Рішення № 14696348, 31.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/3631.03.11 За позовом Акціонерного комерційного банку «Трансбанк» До Дочірнього підприємства «Екоіл Авіа»(далі відповідач-1)

Товариства з обмеженою відповідальністю «Артекс Плюс»(далі відповідач-2)

Товариства з обмеженою відповідальністю «Наталіка»(далі відповідач-3)

Про стягнення солідарно 40138414,59 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Фесенко О.М. –по дов. № 97 від 28.02.2011

Від відповідача-1 не з‘явились

Від відповідача-2 не з‘явились

Від відповідача-3 Карягін О.М. –по дов. № б/н від 22.03.2011

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях 22.03.2011 та 29.03.2011 оголошувались перерви.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»про стягнення солідарно з Дочірнього підприємства «Екоіл Авіа», Товариства з обмеженою відповідальністю «Артекс-Плюс»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Наталіка»24 400 000,00 грн. заборгованості по кредиту; 6 611 979,46 грн. заборгованості за відсотками; 2 135 443,43 грн. пені за порушення строку сплати кредиту, 865 991,70 грн. пені за порушення строку погашення відсотків, 6 125 000,00 грн. штрафу, а всього - 40 138 414,59 грн. наступним чином:

- з Дочірнього підприємства «Екоіл Авіа»за рахунок грошових коштів чи будь-якого іншого майна, виявленого державним виконавцем при виконанні судового рішення;

- з Товариство з обмеженою відповідальністю «Артекс-Плюс»виключно за рахунок звернення стягнення на іменні акції Відкритого акціонерного товариства «Телеканал «ТОНІС»кількістю 408 000 шт.

- з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наталіка»виключно за рахунок звернення стягнення на прості іменні акції Відкритого акціонерного товариства «Телеканал «ТОНІС»кількістю 186 190 шт.

Відповідачі 1 та 2 в судове засідання не з‘явились, письмовий відзив на позов не надали, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 03.02.2011 та ухвалах від 17.02.2011, від 03.03.2011, від 22.03.2011 не виконали.

Відповідачі 1 та 2 належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилалась за адресами, що зазначені в позовній заяві та є юридичними адресами згідно витягів з Єдиного державного реєстру підприємств юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 23.02.2011: відповідачу-1 за адресою м. Київ, вул. Пирогівського, 19, корпус 8, кімната 7; відповідачу-2 за адресою м. Київ, вул. Фрунзе, 20-22.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважних представників відповідачів і та 2 суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідачів 2 та 3 не надходило.

Відповідач-3 у поданому в судовому засіданні 29.03.2011 відзиві проти позову заперечує з наступних підстав. Такий спосіб захисту права як стягнення з відповідача-3, відповідача-2, які не є основними боржниками за кредитним договором, та відповідача-1, який є основним боржником за кредитним договором перед позивачем, у солідарному порядку заборгованості за вказаним кредитним договором не передбачено ні кредитним договором, ні відповідними договорами застави, ні Законом України «Про заставу», ні іншими нормами законодавства України. Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом. Докази, надані позивачем у справі, дають підстави констатувати, що відповідач-2 та відповідач-3 не приймав на договірних засадах на себе зобов'язань разом з відповідачем-1 стосовно солідарної відповідальності перед позивачем, що підтверджується змістом договорів застави цінних паперів № 2298/1 від 26.08.2008 та № 2298/2 від 29.08.2008. Посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на норми ст. 543 та ст. 554 Цивільного кодексу України (інститут поруки) є безпідставними, оскільки відповідач-2 та відповідач-3 не укладали з позивачем договору поруки в забезпечення виконання зобов'язань відповідача-1 за кредитним договором, що підтверджується відсу4тністю у матеріалах справи будь-якого договору поруки, укладеного відповідачем-2 чи відповідачем-3 із позивачем. Зазначає, що порука і застава (іпотека) є різними самостійними способами забезпечення виконання зобов'язань, тому судова практика виходить з того, що норми інституту поруки не можуть застосовуватися до правовідносин заставодавця (майнового поручителя) і заставодержателя за договором застави. Норми ж матеріального права України, що регулюють інститут застави, не передбачають виникнення солідарної відповідальності відповідача-2 та відповідача-3 перед позивачем. Отже, ані матеріалами справи, ані чинними нормами законодавства України не підтверджується виникнення солідарної відповідальності відповідачів 2 та 3 у даній справі перед позивачем стосовно заборгованості за кредитним договором. Враховуючи викладене просить в позові в частині солідарного стягнення боргу з відповідачів 2 та 3 відмовити.

