Постанова № 14643428, 01.04.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2011 р. Справа № 35/737-06

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т.В., суддя Слободін М.М.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників:

позивача: не зявився,

відповідача: Садич О.І., довіреність № 250211 від 25.02.2011 р.,

фізичної особи-підприємця ОСОБА_2: ОСОБА_3, довіреність № б/н від 17.12.2008 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Ізюм ( вх. № 1161 Х/3 від 15.03.2011 р.) на ухвалу господарського суду Харківської області від 15.02.2011 р. у справі № 35/737-06

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Ізюмська райагрохімія», м. Ізюм Харківської області

до Ізюмської районної державної адміністрації, м. Ізюм Харківської області

про відшкодування витрат та спонукання вчинити певні дії,

встановила:

У грудні 2006 р. Відкрите акціонерне товариство «Ізюмська райагрохімія», м. Ізюм Харківської області (далі позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Ізюмської районної державної адміністрації м. Ізюм Харківської області (далі відповідач, РДА) про стягнення витрат по зберіганню пестицидів у сумі 109348,67 грн. та зобовязати відповідача забрати у позивача передані непридатні пестициди (сильнодіюча отруйна речовина гранозан, хлорпікрин) загальною вагою 20000 кг.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.03.2007 р. (суддя Швед Е.Ю.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по зберіганню пестицидів у сумі 109348,67 грн., 1093,48 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Зобовязано Ізюмську районну державну адміністрацію забрати у позивача передані непридатні пестициди (сильнодіюча отруйна речовина гранозан, хлорпікрин) загальною вагою 20000 кг (т.1 а.с.129-133).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 р. апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2007 р. у справі № 35/737-06 залишено без змін (т.1 а.с.152-157).

Відповідно до ст.105 ГПК України постанова набрала законної сили з дня її прийняття, в касаційному порядку не оскаржена.

На виконання рішення від 19.03.2007 р. господарським судом Харківської області 03.04.2007 р. та 25.05.2007 р. були видані накази (т.1 а.с.135, т.2, а.с.3)

09.02.2011 р. до господарського суду Харківської області від фізичної-особи-підприємця ОСОБА_2 надійшла заява про заміну сторони виконавчого провадження за наказом господарського суду Харківської області від 03.04.2007 р., а саме про заміну Відкритого акціонерного товариства «Ізюмська райагрохімія»на фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 Заяву обґрунтовано тим, що вимога позивача на загальну суму 110560,17 грн. перейшла до заявника відповідно до договору купівлі-продажу вимоги від 10.07.2009 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.02.2011 р. (суддя Тихий П.В.) в задоволенні заяви відмовлено з посиланням на ст.25 ГПК України, ст.11 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалу мотивовано тим, що ГПК України передбачає можливість заміни сторони у спірному або встановленому правовідношенні лише внаслідок реорганізації підприємства, яка відповідно до ст. 59 ГК України може проводитися шляхом злиття, приєднання, поділу або перетворення. Інші види правонаступництва, такі як відступлення вимоги, перевод боргу не тягнуть заміну сторони в порядку с.25 ГПК України.

Фізична-особа підприємець ОСОБА_2 з зазначеною ухвалою господарського суду Харківської області від 15.02.2011 р. у справі № 35/737-06 не погодилася, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом всіх обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та прийняту нову, якою заяву про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити, зобовязати господарський суд Харківської області видати наказ на стягнення з Ізюмської районної державної адміністрації на користь фізичної особи-підприємця заборгованості в розмірі 109458,82 грн. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник вказує на те, що 10.07.2009 р. між ВАТ «Ізюмська райагрохімія»та апелянтом, на підставі ч.3 ст.656 ЦК України, а також ч.6 ст.30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»був укладений договір купівлі-продажу вимоги на загальну суму 110560,17 грн., що підтверджена наказом господарського суду Харківської області. Даний наказ від 03.04.2007 р. був переданий заявнику, де і знаходиться на теперішній час. Апелянт звертався до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 110560,17 грн., підтвердженої наказом господарського суду Харківської області від 03.04.2007 р. Рішенням господарського суду Харківської області від 25.10.2010 р. у справі № 64/185-10, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 р., в задоволенні позову було відмовлено. При цьому судом апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що апелянтом невірно обраний спосіб заміни сторони у зобовязанні, оскільки вона мала здійснюватися у межах виконавчого провадження шляхом звернення до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Заявник вказує також на порушення, на його думку норм процесуального права, що відобразилося у розгляді заяви без виклику і повідомлення сторін.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т.В., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2011 р. апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 28.03.2011 р., запропоновано позивачу та відповідачу надати відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції по справі та докази на підтвердження своїх заперечень.

