Рішення № 14596680, 24.03.2011, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа № 2-129-2011

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2011 року Словянський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді В.Р. Гладуна,

при секретарі О.В. Оганянц,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Словянська Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про стягнення аліментів на утримання непрацездатної дружини,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Словянського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2, про стягнення аліментів на її утримання, вказавши, що вона з відповідачем знаходилась у шлюбі з 7 червня 2005 року. Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. На даний час шлюбні відносини між ними припинені, шлюб розірваний за рішенням Ясинуатського міськрайонного суду Донецької області від 18 червня 2010 року, яке набуло чинності 29.06.2010 року. Дитина проживає з нею та знаходиться на її утриманні. У звязку з тим, що вона не працює, оскільки являється інвалідом другої групи, строком довічно та отримує мінімальну пенсію за інвалідністю, що не забезпечує їй прожиткового мінімуму, встановленого законом, вона позбавлена можливості мати матеріальний дохід, який необхідний для її належного проживання, тому просить суд, стягнути аліменти з ОСОБА_2 на її користь, на її утримання в розмірі 500 гривень, щомісячно та довічно.

В судовому засіданні позивачка, підтримала раніше заявлені позовні вимоги посилаючись на обставини вказані в позові та просила суд їх задовольнити. Також пояснила, що інших доходів крім пенсії вона не має, ніякого майна, яке б вона могла використовувати для отримання прибутку у неї немає.

Відповідач, в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав в повному обсязі, суду пояснив, що право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Вважає, що до його відносин з ОСОБА_1 необхідно застосовувати норми ст. 76 Сімейного кодексу України «Право на утримання після розірвання шлюбу», так як 22 липня 2010 року його шлюб з ОСОБА_1 було розірвано. Відповідно до ч. 2 ст. 76 Сімейного кодексу України після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу. Інвалідом позивачка ОСОБА_1 стала ще до укладення їх шлюбу. Про це йому достовірно стало відомо лише під час їх шлюбу у зв'язку з тим, що позивачка періодично почала лікуватись у психіатричній лікарні у зв'язку з душевною хворобою, яку вона отримала ще до їх шлюбу. Ця інформація старанно приховувалась від його, як самою позивачкою, так і її родичами. Крім того, у своїй позовній заяві позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що вона не має можливості одержувати кошти на своє утримання (аліменти) від повнолітніх дітей у зв'язку з їх відсутністю. Але ця інформація не відповідає дійсності. Від свого першого шлюбу позивачка має повнолітню дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Повнолітня дочка позивачки, як йому відомо, має самостійний доход, а відповідно і можливість утримувати свою хвору матір. Також пояснив, що йому стало відомо, що позивачка являється інвалідом на при кінці 2005 року, коли вона проходила стаціонарне лікування. З заявою про визнання шлюбу не дійсним до суду не звертався.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частин 2-3 статті 75 Сімейного кодексу України, право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.

Так, в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що позивачка ОСОБА_1 являється непрацездатною, оскільки має ІІ групу інвалідності, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 5) та довідки Управління пенсійного фонду України в Словянському районі Донецької області (а.с. 53,60-61), згідно якої, позивачка ОСОБА_1 являється інвалідом другої групи довічно з 21 липня 1998 року.

В судовому засіданні з достовірністю встановлено і те, що позивачка на теперішній час не визнана рішенням суду недієздатною, а тому суд вважає, що вона має право звернутись до суду з даним позовом.

Також в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що відповідач ОСОБА_2 може надавати матеріальну допомогу, оскільки він має постійне місце роботи та отримує регулярний дохід, що підтверджується довідкою приватного підприємства «Спарк»м. Ясинувата Донецької області (а.с. 38).

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Сімейного кодексу України, один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

В судовому засіданні також з достовірністю встановлено, що позивачка ОСОБА_1 потребує матеріальної допомоги, оскільки іншого доходу крім пенсії не має, пенсія позивачки на теперішній час складає 750 гривень, що підтверджується довідкою наданою Управління пенсійного фонду України в Словянському районі Донецької області (а.с. 53,60-61), у листопада 2010 року пенсія позивачки складала 723 гривні, у грудні 2010 року 734 гривні (а.с. 73), та така пенсія не забезпечує позивачці ОСОБА_1 прожиткового мінімуму, встановленого законом, оскільки згідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI - встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 жовтня 2010 року - 861 гривні, з 1 грудня 2010 року 875 гривень, згідно до Закону України «Про державний бюджет на 2011 рік»від 23 грудня 2010 року № 2857-VI, встановлено прожитковий мінімум на одну людину з розрахунку на місяць, з 1 січня 2011 року 894 гривні.

Крім того, в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що сторони уклали шлюб 7 червня 2005 року, що підтверджується наданою копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 39) та копією рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 18 червня 2010 року, яке набуло чинності 29 червня 2010 року (а.с. 58). Вказаний шлюб між сторонами був розірваний 18 червня 2010 року, що підтверджується копією рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 18 червня 2010 року, яке набуло чинності 29 червня 2010 року (а.с. 58), в рішенні зазначено, що спільне життя позивача з відповідачкою не склалось, через несумісність характерів, повної відсутності взаємоповаги, також згідно наданої копії свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 36) розірвання шлюбу було зареєстроване у відділі реєстрації актів цивільного стану по Ясинуватському району Ясинуватського міськрайонного управління юстиції Донецької області 22 липня 2010 року.

