Рішення № 14450938, 21.03.2011, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 2-739/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2011 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Гречко Ю.В.

при секретарі Борисовій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що з вересня 1989 року до січня 2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 Від шлюбу мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. На підставі рішення Синельниківського міського суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 1999 року з відповідача стягнено на користь позивачки аліменти на утримання сина в розмірі ? частини всіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 06 вересня 1999 року і до досягнення дитиною повноліття. З жовтня 1999 року по листопад 2008 року відповідач аліменти не сплачував, лише декілька разів купував дитині речі, внаслідок чого за період з 01 січня 2004 року до 01 жовтня 2008 року виникла заборгованість по аліментам в розмірі 13317,49 грн. Відповідачу відомо про суму заборгованості, оскільки 16 жовтня 2008 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, копію якої надіслано на адресу відповідача. Відповідач працює і має можливість сплачувати аліменти. За розрахунками позивачки внаслідок несплати аліментів за період з 20 жовтня 2008 року по 22 березня 2010 року відповідач повинен сплатити позивачці неустойку, яка складає 67384,00 грн. Просить суд стягнути з відповідача зазначену суму неустойки.

В подальшому позивачка уточнила позовні вимоги і зазначила, що за період з 01 січня 2004 року до 01 жовтня 2008 року виникла заборгованість по аліментам в розмірі 13358,29 грн. Вказана заборгованість до дня подачі нею позовної заяви до суду, тобто до 22 березня 2010 року, сплачена відповідачем не була. За розрахунками позивачки відповідач повинен сплатити неустойку за період з 20 жовтня 2008 року по 22 березня 2010 року в розмірі 67591,48 грн. Просить стягнути з відповідача зазначену суму неустойки.

Далі позивачка знову уточнила позовні вимоги і просить суд стягнути з відповідача неустойку по аліментам за період з 01 січня 2004 року по 2010 рік в розмірі 112153,22 грн., а також заборгованість по аліментам за період з 01 січня 2004 року по березень 2010 року в розмірі 4478,64 грн.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення проти позову, де зазначив, що з вересня 1989 року до січня 2008 року він підтримував з позивачкою фактичні шлюбні відносини, хоча спільного господарства з нею не вів і однією сімєю з нею не проживав. 05 грудня 1994 року у них народився син і своє батьківство відповідач визнав і ніколи не мав наміру обмежувати сина в матеріальній допомозі, тому позивачка не має підстав його звинувачувати в цьому. У січні 2008 року стосунки з позивачкою були припинені у звязку з тим, що відповідач відмовився укласти з нею шлюб. Після цього відповідач продовжував надавати позивачці допомогу на утримання сина шляхом надання грошей, одягу, продуктів харчування. У жовтні 2008 року його викликали до відділу ДВС, де показали виконавчий лист про стягнення з нього аліментів. До цього часу позивач не знав про рішення суду щодо стягнення з нього аліментів. Не маючи наміру обмежувати сина у допомозі відповідач погодився з наявною на той час заборгованістю по аліментам в сумі 18429,29 грн. 16 жовтня 2008 року відповідач у відділі ДВС у присутності державного виконавця та заступника відділу ДВС дійшов з позивачкою згоди, що буде виплачувати їй по 500,00 грн. щомісячно шляхом перерахування грошей на особистий рахунок позивачки в банку «Новий». Відповідач належним чином виконував свої зобовязання і кожного місяця сплачував на користь позивачки заборгованість по 500,00 грн., сплативши 27 жовтня 2008 року заборгованість на суму 1000,00 грн., про що позивачка склала розписку. Вважає, що якщо позивачку не влаштовував такий порядок погашення заборгованості по аліментам, вона мала змогу звернути стягнення на належне відповідачу арештоване майно, а саме на автомобіль «ДЕУ Ланос» 2008 року випуску. Сума пені не підтверджена розрахунком, оскільки вказівка позивачки на те, що відповідач винен їй суму заборгованості 13317,49 грн. є неправдою, оскільки станом на березень 2010 року існував борг в сумі 8465,96 грн. і 08 квітня 2010 року відповідач сплатив їй всю суму заборгованості, тому на сьогоднішній день боргу по аліментам немає. Також вважає, що позивачка пропустила річний строк звернення до суду з приводу стягнення неустойки по аліментам, передбачений ст.258 ЦК України. Її вказівки щодо наявності поважних причин пропущення цього строку суду не доведені, оскільки не надані необхідні медичні документи. Також вона мала можливість доручити складання позовної заяви та ведення справи в суді представника. Крім того, згідно коментаря ст.196 СК України розмір неустойки за кожен місяць прострочення становить 30 % суми несплачених аліментів, при цьому сума боргу за попередній місяць не додається до заборгованості на наступний місяць, тому неустойка має нараховуватися за кожен місяць окремо від визначеного розміру аліментів. Так, станом на квітень 2010 року відповідач мав залишок по заборгованості по аліментам в розмірі 3858,00 грн., однак сплатив її і навіть переплатив. Отже, за період з січня 2004 року по вересень 2008 року розмір неустойки по аліментам складає 4006,83 грн. На даний час заборгованість по аліментам сплачена і навіть переплачена на 5071,00 грн. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі і просять їх задовольнити.

