Постанова № 1443734, 28.02.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

11 год. 09 хв.

28.02.2008 р.                                                                                                     № 3/188

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Блажівської Н. Є. при секретарі Серпутько Т. С.

за участю представників сторін:

від позивача: Собко О. В.

від відповідача-1: Білоноженко М. А.

від відповідача-2: не з’явився

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовом           Дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної компанії «Нафтогаз України»(надалі –Позивач) до          Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (надалі –Відповідач-1) Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області (надалі –Відповідач-2) про          визнання противоправними та скасування податкових повідомлень - рішень

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 лютого 2008 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

В С Т А Н О В И В

Дочірня компанія «Укргазвидобування»Національної компанії «Нафтогаз України»звернулася з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень –рішень від 9 лютого 2007 року № 0000414120/0, від 24 квітня 2007 року № 0000414120/1, від 12 липня 2007 року № 0000414120/2, від 26 вересня 2007 року №0000414120/3 (надалі –спірні рішення).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2007 року до розгляду справи було залучено в якості Відповідача-2 ДПІ у Балаклійському районі Харківської області.

Свої позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідачем неправомірно збільшено Позивачу податкове зобов’язання з ПДВ за перше півріччя 2006 року по списаним розвідувальним свердловинам та нараховані штрафні санкції за не нарахування позивачем вказаного податкового зобов’язання. Позивач стверджує, що спірні рішення протиправні і підлягають скасуванню з наступних підстав. Класифікація основних засобів, встановлена Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, для цілей бухгалтерського обліку, а при вирішенні питань оподаткування необхідно керуватися правилами податкового обліку. Закон України «Про податок на додану вартість»(пункт 1.17 статті 1) та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»(підпункт 8.2.1 пункту 8.2 статті 8) під терміном «основні фонди»розуміє матеріальні цінності, що призначаються платником податку до використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв’язку із фізичним або моральним зносом. Таким чином, Позивач стверджує, що для цілей податкового обліку основними фондами є і підлягають амортизації матеріальні цінності, терміном використання в господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів, з дати введення в експлуатацію, вартість яких перевищує 1000 гривень та які введені в експлуатацію. Відповідачем-2 в акті перевірки зафіксовано, що свердловини обліковувалися Позивачем на балансовому рахунку 15-1-2-1 «Капітальні інвестиції. Розвідувальне буріння». Тобто введення в експлуатацію вказаних об’єктів не відбулося. Позивач зазначає. Що групи основних фондів визначені в підпунктах 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до переліку яких не включено «незавершені капітальні інвестиції»і у випадку ліквідації пошукових та розвідувальних свердловин відсутні підстави для нарахування ПДВ, оскільки пошукові та розвідувальні свердловини не відносяться до основних фондів, на них не нараховується амортизація, а витрати пов’язані із розвідкою корисних копалин, якщо такі витрати не призвели до відкриття таких корисних копалин, або прийнято рішення щодо недоцільності проведення подальшої розвідки чи розробки таких запасів у зв’язку з їх економічною недоцільністю. Включаються до складу валових витрат.

Позивач стверджує, що ГПУ «Шебелинкагазвидобування»не здійснювало ліквідацію основних фондів (за самостійним рішенням платника податку), а отже відсутній і об’єкт оподаткування податком на додану вартість, передбачений пунктом 4.9 статті 4 , абзацом 5 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач-1 проти позовних вимог заперечував та зазначив, що під час перевірки Позивача було виявлено заниження ним податкового зобов’язання з ПДВ при ліквідації пошуково-розвідувальних свердловин на підставі наказів НАК «Нафтогаз України». Відповідач-1 зазначає, що порядок оподаткування податком на додану вартість основних фондів при їх ліквідації, зокрема визначення бази оподаткування, встановлено пунктом 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки. Згідно підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість»під терміном «невиробничі фонди»слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. Відповідач-1 стверджує, що саме наказами НАК «Нафтогаз України»прийняте рішення про неможливість та недоцільність використання вказаних пошуково-розвідувальних свердловин в господарській діяльності Позивача. Тобто Відповідач-1 робить висновок, що в порушення пункту 4.9 статті 4, абзацу 5 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»Позивач не нарахував податкові зобов’язання з ПДВ при ліквідації вказаних свердловин, а тому спірні податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам чинного законодавства України і є правомірними.