Відповідно до частини 2 та частини 1 ст. 76 Сімейного кодексу України, після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, може надавати матеріальну допомогу. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що позивачка ОСОБА_1 стала непрацездатною до розірвання шлюбу з відповідачем ОСОБА_2, суд не приймає посилання відповідача на те, що інвалідом позивачка ОСОБА_1 стала ще до укладення їх шлюбу, про що йому стало відомо лише під час їх шлюбу у зв'язку з тим, що позивачка періодично почала лікуватись у психіатричній лікарні у зв'язку з душевною хворобою, яку вона отримала ще до їх шлюбу, як на підставу не визнання позову, оскільки відповідач ОСОБА_2 вступав у шлюб з позивачкою ОСОБА_1, відповідно до ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України, з вільної згоди, міг дізнатись про стан здоровя позивачки, крім того під час шлюбу відповідачу стало відомо, що позивачка являється інвалідом другої групи, а саме з 14 грудня 2005 року (а.с. 37), але відповідно до Глави 5 Сімейного кодексу України, відповідач до суду з заявою про визнання шлюбу між ним та позивачкою недійсним не звертався, а звернувся до суду з заявою про розірвання шлюбу та розірвав шлюб з позивачкою через те, що спільне життя у нього з ОСОБА_1 не склалось, через несумісність їх характерів та повну відсутності взаємоповаги (а.с. 58).

Відповідно до п. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач ніяких інших заперечень проти позову ОСОБА_1 суду не надав.

А тому суд доходить висновку, що позивачка ОСОБА_1 потребує матеріальної допомоги, та з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки необхідно стягнути аліменти у твердій грошовій сумі, оскільки це не протиречіть положенням ст. ч. 1 ст. 80 Сімейного кодексу України та позивачка просить суд стягнути з відповідача аліменти саме у твердій грошовій сумі.

Однак, суд вважає, що вимога позивачки про стягнення з відповідача аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 500 гривень, щомісячно, значно завищена, суд відповідно до положень ч. 2 ст. 80 та ст. 81 Сімейного кодексу України, з урахуванням майнового стану, стану здоровя, позивачки та відповідача, можливості надання утримання повнолітньою дочкою позивачки, батьками позивачки, того, що позивачка ОСОБА_1, отримує пенсію, з урахуванням середнього заробітку відповідача та того, що відповідач сплачує аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_3, 17 жовтня 2005 року (а.с. 41), вважає належним стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 254 гривні, починаючи з дня подачі позову до суду, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 79 Сімейного кодексу України та відповідно до ч. 3 ст. 77 Сімейного кодексу України, щомісячно, оскільки на думку суду саме ця сума забезпечить позивачці належний прожитковий мінімум.

Крім того, суд вважає, що вимога позивачки про стягнення аліментів на її утримання довічно, нічим не обґрунтована та безпідставна, оскільки суперечить вимогам ч. 1 ст. 82 Сімейного кодексу України, згідно якої право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин.

Крім того, відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року, право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у звязку зі зміною обставин, які були передумовою його виникнення, зокрема у разі поновлення працездатності такої особи, укладення нового шлюбу.

А тому, суд вважає, належним стягнути аліменти до зміни обставин вказаних в ч. 1 ст. 82 Сімейного кодексу України, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 82 Сімейного кодексу України, якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватись, всі суми, одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню у повному обсязі, але не більше я за три роки.

На думку суду, вказане формулювання «до зміни обставин», буде запобігати приховуванню підстав для припинення обовязку по утриманню, а отже стимулюватиме позивачку до добросовісності.

Також, суд вважає належним, розяснити, що право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що: 1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; 2) платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу. Крім того, розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

Відповідно до ст.ст. 80,84,88 ЦПК України, ст. 3 Декрету КМ України «Про державне мито»від 21 січня 1993 року, з відповідача на користь держави, слід стягнути витрати на інформаційно-технічний розгляд справи в сумі 120 грн. та судовий збір у розмірі 51 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 75-76, 79-82 Сімейного кодексу України, 10, 80,84,88,131,213,215,221 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця сел. Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області, проживаючого: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, проживаючої АДРЕСА_2; аліменти на її утримання, у твердій грошовій сумі у розмірі 254 (двісті пятдесят чотири) гривні, щомісячно, починаючи з 3 листопада 2010 року до зміни обставин.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 51 гривня.

Стягнути з ОСОБА_2 витрати на інформаційнотехнічне забезпечення розгляду цивільної справи у сумі 120 грн. на рахунок 31212259700075, МФО 834016, ОКПО 34686605, одержувач державний бюджет м. Словянська.

В задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 відмовити.

Повний текст рішення виготовлений 17 лютого 2011 року.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Донецької області через Словянський міськрайонний суд Донецької області.

Суддя Словянського

міськрайонного суду В.Р. Гладун