Рішення № 14523529, 24.03.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2011 р. Справа № 5023/1483/11

вх. № 1483/11

Суддя господарського суду Тихий П.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Зонтов Ю.В.

відповідача - Григор"єв І.В.

розглянувши справу за позовом Публічне АТ "Укртранслізинг", м. Київ

до СТГО "Південна залізниця" м. Харків

про виконання договірних зобов'язань

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Лізингова компанія «Укртранслізинг» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця» та просить стягнути з Відповідача на користь Позивача заборгованість з оплати лізингових платежів за договорами фінансового сублізингу та штрафні санкції у сумі 56 756 354,76 грн., а саме:

№ договору

грн.

Основний борг

Пеня

3 % річних

Інфляція

84/П/Л-071821/НЮ

9 333 071,02

1042214,61

379 620,72

1 354 560,74

57/П/П-071560/НЮ

383 509,82

38 457,50

12 292,11

16 094,82

47/П/Т-071653/НЮ

4 314 763,88

490 509,32

181 479,97

623 836,99

44/П/Ш-071589/НЮ

2 742 936,50

310 512,66

108 619,45

389 502,58

43/П/П-071561/НЮ

3 647 238,90

413 179,87

135 914,03

459 846,29

42/П/П-071562/НЮ

3 183 907,88

321 313,80

119 106,04

400 298,99

35/П/П-071563/НЮ

134 068,14

15 132,53

4 797,33

15 919,52

23/П/Т-071652/НЮ

6 890 803,62

782 945,89

288 707,45

1 005 702,03

56/П/ІОЦ-71620/НЮ

0,00

340 644,32

149 999,46

397 345,64

П/ІОЦ-072300/НЮ

0,00

117 875,76

48 384,63

126 796,52

П/П-072183/НЮ

1 564 379,63

157 483,38

59 423,40

195 233,60

П/П-072184/НЮ

2 386 820,31

239 012,45

89 160,59

296 341,60

П/П-072185/НЮ

1 330 841,90

134 360,91

49 382,46

163 039,17

П/П-072186/НЮ

0,00

54 796,89

20 318,36

100 033,24

П/П-072187/НЮ

479 071,19

48 079,55

15 157,74

52 611,43

П/П-072318/НЮ

1 920 587,49

193 163,43

80 327,95

272 057,47

П/П-072254/НЮ

757 354,94

71 121,03

28 433,24

93 159,85

П/П-072414/НЮ

2 190 752,60

221 061,26

82 259,50

274 848,40

П/П-072415/НЮ

1 911 784,96

191 283,54

71 741,13

238 958,86

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.03.2011 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 5023/1483/11.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов’язань за вказаними Договорами фінансового сублізингу в частині своєчасного та повного внесення лізингових платежів, які складаються із сум, скоригованих на Коефіцієнт коригування і еквівалентних відшкодуванню вартості предмету лізингу, а також винагороди Позивача, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання предмета лізингу, податків та інших витрат.

Відповідач у відзиві від 15.03.11 на позовну заяву проти заявлених вимог заперечував з мотивів їх необґрунтованості та зазначив наступне.

У відповідності до ст. 628 ЦК України, ст. 180, 181 ГК України та ч. 2 ст. 5 Закону України „Про фінансовий лізинг” прямо встановлений обов’язок включення такої умови до договорів сублізингу, як згода лізингодавця на передачу предмету лізингу в сублізинг, однак спірні договори фінансового сублізингу не містять такої умови, як згода лізингодавця на передачу предмета лізингу в сублізинг.

У відповідності до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.04 р. № 21 та ч. 1, ч. 4 ст. 5 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” суб’єкт господарювання може здійснювати операції з фінансового лізингу лише за умов, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачене здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу, однак позивачем не надані докази щодо його права на здійснення послуг фінансового лізингу, а укладені спірні договори за таких обставин також не відносяться до договорів фінансового сублізингу.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону України „Про фінансовий лізинг” сублізинг – це від піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. Далі по тексту відзиву відповідачем зазначено, що отже, однією з обов’язкових ознак договору фінансового сублізингу є наявність укладеного договору фінансового лізингу на придбання лізингодавцем у власність речі відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, однак позивачем не надані докази, які б свідчили про набуття у лізинг майна яке в майбутньому було передано відповідачу за договорами фінансового сублізингу.

