Ухвала суду № 14524674, 25.01.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" січня 2011 р.                               м. Київ                                        К-31156/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                        Голубєвої Г.К.

Суддів                                                  Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судових засідань:           Навасардян М.Г.,

розглянувши касаційну скаргу Компанії "Сингента Лімітед"

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 року

по справі № 29/692-33/157-11/224-А

за позовом Компанії "Сингента Лімітед"

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

третя особа Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та податкових вимог, -

ВСТАНОВИВ:

Компанія "Сингента Лімітед" звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва, третя особа Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва, з урахуванням уточнень позовних вимог, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 03.06.2003 року №000062/23-311/0, від 15.08.2003 року №0000622303/1, першої податкової вимоги від 04.11.2003 року №1/5849 в частині вимоги сплатити податковий борг по податку на прибуток в сумі 4287410 грн. та другої податкової вимоги від 17.02.2004 року №2/517 в частині вимоги сплатити податковий борг по податку на прибуток в сумі 4287410 грн.

Дана справа переглядається судами вчетверте.

Постановою Господарського суду м. Києва від 18.07.2007 року у даній справі позов задоволено повністю; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 15.08.2003 року №0000622303/1, першу податкову вимогу від 04.11.2003 року №1/5849 в частині вимоги сплатити податковий борг по податку на прибуток в сумі 4287410 грн., другу податкову вимогу від 17.02.2004 року №2/517 в частині вимоги сплатити податковий борг по податку на прибуток в сумі 4287410 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 року скасовано постанову Господарського суду м. Києва від 18.07.2007 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з огляду на безпідставність заявлених у ньому вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 року, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що працівниками податкового органу була проведена документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 29.02.2000 року по 01.05.2003 року, за результатами якої складений акт від 30.05.2003 року №57/23-311/21703958.

Згідно висновків вказаного акту податковий орган встановив порушення позивачем пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон № 334/94-ВР), у зв'язку із чим позивачу донараховано податок на прибуток на суму 3272500 грн.

На підставі акту перевірки відповідач 03.06.2003 року прийняв податкове повідомлення-рішення №000062/23-311/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання за платежем –податок на прибуток на суму 6545000 грн. (3272500 грн. –за основним платежем та 3272500 грн. – штрафні (фінансові) санкції).

За результатами процедури адміністративного оскарження вказаного рішення податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.08.2003 року №00000622303/1, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 4291310 грн. (3272500 грн. –за основним платежем та 1018810 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

04.11.2003 року відповідач виставив першу податкову вимогу №1/5849 на загальну суму 5594310,29 грн., з яких: 3272600 грн. –основного платежу по податку на прибуток, 1014910 грн. –штрафні санкції з податку на прибуток, 1306900,29 грн. –основний платіж по ПДВ та 238551,29 грн. –штрафним санкціям по ПДВ.

17.02.2004 року відповідач виставив другу податкову вимогу №2/517 на суму 8024115,41 грн., з яких: платіж по податку на прибуток –4082435,04 грн., штрафні санкції по даному платежу 2634780,08 грн., платіж по ПДВ 1068349 грн. та штрафні санкції на суму 238551,29 грн.

Висновки податкового органу щодо виявленого в ході перевірки порушення ґрунтуються на тому, що позивач не включив до складу валового доходу вартість безоплатно отриманих товарів від підприємств резидентів, які є його боржниками, при відсутності підтвердження в бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості таких контрагентів. Не включив до валового доходу за 4 кв.2002 року вартість переданих векселів у сумі 1900000 грн., у зв'язку із чим занизив показники валового доходу. Крім того, на думку податкового органу, позивач безпідставно включив вартість безоплатно отриманого товару до складу валових витрат, що призвело до їх завищення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, в достатній мірі свідчать про наявність факту порушень позивачем вимог чинного податного законодавства.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач здійснює господарську діяльність на території України від імені Компанії "Сингента Лімітед" (Англія). Отримує кошти у національній валюті за контрактами, укладеними з резидентами та перераховує іноземну валюту на рахунок юридичної особи-нерезидента.

Позивач отримував товар від резидентів за контрактами купівлі-продажу. Вказані резиденти мали заборгованість перед фірмою-нерезидентом за іншими контрактами. У зв'язку з наявністю у представництва заборгованості перед резидентами, сторони здійснили погашення взаємної заборгованості, про що склали відповідні акти взаємозаліку. Отриманий товар представництво реалізувало, а виручку перерахувало на користь фірми-нерезидента. Метою вказаних операцій було погашення заборгованості підприємств-резидентів перед компанією-нерезидентом. На підставі складених від імені фірми актів взаємозаліку представництво фактично зняло з себе зобов'язання по погашенню заборгованості.