На підставі викладеного Відповідач-1 просить суд відмовити Позивачу у задоволенні його адміністративного позову.

Відповідач –2 проти позовних вимог заперечував на тих самих підставах, що і Відповідач-1. Крім того, Відповідач-2 додатково зазначив про те, що свердловини в процесі буріння та будівництва. Як джерело геологічної інформації, приймають участь у господарській діяльності платника податку філії Позивача ГПУ «Шебелинкагазвидобування»та відносяться до матеріальних активів, які підприємство фактично використовує в процесі виробництва (збір геологічної інформації) та термін використання яких складає більше року. Відповідач-2 вказує на те, що для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами (пункт 5 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»): основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, незавершені капітальні інвестиції. Тобто, Відповідач-2 стверджує, що незавершені капітальні інвестиції відносяться до складу основних засобів, а на етапі будівництва розвідувальних свердловин, вони являються спорудженням основних фондів, що підтверджується також пунктом 1, пунктом 4, пунктом 5.3, пунктом 7 та пунктом 8 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

Відповідач-2 зазначає, що підпункт 8.3.6, пункту 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»чітко визначає, що порядок бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів установлюється Міністерством фінансів України, наказом № 92 якого від 27 квітня 2000 року затверджено Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». Крім того, пункт 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»встановлює, що бухгалтерський облік є основою для податкової та інших видів звітності.

З огляду на зазначене, Відповідач-2 приходить до наступних висновків: свердловини є об’єктами основних фондів, тому що відповідають усім критеріям визначення основних засобів; при визначенні основних фондів у податковому законодавстві не має значення момент введення в експлуатацію цих об’єктів; свердловини ліквідовані за самостійним рішенням платника податку, тому обмеження пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»в даному випадку не підлягає застосуванню.

На підставі викладеного, Відповідач-2 просить суд відмовити Позивачу у задоволенні його адміністративного позову.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків:

Спірні правовідносини регулюються Господарським кодексом України, Законом України «Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 31 березня 1999 року N 87 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 року за N 396/3689, Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкцією про застосування цього плану, затверджених наказом Міністерства фінансів України 30 листопада 1999 року N 291 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за N 892/4285, Державним класифікатором України «Класифікація основних фондів», затвердженим Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19 серпня 1997 року № 507, Положенням про порядок ліквідації нафтових, газових та інших свердловин і списання витрат на їх будівництво, затвердженим постановою Державного комітету СРСР по нагляду за безпечним веденням робіт в промисловості та гірничому нагляду (Держгіртехнагляду СРСР) від 27 грудня 1989 року № 19 .

Державною податковою інспекцією у Балаклійському районі Харківської області в грудні 2006 року було проведено позапланову виїзну перевірку філії ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»ГПУ «Шебелинкагазвидобування»за період з 1 січня 2005 року по 30 червня 2006 року та складено акт № 7/23-104/00153146 від 15 січня 2007 року (копія в матеріалах справи). В акті зазначено про порушення Позивачем пункту 4.9 статті 4, абзацу 5 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобов’язання по податку на додану вартість при ліквідації пошуково-розвідувальних свердловин у сумі 7045405,84 грн.

На підставі вказаного акту відповідач повідомленням –рішенням № 0000414120/0 від 9 лютого 2007 року визначив Позивачеві суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 14090811, 68 грн., в тому числі за основним платежем –7045405,84 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –7045405,84 грн.

За наслідками апеляційного оскарження Позивачем вказаного податкового повідомлення-рішення, Відповідачем-1 були винесені податкові повідомлення –рішення № 0000414120/1 від 24 квітня 2007 року, № 0000414120/2 від 12 липня 2007 року, № 0000414120/3 від 26 вересня 2007 року.