Крім того, Відповідач заперечує проти здійснення коригування лізингових платежів на Коефіцієнт коригування, оскільки це суперечить, на його думку, положенням Постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18.12.1998 № 1998.

Також Відповідач зазначає, що надані Позивачем розрахунки штрафних санкцій є необґрунтованими, оскільки не підтверджують правильність нарахування сум, про стягнення яких заявлено в позовних вимогах.

Позивач та відповідач 16.03.11 надали суду документи, для залучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні, яке розпочалося 16.03.11 було оголошено перерву до 24.03.11, для надання сторонами додаткових доказів по справі.

24.03.11 відповідач надав суду документи для залучення до матеріалів справи.

Позивач 24.03.11 надав суду заперечення на відзив відповідача.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд Харківської області встановив наступне.

Між Відкритим акціонерним товариством «Лізингова компанія «Укртранслізинг», назву якого в подальшому змінено на Публічне акціонерне товариство «Лізингова компанія «Укртранслізинг» (далі – Позивач, Сублізингодавець, ПАТ «ЛК «Укртранслізинг») та Статутним територіально-галузевим об'єднанням «Південна залізниця» (далі – Відповідач, Сублізингоодержувач, СТГО «ПЗ») укладено наступні договори фінансового сублізингу:

18.06.2007р. № 84/П/Л-071821/НЮ, № 57/П/П-071560/НЮ, № 47/П/Т-071653/НЮ,

№ 44/П/Ш-071589/НЮ, № 43/П/П-071561/НЮ, № 42/П/П-071562/НЮ,

№ 35/П/П-071563/НЮ, № 23/П/Т-071652/НЮ,

26.06.2007 р. № 56/П/ІОЦ-071620/НЮ,

20.08.2007р. № П/П-072183/НЮ, № П/П-072184/НЮ, № П/П-072185/НЮ,

№ П/П-072254/НЮ,

№ П/П-072186/НЮ, № П/П-072187/НЮ, № П/П-072318/НЮ,

19.09.2007 р. № П/ІОЦ-072300/НЮ,

18.10.2007 р. № П/П-072414/НЮ, № П/П-072415/НЮ,

(далі –Договори фінансового сублізингу, Договори).

За своєю правовою природою укладені між Сторонами Договори фінансового сублізингу є договорами лізингу (вказані Договори є типовими).

За Договорами фінансового сублізингу ПАТ «Укртранслізинг» виступає юридичною особою, яка набула право бути стороною зазначених Договорів на підставі Договорів фінансового лізингу, укладених між ПП «ВТБ лізинг Україна»та Позивачем, відповідно до яких останній є Лізингоодержувачем, а також на підставі письмових листів-дозволів Лізингодавця (ПП «ВТБ лізинг Україна»).

Матеріалами справи встановлено, що між Лізингодавцем (ПП «ВТБ лізинг Україна»), Сублізингодавцем (ВАТ «Укртранслізинг») та Сублізингоодержувачем (СТГО «ПЗ») укладено Угоди про порядок взаємодії по виконанню кожного із зазначених Договорів фінансового сублізингу (далі –Угоди про порядок взаємодії).

Відповідно до Угод про порядок взаємодії Позивач та Лізингодавець відносно Відповідача виступають як солідарні кредитори, однак право безпосередньої вимоги до СТГО «ПЗ»щодо належного виконання Відповідачем Договорів фінансового сублізингу належить Позивачу до моменту припинення Договорів фінансового лізингу, укладених між ПП «ВТБ лізинг Україна»та ВАТ «ЛК «Укртранслізинг».

Доказів припинення таких Договір фінансового лізингу, чи то визнання їх недійсним до матеріалів справи не надано, тому такі є чинним, Відповідачем ці обставини не спростовані, з чого слідує, що СТГО «ПЗ» є безпосередньо зобов’язаним щодо належного виконання Договорів фінансового сублізингу саме перед Позивачем.

