Рішення № 14698783, 04.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/4304.04.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло»

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Креатив Груп”

про стягнення 2244,46 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Джига О.В. (довіреність № 21 від 02.03.2011 р.)

Від відповідача: не з’явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло»(позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Креатив груп” (відповідач) про стягнення 2244,46 грн. заборгованості за договором № С-0906/08 від 09.06.2008 року. Зазначена сума включає в себе: суму основного боргу в розмірі 1677,26 грн., суму індексу інфляції в розмірі 451,13 грн. та суму трьох відсотків річних в розмірі 116,07 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач поставив відповідачу товар, проте, відповідач в порушення умов договору зобов‘язання по оплаті поставленого товару не виконав в повному обсязі. В позовній заяві позивач просить вжити заходи до забезпечення позову. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом цієї справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.03.2011 р. порушено провадження у справі № 39/43 та призначено справу до розгляду на 04.04.2011 р. о 09:40 год.

25.03.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав письмові пояснення разом з документами на виконання вимог ухвали суду.

Відповідно до п. 10 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, подане разом із позовною заявою або викладене в цій заяві, може бути розглянуто під час підготовки справи до розгляду в порядку ст. 65 ГПК України, а також, і в процесі розгляду судом господарської справи, в тому числі за результатами судового засідання, в якому спір не вирішується по суті.

В судовому засіданні 04.04.2011 р. судом було розглянуто клопотання позивача про забезпечення позову, відповідно до якого позивач просить суд накласти арешт на нерухоме та рухоме майно, грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача.

Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. № 02-5/611 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 “Про деякі питання практики застосування забезпечення позову” у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного Роз’яснення від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір закрити свій поточний рахунок, вказаний позивачем у позовній заяві, на якому знаходяться грошові кошти (або будь –які інші рахунки відповідача) на які позивач просить накласти арешт. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на нерухоме та рухоме майно та на грошові кошти відповідача, може унеможливити подальшу господарську діяльність даного господарюючого суб’єкта, а тому суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 04.04.2011 р., не з’явився, вимоги ухвали суду від 14.03.2011 р. не виконав, відзив на позов з підтверджуючими документами не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/43 від 14.03.2011 р. було направлене відповідачу за адресою, вказаній позивачем у позовній заяві та яка відповідає адресі, згідно довідки Головного управління статистики у м. Києві № 13-1392 від 29.03.2011 р., а саме: 03170, м. Київ, вул. Велика Окружна, 4-А.

Вищенаведене поштове відправлення повернулося на адресу суду з відміткою пошти “за зазначеною адресою не проживає”.

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала у справі № 39/43 від 14.03.2011 р. вручена відповідачу належним чином.

За таких обставин, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/43 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 04.04.2011 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 04.04.2011 р. та за відсутності відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 04.04.2011 р. надав усні пояснення щодо підстав, відповідно до яких заявлено позов, позовні вимоги підтримав повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 04.04.2011 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

09.06.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло»(позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Креатив Груп»(відповідач, покупець) був укладений договір № С-0906/08, відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити такий товар згідно з умовами, передбаченими даним договором.

Відповідно до п. 1.2. договору, відвантаження товару проводиться у відповідності з накладними продавця, а також товаросупровідної документації, які складають невід’ємну частину цього договору.

Відповідно до п. 2.2. договору, датою поставки товару вважається дата передачі продавцем товару покупцеві.

Відповідно до п. 2.6. договору, приймання товару здійснюється уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 3.1. договору, продавець поставляє товар за цінами, зазначеними у відповідних накладних. Продавець має право змінювати ціни згідно з коливанням курсу євро до національної грошової одиниці України (гривні), попередивши про це покупця заздалегідь.

Відповідно до п. 3.2. договору, покупець здійснює вчасний розрахунок за товар протягом (21) двадцяти одного календарного дня з моменту отримання товару. Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок продавця. Платіжне зобов’язання вважається виконаним покупцем після отримання коштів на банківський рахунок продавця (п.3.3. договору).

Зобов’язання продавця вважається виконаним, коли сторони підписали накладну, яка засвідчує те, що товар був отриманий покупцем (п. 6.2. договору).

Позивач на виконання умов договору № С-0906/08 від 09.06.2008 року на підставі видаткової накладної № Т1010-0016 від 10.10.2008 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 1677,26 грн., який отриманий уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності на отримання товару серії НБК № 626932 від 08.10.2008 р.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № Т1006-0082 від 06.10.2008 р. на оплату поставленого товару, в якому встановлено строк оплати до 11.10.2008 р.

Проте відповідач в порушення взятих на себе зобов’язань за спірним договором щодо оплати за поставлений товар не виконав, внаслідок чого у відповідача виник борг перед позивачем, який станом день подання позову до суду складає 1677,26 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вищенаведені умови договору № С-0906/08 від 09.06.2008 року свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі –ГК України) визначають права та обов‘язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зібрані у справі докази свідчать, що відповідач отримав товар, але зобов‘язання по оплаті поставленого товару не виконав.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в судове засідання не з’явився, належних і допустимих доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1677,26 грн. основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних в розмірі 116,07 грн. та індексу інфляції в розмірі 451,13 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказані норми Цивільного кодексу України та здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків розміру трьох відсотків річних та індексу інфляції, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних в розмірі 116,07 грн. та суми індексу інфляції в розмірі 451,13 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов’язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача. За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Креатив Груп»(03170, м. Київ, вул. Велика окружна, 4-А; код ЄДРПОУ № 33788912; р/р № 26004053104580 в Інвестиційному відділенні КГРУ «Приватбанк», МФО 321842), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-світло»(04080, м. Київ, вул. Оленівська, 34а, офіс 22; код ЄДРПОУ № 33104255; п/р № 26007001300345 в ВАТ «БТА Банк»м. Київ, МФО 321723) 1677,26 грн. (одну тисячу шістсот сімдесят сім гривень 26 коп.) основного боргу, 451,13 грн. (чотириста п’ятдесят одну гривню 13 коп.) індексу інфляції, 116,07 грн. (сто шістнадцять гривень 07 грн.) три відсотки річних, 102 (сто дві) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн.00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання повного рішення: 06.04.2011 р.