Рішення № 14573174, 28.01.2011, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 2-745/2011

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2011 року Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

у складі: головуючої судді Самойлової О.В.

при секретарі Ушак Ю.С.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача Мандабури В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „Феодосійське автотранспортне підприємство № 14312” про стягнення заборгованості, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Відкритого акціонерного товариства «Феодосійське АТП-14312» про стягнення заборгованості з невиплачених йому при звільненні сум у розмірі 1192,97 грн., стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн. Уточнивши свої вимоги у судовому засіданні, позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача заборгованість з невиплаченої йому при звільненні суми у розмірі 692,97 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 9568,63 грн., моральну шкоду у сумі 3000,00 грн.

Вимоги мотивовані тим, що позивач з 20 лютого 2001 року по 21 вересня 2009 року працював у ВАТ «Феодосійське АТП-14312», наказом № 56 від 18 вересня 2009 року він був звільнений на підставі ст. 40 п. 1 КЗпП України. На час звільнення відповідач заборгував йому заробітну плату, вихідну допомогу та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, а всього на суму 1192,97 грн., заборгованість сплачена частково у сумі 500,00 грн., у звязку із тим, що відповідач не здійснив до тепер виплату заборгованості, позивач вважає, що він був фактично позбавлений права на своєчасне отримання розрахунку при звільненні, йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 3000,00 грн., також він просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 21 вересня 2009 року по 27 січня 2011 року, з урахуванням середньомісячної заробітної плати у 549,61 грн., у загальній сумі 9568,63 грн.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав з підстав, що в ньому зазначені, пояснивши, що працював у відповідача до 21.09.2009 року, при звільненні з ним не було проведено розрахунок, відповідно до розрахункового листа сума складає 1692,97 грн., пізніше він отримав гроші частково, будь-яких інших сум не отримував, через два тижні після звільнення він влаштувався на роботу до ПП „Авто круг”, а потім до ПП „Лідер-Авто”, у кінці 2010 року знов повернувся до ПП „Авто круг”, де отримував заробітну плату приблизно у сумі 1200 грн., до тепер відповідач не виплатив йому 692,97 грн.

Представник позивача, що діє на підставі угоди про надання правової допомоги, в судовому засіданні позовні вимоги також підтримав.

Представник відповідача, що діє на підставі належним чином оформленої довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що ОСОБА_1 дійсно працював на підприємстві на посаді водія з 21.02.2001 року, був звільнений 21.09.2009 року, середній заробіток позивача складав 594,61 грн., йому був виплачений розрахунок при звільненні у сумі 1692,97 грн. частками, остання сума виплачена 07.10.2009 року за ордером № 893 від 07.10.2009 року, документи, у тому числі і платіжні відомості, були вилучені на підприємстві робітниками міліції, на тепер вони втрачені, оскільки розрахунок проведено, не має підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також відсутні докази про спричинення моральної шкоди позивачу.

Вислухавши позивача, його представника, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, всебічно зясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд вважає установленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач відповідно наказу № 21-ок від 20.02.2001 року був прийнятий на роботу до ВАТ „Феодосійське автотранспортне підприємство № 14312” на посаду, наказом № 56 від 18.09.2009 року позивач був звільнений з посади по ст. 40 п.1 КЗпП України, про що свідчать відповідні записи у трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с. 25-26) та дані особистої картки № 6157 (а.с. 40). Згідно із розрахунковим листком (а.с. 27) ОСОБА_1 нарахована сума на дату звільнення у розмірі 2045,35 грн., після утримання податків та зборів до видачі залишилася сума у розмірі 1692,97 грн., представник відповідача визнав, що саме указана сума повинна була виплачена ОСОБА_1 при звільненні. За видатковим касовим ордером № 799 (а.с. 55) 21.09.2009 року ОСОБА_1 отримав 500,00 грн., за видатковим касовим ордером № 833 (а.с. 56) 07.10.2009 року позивач отримав також 500,00 грн. ОСОБА_1 в судовому засіданні визнав факт отримання указаних сум та підтвердив наявність його особистого підпису на видаткових касових ордерах. Одночасно позивач заперечує отримання ним сум за видатковими касовими ордерами № 810 22.09.2009 року та № 843 28.09.2009 року (а.с. 57-58) відповідно у розмірі 192,97 грн. та 500,00 грн., на загальну суму 692,97 грн.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України „Про оплату праці”, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в терміни, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Частина 1 ст. 116 КЗпП України передбачає, що при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Таким чином, обовязок виплатити заробітну плату та провести розрахунок при звільненні з позивачем покладений на відповідача, який не надав безперечних доказів про фактичну виплату ОСОБА_1 суми у розмірі 692,97 грн., єдиним доказом про таку виплату є платіжна бухгалтерська відомість, але такий документ відповідачем суду не наданий. При таких обставинах, з відповідача підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 невиплачена при звільненні сума у розмірі 692,97 грн. з урахуванням податків та зборів.

