Рішення № 14575444, 25.02.2011, Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим

№ 2-259/2011

ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД

А В Т О Н О М Н О Ї Р Е С П У Б Л І К И К Р И М

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2011 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого – судді БІЛЮНАСА В.Ю.,

при секретарі АРІСТОВОЇ І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ялта цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з вимогами про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно грошових коштів у розмірі 34396,00 грн. (еквівалентом 4400,00 доларів США) та стягнення особисто з ОСОБА_3 коштів у розмірі 397,00 грн. (еквівалент 50,00 доларів США).

Мотивуючи свої вимоги, зазначав, що 8 серпня та 12 вересня 2001 року відповідачки отримали від нього кошти у зазначеному розмірі в рахунок майбутнього договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2, ОСОБА_4 та неповнолітній ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності. Оскільки договір укладено не було, ОСОБА_1 вважає спірні кошти безпідставно набутими та такими, що підлягають поверненню в силу ст. 1212 ЦК України.

Відповідачки факт отримання коштів від ОСОБА_1 визнали, але у задоволенні позову просили відмовити з підстав пропуску позивачем трирічного строку для звернення до суду та невірного посилання останнього на приписи Цивільного кодексу України, який не був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази, дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню на наступних підставах.

Судом встановлено, що 8 серпня 2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3900,00 доларів США, що на той час становило 19500,00 грн. 12 вересня 2001 року ОСОБА_4 отримала від позивача додатково 50,00 доларів США (260,00 грн.).

Наведена обставина підтверджується відповідними розписками та визнається сторонами, отже не підлягає доказуванню з огляду на зміст частини першої ст. 61 ЦПК України.

Грошові кошти були передані в рахунок майбутніх платежів за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який укладено сторонами так і не було.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 намагався захистити своє порушене право та охоронюваний законом інтерес шляхом звернення до суду з вимогами про визнання правочину дійсним та визнання права власності, а також з вимогами про зобов’язання укласти договір, що підтверджується рішеннями Ялтинського міського суду АРК у цивільних справах № 2-3538/2002 та № 2-119/2005, якими ОСОБА_1 було відмовлено (а. с. 10-14).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом усього часу існування спору факт отримання коштів визнавали, але від їх повернення ухилялися.

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку щодо помилковості посилань позивача на факт нікчемності договору купівлі-продажу квартири (на майбутнє виконання якого передавалися кошти), оскільки законодавець чітко розмежовує поняття нікчемного та неукладеного договору. Договір вважається неукладеним, якщо сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов, в той час як нікчемним є договір, який сторонами укладено, але з порушенням імперативних приписів актів цивільного законодавства.

Ураховуючи, що сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу квартири (що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили), твердження щодо його нікчемності є юридично некоректними.

Отже, правовідносини, які виникли між сторонами, є не договірними, а деліктними.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачки набули майно (грошові кошти) ОСОБА_1 та зберегли його у себе без достатніх правових підстав.

Суд знаходить слушними посилання відповідачів на неприпустимість застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України.

В силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, зазначений Кодекс підлягає застосуванню виключно до тих цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року).

Отже при вирішенні питання щодо безпідставно отриманих коштів, переданих на підставі розписок, складених у 2001 році, підлягають застосуванню правила Цивільного кодексу УРСР 1963 року в редакції, що була чинною на момент передачі грошей.

За таких обставин, суд вважає можливим застосувати ст. 469 ЦК УРСР 1963 року, яка регулює питання обов’язку повернути безпідставно придбане або безпідставно збережене майно, та диспозиція якої є тотожною з підставами заявленого позову.

Зі змісту частин першої та другої зазначеної статті вбачається, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути таке майно цій особі. Аналогічний обов'язок виникає і в тому випадку, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала.

В силу частини третьої ст. 469 ЦК УРСР 1963 року в разі неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі підлягає відшкодуванню його вартість.

За таких підстав, з огляду на зміст ст. 192 ЦК України, з відповідачів підлягав би стягненню відповідний еквівалент отриманих коштів у національній валюті (4400,00 х 7,945 = 34958,00 та 50 х 7,945 = 39,25), який обчислено судом на підставі довідки про офіційний курс долару США, встановлений Національним банком України.

Водночас, зважаючи, що в силу частини першої ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог, суд стягує з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суми у розмірі 34936,00 грн. та 397,00 грн., на стягненні яких наполягав позивач.

Суд не приймає до уваги посилання відповідачів на пропуск ОСОБА_1 загального (трирічного) строку звернення до суду, оскільки за своєю правовою природою заявлений позов є речово-правовим, а не зобов’язальним (договірним).

Предметом позову ОСОБА_1 є усунення триваючого правопорушення, яке збереглося до моменту подання позову до суду та полягає у безпідставному утриманні майна (грошових коштів) позивача. На думку суду, для подання такого позову достатньо, щоб дії (бездіяльність) відповідачів об'єктивно порушували права власника грошових коштів і були протиправними, а оскільки правопорушення триває у часі, то позовна давність до відповідних вимог не застосовується.

Розподіляючи судові витри, суд стягує судовий збір та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи пропорційно задоволеним вимогам в частині кожного з відповідачів та стягує з них суму судового збору недоплачену позивачем при зверненні до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст. 469 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 солідарно безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 34936,00 грн. (тридцять чотири тисячі дев’ятсот тридцять шість гривень 00 коп.), судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 312,03 (триста дванадцять гривень 03 коп.) та витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 105,00 грн. (сто п’ять гривень 00 коп.), а усього – 35353,03 (тридцять п’ять тисяч триста п’ятдесят три гривні 03 коп.).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 397,00 грн. (триста дев’яносто сім гривень 00 коп.), судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 3,97 (три гривні 97 коп.), витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 15,00 грн. (п’ятнадцять гривень 00 коп.), а усього – 413,96 (чотириста тринадцять гривень 96 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до місцевого бюджету м. Ялти (отримувач платежу – ГУ Держказначейства України в АРК, р/рахунок отримувача 31419537700039, код отримувача 22090100, МФО банку 824026, код банку 34740850) судовий збір у розмірі 37,33 грн. (тридцять сім гривень 33 коп.).

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду АРК через Ялтинський міський суд в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-296 ЦПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 223 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

С у д д я –