Ухвала суду № 14629975, 31.03.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2011 р.Справа № 2а-12313/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , Пянової Я.В.

за участю секретаря судового засіданняТрофімової Н.С.

представник позивача: Вергун М.М.

представник відповідача: Онищенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2011р. по справі№2а-12313/10/2070

за позовом Державного підприємства завод "Електроважмаш"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Харкові № 0000330840/0 від 22.09.2010 року про зменшення йому суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 590839 грн. В обгрунтування заявлених вимог зазначав, що висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2011 року позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм податкового законодавства при формуванні позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та визначенні суми бюджетного відшкодування. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову у задоволенні позову.

Позивач заперечує проти вимог та доводів поданої апеляційної скарги, стверджуючи про законність та обгрунтованість прийнятого судового рішення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, вивчивши доводи поданої апеляційної скарги відповідача, дійшла до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування прийнятого судового рішення, зважаючи на наступне.

В ході судового розгляду було встановлено, що уповноваженими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові була проведена позапланова виїзна перевірка Державного підприємства заводу "Електроважмаш" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2010 р., за результатами якої 17.09.2010 року було складено акт перевірки № 3457/40-028/00213121 та зафіксовані порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", в результаті чого, на думку відповідача, позивачем було завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 590839,00 грн.

На підставі вказаного Акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000330840/0 від 22.09.2010 р. про зменшення державному підприємству заводу "Електроважмаш" суми бюджетного відшкодування у розмірі 590839,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт порушення Державним підприємством заводу "Електроважмаш" положень пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Крім того, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.8 ст.1 цього ж Закону бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх періодах постачальником таких товарів (послуг).

Згідно з п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 цього ж Закону особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є: а) платники податку, визначені у статті 2 цього Закону; б) митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у пункті 2.4 статті 2 цього Закону; в) у разі, якщо сплата податку особами, визначеними у пункті 2.4 статті 2 цього Закону, розстрочується шляхом надання податкового векселя, - платник податку, який надав такий податковий вексель; г) при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а при відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України; д) платники податку, визначені підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, що здійснюють операції з реалізації конфіскованого майна. Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Особа, яка згідно з вимогами пункту 2.2 статті 2 цього Закону мала зареєструватися платником податку, але не здійснила таку реєстрацію, несе обов'язки з нарахування та сплати цього податку, а також відповідальність за його ненарахування або несплату на рівні особи, зареєстрованої як платник податку, без права виписки податкової накладної та нарахування податкового кредиту.

Виходячи з вищезазначених норм, питання щодо встановлення від'ємного значення суми податку на додану вартість поширюється тільки на окремо взятого платника податків (заявника бюджетного відшкодування), і цей факт законом не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб (контрагента позивача), щодо яких відповідачем встановлено факт порушення податкового законодавства.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. А згідно з п.п.7.4.5 вказаної статті не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними та митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг і банківським документом, яким засвідчує перерахування коштів в оплату вартості такі робіт (послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Відповідно до п.п.7.7.5, п.п.7.7.6 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Підставою для висновку органу державної податкової служби про порушення позивачем податкового законодавства в акті перевірки зазначено, що податкові декларації деяких контрагентів ДП завод "Електроважмаш" за перевіряємий період не визнано як податкову звітність, фактична адреса деяких з них не співпадає з юридичною, на підставі системи АІС "Автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" встановлено розбіжності в показниках з деклараціями ДП завод "Електроважмаш". Зокрема, сума зменшеного бюджетного відшкодування з податку на додану вартість складається з сум податку, сплаченого ДП завод "Електроважмаш" в ціні поставленої йому продукції від ТОВ "Український стандарт", ФОП ОСОБА_3, ПП "Дівт", ТОВ "Росліт".

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ДП завод "Електроважмаш" мав всі необхідні документи на підтвердження реальності проведення господарських операцій. Крім договорів, які недійсними не визнано, позивачем надано сертифікати якості на поставлену продукцію, прибуткові ордери, лімітно-забірні карти, які свідчать про використання отриманої продукції у власній господарській діяльності.

Також, на підтвердження фактичного надходження товару від зазначених контрагентів позивач надав договір з ТОВ "Інекс" про надання охоронних послуг від 02.04.2008 р., відповідно до п. 3.1.2 якого ведеться журнал в'їзду-виїзду транспорту та ввозу-вивозу матеріальних цінностей. Зважаючи на зазначені обставини та діючий на підприємстві перепускний та внутрішньооб'єктовий режим (затверджений наказом директора заводу № 636 від 28.11.2007 р.), дані бюро перепусток заводу підтверджують перетинання прохідної ДП завод "Електроважмаш" транспортом контрагентів позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на той факт, що, якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Питання щодо встановлення від'ємного значення суми податку на додану вартість поширюється тільки на окремо взятого платника податків (заявника бюджетного відшкодування), і цей факт законом не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб (контрагента позивача), щодо яких відповідачем встановлено факт порушення податкового законодавства.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит та отримання суми бюджетного відшкодування, ним було подано декларацію податку на додану вартість, розрахунок податку на додану вартість та суми бюджетного відшкодування. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами. Колегія суддів також вважає за доцільне зазначити, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не були визнані недійсними, також не заперечувалась дійсність податкових накладних та факту сплати ціни товарів за договорами з урахуванням ПДВ.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність правочину в силу ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляду на таке.

Взаємовідносини позивача з контрагентами мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зі свого боку відповідач, як субєкт владних повноважень, на якого покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки щодо нікчемності укладених позивачем правочинів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та контрагентами.

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2010 року у справі № 2а-10835/10/2070 за позовом ТОВ "Український стандарт" до ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова визнано протиправними дії податкового органу щодо неприйняття декларацій з ПДВ за квітень - серпень 2010 року та зобов'язано ДПІ прийняти ці декларації. Вказану постанову залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2010 року.

Враховуючи вищевикладені висновки та положення Закону України “Про податок на додану вартість”, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість відповідач здійснив без достатніх на те підстав.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про відсутність факту сплати до бюджету податку на додану вартість, у зв'язку з неможливістю встановити даний факт по ланцюгу продажу товару до виробника, оскільки саме надходження до бюджету відповідних сум є обовязковою умовою проведення бюджетного відшкодування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки п. 1.3 та п. 1.8 ст. 1, а також положенням ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на податковий кредит та на бюджетне відшкодування не ставиться в залежність від факту сплати податку постачальником товарів (послуг) безпосередньо до бюджету, або від наявності порушень податкового законодавства з боку таких постачальників товарів.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2011р. по справі№2а-12313/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяГуцал М.І.

Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В. Повний текст ухвали виготовлений 05.04.2011 р.