Рішення № 1447390, 31.10.2007, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.07 Справа № 22/219/07

Суддя Скиданова Ю.О.

За позовом Відкритого акціонерного товариства “Український графіт”

(69600, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 20)

до державного заводу вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів “Вуглекомпозит” (69600, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 31-А, МСП-982)

про стягнення 398439,59 грн.

Суддя Скиданова Ю.О.

Представники сторін:

від позивача: Слятина Д.О., довіреність № 021/35 від 01.01.2007 р.;

від відповідача: Шостак О.М., довіреність № 01/436 від 13.09.2007 р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлені вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 232706,57 грн. основного боргу, 131478,89 грн. пені за надані послуги по Договору на поставку енергоресурсів абоненту № 804/41194/04 від 18.10.2004 р., а також 24201,49 грн. інфляційних збитків та 10052,64 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 22.05.2007 р. порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 18.06.2007 р.

У зв’язку з неявкою відповідача, в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 23.07.2007 р.

Ухвалою від 18.06.2007 р. провадження у справі було зупинено. Після усунення обставин, що зумовили його зупинення, суд ухвалою від 08.10.2007 р. поновив провадження у справі, судове засідання призначено на 31.10.2007р..

У судовому засіданні 31.10.2007 р. розгляд справи завершено, в порядку ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення за згодою представників сторін.

За клопотанням сторін розгляд справи проводився без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Позивач у судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги, обґрунтовує їх ст.ст. 549, 550, 625 ЦК України, ст. 193, 275, 276 ГК України, пояснив суду, що 18.10.2004 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 804/41194/04, відповідно до якого ВАТ “Укрграфіт” зобов’язався постачати енергоресурси, а ДЗ “Вуглекомпозит” приймати та своєчасно оплачувати їх вартість.

Позивач стверджує, що на виконання умов Договору поставив відповідачу тепло для опалення на суму 232706,57 грн.. Відповідач прийняв тепло та за умовами п. 6.4 Договору мав оплатити його вартість не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Але у порушення умов Договору відповідач не оплатив суму поставленого позивачем тепла, у зв’язку з чим у відповідача виникла перед позивачем заборгованість у сумі 232706,57 грн..

Позивач вказує, що ним відповідачу була направлена претензія № 16/1008 від 27.03.2004 р., але вона залишилася без відповіді.

Позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу за Договором у розмірі 232706,57 грн..

Крім того, посилаючись на п. 7.1 Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 131478,89 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати у сумі 24201,49 грн., 3% річних у сумі 10052,64 грн..

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого визнає позовні вимоги у частині основного боргу, а в частині стягнення штрафних санкцій і пені просить суд відмовити у зв’язку з тим, що борг з’явився у зв’язку з форс-мажорними обставинами та не міг бути виплачений у зв’язку з не залежними від відповідача обставинами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

правовідносини сторін врегульовані договором № 804/41194/04 від 18.10.2004 р., укладеного між позивачем та відповідачем, відповідно до п. 1.1 якого ВАТ “Український графіт” (постачальник, позивач у справі) забезпечує ДЗ “Вуглекомпозит” (споживач, відповідач у справі) подання енергоресурсів, а відповідач забезпечує виконання умов оформлення облікової документації на отримані енергоресурси та оплату за них на умовах та у строки, встановлені даним Договором. До Договору між позивачем та відповідачем було укладено додаткові угоди № 1-а від грудня 2004 р. та № 2 від січня 2005 р., відповідно до яких з тексту Договору були виключені деякі пункти, які не торкаються суті спору.

На виконання вимог договору позивач поставив відповідачу в лютому 2006 р. енергоресурси на загальну суму 232706,57 грн., що підтверджується актом приймання-передачі енергоресурсів від 09.03.2006 р., підписаним обома сторонами (копія в матеріалах справи).

Відповідно до п. 6.4 договору споживач здійснює остаточний розрахунок за фактично спожиті енергоресурси не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

У відповідності до приписів Договору позивачем відповідачу був виставлений рахунок № 44295 від 28.02.2006 р. на загальну суму 232706,57 грн..

Статтею ст. 193 ГК України, зокрема п.п. 1, 7 встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить Цивільний кодекс України, ст. 526 якого передбачає, що обов’язки повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк у відповідності із вказівкою закону або договору.

У відповідності до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що у порушення вищевикладених вимог відповідач не виконав своє грошове зобов’язання по оплаті поставлених позивачем енергоресурсів за Договором.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач свої зобов’язання по договору не виконав, документальних доказів погашення боргу суду не надав. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 232706,57 грн. основного боргу обґрунтована, що підтверджується матеріалами по справі, та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми.

За загальний період з 06.03.2006 р. по 11.05.2007 р. позивачем нараховано відповідачу 10052,64 грн. 3% річних, а за період з травня 2006 р. по березень 2007 р. 24201,49 грн. інфляційних втрат.

Судом у судовому засіданні розрахунок зазначених сум інфляційних втрат та 3% річних перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до ст.ст. 231, 232 ГК України та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та відповідно до п. 7.1 Договору за несвоєчасне виконання платежів споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% від суми сплати за кожен день прострочення, але не більше 100% основного боргу. Позивачем за прострочення виконання грошового зобов’язання нараховано відповідачу 131478,89 грн. пені.

Встановлено, що розрахунок суми пені зроблено позивачем без урахування приписів Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, а саме, не застосована норма даного Закону, відповідно до якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Судом сума пені перерахована у відповідності до Закону. Отже, сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 12521,53 грн..

Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин судом до уваги не приймаються, оскільки сторонами за Договором не було обумовлено звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання у випадку наявності форс-мажорних обставин. Крім того, відповідачем взагалі не доведено того, що внаслідок зазначених ним форс-мажорних обставин він не в змозі виконати своє грошове зобов’язання.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У частині стягнення пені позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати слід покласти на сторони відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного заводу вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів “Вуглекомпозит” (69600, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 31-А, МСП-982; р/р 26007976712507 в ЗФ ПУМБ м. Запоріжжя, МФО 313623, код ЄДРПОУ 24516317) на користь відкритого акціонерного товариства “Український графіт” (69600, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 20; р/р 26008900301 в АБ “Металург”, МФО 313582, код ЄДРПОУ 00196204) 232706 (двісті тридцять дві тисячі сімсот шість) грн. 57 коп. основного боргу, 24201 (двадцять чотири тисячі двісті одну) грн.. 49 коп. інфляційних втрат, 10052 (десять тисяч п’ятдесят дві) грн. 64 коп. трьох відсотків річних, 12521 (дванадцять тисяч п’ятсот двадцять одну) грн. 53 коп. пені, 2794 (дві тисячі сімсот дев’яносто чотири) грн. 82 коп. - витрат на сплату державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на ІТЗ судового процесу. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису.

Рішення оформлено і підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 23.11.2007 р..

Суддя Ю.О. Скиданова