На виконання вимог ухвали суду від 17.03.2010 р. відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 3301 від 28.03.2011 р.), в якому просить апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Харківської області від 15.02.2011 р. залишити без змін. Відповідач посилається на те, що після прийняття судом рішення зі спору, предметом якого є стягнення заборгованості за договором, цивільні відносини між сторонами припиняються та виникають нові правовідносини, засновані на державному примусі, що регулюються виключно нормами господарського процесуального та виконавчого провадження. Заміна сторони на стадії виконання судового рішення можлива тільки на підставах та в порядку, визначених ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження».

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 на виконання вимог ухвали суду від 17.03.2010 р. надала пояснення, а також копії процесуальних документів у справі № Б-48/167-07 по справі за заявою ФО ОСОБА_4 до ВАТ «Ізюмська райагрохімія»про визнання банкрутом, а також витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 24.03.2011р., відповідно до якого юридичну особу ВАТ «Ізюмська райагрохімія»припинено. З наданих пояснень вбачається, що рішення господарського суду Харківської області у справі № 35/737-10 в частині зобовязання Ізюмську районну державну адміністрацію забрати у позивача передані непридатні пестициди (сильнодіюча отруйна речовина гранозан, хлорпікрин) загальною вагою 20000 кг виконано.

В судове засідання 28.03.2011 р. зявились представники відповідача, ФОП ОСОБА_2 та надали пояснення у справі.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в ухвалі суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників відповідача та ФОП ОСОБА_2, розглянувши доводи апеляційної скарги та повторно розглянувши справу відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як вже було зазначено, рішенням господарського суду Харківської області від 19.03.2007р., залишеним без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 р., стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по зберіганню пестицидів у сумі 109348,67 грн., 1093,48 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Зобовязано Ізюмську районну державну адміністрацію забрати у позивача передані непридатні пестициди (сильнодіюча отруйна речовина гранозан, хлорпікрин) загальною вагою 20000 кг.

На виконання рішення господарським судом Харківської області 03.04.2007 р. та 25.05.2007 р. були видані накази.

Як свідчать матеріали справи, наказ господарського суду Харківської області від 25.05.2007 р., за яким відповідача було зобовязано забрати у позивача передані непридатні пестициди (сильнодіюча отруйна речовина гранозан, хлорпікрин) загальною вагою 20000 кг, виконаний за процедурою примусового виконання в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Отже, позивач і відповідач набули статусу стягувача і боржника відповідно.

Стан виконання наказу від 03.04.2007 р. про стягнення 109348,69 грн. витрат, 1093,48 грн. державного мита і 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу характеризувався наступним.

Постановою старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішення відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Харківській області від 08.06.2007 р. було відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 35/737-06 від 03.04.2007 р. та було запропоновано боржнику виконати рішення добровільно в строк до 15.06.2007 р (т.2 а.с.7).

Постановою старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішення відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Харківській області від 09.07.2007 р. накладено арешт на грошові кошти в розмірі 110560,17 грн., які належать Ізюмській районній державній адміністрації (т.2 а.с.25).