Відповідачем-3 в судовому засіданні 29.03.2011 було подано клопотання про призначення у справі оціночної експертизи на вирішення якої поставити питання якою є вартість станом на момент проведення експертизи 408000 простих іменних акцій ВАТ «Телеканал «ТОНІС»які належать відповідачу-2 та 186190 простих іменних акцій ВАТ «Телеканал «ТОНІС»які належать відповідачу-3, які перебувають у заставі позивача згідно договорів застави № 2298/1 та № 2298/2 від 29.08.2008. Клопотання мотивовано тим, що вказаними договорами застави та кредитним договором не передбачена можливість зміни заставної вартості цінних паперів. Так, відповідно до п. 1.2. договору застави № 2298/2 від 29.08.2008 сторони домовились, що вартість предмета застави, 186190 простих іменних акцій становить 20737842,20 грн. Відповідно до п. 1.2. договору застави № 2298/1 від 29.08.2008 сторони домовились, що вартість предмета застави, 408 000 простих іменних акцій становить 45443040,00 грн. Отже, заставна вартість простих іменних акцій ВАТ «ТОНІС», що належать відповідач-2 та відповідачу-3 на праві приватної власності становить 66180882,20 грн., що на 26042467,61 грн. є більшою від ціни позову. Таким чином, предмет застави, на яки позивач має намір звернути стягнення в судовому порядку, за своєю вартістю значно перевищує ціну позову, що є недопустимим.

Суд відхиляє подане клопотання відповідача-3 оскільки воно є необґрунтованим, а проведення експертизи недоцільним, в зв’язку з тим, що у вирішенні питання сформульованого відповідачем-3 у зазначеному клопотанні не має юридичної необхідності, оскільки вирішення даного спору не потребує використання спеціальних знань. Слід зазначити, що у разі невиконання зобов‘язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (п. 1 ст. 589 Цивільного кодексу України). Отже, заставодержатель може вимагати від боржника виконання зобов‘язання шляхом звернення стягнення на предмет застави - прості імені акції за оціночною вартістю цінних паперів, визначеною на момент укладення договору застави.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 31.03.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача 3, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

14.08.2008 між Акціонерним комерційним банком «Трансбанк»(Кредитор) та Дочірнім підприємством «Екоіл»змінено назву підприємства на «Екоіл Авіа»(Позичальник) було укладено кредитний договір № 2298 (далі –кредитний договір).

Згідно з п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору Кредитор надав Позичальнику грошові кошти з відновлювальної кредитної лінії лімітом 24500000,00 грн. на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умовах, викладених в договорі.

Згідно п. 1.2. кредитного договору Позичальник зобов‘язався повернути наданий Кредит, сплатити нараховані проценти, а також виконати зобов‘язання, передбачені договором.

За умовами п. 2.1. кредитного договору кредит надано на строк до 13.08.2009 з наступним графіком погашення:

До 31.05.2009 –3000000,00 грн.;

До 30.06.2009 –3000000,00 грн.;

До 31.07.2009 –3000000,00 грн.;

До кінця дії кредитного договору 15500000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. кредитного договору за користування кредитом Позичальник сплачує Кредитору 27% процентів річних за використану кредитних коштів та 0,01% річних за невикористану частину кредитних коштів.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем-1 в порушення умов кредитного договору не було у повному обсязі сплачено ліміт кредиту, нараховані за користування ним проценти, в зв’язку з чим у відповідача-1 виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 24400000,00 грн. та відповідно 6611979,46 грн., а також нарахована пеня в сумі 2135443,43 грн. за порушення строку сплати кредиту, пеня в сумі 865 91,70 грн. нарахована за порушення строків сплати процентів та штраф в розмірі 6125000,00 грн. Оскільки зобов‘язання за кредитним договором було забезпечено заставою цінних паперів, що належать відповідачу-2 та відповідачу-3, які в свою чергу є майновими поручителями відповідача-1 позивачем пред‘явлені вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з трьох відповідачів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 3.2. кредитного договору сплата процентів проводиться Позичальником щомісячно, починаючи з місяця надання кредиту у строк не пізніше останнього робочого банківського дня місяця, за який нараховуються проценти.

Згідно п. 8.2.2. кредитного договору Позичальник зобов‘язався повністю повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, нараховані Кредитором у порядку та на умовах, встановлених цим договором, а також виконати всі інші зобов‘язання за цим договором перед Кредитором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитними коштами в передбачені договором строки не виконав, а відтак, заборгованість відповідача-1 за договором становить: 24400000,00 грн. за простроченим кредитом та 6611979,46 грн. за простроченими процентами.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості що складається з 24400000,00 грн. за простроченим кредитом та 6611979,46 грн. за простроченими процентами обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач-1 в порушення умов кредитного договору у визначені строки оплату за кредитом та відсоткам не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов‘язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 9.4. кредитного договору передбачено, що у випадку несвоєчасного погашення кредиту Позичальник сплачує Кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної суми заборгованості за кредитом за кожний календарний день прострочення виконання.

