Ухвала суду № 145667, 27.09.2006, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

14 вересня 2006 року

Справа № 2-5/2774-2006А

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Голика В.С.,

суддів Градової О.Г.,

Дугаренко О.В.,

секретар судового засідання Алєєва А.М.

за участю представників сторін:

позивача: Вовк В.І. дов. №1 від 03.01.2006,

відповідача: Сачок О.А. дов. №12/10/10-0 від 10.01.2006,

розглянувши апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаврилюк М.П.) від 14 червня 2006 року у справі № 2-5/2774-2006А

за позовом відкритого акціонерного товариства "Кримський содовий завод" (вул. Проектна, 1, Красноперекопськ, 96002)

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (вул. Северна, 1, Красноперекопськ, 96001)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

За результатами комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритим акціонерним товариством „Кримський содовий завод” за період із 01.01.2004 року до 01.01.2005 року (акт перевірки від 29.06.2005 року № 101/29-2/054444546) податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення про донарахування платнику податків податкового зобов’язання по податку на землю у сумі 4910491,08 грн. у тому числі: 3057381,52 грн. –основний платіж та 1853103,56 грн. –штрафні санкції.

За результатами позапланової документальної перевірки повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на землю за об’єкти місцевої сировинної бази, озера Червоне, зливоприймача Відкритого акціонерного товариства „Кримський содовий завод” за період із 01.01.2002 року до 31.12.2002 року, із 01.01.2003 року до 31.12.2003 року та за період 2005 року (акт перевірки № 19/26-20/05444546 від 29.06.2005 року) податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000112602/0 від 01.07.2005 року про донарахування платнику податків податкового зобов’язання по податку на землю у сумі 6547321,48 грн., у тому числі: 4076508,72 грн. –основній платіж та 2470812,76 грн. –штрафні санкції.

На думку податкового органу актом перевірки № 101/23-2 встановлено заниження позивачем податку на землю у перевіряємий період на суму 3057381,60 грн. оскільки, згідно державного акту на право постійного користування землею I КМ № 004501 від 20.12.2001 року у позивача в постійному користуванні знаходилось 4738,839 Га земель, у тому числі:

- шламонакопичувач на озері Червоне –2201,777 Га;

- зливоприймач –8,399 Га;

- місцева сировинна база –2528,663 Га,

у обов’язковій податковій звітності за дані земельні ділянки податок розрахований по ставці 0,3% на загальну суму 153736,85 грн. (як землі водного фонду), про-те позивачу слід було застосовувати ставку 5% (землі підприємств промисловості).

За актом перевірки, відповідач вважає, що за період 2002-2003 роки та 2005 рік позивачем занижений податок на землю у зв’язку також із заниженням ставки податку по вищеназваним об’єктам. Окрім того, позивач не сплачує земельний податок за зайняту земельну ділянку площею 1200,00 Га у акваторії затоки „Сиваш”, у зв’язку з чим донарахований податок у сумі 865116,80 грн. у тому числі: за 2003 рік у сумі 648837,60 грн., за 4 місяці 2005 року у сумі 216279,20 грн. за ставкою 5% вартості землі.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.06.2006 року по справі № 2-5/2774-2006А (суддя Гаврилюк М.П.) позов задоволено, вищеназвані податкові повідомлення-рішення визнані нечинними.

При прийнятті рішення, суд першої інстанції визнав безпідставними доводи податкового органу про те, що земельні ділянки загальною площею 4773,802 Га, які знаходяться у позивача у користуванні, відносяться до земель промисловості, у зв’язку з чим ставка земельного податку повинна бути 5% вартості земель, оскільки, на думку місцевого господарського суду, до компетенції податкових органів не віднесені повноваження щодо вирішення питання зміни цільового призначення земельних ділянок (визначення категорій земельних ділянок).

Належність земель, якими користується позивач, до водного фонду, на думку суду першої інстанції, підтверджується наданими позивачем доказами, а саме: рішенням Красноармійської сільської Ради Красноперекопського району Автономної Республіки Крим 12-ї сесії 23 скликання від 30.08.2001 року про видачу позивачу державного акту постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 4679,439 Га, згідно експлуатації земель, яка є додатком до вказаного Рішення, вказано про віднесення земель, зайнятих місцевою сировинною базою (2453,652 Га) та озером Червоне (2195,357 Га) до категорії земель водного фонду; рішенням Філатовської сільської Ради 21-ї сесії 23 скликання від 27.09.2001 року про видачу позивачу державного акту на право постійного користування землею загальною площею 80,687 Га, зокрема зайнятими (місцевою сировинною базою на площі 75,011 Га, з них інші відкриті землі –19,341 Га, під озерами, прибережними замкнутими водоймищами, лиманами –55,670 Га; озером Червоне на площі 0,742 Га, опорами ВЛ-35 кв на площі 0,028 Га); Рішенням Красноперекопської районної Ради 17-ї сесії 23 скликання від 14.11.2001 року; а також технічною документацією на землі, відповідно до якої землі, зайняті під місцевою сировинною базою на площі 2528,663 Га, озером Червоне площею 2201,777 Га, зливоприймачем на площі 8,399 Га віднесені до земель водного фонду.