Постановою старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішення відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Харківській області від 26.12.2007 р. наказ № 35/737-06 від 03.04.2007 р. був повернутий стягувачу на підставі ст.38, п.2 ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження»(т.2 а.с.105).

Постановою старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішення відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Харківській області від 01.02.2008 р. повторно відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду Харківської області від 03.04.2007 р. № 35/737-06 та запропоновано боржнику добровільно виконати рішення в строк до 08.02.2008 р. (т.2 а.с.108).

Постановою старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішення відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Харківській області від 07.05.2008 р. накладено арешт на грошові кошти в розмірі 110560,17 грн., які належать Ізюмській районній державній адміністрації (т.2 а.с.175).

Згідно п.9 ч.3 ст.129 Конституції України, однією із засад судочинства є обовязковість рішення суду.

Таку ж норму містить ст.4-5 ГПК України.

В судовому засіданні 28.03.2011 р. представник відповідача (боржника) підтвердив те, що рішення господарського суду Харківської області в частині стягнення з відповідача на користь позивача 110560,17 грн. повністю не виконане.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Цивільні права і обовязки виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно зі ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Підстави припинення зобовязання наведені в главі 50 ЦК України.

З аналізу норм глави 50 ЦК України вбачається, що звернення до господарського суду за захистом майнових прав і інтересів не впливає на підстави виникнення зобовязання, а наявність рішення суду не змінює правову природу зобовязання, а підтверджує само його існування і необхідність виконання (Постанова Верховного Суду України від 11.11.2008 р.).

Як вбачається з матеріалів справи, 14.01.2008 р. постановою господарського суду Харківської області у справі № Б-48/167-07 за заявою фізичної особи ОСОБА_4 про визнання банкрутом ват «Ізюмська райагрохімія», останнє визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Мацокіна В.В., ліцензія серії НОМЕР_2 від 03.02.2005 р. Зобовязано ліквідатора в строк до 14.01.2009 р. виконати ліквідаційну процедуру, надати суду обґрунтований звіт про виконану роботу (т.2, а.с.140-141).

Колегія суддів зазначає, що Закон України від 14.05.1992 р. № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»є спеціальним законом, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Згідно ст.26 вказаного Закону усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Законом України від 12.07.2001 р. № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»визначено поняття майнових прав майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги .

Згідно зі ст.177 ЦК України майнові права визнаються обєктами цивільних прав, а відповідно до ст.190 ЦК України майнові права та обовязки є майном.

Частиною 6 ст.30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що майнові права, а саме право вимоги банкрута може бути уступлене в порядку, передбаченому цивільним законодавством, за згодою комітету кредиторів.

Вказаний Закон не містить застережень щодо неможливості уступки права вимоги, яке підтверджено рішенням суду, і включено до ліквідаційної маси.

Частиною 3 ст.656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлене договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2009 р. між ВАТ «Ізюмська райагрохімія»в особі ліквідатора ОСОБА_5 (Продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу вимоги (Договір), відповідно до п.1.1. якого Продавець зобовязується продати, а Покупець зобовязується прийняти та оплатити вимогу Продавця до Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, що підтверджена наказом господарського суду Харківської області у справі № 36/737-06 від 03.04.2007 р. в розмірі 110560,17 грн. (т.3 а.с.65-66)

Згідно з п.3.1. Договору ціна а предмет купівлі-продажу складає 1403,92 грн.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 02 від 10.07.2009 р. ФОП ОСОБА_2 сплатив до каси ВАТ «Ізюмська райагрохімія»1403,92 грн. (т.3 а.с.66)

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.08.2010 р. у справі № Б-48/167-07 затверджено наданий звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс. Ліквідовано юридичну особу Відкрите акціонерне товариство «Ізюмська райагрохімія». Провадження у справі припинено.