При цьому, умовами зазначених Угод (п. 2) передбачено, що грошові розрахунки між Сублізингодавцем і Сублізингоодержувачем за Договорами фінансового сублізингу повинні проводитись виключно через розрахунковий рахунок Сублізингодавця, відкритий у ВАТ «ВТБ Банк» м. Київ.

Відповідно до умов Договорів фінансового сублізингу Позивач зобов’язується передати на умовах фінансового сублізингу у строкове платне володіння і користування відповідно до встановлених Сублізингоодержувачем специфікацій (Додатки № 1 до Договору) та технічних вимог (Додатки № 2 до Договорів) Предмети лізингу, отримані раніше від Лізингодавця, а Сублізингоодержувач зобов’язується прийняти від Сублізингодавця Предмети лізингу та сплачувати йому за користування Предметами лізингу протягом визначеного цими Договорами строку обумовлені лізингові платежі (п. 2.1 Договорів).

Згідно з п. 4.1 Договорів фінансового сублізингу строк фінансового сублізингу становить від 36 до 84 місяців (в залежності від договору та видів предмету лізингу). Договори фінансового сублізингу набувають чинності з моменту їх підписання Сторонами та діють до виконання останніми всіх зобов’язань, передбачених Договорами (п. 12.1 Договорів фінансового сублізингу).

Перебіг терміну лізингу починається з дати підписання Сторонами Акта приймання-передачі Предмета лізингу (п. 4.1 Договорів).

Відповідно до Розділу 1 Договорів фінансового сублізингу «Основні визначення понять» Акт приймання-передачі Предмета лізингу в сублізинг – це документ, що підписується Сублізингодавцем та Сублізингоодержувачем і підтверджує факт передачі Предмета лізингу в сублізинг, підтверджує згоду Відповідача з якістю, кількістю, комплектністю Предмета лізингу, приналежностей до нього, що передані Позивачем. Акт приймання-передачі Предмета лізингу в сублізинг оформляється у погодженій Сторонами формі (Додаток № 5) на підставі узгоджених Сторонами технічних вимог до Предмета лізингу, що передається у сублізинг (Додаток № 2) та вимог технічної документації.

Так, відповідно до Специфікацій та Графіку передачі майна в сублізинг Позивачем було передано Відповідачу майно у фінансовий сублізинг, відповідна передача належним чином оформлена актами – приймання передачі майна до кожного договору окремо, копія відповідних актів знаходиться в матеріалах судової справи а сам факт приймання-передачі представником відповідача в судовому засіданні не заперечувався.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до Розділу 1 Договорів фінансового сублізингу «Основні визначення понять» Лізинговий платіж – це сума грошових коштів, що підлягають перерахуванню Сублізингодавцю в день розрахунку відповідно до Графіку нарахування платежів. В Лізинговий платіж входять суми, скориговані на Коефіцієнт коригування і еквівалентні відшкодуванню вартості Предмета лізингу, а також винагороди Сублізингодаця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання Предмета лізингу, податків, сплачуваних відносно Предмета лізингу Сублізингодавцем, інші витрати тощо.

У розділі 3 Договорів фінансового сублізингу Сторони погодили ціну та порядок розрахунків, де визначили слідуюче.

Загальна ціна кожного Договору визначається виходячи з підписаних Сторонами Графіків лізингових платежів, які узгоджуються та підписуються Сторонами, та в яких встановлюються суми і терміни нарахування та оплати лізингових платежів.

Лізингові платежі складаються з винагороди Сублізингодавця, що включає в себе відсотки, комісії та інші витрати Сублізингодавця, які пов’язані з виконанням Договору, та суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу.

Суми і терміни нарахування та оплати Лізингових платежів встановлюються згідно з Графіками лізингових платежів.

Графіки нарахування платежів до Договорів фінансового сублізингу розраховані з врахуванням вартості кожної одиниці Предмета лізингу та винагороди Сублізингодавця в розмірі 17% річних.

Лізингові платежі сплачуються щомісячно в національній валюті України в безготівковому порядку з прив’язкою до доларового еквіваленту по курсу НБУ.

