Рішення № 14696442, 30.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 58/9530.03.11 Господарський суд міста Києва, у складі судді Блажівська О.Є., розглянувши матеріали

За позовом Об'єднання підприємств «Українська ліга музичних прав» до

третя особа Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторатор»

без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_1

про стягнення боргу 11364,00 грн. Представники сторін: від позивача: від відповідача:

від третьої особи:Ховхун Ю.Е.

не з'явився

не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Обєднання підприємств «Українська ліга музичних прав»звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторатор»про стягнення боргу 11364,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.02.2011 р. порушено провадження у справі № 58/95, розгляд справи призначено на 18.02.2011 р.

У судове засідання 18.02.2011 року представники позивача та відповідача зявились.

Представник позивача на виконання вимог ухвали суду надав копії документів по справі та оригінали для огляду.

Представник відповідача на часткове виконання вимог ухвали суду надав копії документів по справі та оригінали для огляду.

Судом зобовязано відповідача надати копію статуту до матеріалів справи.

Судом зобовязано відповідача надати відзив на позовну заяву та акт звіряння.

Судом оголошено перерву до 18.03.2011р.-12:00.

У судове засідання 18.03.2011 року представник позивача та відповідача зявились.

Представник позивача на часткове виконання вимог ухвали суду надав копії документів по справі та оригінали для огляду.

Представник відповідача на виконання вимог ухвали суду надав заперечення на позовну заяву.

Представник відповідача заявив клопотання про залучення третьої особи на стороні відповідача.

Представник позивача проти задоволення клопотання заперечив.

Клопотання судом задоволено.

Представник відповідача надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та оригінали для огляду.

В звязку із задоволенням клопотання відповідача та необхідністю витребування документів по справі суд ухвали відкласти розгляд справи.

ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2011 року розгляд справи було відкладено на 30.03.2011 року.

У судове засідання 30.03.2011 року представник позивача зявився, на виконання вимог ухвали суду надав додаткові документи по справі.

Представник відповідача у судове засідання 30.03.2011 року не зявився, на виконання вимог ухвали суду витребувані документи не надав, про причини неявки належним чином суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва надсилались на адресу відповідача, яка вказана в позовній заяві та адресу, зазначену в Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За вказаних обставин відповідач вважається належним чином повідомленим господарським судом про час і місце її розгляду справи.

На підставі ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 30.03.2011 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ

01.10.2005 р. між Об`єднанням підприємств "Українська Ліга музичних прав (надалі -Позивач), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресторатор" (надалі - Відповідач), було укладено Договір № Київ/21/10/05 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Позивач видає Відповідачу дозвіл на публічне виконання фонограм та зафіксованих в них виконань (надалі Фонограми) в ресторані Біт кафе «Дно», що належить Відповідачу та знаходиться за адресою м. Київ, пр. Перемоги, 45.

Відповідно до п. 2.2.1 Відповідач зобовязується не пізніше двадцяти днів після закінчення звітного кварталу виплачувати Позивачу винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього Договору, шляхом перерахунку на розрахунковий рахунок Позивача.

Відповідач в порушення умов Договору не здійснив оплату винагороди за 10 кварталів (за три квартали 2008 року, чотири квартали 2009 року та три квартали 2010 року) в звязку з чим за Відповідачем виникла заборгованість у розмірі 11364,00 грн.

Відповідач в своїх запереченнях проти позовної заяви (копія наявна в матеріалах справи) проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на наступні обставини.

05.12.2008 року в підприємстві Відповідача приступив до роботи новий директор, який про існування договору з Позивачем не знав, оскільки попереднє керівництво цей договір не передало.

Розуміючи необхідність та складність музичного оформлення закладу Відповідача, Відповідачем було укладено договір з діджеєм ОСОБА_1, який пише музику в стилі «лаундж»про озвучення закладу його музикою. ОСОБА_1. передав диск з його музикою, якою Відповідач користується і на даний час.

В ході судового розгляду справи ОСОБА_1. було залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України, відносини, повязані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.

До відносин, повязаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший обєкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До обєктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать фонограми.

Згідно ч. 2 ст. 426 Цивільного кодексу України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Частиною 3 ст. 426 Цивільного кодексу України встановлено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Пунктом 1 ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди , таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:

а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;

б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;

в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).

Пунктом 2 ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у п. 1 ст. 43 Закону, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою (центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності згідно ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права") уповноваженими організаціями колективного управління.