В ухвалі від 12.08.2010 р. вказано, що ліквідатором були виконані всі необхідні дії по ліквідації банкрута, за наслідками проведення відкритих торгів (аукціонів) з урахуванням зниження вартості активів боржник а в звязку з відсутністю попиту на майно боржника по оціночній вартості ліквідатором було реалізовано майнових активів боржника за договорами купівлі-продажу на загальну суму 389726,14 грн. Заявлені вимоги кредиторів першої, другої та третьої черг ліквідатором були погашені повністю, вимоги кредиторів четвертої черги погашені частково, вимоги пятої і шостої черг не заявлялися. Ліквідатор виконав інші заходи по ліквідації банкрута, на зборах комітету кредиторів банкрута від 25.03.2010 р. було затверджено звіт ліквідатора, а також те, що ліквідатором виконані усі необхідні дії по ліквідації банкрута.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2010 р. та постановою вищого господарського суду України від 21.12.2010 р. у справі № Б-48/167-07 ухвалу господарського суду Харківської області від 12.08.2010 р. залишено без змін.

Таким чином, усіма судовими інстанціями дії ліквідатора в ліквідаційній процедурі визнані такими, що відповідають вимогам Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в тому числі щодо продажу права вимоги позивача до Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області третій особі, що підтверджена наказом господарського суду Харківської області у справі № 36/737-06 від 03.04.2007 р. в розмірі 110560,17 грн.

Згідно зі ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір купівлі-продажу вимоги від 10.07.2009 р. не визнаний недійсним, можливість укладення такого роду договорів прямо передбачена ч.6 ст.30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ч.3 ст.656 ЦК України.

Крім того, колегія суддів не вбачає підстав вважати даний договір (правочин нікчемним.

Отже колегія суддів приходить до висновку, що ФОП ОСОБА_2 правомірно набула права вимоги до відповідача в порядку і на підставах, встановлених чинним законодавством.

Реалізуючи право на звернення до суду, ФОП ОСОБА_2 подала до господарського суду Харківської області позов до Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області про стягнення 110560,17 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.10.2010 р. у справі № 64/185-10, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 р., в задоволенні позову відмовлено.

В постанові від 21.12.2010 р. зазначено, що позивачем (ФОП ОСОБА_2.) обрано незаконний засіб заміни сторони у зобовязанні, оскільки така зміна мала здійснюватися у межах виконавчого провадження шляхом звернення до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником в порядку, встановленому ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», а не шляхом предявлення до боржника нового позову (т.3 а.с.67-69)

09.02.2011 р. ФОП ОСОБА_2 звернулася до господарського суду Харківської області з заявою про заміну сторони виконавчого провадження (т.3 а.с.61).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.02.2011 р. в задоволенні заяви було відмовлено.

Стаття 25 ГПК України допускає заміну сторони у разі її вибуття у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні, але виключно з підстави, коли це сталося внаслідок реорганізації підприємства чи організації.

Відповідне положення містила ч.4 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження»(в редакції до 04.11.2010 р.), яка регламентувала порядок вибуття стягувача та заміни його правонаступником і передбачала, що у разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження»(в редакції Закону України від 04.11.2010 р. № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Отже, дані норми регулюють процесуальне правонаступництво.

Для юридичних осіб правонаступництво можливе лише у разі реорганізації підприємства або організації.

Таким чином, має місце ситуація, коли особа в установленому законом порядку набула права вимоги до боржника, але не може захистити набуте право, тим самим особа позбавляється того, на що має законні сподівання.

Судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує право на звернення в суд, одним із аспектів цього права є право ініціювати судовий розгляд і захистити порушене право в суді.

Право на справедливий судовий розгляд було б «ілюзорним», якби національні правові системи допускали щоб остаточне судове рішення, яке підлягає виконанню, залишалось невиконаним на шкоду однієї з сторін.

Тлумачення статті 6 Конвенції як надання виключного права лише на звернення в суд і участь в судовому розгляді, приведе до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, яких Високі Договірні Сторони зобов'язались дотримуватись при ратифікації Конвенції.