Лізингові платежі за користування Предметом лізингу по кожному Графіку здійснюються Відповідачем не пізніше 10 числа поточного місяця відповідно до Графіків сплати лізингових платежів. Сума Лізингового платежу, що підлягає сплаті, має бути скоригована на коефіцієнт коригування (К) у випадку зміни курсу долара США за ставкою НБУ на момент здійснення такої оплати.

Відповідно Розділу 1 Договорів коефіцієнт коригування – це розрахункова величина, одержувана з відношення: К=«Курс2»/«Курс1», де «Курс1» – курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату підписання Договору, «Курс2» – курс, встановлений НБУ для кожного долара США на день, коли фактично здійснюється Лізинговий платіж .

Таким чином, умовами Договорів фінансового сублізингу Сторонами було погоджено специфічний порядок розрахунків, який передбачає проведення коригування усіх лізингових платежів, які будуть перераховані Відповідачем саме на час здійснення відповідних розрахунків. Тобто момент коригування лізингового платежу чітко пов’язаний з моментом фактичного перерахування Відповідачем грошових коштів на рахунок Позивача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, а також протягом дії Договорів фінансового сублізингу заперечував проти здійснення коригування лізингових платежів та не визнавав його.

Зі змісту долучених Позивачем до матеріалів справи Актів звірки взаєморозрахунків за Договорами між Сторонами вбачається, що Позивачем у повній відповідності до умов Договорів фінансового сублізингу здійснювалось коригування проведених Відповідачем платежів на момент їх перерахування, виходячи з розміру Коефіцієнту коригування, тому така сума правомірно зарахована Позивачем до заборгованості Відповідача.

Як вбачається із змісту ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме - зміна курсу гривні по відношенню до долара США, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України, що підтверджується наступними нормами.

Згідно з ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 189 ГК України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях (ч. 2 ст. 189 ГК України).

Отже, чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов’язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.

Суд звертає увагу на те, що положення Договорів фінансового сублізингу та Графіки сплати лізингових платежів повністю відповідають вимогам наведених вище норм чинного законодавства, оскільки Лізингові платежі, зазначені в них, визначають розмір таких в гривнях та передбачають, що вони мають сплачуватися в гривнях, про що також зазначається в Розділі 3 Договорів.

Відповідно до частин 1-3 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оскільки Сторонами при укладенні Договорів фінансового сублізингу у момент їх укладення відбувалось досягнення згоди щодо всіх істотних умов Договорів, серед яких - ціна та порядок розрахунків, тому такі є погодженими при повному розумінні Сторонами під час підписання Договорів.

Суд враховує, що підписання Договорів фінансового сублізингу проводилось за результатом проведених торгів (конкурсу) на закупівлю послуг фінансового лізингу.

У конкурсній документації Відповідача в Розділі 8 останньої «Валютна пропозиція» зазначалось, що валютою конкурсної пропозиції є національна валюта України – гривня, з прив’язкою ціни конкурсної пропозиції до доларового еквіваленту США по курсу НБУ; при цьому, розрахунки здійснюватимуться у національній валюті України – гривні з прив’язкою ціни конкурсної пропозиції до доларового еквіваленту США по курсу НБУ згідно з Договором.

Таким чином, Відповідач, як замовник тендеру на закупівлю послуг фінансового лізингу передбачав, що розрахунки за Договорами, які будуть укладені внаслідок його проведення, будуть здійснюватись в гривні, однак з прив’язкою до визначеного грошового еквіваленту в іноземній валюті (доларах США).

В судовому засіданні Відповідач стверджував, що коригування лізингових платежів суперечить вимогам чинного законодавства, а саме - положенням Постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін»від 18.12.1998 № 1998.

Суд з таким твердженням погодитися не може, виходячи з наступного.

В п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін»від 18.12.1998 № 1998 встановлено, що формування, встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Згідно з п. 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 № 34, валюта долар США, так само як і євро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу і дозволяються для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).

Водночас, жодних обмежень можливості використовувати співвідношення курсу іноземної валюти до національної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування постановою Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін»від 18.12.1998 № 1998 не передбачено.