Місцевий господарський суд також визнав безпідставними доводи податкового органу про те, що позивач додатково використовує земельну ділянку площею 1200,00 Га на підставі акту про надання гірського відведення від 17.05.2001 року, виданого Державним департаментом по нагляду за охороною праці Міністерства праці і соціальної політики з метою розробки Сивашського родовища ропи, оскільки відсутні докази використання позивачем, або знаходження у нього даної земельної ділянки.

Відповідач оскаржує судове рішення у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Так, відповідач посилається на акт від 05.06.2001 року по встановленню та узгодженню меж земельної ділянки, зайнятої озером Червоне, зливоприймачем, де було вказано про те, що Класифікація цільового використання ділянок про Українському класифікатору цільового використання землі (3.1.5 –землі підприємств іншої промисловості) виправлено –„водного фонду”.

Безпідставність віднесення земель до водного фонду, на думку відповідача, підтверджується також актом перевірки Держземінспекції Криму від 13.04.2005 року № 005, відповідно до якого встановлено цільове використання земель як промисловість, та вимогами Водного кодексу України.

Відповідач також наполягає на тому, що позивачем використовується додаткового земельна ділянка площею 1200,00 Га під випарник, наданий у користування на підставі акту від 17.05.2001 року.

Використання даної земельної ділянки у технологічному процесі відповідач обґрунтовує обстеженням земельної ділянки у ході перевірки. Так, відповідач запевняє, що земельна ділянка оснащена основними фондами, які враховуються на балансі позивача, що суми амортизації за даними основними фондами відносяться до складу валових витрат і включені в декларацію про оподаткування прибутку підприємств за 2004 рік.

Доводи відповідача також мотивовані іншими підставами, викладеними у апеляційній скарзі, не маючими суттєвого значення для розгляду справи.

Позивач апеляційну скаргу визнає не підлягаючою задоволенню.

Судова колегія, розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, апеляційну скаргу визнає такою, що не підлягає задоволенню, виходячи із наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, донараховуючи земельний податок податковий орган виходив з того, що за земельні ділянки, загальною площею 4 738, 839 ГА, які знаходяться у позивача у постійному користуванні на підставі держаного акту від 20.12.2001, а саме: шлаконакопичувач на озері Красне, площею 2 201, 777 ГА; ливнеприймач площею 8, 399 ГА; місцева сировинна база, площею 2 528, 633 ГА, позивачем занижена ставку податку, а саме замість ставки податку 5% вартості землі застосована ставка податку 0,3%.

Ну думку судової колегії, дані доводи податкового органу обґрунтовано визнаі місцевим судом безпідставними.

Так, відповідно до статті 13 Закону України „Про плату за землю”, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пояснень позивача та наданих доказів, при складенні розрахунків земельного податку позивачем були використані саме відомості Красноперекопського районного відділу земельних ресурсів які містили інформацію про віднесення земель до категорії водного фонду (аркуш справи 1, т. 2).

Принадлежність земель до водного фонду підтверджується також Державним актом на право постійного користування землею 1-КМ №004501 від 20.12.2001, відповідно до розробленої технічної документації по об’єктах: озеро Красне; місцева сировинна база; зливоприймач, зазначено віднесення земель до водного призначення.

Згідно статті 58 Земельного кодексу України до водного фонду відноситься землі зайняті водними об’єктами; прибережними захисними смугами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами.

Доводи податкового органу про те, що у перевіряємий період позивач був зобов’язаний нарахувати та сплатити земельний податок у сумі 1 513 954, 40 грн. за земельну ділянку площею 1200, 00 Га, надану позивачу у користування на підставі акту про надання гірничого відводу від 17.05.2001, визнаються судовою колегією також безпідставними.

Як вже зазначалось вище судовою колегією, підставою для нарахування земельного податку є дані держаного земельного кадастру (стаття 13 Закону України „Про плату за землю”).

Обов’язок сплачувати земельний податок покладений на власників земельних ділянок та землекористувачів із дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (статті 5, 15 вищевказаного Закону).

Відповідно до статті 125 Земельного Кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує таке право, та його державної реєстрації.

Відповідно до статті 126 вищевказаного Закону, таке право посвідчується державними актами, форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Матеріалами справи не підтверджується наявність у позивача у користуванні оспореної земельної ділянки.

Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що акт про надання гірничого відводу від 17.05.2001 №397 Державного департаменту з нагляду за охороною праці, на що посилається податковий орган, згідно діючого земельного законодавства України, не може порождати право землекористування та обов’язок сплати земельного податку.

Так, згідно вищеназваного акту (аркуш справи 76, т. 2), даний акт засвідчує лише надання позивачу гірничого відводу з метою розробки Сивашського родовища ропи.

При даних обставинах судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 червня 2006 року у справі № 2-5/2774-2006А залишити без змін.

3. Ухвала суду набирає законної сили із дня оголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом місяця.

Головуючий суддя В.С. Голик

Судді О.Г. Градова

О.В. Дугаренко