Оскільки ВАТ „Феодосійське АТП-14312” порушило вимоги ст. 116 КЗпП України, воно повинно нести передбачену ст. 117 КЗпП України відповідальність у вигляді виплати середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку. При цьому підстави звільнення від такої відповідальності в силу ст. 60 ЦПК України має доводити саме відповідач. Проте в порушення указаної норми закону, відповідачем не надані будь-які докази щодо відсутності його вини у невиплаті позивачу заробітної плати. В обґрунтування доводів про відсутності вини у несвоєчасному проведенні розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні та виплати належних йому сум, представник відповідача посилався на протокол вилучення від 04.12.2009 року (а.с. 42), у якому відсутні відомості про вилучення платіжних відомостей № 72 та 73, за якими ніби-то позивач отримав гроші.

Проте, оскільки доказування, згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України, не може ґрунтуватися на припущеннях, суд вважає, що наданих відповідачем доказів для безперечного висновку про своєчасне проведення розрахунку із позивачем та відсутність вини роботодавця у несвоєчасної виплаті заробітної плати недостатньо.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує розяснення, викладені у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, згідно яких суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Виходячи з конкретних обставин справи наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 1192,97 грн., з яких 500,00 грн. було виплачено позивачу 07.10.2009 року, тобто через 11 робочих днів від дати звільнення; заборгованості перед позивачем на день розгляду справи у сумі 692,97 грн., тобто затримка розрахунку складає 15 місяців 26 днів; розміру середнього заробітку позивача у 594,61 грн.; отримання відповідачем заробітку за іншим місцем роботи з жовтня 2009 року, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 21 вересня 2009 року по 27 січня 2011 року у сумі 9568,63 грн., підлягають частковому задоволенню у сумі 650,00 грн. зазначений розмір відповідальності роботодавця є розумним та справедливим, що відповідно до ст. 1 ЦПК України є загальною засадою цивільного судочинства.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до розяснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Позивач, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, не надав суду жодного доказу на підтвердження своїх вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, його доводи про наявність у нього на утриманні неповнолітніх дітей, боргових зобовязань, неможливості оплатити комунальні послуги, не підтверджені відповідними доказами, а відтак правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 у цієї частині відсутні.

Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

В судовому засіданні 28 січня 2011 року були проголошені вступна та резолютивна частини рішення, повний текст рішення виготовлений 02 лютого 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Феодосійське автотранспортне підприємство № 14312” (м. Феодосія вулиця Володарського, будинок 37-А, ідентифікаційний код 03114721) на користь ОСОБА_1 заборгованість розрахунку по заробітній платі при звільненні у сумі 692, 97 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 650,00 грн., а всього 1342 (одна тисяча триста сорок дві) грн. 97 коп.

У задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Феодосійське автотранспортне підприємство № 14312” (м. Феодосія вулиця Володарського, будинок 37-А, ідентифікаційний код 03114721) судовий збір на користь держави у розмірі 51,00 грн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Феодосійське автотранспортне підприємство № 14312” (м. Феодосія вулиця Володарського, будинок 37-А, ідентифікаційний код 03114721) на користь держави збір на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. 00 коп.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крім через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.В. Самойлова