Крім того, пунктом 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України передбачено встановлення виключно законами України статусу іноземних валют на території України. Оскільки вираження грошових зобов'язань у іноземній валюті є статусною ознакою іноземної валюти на території України, то заборона на це може бути встановлена виключно законами України.

Умовами Договорів фінансового лізингу визначено, що лізинговий платіж – це сума грошових коштів, що підлягають перерахуванню Сублізингодавцю в день розрахунку відповідно до Графіку нарахування платежів, в який входять суми, скориговані на коефіцієнт коригування і еквівалентні відшкодуванню вартості Предмета лізингу та винагороди Сублізингодавця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання Предмета лізингу, податків, сплачуваних відносно Предмета лізингу Сублізингодавцем, інші витрати тощо. Коригування Лізингового платежу на Коефіцієнт коригування відбувається на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж. Лізинговий період – це період часу за який проводиться нарахування лізингового платежу. Лізинговим періодом для розрахунку лізингових платежів є календарний місяць.

Отже, з Договорів фінансового сублізингу виникають зобов’язання Відповідача зі сплати Лізингових платежів, скоригованих на день фактичного здійснення цих платежів на Коефіцієнт коригування, які повинні бути сплачені відповіно до Графіків нарахування платежів. Такий порядок сплати Лізингових платежів погоджений Сторонами у Договорах фінансового сублізингу та по своїй суті не змінює ціни Предметів лізингу, та не впливає на порядок ведення Сторонами податкового обліку, а також не впливає на порядок виконання зобов’язань в звітному періоді.

Таким чином, на виконання умов Договорів фінансового сублізингу Позивачем передано Відповідачу відповідні Предмети лізингу, що підтверджено Актами приймання-передачі, та не заперечується Відповідачем, між Сторонами підписано Графіки нарахування та сплати Лізингових платежів, однак, в порушення умов Договорів фінансового сублізингу та Графіків сплати Лізингових платежів Відповідач Лізингові платежі в строки, обумовлені останніми, та з урахуванням відповідного коригування, не оплатив, у зв’язку з чим, Позивач просить суд стягнути з Відповідача основний борг за наступними договорами:

№ 84/П/Л-071821/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 9 333 071,02 грн.

№ 57/П/П-071560/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 383 509,82 грн.

№ 47/П/Т-071653/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 4 314 763,88 грн.

№ 44/П/Ш-071589/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 2 742 936,50 грн.

№ 43/П/П-071561/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 3 647 238,90 грн.

№ 42/П/П-071562/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 3 183 907,88 грн.

№ 35/П/П-071563/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 134 068,14 грн.

№ 23/П/Т-071652/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 6 890 803,62 грн.

№ 56/П/ІОЦ-071620/НЮ від 26.06.2007 р. у розмірі - 0,00 грн.

№ П/П-072183/НЮ від 20.08.2007 р. у розмірі - 1 564 379,63 грн.

№ П/П-072184/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 2 386 820,31 грн.

№ П/П-072185/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 1 330 841,90 грн.

№ П/П-072186/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 0,00 грн.

№ П/П-072187/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 479 071,19 грн.

№ П/П-072318/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 1 920 587,49 грн.

№ П/П-072254/НЮ від 18.06.2007 р. у розмірі - 757 354,94 грн.

№ П/ІОЦ-072300/НЮ від 19.09.2007 р. у розмірі - 0,00 грн.

№ П/П-072414/НЮ від 18.10.2007 р. у розмірі - 2 190 752,60 грн.

№ П/П-072415/НЮ від 18.10.2007 р. у розмірі - 1 911 784,96 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Заборгованість за користування Предметами лізингу по Договорам фінансового сублізингу Відповідачем в повному обсязі не погашена, доказів протилежного суду не надано, більш того, як вбачається з актів взаєморазрахунків, оформлених позивачем і надісланих для підписання відповідачу, останній ці акти по більшісті договорів підписав, але заперечив лише проти застосування коефіціету корегування, до того ж підписані акти відповідачем також додано до матеріалів судової справи. Розрахунок суми боргу наданий до матеріалів справи та містить посилання на положення Договорів фінансового сублізингу, що були підставою для здійснення нарахування Лізингових платежів.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами Договорів фінансового сублізингу передбачено, що Відповідач не має права затримувати платежі, строк сплати яких настав.