Нарахування штрафних санкцій по податку на додану вартість здійснено на підставі того, що філією Позивача ГПУ «Шебелинкагазвидобування»не нараховувалися податкові зобов’язання з податку на додану вартість за операціями по ліквідації чотирьох пошуково-розвідувальних свердловин на підставі наказів НАК «Нафтогаз України», які були пробурені у несприятливих геологічних умовах і в місцях їх розташування не відкрито покладів нафти та газу. Така ліквідація розцінена перевіркою як поставка основних фондів, що у відповідності до пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»підлягає включенню до бази оподаткування ПДВ.

З висновками акта перевірки та доводами відповідача, наведеними у запереченнях на позов, суд не погоджується виходячи з наступного.

Стаття 3 Закону України «Про податок на додану вартість»визначає об'єкти оподаткування вказаним податком, серед яких є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України (підпункт 3.1.1 пункту 3.1).

Статтею 4 вказаного Закону визначається база оподаткування податком на додану вартість, пункт 4.9 якої встановлює, що якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення, основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними пінами, але не менше їх балансової вартості.

Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

З матеріалів перевірки та наявних в матеріалах справи документів вбачається, що в першому півріччі 2006 року Позивачем прийняте рішення про непридатність до подальшої експлуатації та використання для промислового видобутку корисних копалин чотирьох свердловин, а саме:

- розвідувальної свердловини № 6 Північно-Коробчинського родовища згідно наказу НАК «Нафтогаз України»№ 101 від 15 лютого 2006 року відсутній у зв’язку з тим, що свердловина виконала своє призначення, але виявилася пробуреною у несприятливих геологічних умовах і в місці її розташування не відкрито промислових покладів нафти і газу (загальна сума витрат по свердловині склала 2031001,00 грн.);

- пошукової свердловини № 1 Підкам’яної площі згідно наказу НАК «Нафтогаз України»№ 104 від 15 лютого 2006 року відсутній у зв’язку з тим, що свердловина виконала своє призначення, але виявилася пробуреною у несприятливих геологічних умовах і в місці її розташування не відкрито промислових покладів нафти і газу (загальна сума витрат по свердловині склала 19012560,47 грн.);

- розвідувальної свердловини № 27 Кобзівського родовища згідно наказу НАК «Нафтогаз України»№ 368 від 26 червня 2006 року відсутній у зв’язку з відсутністю перспективних для випробування об’єктів та припинення буріння внаслідок недоцільності поглиблення через геологічні причини, а також враховуючи відсутність потреби у використанні свердловини для закачування промислових стоків та для інших господарських потреб (загальна сума витрат по свердловині склала 8065 311,35 грн.);

- розвідувальної свердловини № 503 Західно-Вергунської площі згідно наказу НАК «Нафтогаз України»№ 348 від 14 червня 2006 року відсутній у зв’язку з тим, що свердловина виконала своє призначення, але виявилася пробуреною у несприятливих геологічних умовах і в місці її розташування не відкрито промислових покладів нафти і газу (загальна сума витрат по свердловині склала 6118156,36 грн.).

Прийняття власником свердловини рішення про її непридатність до подальшої експлуатації та використання для промислового видобутку корисних копалин у зв'язку з тим, що свердловини виконали своє призначення але виявились пробуреними у несприятливих геологічних умовах і в місцях їх розташування не відкрито покладів нафти та газу або припинені бурінням внаслідок недоцільності поглиблення через геологічні причини, передбачена спеціальним нормативним документом - Положенням про порядок ліквідації нафтових, газових та інших свердловин і списання витрат на їх будівництво, затвердженим постановою Державного комітету СРСР по нагляду за безпечним веденням робіт в промисловості та гірничому нагляду (Держгіртехнагляду СРСР) від 27 грудня 1989 року №19.

Зокрема, відповідно до норм пункту 1.1 вказаного Положення, всі свердловини, будівництво яких закінчено або ведеться з метою пошуку, розвідки або розробки родовищ нафти та газу, йодобромних, мінеральних, геотермальних вод, підземних сховищ газу, конденсату та нафтопродуктів поділяються при ліквідації та списання витрат на їх будівництво на шість категорій.