Згідно п. 9.3. кредитного договору за кожний день невиконання зобов‘язань по сплаті процентів, нарахованих за користування кредиту, Позичальник сплачує Кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплачених у термін процентів за кожний календарний день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати поставленого товару.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами кредитним договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення погашення кредиту та процентів, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по кредитному договору відповідач-1 не виконав, він повинен сплатити позивачу, пеню відповідно до п. 9.3., 9.4. кредитного договору, розмір якої, за обґрунтованим розрахунками позивача становить 2135443,43 грн. за прострочку погашення кредиту та 865 91,70 грн. пені за прострочку сплати процентів.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 2135443,43 грн. та 865 91,70 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

За умовами п. 9.8. кредитного договору за невиконання своїх обов‘язків, зокрема щодо погашення кредиту та сплати процентів, Позичальник за вимогою кредитора зобов‘язується сплатити штраф у розмірі 25 процентів від суми зазначеної в п. 1.1. цього договору.

Враховуючи те, що прострочення з погашення кредиту та сплати процентів мало місце, суд вважає позовні вимоги про стягнення 6125000,00 грн. штрафу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі заставою.

З матеріалів справи вбачається, що в забезпечення виконання зобов‘язань за кредитним договором було укладено:

Договір застави цінних паперів № 2298/1 від 26.08.2008, відповідно до умов якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Артекс Плюс»в заставу позивачу (як заставодержавцю) були передані цінні папери, що належать відповідачу-2 на праві власності : прості іменні акції Відкритого акціонерного товариства «Телеканал «ТОНІС»кількістю 408000 штук.

Договір застави цінних паперів № 2298/2 від 26.08.2008, відповідно до умов якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Наталіка»в заставу позивачу (як заставодержавцю) були передані цінні папери, що належать відповідачу-3 на праві власності : прості іменні акції Відкритого акціонерного товариства «Телеканал «ТОНІС»кількістю 186 190 штук.

Згідно даних договорів застави відповідач-2 та відповідач-3 є майновими поручителями відповідача-1.

Відповідно до п. 5.2. вказаних договорів застави позивач набуває права стягнення боргу за рахунок предмета застави, у випадку якщо в момент настання терміну виконання відповідачем-1 основного зобов‘язання за кредитним договором, воно не буде виконане.

Стаття 590 Цивільного кодексу України визначає, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду.

Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов‘язок або солідарна вимога виникають у випадках встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов‘язання.

Оскільки судом встановлено, що відповідач-1 є таким, що прострочив виконання зобов‘язання за кредитним договором, виконання якого забезпечено заставою, позивач правомірно звернувся з позовом про солідарне стягнення заборгованості в тому числі з відповідачів 2 та 3, які виступили поручителями відповідача-1.

З урахуванням того, що загальна вартість простих іменних акцій перевищує розмір ціни позову, суд вважає, що при задоволенні позовних вимог позивача не слід зазначити кількість акцій за рахунок яких має відбутись звернення стягнення з відповідача-2 та відповідача-3.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Акціонерного комерційного банку «Трансбанк»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню солідарно з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Дочірнього підприємства «Екоіл Авіа»(м. Київ, вул. Пирогівського, 19, корпус 8, кімната 7, код ЄДРПОУ 31838898), Товариства з обмеженою відповідальністю «Артекс-Плюс»(м. Київ, вул. Фрунзе, 20-22, код ЄДРПОУ 33261416) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Наталіка»(м. Київ, вул. Братиславська, 8, код ЄДРПОУ 33228571) 24 400000 (двадцять чотири мільйони чотириста тисяч) грн. 00 коп. заборгованості по кредиту; 6 611979 (шість мільйонів шістсот одинадцять тисяч дев‘ятсот сімдесят дев‘ять) грн. 46 коп. заборгованості за процентами; 2 135443 (два мільйони сто тридцять п‘ять тисяч чотириста сорок три) грн. 43 коп. пені за порушення строку сплати кредиту; 865991 (вісімсот шістдесят п‘ять тисяч дев‘ятсот дев‘яносто одну) грн. 70 коп. пені за порушення строку погашення відсотків; 6 125000 (шість мільйонів сто двадцять п‘ять тисяч) грн. 00 коп. штрафу наступним чином:

- з Дочірнього підприємства «Екоіл Авіа»за рахунок грошових коштів чи будь-якого іншого майна, виявленого державним виконавцем при виконанні судового рішення;

- з Товариство з обмеженою відповідальністю «Артекс-Плюс»виключно за рахунок звернення стягнення на іменні акції Відкритого акціонерного товариства «Телеканал «ТОНІС».

- з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наталіка»виключно за рахунок звернення стягнення на прості іменні акції Відкритого акціонерного товариства «Телеканал «ТОНІС».

3. Стягнути солідарно з Дочірнього підприємства «Екоіл Авіа»(м. Київ, вул. Пирогівського, 19, корпус 8, кімната 7, код ЄДРПОУ 31838898), Товариства з обмеженою відповідальністю «Артекс-Плюс»(м. Київ, вул. Фрунзе, 20-22, код ЄДРПОУ 33261416) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Наталіка»(м. Київ, вул. Братиславська, 8, код ЄДРПОУ 33228571) 25500 (двадцять п‘ять тисяч п‘ятсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 05.04.2011.