Строки виконання зобов’язань по оплаті лізингових платежів встановлені в Графіках сплати лізингових платежів та за сумами, які складають заборгованість, заявлену до стягнення, є такими, що настали. При цьому, судом визнається правомірним коригування заборгованості з Лізингових платежів на Коефіцієнт коригування, проведений на момент звернення до суду з позовом, оскільки строки виконання зобов’язання з оплати таких платежів настали та мають бути здійснені Відповідачем з урахуванням такого коригування.

Статтею 202 ГК України та ст. 598 ЦК України визначено, що зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Розділом 3 Договорів фінансового лізингу передбачено, що зобов’язання Сублізингоодержувача по оплаті лізингових платежів та інших сум, передбачених Договорами, що підлягають сплаті, вважаються виконаними тільки після перерахування суми відповідного платежу на рахунок Сублізингодавця. Датою виконання грошових зобов’язань Сублізингоодержувачем, які передбачені Договорами, є дата перерахування грошових коштів на поточний рахунок Сублізингодавця.

Разом з тим, враховуючи надання доказів зі сторони відповідача (платіжні доручення на загальну суму 6 168 579,00 грн. від 01.03.2011 р.) та відповідну довідку позивача про надходження відповідних платежів на свій рахунок окремо по кожному спірному договору фінансового сублізингу (вих. № 104/03/11 від 23.03.2011 р.) а також зважаючи на відсутність доказів, що спростовують доводи Позивача в решті суми основної заборгованості, зазначені у позовній заяві (докази внесення лізингових платежів відповідно до погоджених Графіків сплати лізингових платежів з урахуванням коригування на відповідний Коефіцієнт), суд визнає обґрунтованими заявлені вимоги про стягнення з Відповідача суми основної заборгованості по всіх договорах фінансового сублізингу у загальному розмірі 37 003 313,78 грн. (43 171 892,78 грн. - 6 168 579,00 грн. = 37 003 313,78 грн.).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доказів належного виконання зобов’язань за Договорами фінансового сублізингу Відповідачем до матеріалів справи не надано (за виключенням часткового погашення суми основної заборгованості у загальному розмірі - 6 168 579,00 грн., про що йшлося вище).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 9.2 Договорів фінансового сублізингу встановлено, якщо Відповідач порушує передбачені Договорами терміни перерахування лізингових платежів та інших сум, що підлягають сплаті відповідно до умов Договорів, то на суму простроченої заборгованості Позивач має право нарахувати пеню, починаючи з наступного дня з дати настання терміну виконання зобов’язань, встановленого Договорами, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, у відсотках від суми невиконаних зобов’язань за кожний день прострочення виконання зобов’язань.

Оскільки штрафні санкції, сплата яких вимагається Позивачем відповідно до положень п. 9.2 Договорів застосовуються саме у зв’язку із затримкою перерахування коштів у строк, обумовлений Договорами фінансового сублізингу, тобто за несвоєчасно виконане зобов’язання щодо сплати Лізингових платежів, такі обраховуються у відсотковому відношенні від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, суд приходить до висновку, що встановлена Договорами відповідальність передбачає обчислення неустойки у вигляді пені.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Судом не приймаються твердження Відповідача щодо невідповідності положенням законодавства наданого Позивачем розрахунку пені з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, та не заперечується Відповідачем, що ним протягом дії Договорів фінансового сублізингу здійснюються перерахування грошових коштів, які наближені до базового графіку сплати лізингових платежів, однак без врахування коригування на Коефіцієнт коригування.

Розділ 3 Договорів фінансового сублізингу «Ціна та порядок розрахунків»передбачає, що лізингові платежі, які надійшли від Відповідача зараховуються Позивачем в наступному порядку:

1) в рахунок сплати прострочених Лізингових платежів;

2) в рахунок поточних Лізингових платежів.