Пунктом 1.2 Положення про порядок ліквідації нафтових, газових та інших свердловин і списання витрат на їх будівництво встановлені підстави, за наявності яких свердловини відносяться до І категорії (опорні, параметричні пошукові та розвідувальні свердловини, закладені з метою вивчення геологічної будови, пошуку та розвідки родовищ рідких та газоподібних корисних копалин, родовищ теплоенергетичних підземних вод та структур для підземних сховищ):

а) свердловина виконала своє призначення, але виявилася після закінчення будівництва у несприятливих геологічних умовах «сухою»або водянистою на нафтових та газових родовищах (тобто відсутні поклади нафти та газу);

б) свердловина не відкрила проектного горизонту, не доведена до проектної глибини, і припинена бурінням внаслідок недоцільності поглиблення через геологічні причини.

Таким чином, рішення ДК «Укргазовидобування»про непридатність до подальшої експлуатації та використання для промислового видобутку корисних копалин свердловин № 6 Північно-Коробчинського родовища, № 503 Західно-Вергунської площі, № 1 Підкам’яної площі (пошукова свердловина) у зв'язку з тим, що свердловини виконали своє призначення але виявились пробуреними у несприятливих геологічних умовах і в місцях їх розташування не відкрито покладів нафти та газу та про непридатність до подальшої експлуатації та використання для промислового видобутку корисних копалин розвідувальної свердловини № 27 Кобзівського родовища, у зв'язку з припиненням буріння внаслідок недоцільності поглиблення через геологічні причини, відповідає вимогам вищевказаного Положення.

Спір між Позивачем та Відповідачами виник, зокрема, на підставі того, що Відповідачі стверджують, що вказані вище свердловини відносяться до основних фондів Позивача, а тому операції з їх ліквідації у відповідності до пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»розцінюється ними як поставка таких основних фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, та які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.

З таки висновком Відповідачів суд не погоджується, враховуючи наступне.

У відповідності до статті 145 Господарського кодексу України майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону. Суб'єкти господарювання зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.

Згідно із статтею 139 Господарського кодексу України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»активами визнаються ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Всі активи підприємства в бухгалтерському обліку поділяють на оборотні та необоротні. До оборотних належать грошові кошти, не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання впродовж операційного циклу чи дванадцяти місяців з дати балансу (Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»). Усі інші активи вважаються необоротними. Отже, необоротними є активи, що тривалий час утримуються підприємством з певною метою.

Податковий облік також оперує двома, але іншими ніж бухгалтерський облік, поняттями —основні фонди і запаси.

Згідно з пунктом 1.17 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Основні фонди, у відповідності до підпунктів 8.2.2 пункту 8.2. статті 8 вказаного Закону підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Крім того, визначення основних фондів наведено у Державному класифікаторі України «Класифікація основних фондів», затвердженого Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19 серпня 1997 року № 507. За вказаним класифікатором основні фонди - це матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Одиницею обліку основних фондів є інвентарний об'єкт, включаючи усі пристрої і приладдя або окремий конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання окремих самостійних функцій, або ж відокремлений комплекс, що складається з конструктивно з'єднаних предметів, які є єдиними і орієнтовані на сумісне використання під час виконання певної роботи. Отже, вище викладена норма державного класифікатора, якою визначено поняття основних фондів, ґрунтується на нормах підпунктів 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як видно із наведених визначень, у податковому обліку законодавцем поставлено знак рівності між поняттями «основні фонди»і «матеріальна цінність», а отже можна поставити знак рівності і між їхніми визначеннями з невеликим застереженням: щодо тих матеріальних цінностей, які підлягають амортизації (тому що поняття «матеріальні цінності»більш широке, ніж поняття «основні фонди»і воно містить у собі й основні фонди, й оборотні активи).

Згідно з пунктом 4 Положення (стандартe) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27квітня 2000 року N 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за N 288/4509, основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Об'єкт основних засобів - це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Виходячи із вказаних визначень, маємо наступні основні характеристики об’єкту основних фондів: матеріальні форма (закінчений пристрій, конструктивно відокремлений предмет, відокремлений комплекс), вартісне визначення (більше 1000 грн.), термін використання - понад 365 днів, метою утримання та призначенням якого є використання у господарській діяльності.