Представник відповідача в останнє судове засідання не зявився, надавши письмову заяву, якою просить розглянути справу без його участі. Проти задоволення позовних вимог заперечує і просить відмовити у їх задоволенні. Раніше пояснював, що підтримує заперечення проти позову і вважає, що позовні вимоги є безпідставними.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що у жовтні 2008 року вона знаходилася у відділі ДВС в кабінеті державного виконавця і у її присутності відповідач у відділі ДВС у присутності державного виконавця та заступника відділу ДВС дійшов з позивачкою згоди, що буде виплачувати їй по 500,00 грн. щомісячно шляхом перерахування грошей на особистий рахунок позивачки в банку «Новий». Претензій до відповідача позивачка не мала.

Таким чином, суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідка та вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі рішення Синельниківського міського суду Дніпропетровської області 26 вересня 1999 року виданий виконавчий лист про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? частини всіх видів заробітку відповідача щомісячно, починаючи з 06 вересня 1999 року і до досягнення сином повноліття, але не менше ? частини неподаткового мінімуму доходів громадян. Цей факт підтверджується копією виконавчого листа від 26 вересня 1999 року.

З копії свідоцтва про народження вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є батьком дитини ОСОБА_3, а позивачка ОСОБА_1 є її матірю.

28 червня 1995 року позивачка ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_7 і з того часу її прізвище «ОСОБА_1», що вбачається з копії свідоцтва про шлюб.

У відповідності до ч.1 ст.196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобовязана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

З наданих суду довідок Відділу ДВС вбачається, що з січня 2004 року по вересень 2008 року державним виконавцем нараховувалася заборгованість по аліментам і жодного разу в цей період аліменти не сплачувалися. Починаючи з жовтня 2008 року відповідач почав сплачувати заборгованість по аліментам. Так, у жовтні 2008 року сплатив 1000,00 грн., у листопаді 170,00 грн., і в подальшому став сплачувати аліменти не у повному обсязі, а також сплачував заборгованість по аліментам 500,00 грн. щомісячно. 11 серпня 2010 року було закінчене виконавче провадження у звязку з тим, що відповідач ОСОБА_2 станом на 22 червня 2010 року заборгованості не має.

Отже, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 неустойки (пені) у звязку з несплатою ним аліментів за період з 01 січня 2004 року до 01 квітня 2010 року в розмірі 112153,22 грн. обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Факт несплати ним аліментів підтверджується довідками відділу ДВС, а факт виникнення заборгованості по аліментам не з вини відповідача в суді не доведений.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по аліментам за період з 01 січня 2004 року по березень 2010 року в сумі 4478,64 грн. задоволенню не підлягають.

Так, в ч.3 ст.194 СК України можливість стягнення заборгованості за аліментами передбачена лише у разі, якщо ці аліменти стягуються у відповідності до статті 187 цього Кодексу.

У статті 187 СК України передбачено відрахування аліментів на дитину лише за ініціативою платника, тобто якщо аліменти утримувалися не на підставі рішення суду, а на підставі письмової заяви платника за місцем його роботи із заробітної плати і лише у цьому разі якщо виникає заборгованість, одержувач аліментів може звернутися до суду з позовом про її стягнення.

