Рішення № 1448900, 31.01.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

31.01.2008

Справа №2-7/17312-2007

За позовом Державного підприємства «Лівадія» (98655, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Виноградна, 2, ідентифікаційний код 00412760)

До відповідача Виконавчого комітету Масандрівської селищної ради (98650, м. Ялта, смт. Масандра, вул. Стаханівська, 21)

Про визнання незаконними дій та спонукання до виконання певних дій.

Суддя Дворний І. І.

представники:

Від позивача – Цвілій Д. В., предст., дов. від 01.12.2007 р.

Від відповідача – Дмітрік В. К., предст., дов. №02-6/800 від 31.05.2007 р.

Суть справи: Державне підприємство «Лівадія» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовною заявою, в якій просить визнати незаконними дії Масандрівської селищної ради та зобов’язати відповідача видати дозвіл на виконання проектно-пошукових робіт для ДП «Лівадія» на земельній ділянці орієнтованою площею 12 га, розташованій за межами населених пунктів Масандрівської селищної ради АР Крим, поблизу житлово-будівельного кооперативу «Лаванда» в районі вул. Шосе туристів (згідно наданого викопіювання земельної ділянки), на території Масандрівської селищної ради АР Крим.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, які не задіяні в активному сільськогосподарському обігу та не зайняті багаторічними насадженнями, позивачем був укладений з інвестором договір про дольову участь в будівництві котеджного селища, у зв’язку з чим листом №782 від 21.09.2007 р. ДП «Лівадія» звернулося до Виконавчого комітету Масандрівської селищної ради з проханням надати дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт, який до теперішнього часу відповідачем розглянутий не був, що стало підставою для звернення до суду.

29.12.2007 р. до ГС АР Крим від Державного підприємства «Лівадія» надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно якої позивач просить визнати незаконними дії Масандрівської селищної ради та зобов’язати відповідача прийняти рішення про надання дозволу на виконання проектно-пошукових робіт для ДП «Лівадія» на земельній ділянці орієнтованою площею 12 га, розташованій за межами населених пунктів Масандрівської селищної ради АР Крим, поблизу житлово-будівельного кооперативу «Лаванда» в районі вул. Шосе туристів (згідно наданого викопіювання земельної ділянки), на території Масандрівської селищної ради АР Крим. Вказане уточнення прийнято судом до розгляду.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою ГС АР Крим від 15.01.2008 р. відповідач у справі був замінений на належного відповідача – Виконавчий комітет Масандрівської селищної ради.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розгляд справи відкладався у порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство «Лівадія» є користувачем земельної ділянки площею 117,72 га в межах згідно з планом землекористування, про що свідчить наявний в матеріалах справи Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КМ №002304.

Листом №782 від 21.09.2007 р. позивач звернувся до Масандрівської селищної ради з проханням надати дозвіл на виконання проектно-пошукових робіт для будівництва котеджного селища на земельній ділянці орієнтованою площею 12 га, розташованій за межами населених пунктів Масандрівської селищної ради АР Крим, поблизу житлово-будівельного кооперативу «Лаванда» в районі вул. Шосе туристів.

Однак, до часу звернення позивача до суду клопотання ДП «Лівадія» Масандріською селищною радою не було розглянуто по суті з наданням відповідної відмови або згоди.

Проте, з цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій встановлені Законом України «Про планування і забудову територій» N 1699-III від 20 квітня 2000 року (з наступними змінами та доповненнями).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 цього Закону для забезпечення дотримання вимог законодавства, а також регіональних та/або місцевих правил забудови, державних стандартів, норм і правил, містобудівної документації фізичним та юридичним особам за їх письмовим зверненням надаються єдині умови і обмеження забудови земельних ділянок, інші вихідні дані на проектування об'єктів містобудування.

Згідно з п. 1.4 Регіональних правил забудови та використання територій в Автономній Республіці Крим, затверджених Постановою Верховної Ради АР Крим №241-3/02 від 18.09.2002 р., (в редакції Постанови ВР АР Крим №610-5/07 від 24.10.2007 р.) рішення на проведення проектно-пошукових робіт приймає міська рада (за винятком міст районного значення) або у разі делегування повноважень - його виконавчий орган, райдержадміністрація.

Таким чином, вимоги позивача щодо надання йому дозволу на виконання проектно-пошукових робіт засновані на нормах чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Аналогічне положення міститься в ст. 144 Конституції України, якою передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Проте, відповідач не надав суду доказів того, що ним було прийнято відповідне рішення (як акт владного волевиявлення) за результатом розгляду клопотання ДП «Лівадія», у той час як згідно з приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення такого роду фактів.