Слід зазначити, що в бухгалтерському обліку поняття «основні засоби»не є тотожним поняттю «необоротні активи», яке за своєю сутністю є більш широким. У відповідності до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкції про застосування цього плану, затверджених наказом Міністерства фінансів України 30 листопада 1999 року N 291 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за N 892/4285, клас «Необоротні активи» включає рахунки, призначені для узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових інвестицій, капітальних інвестицій, довгострокової дебіторської заборгованості та інших необоротних активів, а також зносу необоротних активів. Таким чином, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, капітальні інвестиції та інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи є окремими видами необоротних активів.

Вказане підтверджується також Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 31 березня 1999 року N 87 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 року за N 396/3689, який розрізняє статті «нематеріальні активи», «незавершене будівництво»та «основні засоби», та відносить їх до загального розділу «Необоротні активи».

Як свідчать матеріали справи, та не заперечується сторонами, облік витрат на спорудження розвідувально-пошукових свердловин здійснювався Позивачем на балансовому рахунку 15-1-2-1 «Капітальні інвестиції. Розвідувальне буріння»; вказані свердловини не були введені в експлуатацію, на них не нараховувалась амортизація.

Згідно з пунктом 1.28 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.. Під капітальною інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з цим Законом (підпункт 1.28.1 пункту 1.28 статті 1 Закону).

Згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи –це капітальні інвестиції у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання об'єктів необоротних матеріальних активів, уведення яких в експлуатацію на дату балансу не відбулося, а також авансові платежі для фінансування будівництва.

Для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів, у відповідності до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, призначений рахунок 15 «Капітальні інвестиції». За дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції» відображається збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів, за кредитом - їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо). На субрахунку 151 «Капітальне будівництво»відображаються витрати на будівництво, що здійснюється як господарським, так і підрядним способом для власних потреб підприємства.На цьому субрахунку також ведеться облік устаткування, що підлягає монтажу в процесі будівництва, та авансові платежі для фінансування вказаного будівництва.

Враховуючи викладені норми законодавства, Позивачем правильно обліковувалися витрати на створення свердловин, уведення яких в експлуатацію не відбулося, на рахунку 151 «Капітальне будівництво».

З урахуванням викладеного, твердження Відповідача-2 про те, що «незавершені капітальні інвестиції»входять до складу основних засобів (фондів) є таким, що не відповідає діючому законодавству, оскільки в підпунктах 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в переліку основних фондів вони не зазначені. Посилання Відповідача-2 в цій частині на класифікацію основних засобів, встановлену Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», є безпідставним, оскільки це положення визначає лише принципи та методи ведення бухгалтерського обліку в частині відображення відповідної інформації, а стаття 1 вказаного Положення відокремлює поняття «основні засоби», «інші необоротні матеріальні активи»та «незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи», лише для зручності об’єднавши їх під загальною назвою - основні засоби. Крім того, за своїм визначенням «Капітальні інвестиції»не можуть відноситися до основних засобів, оскільки за своєю сутністю інвестиція –це господарська операція з придбання, будівництва, виготовлення, реконструкції, модернізації об’єктів необоротних матеріальних активів, тобто це певна сума витрат на вказані цілі, вона не має матеріальної форми, терміну використання, а її вартісне визначення не є постійним та може змінюватися до моменту остаточного створення відповідного об’єкту необоротного матеріального активу, та є основою для визначення його первісної вартості. Капітальні інвестиції є необоротним активом, вони здійснюються в процесі господарської діяльності, однак використовуватися в такій діяльності (тобто віддавати свої корисні властивості) можуть лише створені в процесі таких інвестицій основні засоби (інші необоротні матеріальні активи) після їх оприбуткування та введення в експлуатацію.