Так, за результатами дослідження наявних у справі первинних документів, зокрема договорів, укладених представництвом, контрактів нерезидента з резидентами, накладних, що підтверджують отримання товарів та його продаж, податкових накладних, довіреностей, актів взаємозаліків, актів прийому-передачі векселів, банківських виписок, декларацій з податку на прибуток тощо суд першої інстанції встановив факт здійснення позивачем вищевказаних господарських операцій. Ці ж первинні документи були досліджені експертом в ході проведення судово-бухгалтерської експертизи.

Як судом першої інстанції, так і експертом були встановлені, зокрема, факти поставки позивачем продукції українським підприємствам та виникнення у них перед позивачем зобов'язання з її оплати. Одночасно додатковими угодами до відповідних контрактів було передбачено, що оплата може здійснюватися через представництво позивача в Україні. Отже судом першої інстанції було встановлено, і залишилося поза увагою апеляційного суду, що українські підприємства мали заборгованість перед позивачем, яку останній мав право використати для проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог.

Припинення зобов'язань позивача з оплати продукції, отриманої від українських підприємств, відбулося одночасно завдяки припиненню зобов'язань цих підприємств з оплати на користь позивача. Залік зустрічних вимог було оформлено відповідними актами.

Таким чином, позивач отримав товари за компенсацію, надану на користь українських підприємств, шляхом припинення їх грошових зобов'язань перед позивачем.

За вказаних обставин, та враховуючи вимоги п.5.1 ст. 5, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону №334/94-ВР товари, що були отримані позивачем від українських підприємств не є безоплатно отриманими позивачем (його представництвом), а тому правильними є висновки суду першої інстанції, що позивач мав право на включення суми витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду постачальникам товарів за правилами пп. 11.2.1 ст. 11 зазначеного Закону.

Також колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності факту порушення позивачем п. 11.3.1 п. 11.3. ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" через заниження, на думку податкового органу, валового доходу при здійсненні операцій з векселями.

Приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний суд, не мотивувавши свою незгоду з висновком експерта та не зважаючи на наявні у справі докази, зазначив, що вартість переданих векселів на суму 1 900 000 грн. підлягає віднесенню до складу валового доходу, а тому донарахування позивачу податкових зобов'язань по податку на прибуток вбачається обґрунтованим. При цьому судом апеляційної інстанції не було враховано наступне.

В оплату за поставлений товар позивач отримав від контрагента векселі, що були емітовані третіми особами. Пізніше позивач розрахувався цими векселями з іншим контрагентом за отриманий від нього товар. Грошові кошти в операціях з векселями не використовувалися.

Операції позивача щодо придбання та відчуження векселів кваліфікуються як операції з торгівлі цінними паперам, що регулюються спеціальними правилами п. 7.6 ст. 7 Закону №334/94-ВР. Нормами цього пункту передбачено, що до складу валових доходів підлягає включенню тільки прибуток (різниця між доходами і витратами) платника від продажу цінних паперів, в т.ч. векселів, а не їх вартість, як стверджують апеляційний суд та відповідач.

Як було встановлено судом першої інстанції, та висновком судово-економічної експертизи, проведеної у даній справі, в результаті здійснення операції з торгівлі цінними паперами (векселями) позивачем був отриманий прибуток в сумі 27581грн., який і підлягав віднесенню до валового доходу позивача (його представництва), а відтак твердження апеляційного суду та відповідача про заниження валового доходу в результаті невключення представництвом позивача вартості векселів на суму 1,9 млн. грн. суперечить п.7.6 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

За наведених обставин обґрунтованими є також висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову у частині вимог щодо визнання недійсними податкових вимог № 1/5849 та № 2/517, оскільки останні були виставлені позивачу в результаті несплати позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток, визначених ДПІ у Солом'янському районі м. Києва в податковому повідомленні-рішенні №00000622303/1 від 15.08.2003, яке у свою чергу обґрунтовано визнано судом незаконним.

Вказані висновки суду також підтверджуються висновком судово-бухгалтерської експертизи № 5955 від 09.08.2005, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень та податкових вимог (в оспорюваних частинах) з урахуванням всіх встановлених судом фактичних обставин.

За таких обставин місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Компанії "Сингента Лімітед" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 року по справі № 29/692-33/157-11/224-А скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду м. Києва від 18.07.2007 року по справі № 29/692-33/157-11/224-А.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О.

підписШипуліна Т.М. Ухвала складена у повному обсязі 27.01.2011р.