З урахуванням викладеного, суд доходить до висновку, що платежі, які надходили від Відповідач на рахунок Позивача, в першу чергу здійснювали погашення заборгованості по лізинговими платежами попередніх періодів, внаслідок чого остання погашалась в межах шестимісячного періоду, а тому нарахування Позивачем пені, яке було здійснене в такі періоди, відповідає граничному строку, встановленому законодавством.

За таких обставин суд погоджується з розрахунком суми пені, наданим Позивачем, який здійснений Позивачем, виходячи з облікової ставки, встановленої НБУ у відповідний період, з урахуванням виникнення зобов’язання щодо оплати по сумах, які складають суму боргу, тому підлягає стягненню з Відповідача в силу положень закону.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач зазначає, що розрахунки штрафних санкцій по Договорам здійснені неналежним чином, оскільки нарахування 3% річних та збитків від інфляції є самостійною формою цивільно-правової відповідальності та не є штрафними санкціями.

Тривале безпідставне утримання чужих коштів призводить до їх знецінення для власника внаслідок інфляційних процесів.

Інфляція - знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Держкомстату України від 14.11.2006 № 519).

Відповідно до п. 1.14 Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 2007 року № 480 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 січня 2008 року за № 32/14723 індекс інфляції - індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України.

Тому при прийнятті рішення про стягнення коштів, не сплачених у строк, обумовлений Договором, суд має визначити їх реальну вартість на час відшкодування –з урахуванням індексу інфляції за весь час користування такими коштами.

Крім того, суд зазначає, що згідно з інформаційним листом Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 грошовими зобов’язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому суд зазначає, що проведення Позивачем в наданих до матеріалів справи «Розрахунках штрафних санкцій»розрахунку 3% річних від суми заборгованості та інфляційних втрат в графі поряд з розрахунком пені, не позбавляє Позивача права на відшкодування втрат від знецінення грошових коштів, а посилання Позивача на статтю Цивільного кодексу України, якою передбачено сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних у позовних заявах, поданих до суду, підтверджують, що Позивачем вибраний належний спосіб захисту порушеного права, який передбачений чинним законодавством, та не є підставою для відмови в задоволенні цих вимог, оскільки розрахунки інфляційних втрат та 3% річних від суми заборгованості здійснені Позивачем відповідно до періодів прострочення за Договорами фінансового сублізингу та з урахування часткових оплат, проведених Відповідачем.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуюче викладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість заявлених Позивачем вимог та відповідність їх чинному законодавству у сумі основної заборгованості у розмірі 37 003 313,78 грн. (43 171 892,78 грн. - 6 168 579,00 грн. = 37 003 313,78 грн.), 5183148,70 грн. пені, 1925089,56 грн. річних та 6476187,74 грн. інфляціних.

У зв’язку з тим, що позовна заява позивача зареєстрована через канцелярію Господарського суду Харківської області за вхідним номером від 02.03.2011 року, а часткове погашення суми основної заборгованості у відповідності до наданих платіжних доручень було здійснено відповідачем 01.03.2011 року (фактично до подання позовної заяви), суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог по стягненню суми основної заборгованості у розмірі 6 168 579,00 грн.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок іншої сторони і в тому разі коли друга сторона звільнена від його сплати; суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов"язаних з розглядом справи покладаються при задоволенні позову на відповідача, а при відмові в позові – на позивача.

У відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на Відповідача покладаються витрати зі сплати державного мита в розмірі 22 695 грн. та 210 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу – пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути зі Статутного територіально-галузевого об’єднання «Південна залізниця» (61052, м. Харків, вул. Червоноармійська, б. 7, код ЕДРПОУ 01072609) на користь Публічного акціонерного товариства «Лізингова компанія «Укртранслізинг» (01133, м. Київ, вул. Щорса, б. 32-Г, оф. 8, код 30674236) 37003313,78 грн. заборгованості, 5183148,70 грн. пені, 1925089,56 грн. річних, 6476187,74 грн. інфляціних, 22 695,00 грн. державного мита та 210,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Тихий П.В.

Повний текст рішення складено 29.03.11