В свою чергу, пошукові та розвідувальні свердловини, які не переведені до категорії свердловин з промислового видобутку корисних копалин (тобто свердловин, які введені в експлуатацію) та щодо яких прийнято рішення про їх ліквідацію, не використовуються у господарській діяльності платника та, відповідно, не відносяться до основних фондів.

Це підтверджується також статтею 3 Положення про порядок ліквідації нафтових, газових та інших свердловин і списання витрат на їх будівництво, затвердженим постановою Державного комітету СРСР по нагляду за безпечним веденням робіт в промисловості та гірничому нагляду (Держгіртехнагляду СРСР) від 27 грудня 1989 року № 19, що є обов’язковим для всіх підприємств, які здійснюють буріння та експлуатацію свердловин, у відповідності до пунктів 3.1 та 3.2 якого при ліквідації свердловин, віднесених до І категорії, витрати на їх спорудження повинні рахуватися в балансі організації-замовника по статті «Незавершені роботи і придбання основних фондів»; списання витрат на спорудження вказаних свердловин здійснюється за рахунок фінансування капітальних інвестицій, як витрати, які не збільшують вартість основних засобів.

Таким чином, у випадку ліквідації пошукових та розвідувальних свердловин відсутні підстави для нарахування зобов'язань з ПДВ, оскільки пошукові та розвідувальні свердловини не відносяться до основних фондів, на них не нараховується амортизація, а витрати на спорудження свердловин, що ліквідуються, включаються до складу валових витрат.

Відповідно до пункту 9.6 статті 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», у разі коли діяльність, пов'язана з розвідкою (дорозвідкою) запасів (родовищ) корисних копалин, не привела до їх відкриття або платником податку було прийнято рішення щодо недоцільності проведення подальшої розвідки чи розробки таких запасів (родовищ) у зв'язку з їх економічною недоцільністю, дозволяється віднесення витрат з такої розвідки (дорозвідки) чи розробки до складу валових витрат виробництва (обігу) поточного податкового періоду такого платника податку. При цьому балансова вартість такої групи витрат, пов'язана з видобутком корисних копалин, прирівнюється до нуля.

Тобто, прийняття рішення про недоцільність подальших пошуково-розвідувальних робіт на свердловинах призводить до списання вартості таких робіт на витрати поточного періоду в бухгалтерському обліку та не тягне наслідків в податковому обліку.

Крім того, суд зазначає, що висновок Відповідачів про порушення Позивачем пункту 4.9 статті 4 , абзацу 5 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є неправомірним також з тих підстав, що ґрунтується на нормах законодавства, які допускають неоднозначне тлумачення, а саме положення пп. 8.2.1, 8.2.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які не містять серед переліку основних фондів незавершені капітальні інвестиції в будівництво, та пункту 5 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», який класифікує такі інвестиції у складі основних засобів.

Згідно з підпунктом 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду, відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», складається із сум податків, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи) з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується, що Позивачем не нараховувався (не сплачувався) податок на додану вартість по операціям з ліквідації свердловин у першому півріччі 2006 року, а також суми такого податку за вказаними операціями до складу податкового кредиту не включалися, висновок Відповідачів про порушення Позивачем абзацу 5 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим.

Пунктом 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначається, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача щодо оподаткування операцій з ліквідації пошукових та розвідувальних свердловин, то, відповідно, відсутні і підстави для застосування до позивача відповідних штрафних санкцій, визначених спірним податковим повідомленням-рішенням відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи Позивача, Відповідач суду не надав.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, правомірності свого рішення суду не довів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Положенням частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 7, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення –рішення Спеціалізованої податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000414120/0 від 9 лютого 2007 року.

3.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення –рішення Спеціалізованої податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000414120/1 від 24 квітня 2007 року.

4.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення –рішення Спеціалізованої податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000414120/2 від 12 липня 2007 року.

5.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення –рішення Спеціалізованої податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків № 0000414120/3 від 26 вересня 2007 року.

6.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, рахунок №260052256 в ВАТ «Кредитпромбанк»м. Київ, МФО 300863) 3,40 грн. судового збору.

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Н. Є. Блажівська