Таким чином виконання судового рішення повинно розглядатись як складова частина «судового розгляду»за змістом статті 6 Конвенції (Постанова Європейського Суду у справі «Бурдов проти Росії»(Burdov v. Russia), скарга № 59498/00, ЕСНR 2002- III, § 34, і Постанова Європейського Суду у справі «Хорнсбі проти Греції»(Hornsby v. Gгеесе) від 19.03.1997 р., Rероts 1997-II, р. 510, §40).

Згідно зі ст.1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини поняття «майна»охоплює цілу низку інтересів економічного характеру: рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні права, зокрема, акції, патенти, відшкодування шкоди згідно з рішеннями арбітражу, право на пенсію, право на орендну плату, економічні права, повязані з веденням підприємницької діяльності, правомірні очікування щодо певного стану речей у майбутньому (Постанова Європейського Суду у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції»(Sporrong and Lonnroth v. Sveden), А52 (1982), Постанова Європейського Суду у справі «Беєлер проти Італії»від 05.01.2000 р.)

Згідно зі ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи вищевикладене, та зважаючи на те, що:

-рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2007 р., яке набуло статусу остаточного, в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат по зберіганню пестицидів у сумі 109348,67 грн., 1093,48 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не виконане ні добровільно, ні в примусовому порядку;

-позивач ВАТ «Ізюмська райагрохімія»- постановою від 14.01.2008 р. у справі № Б-48/167-07 визнаний банкрутом;

-в ході ліквідаційної процедури ліквідатором право вимоги як майновий актив включене до ліквідаційної маси, а в подальшому відповідно до ч.6 ст.30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»продане третій особі;

-ФОП ОСОБА_2 на законних підставах набула право вимоги до Ізюмської районної державної адміністрації, і має на руках наказ господарського суду Харківської області від 03.04.2007 р. у справі № 35/737-06;

-господарськими судами відмовлено в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 до Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області про стягнення 110560,17 грн., і при цьому вказано на законний спосіб захисту порушеного права в порядку звернення про заміну сторони виконавчого провадження -

колегія суддів приходить до висновку, що системний аналіз матеріалів справи у сукупності з національним законодавством та Конвенцією з прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що відмова в задоволенні заяви взагалі позбавить заявника права на мирне володіння своїм майном та зробить неможливими виконання остаточного судового рішення, що є очевидним порушенням ст.6 та ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Це може також свідчити про відсутність ефективних засобів юридичного захисту в національному органі, оскільки заявник намагається реалізувати своє право на захист способом і в порядку, передбаченому судом.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Ізюм, підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується часткове виконання наказу господарського суду Харківської області від 03.04.2007 р. у справі № 35/737-06 на суму 1101,35 грн., стягненню підлягає різниця, а саме 109458,82 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.203, 204, 509, 525, 526, 656 ЦК України, ст.ст.26, 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.99, п.2 ч.1 ст.103, п.4 ч.1 ст.104, ст.ст.105-106 ГПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Ізюм задовольнити.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 15.02.2011 р. у справі № 35/737-06 скасувати.

Заяву про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити.

Замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні з виконання наказу господарського суду Харківської області від 03.04.2007 р. у справі № 35/737-06, яким стягнуто з Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області на користь Відкритого акціонерного товариства «Ізюмська райагрохімія»витрати по зберіганню пестицидів у сумі 109348,67 грн., 1093,48 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, на фізичну особі-підприємця ОСОБА_2.

Доручити господарському суду Харківської області видати наказ на стягнення з Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (64300. Харківська область, м. Ізюм, пл. Центральна, буд.1, ідентифікаційний код 04059527п/р 33211812800275 в Ізюмському ВДК, МФО 851011) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (64300, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р НОМЕР_3 в філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Ізюм Харківської області», МФО 351492) заборгованість в розмірі 109458,82 грн.

Головуючий суддяВ.Я.Погребняк

СуддяТ.В.Гончар

СуддяМ.М.Слободін

Повний текст постанови підписаний 30.03.2011 р.