У той же час, суд зазначає, що стаття 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» серед основних принципів здійснення місцевого самоврядування передбачає, зокрема, принцип законності. Принцип законності визнається судом таким, що кореспондується зі статтями 1 і 8 Конституції України, які визначають Україну як правову державу та закріплюють державний принцип верховенства права. Крім того, ст. 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та у межах повноважень й шляхом, передбаченим Конституцією України та нормативно-правовими актами. Додержання принципу законності передбачає також прийняття суб’єктами владних повноважень законних актів, тобто певної форми актів, виданих у визначеному порядку компетентними органами в межах їх повноважень.

Судом не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача на неможливість здійснення забудови на землях сільськогосподарського призначення, оскільки предметом розгляду даної справи є оскарження бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на виконання проектно-пошукових робіт. Суд звертає увагу на те, що отримання зазначеного дозволу не є безумовним фактом використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, оскільки направлено лише на майбутню забудову. У той же час, позивач не позбавлений права до початку здійснення будівництва змінити цільове призначення земельної ділянки у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. N 502.

Крім того, суд не може погодитися з твердженнями відповідача про те, що дану справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється, у тому числі, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

П. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб’єкт владних повноважень — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Для визначення спору як такого, що підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, має бути законодавче уповноваження хоча б одного суб’єкта владно керувати поведінкою іншого (інших) суб’єктів, а ці суб’єкти відповідно зобов’язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб’єкта.

В ч. 4 п. 5.2 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» №04-5/120 від 27.06.2007 р. зазначено, що якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлених нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень і, отже, спір за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом.

П. 5.3 вказаних вище Рекомендацій передбачено, що до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах:

а) про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність, за умови, що оскаржуваний акт згідно із законодавством України є обов'язковим до виконання;

б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, врегульованими господарським договором;

в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління;

г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

В п. 15 зазначених Рекомендацій передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав і обов'язків і використовується в господарській діяльності на підставі цивільно-правових угод. До таких справ слід відносити справи, пов'язані із захистом права власності або користування землею, в яких, захищаючи свої цивільні права і охоронювані законом інтереси, беруть участь суб'єкти господарської діяльності.

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

- спорів про приватизацію державного житлового фонду;

- спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

- спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

- інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, зокрема, є: а) участь у спорі суб’єкта господарювання; б) наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; в) відсутність у процесуальному законі норми, що прямо передбачала б розгляд такого спору судом іншої юрисдикції.

Суд зазначає, що спір у цій справі безпосередньо виник у зв’язку з укладанням між позивачем та інвестором договору про дольову участь в будівництві котеджного селища, та, відповідно, необхідністю отримання дозволу на виконання проектно-пошукових робіт на належній ДП «Лівадія» на право постійного користування земельній ділянці. Таким чином, суд дійшов висновку, що фактично між сторонами існує спір про право на отримання позивачем дозволу на виконання проектно-пошукових робіт, який виник у зв’язку з розпорядженням позивачем своїми права при користуванні земельною ділянкою, зокрема, здійснення права на забудову. Отже, спір у цій справі не носить публічно-правового характеру, не зачіпає інтереси держави, а стосується виключно прав позивача, через що підлягає вирішенню за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституційний суд України в Рішенні від 01.12.2004 р. у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом, встановлених статтею 16 Цивільного кодексу України, передбачені, зокрема, і такі способи, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, та примусове виконання обов'язку в натурі.

За таких обставин, всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи документи та фактичні обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства «Лівадія» в частині спонукання Виконавчого комітету Масандрівської селищної ради видати дозвіл на виконання проектно-пошукових робіт для ДП «Лівадія» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач у справі оскаржує дії Виконавчого комітету Масандрівської селищної ради, не конкретизувавши у чому саме вони виразилися. Так, з матеріалів справи вбачається, що фактично йдеться мова про бездіяльність відповідача щодо надання дозволу на виконання проектно-пошукових робіт для ДП «Лівадія». У той же час, позивачем були проігноровані вимоги суду, викладені в ухвалах від 14.12.2007 р., 24.12.2007 р., та не зазначено, які саме дії він просить визнати незаконними. Не скористався позивач і правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, та не змінив до часу прийняття рішення у справі предмет позову. Таким чином, вимоги позивача щодо визнання незаконними дій Виконавчого комітету Масандрівської селищної ради задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов’язати Виконавчий комітет Масандрівської селищної ради (98650, м. Ялта, смт. Масандра, вул. Стаханівська, 21) на найближчій сесії прийняти рішення про надання дозволу на виконання проектно-пошукових робіт для Державного підприємства «Лівадія» (98655, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Виноградна, 2, ідентифікаційний код 00412760) на земельній ділянці орієнтованою площею 12 га, розташованій за межами населених пунктів Масандрівської селищної ради АР Крим, поблизу житлово-будівельного кооперативу «Лаванда» в районі вул. Шосе туристів (згідно наданого викопіювання земельної ділянки), на території Масандрівської селищної ради АР Крим.

3. В частині визнання протиправними дій Виконавчого комітету Масандрівської селищної ради (98650, м. Ялта, смт. Масандра, вул. Стаханівська, 21) в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Дворний І.І.