.1.1 Договору поруки). Також п.1.2. Договору поруки передбачено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідають як солідарні боржники, і Банк може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до Боржника так і до Поручителя, чи до всіх одночасно.

Відповідно до ст.ст.553, 554 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Невиконанням своїх обов'язків за Договорам поруки, Відповідачі порушили також положення чинного законодавства України, а саме: ч. 1 ст. 8 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 553, 554 Цивільного кодексу України.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Таким чином, своєю неправомірною бездіяльністю Відповідачі порушили прийняті ними на себе зобов'язання, встановлені в Кредитному договорі та Договорі поруки.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н від 26 листопада 2010 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»у відповідності ст.ст. 512, 514, 1077 - 1079, 1082, 1084 Цивільного кодексу України відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна»прийняло право вимоги за кредитним договором № CL-200/1491/2008 від 11.02.2008 р., договором поруки № CL.-200/1491/2008 від 11.02.2008 р., укладеними між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»та Позивачем. Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 вказаного кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»щодо права вимоги до Відповідача за кредитним договором № СL-200/1491/2008 від 11.02.2008 р., договором поруки № CL-200/1491/2008 від 11.02.2008 р.

Керуючись ст..ст. 208, 209, 212-215 ЦПК України , , ст.526,527,530,532,533 ЦК України.

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторінг Україна»про визнання правочину недійсним відмовити.

Зустрічний позов задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»заборгованість за кредитним договором № СL-200/1491/2008 від 11.02.2008 р 238377,82 грн. , а також судові витрати 120 грн. та судовий збір 1700 грн.

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя:Н.В. Марченко