У даному випадку аліменти стягуються на підставі рішення суду, тому у цьому разі вирішувати питання щодо стягнення заборгованості за аліментами повинен не суд, а державна виконавча служба, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Заперечення представника відповідача на безпідставність позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки (пені) по аліментам суд не вважає обґрунтованими.

Так, з наданих суду розрахунків заборгованості по аліментам вбачається, що відповідач ОСОБА_2 починаючи з жовтня 2008 року почав сплачувати заборгованість по аліментам частинами щомісячно і у 2010 році повністю сплатив заборгованість, тобто відповідач визнав факт наявності заборгованості по аліментам, з відповідними заявами про визнання дій державної виконавчої служби неправомірними не звертався, рішення суду про стягнення з нього аліментів не оскаржував, тому його посилання на те, що він не знав про наявність судового рішення щодо стягнення з нього аліментів не заслуговують на увагу.

Той факт, що позивачка надала згоду на погашення заборгованості по аліментам частинами щомісячно не є підставою для відмови у стягненні з відповідача неустойки, оскільки її згоди стосувалася факту погашення самої заборгованості по аліментам, але це не позбавляє її права на стягнення з відповідача неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Посилання представника відповідача на пропущення позивачкою передбаченого ст.258 ЦК України річного строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача неустойки (пені) по аліментам є необґрунтованими.

Так, у відповідності до ст.8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сімї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Отже, норми Цивільного кодексу України можуть застосовуватися до сімейних відносин лише у разі, якщо особисті немайнові та майнові відносини були упущені законодавцем і не врегульовані Сімейним кодексом України. У всіх інших випадках до даних відносин переважно застосовуються норми Сімейного кодексу України.

Згідно ч.1 ст.20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

Із вищезазначеного вбачається, що законодавець чітко визначив перелік вимог, до яких застосовується позовна давність, до інших вимог є чітка вказівка що на них позовна давність не застосовується. Отже, оскільки до вимог щодо стягнення неустойки (пені) у звязку з несплатою аліментів позовна давність не передбачена, норми статті 258 Цивільного кодексу України у даному випадку застосовуватися не можуть, тому починаючи з часу набрання Сімейним кодексом України чинності, тобто з 01 січня 2004 року, позивачка має право на стягнення з відповідача неустойки (пені).

Також необґрунтованими є посилання представника відповідача на невірний розрахунок неустойки.

Так, у ч.1 ст.196 СК України передбачено, що одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Тобто якщо аліменти відповідач не сплачував з 01 січня 2004 року, то відповідно неустойка буде обчислюватися з 01 січня 2004 року і до дня, коли відповідач заборгованість почав погашати, у даному випадку до 01 жовтня 2008 року, оскільки у ч.1 ст.196 СК України йдеться про те, що неустойка обчислюється із суми заборгованості по аліментам за кожен день прострочення і взагалі не йдеться про те, що неустойка повинна обчислюватися за кожен місяць окремо від визначеного розміру аліментів.

Таким чином, суд вважає наявність фактів, якими позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги, встановленою частково.

Понесені позивачкою судові витрати підлягають стягненню з відповідача у розмірі, пропорційному до задоволених позовних вимог згідно ч.1 ст.88 ЦПК України, а недосплачені позивачкою судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.187, 194, 196 СК України, ст.ст.10, 60, 88, 209, 212 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця Дніпропетровської області м.Синельникове, на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 01 січня 2004 року до 01 квітня 2010 року у розмірі 112153 (сто дванадцять тисяч сто пятдесят три) грн. 22 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по справі в розмірі 791 (сімсот девяносто одна) грн. 39 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь УДК у м.Синельникове ГУДКУ у Дніпропетровській області, код ОКПО: 23929833, р/р: 31410537700034, банк одержувача: ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО банку: 805012, КБКД: 22090100, державне мито в розмірі 445 (чотириста сорок пять) грн. 53 коп.

На рішення протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області може бути подано апеляційну скаргу. Особи, які не були присутні під час проголошення рішення, мають право подати на нього апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання після розгляду справи апеляційним судом у разі, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя: Ю. В. Гречко