Відповідно до п. 3 ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права", розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у п. 1 ст. 43 Закону, порядок та умови її виплати визначаються Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи вбачається, що Договір № Київ/02/12/08 від 22.12.2008 р. був укладений Обєднанням підприємств "Українська ліга музичних прав" (позивачем) у якості уповноваженої організації колективного управління по збору та розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм та відеограм, на підставі Свідоцтва про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією № 3 від 07.10.2003 р., виданого позивачу Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України

На момент подачі позову Обєднання підприємств "Українська ліга музичних прав" є уповноваженою організацією, визначеною Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України здійснювати збір і розподіл винагороди (роялті) за використання фонограм, відеограм, опублікованих з комерційною метою, та зафіксованих у них виконань шляхом їх:

публічного виконання фонограм, опублікованих з комерційною метою,

публічної демонстрації відеограм, опублікованих з комерційною метою ,

що підтверджується наявним у матеріалах справи Свідоцтвом про визначення організації колективного управління уповноваженою організацією № 5/УО від 02.04.2009 р.

Відповідно до п. 4 розділу ІІ додатку до Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р. “Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань” (назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009 р.) в редакції від 02.04.2009 р., суб'єкти комерційного використання зобов'язані до початку здійснення комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань укласти з уповноваженою організацією колективного управління, що визначена в установленому порядку МОН, договір про виплату винагороди (роялті) за пряме або опосередковане комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань (надалі - Постанова Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р.)

Діяльність позивача у сфері здійснення ним збору винагороди (роялті) за комерційне використання фонограм і зафіксованих у них виконань способом публічного виконання та за комерційне використання відеограм і зафіксованих у них виконань способом публічного виконання ґрунтується на положеннях ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права", Постанови Кабінету Міністрів від 18.01.2003 р. № 71 "Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань" (назва Постанови в редакції Постанови КМ № 450 від 02.04.2009 р.).

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного Кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 3.1 Договору, цей договір вступає в силу з моменту його підписаня сторонами і дії до 31 грудня 2009 року. У випадку, якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настаня зазначеної вище дати припиненя дії Договору, він вважається пролонгованим ще на один рік і так далі.

Зібрані у справі докази свідчать, що станом на час розгляду спору по суті наведений договір є чинним, доказів протилежного відповідачем не надано.

При цьому суд не погоджується з доводами відповідача стосовно автоматичного розірвання договору внаслідок укладення договору із третьою особою діджеєм ОСОБА_1.

При цьому суд враховує, що визначений сторонами предмет Договору не протирічить приписам п. 4 розділу ІІ додатку до Постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р., згідно яких передбачено обов»язок суб'єктів комерційного використання до початку здійснення комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань укласти з уповноваженою організацією колективного управління , що визначена в установленому порядку МОН, договір про виплату винагороди (роялті) за пряме або опосередковане комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань .

Зібрані у справі докази свідчать, що позивач у справі є уповноваженою організацією колективного управління, що визначена в установленому порядку Міністерством освіти і науки України здійснювати збір і розподіл винагороди (роялті) за використання, зокрема, фонограм, опублікованих з комерційною метою, та зафіксованих у них виконань шляхом публічного виконання фонограм, опублікованих з комерційною метою, відповідач у справі - є субєктом комерційного використання фонограм та зафіксованих у них виконань. А рівно, сторони по справі обґрунтовано уклали Договір, предметом якого в т.ч. визначено «зобов'язання Компанії сплачувати Лізі узгоджену в Додатках до цього Договору винагороду за публічне виконання Фонограм».

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 631 Цивільного Кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, наведені відповідачем доводи стосовно розірвання Договору не підтверджуються матеріалами справи, даний договір є чинним станом на час розгляду спору по суті, а рівно цей договір та відповідні положення Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України визначають права та обовязки сторін за цим договором.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідно до п. 1.2 Додатку № 2 до Договору сторонами погоджено суму щомісячної винагороди у розмірі грн., яка щоквартально повинна перераховуватись на розрахунковий рахунок позивача відповідно до умов п. 2.2.1 Договору.

Отже, згідно вищенаведеного пункту Додатку № 2 до Договору , за період розмір винагороди, що підлягає до сплати відповідачем по Договору становить 11364,00 грн..

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем відповідно до Договору становить 11364,00 грн.

Згідно із ст. 14 Цивільного Кодексу України, цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобовязання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 11364,00грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, сторони та інші учасники судового процесу повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог щодо стягнення заборгованості по сплаті винагороди за Договором за спірний період не надав.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 47, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва-

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторатор»(03057, м. Київ, Шевченківський район, проспект Перемоги 45, код ЄДРПОУ 32372993) з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження на користь Обєднання підприємств «Українська ліга музичних прав»(01014, м.Київ, Печерський район, вул. Бастіонна, буд. 5/13, кв.38, код ЄДРПОУ 32309633)суму заборгованості за договором № Київ/21/10/05 від 01.10.2005 р. у розмірі 11364 (одинадцять тисяч триста шістдесят чотири) грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 113 (сто тринадцять) грн. 64 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя О.Є. Блажівська

Повний текст складено: 04.04.2011р.