Рішення № 14638531, 16.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/3116.03.11

За позовом           Державного підприємство «Маріупольський морський торговельний порт»

до Державного комітету України з державного матеріального резерву

про стягнення витрат з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву

Суддя Хрипун О.О.

Представники сторін:

Від Позивача           Данилова О.М. –предст.,

Від Відповідача           Глузманова М.П. –предст.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт»звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву та просить, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з останнього 180641,85 грн. витрат, понесених у зв’язку із виконанням взятих на себе зобов’язань по відповідальному зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов’язань за Договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 27-7/524 від 18.11.2002 в частині відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого позов не визнає та просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з огляду на те, що Позивачем не надано обґрунтованого розрахунку позовних вимог, а з поданих ним доказів на підтвердження розмірів понесених витрат по зберіганню матеріальних цінностей не вбачається, що такі витрати понесені Позивачем саме у зв’язку із зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2010 провадження у справі зупинялось у зв’язку з призначенням у справі судово-бухгалтерської експертизи, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Справа № 32/31 направлялась до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2011 провадження у справі поновлено.

В судовому засіданні представником Позивача вимоги про стягнення 180641,85 грн. витрат за 2006-2008 роки підтримані та заявлено клопотання про стягнення з Відповідача витрат, пов’язаних з проведенням судово-бухгалтерської експертизи, у сумі 34884,00 грн.

Розглянувши подані учасниками процесу документи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Закон України «Про державний матеріальний резерв»від 24.01.1997 № 51/97-ВР (із змінами та доповненнями), надалі –Закон, та «Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129 (із змінами та доповненнями), надалі –Порядок, регулює правовідносини щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв»(далі –Закон) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Як визначено статтею 2 Закону, відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Статтею 4 Закону передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним матеріальним резервом здійснює Державний комітет України з державного матеріального резерву, який відповідно до Указу Президента України № 603/2001 від 07.08.2001 є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом.

Відповідно до п. 4 та п. 5 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Згідно зі ст. 12 Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 100-03 від 29.01.1998 «Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву», Положенням про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР –мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюється за номенклатурами та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникнути, в тому числі, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, та з акту управління господарською діяльністю.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву (в даному випадку мобілізаційне завдання виступає адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву) на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.

18.11.2002 між Державним комітетом з державного матеріального резерву та Державним підприємством «Маріупольський морський порт»був підписаний договір № 27-7/524 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, за умовами п. 2.8 якого Позивач щорічно разом із річним звітом по формі № 12 зобов'язався подавати затверджений зберігачем кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік відповідно до п. 10.3 Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України, затвердженої Міністерством фінансів України 30.03.1996 № 111/03, а Відповідач згідно з п. 3.1 Договору взяв на себе зобов'язання відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно з пунктом 1 статті 7, пунктом 5 статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв», особа, яка здійснює відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, має право на відшкодування витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням.

Пункт 1 статті 8 Закону передбачає відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.

Актами № 1 від 12.07.2006, № 2 від 18.07.2007 та № 3 від 08.07.2008 перевірки наявності, якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.07.2006, 01.07.2007 та відповідно на 01.07.2008 (ДСК № ПО-70 прим. № 3 форма 10мр) встановлено наявність матеріальних цінностей,їх відповідність ГОСТам, ТУ та строкам зберігання, які знаходяться на відповідальному зберіганні Державного підприємство «Маріупольський морський торговельний порт»встановлено фактичну наявність матеріальних цінностей мобрезерву, що відповідає обліковим даним, усі матеріальні цінності якісні та відповідають цілям, для яких вони призначені.

Відповідач не спростував обставин щодо знаходження на відповідальному зберіганні Позивача матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Факт належного виконання Позивачем своїх зобов'язань щодо зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2006-2008 Відповідачем також не спростовано.

Відповідно до п. 3 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв»Позивач є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Таким чином, Позивач зобов'язаний зберігати матеріальні цінності мобілізаційного резерву, які є недоторканими і можуть використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України (ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв»).

Отже, надані Позивачем докази в сукупності свідчать, що на відповідальному зберіганні Позивача знаходились матеріальні цінності мобілізаційного резерву, а тому суд вважає доведеним факт виконання Позивачем своїх зобов'язань щодо зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2006 –2008 роках.

У пункті 5 статті 11 Закону визначено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 5 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, Держкомрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей. Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо. Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігання.

Розмір вказаних вище витрат для Позивача Держкомрезервом не визначався. Фактичне понесення Позивачем витрат по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву підтверджується висновком судово-економічної експертизи по справі № 31/31 від 30.12.2010 № 6441/7543/10-19, виконаного старшим науковим співробітником лабораторії судово-економічних досліджень експертом Київською науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерство юстиції України на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 12.03.2010. Згідно з висновком судово-економічної експертизи, витрати Державного підприємство «Маріупольський морський торговельний порт»на зберігання матеріальних цінностей державного резерву за 2006 –2008 роки документально підтверджуються на суму 180641,85 грн.

Факт непогодження Відповідачем сум понесених Позивачем витрат не звільняє Відповідача від зобов'язання здійснити відшкодування понесених Позивачем витрат згідно вимог законодавства, оскільки факт понесення Позивачем витрат підтверджені належними доказами по справі.

Згідно з спеціальним законодавством - пунктом 5 статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв»- Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, (ст. 525 ЦК України).

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення витрат на зберігання цінностей державного матеріального резерву за 2006 –2008 роки визнаються такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, у розмірі 180641,85 грн., підтвердженому експертним висновком № 6441/7543/10-19 від 30.12.2010.

Відповідно до Порядку примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 05.10.2001 № 175, примусове списання коштів з реєстраційних, спеціальних рахунків розпорядників, одержувачів та рахунків інших клієнтів допускається лише у випадках, встановлених законами України та за рішенням суду (п. 2.1). Крім того, якщо у платіжній вимозі та/або супровідних документах до неї не визначено код економічної класифікації видатків, то органи державного казначейства самостійно визначають коди економічної класифікації видатків, за якими буде здійснюватись примусове списання коштів (п. 1.5).

Оскільки ні Позивач ні Відповідач не надали суду відомостей стосовно рахунку Відповідача, з якого має здійснюватись стягнення, та коду бюджетної класифікації, то суд, зазначаючи у рішенні рахунки, надані Позивачем, констатує, що питання можливості стягнення з кожного з них згідно підпункту 1.5 пункту 1 Порядку примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства, буде вирішуватись органами Державної виконавчої служби та органами Державного казначейства України при виконанні рішення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2010 у справі було призначено судово-бухгалтерську експертизу та зобов’язано Державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт», як зацікавлену особу, оплатити її вартість. До матеріалів справи долучено Платіжне доручення № 7988, яким підтверджується оплата Позивачем вартості проведеної експертизи.

Оскільки Позивачем понесені витрати у зв’язку із проведенням судово-бухгалтерської експертизи, сума цих витрат відповідно до ст. 49 ГПК відшкодовується за рахунок Відповідача.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; код 00034016) на користь Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт»(87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 99; код 01125755) 180641 (сто вісімдесят тисяч шістсот сорок одну) грн. 85 коп. основного боргу, 34884 (тридцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. витрат на проведення судово-економічної експертизи, 1806 (одну тисячу вісімсот шість) грн. 42 коп. витрат на оплату державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного терміну з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

СуддяО.О.Хрипун

Дата підписання рішення: 28.03.201