Постанова № 14436325, 03.03.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-3985/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Спиридонова В.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" березня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глущенко Я.Б.,

суддів Романчук О.М., Шелест С.Б.,

при секретарі Світному Г.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Тетіївський завод продовольчих товарів»до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року,

В С Т А Н О В И В :

ВАТ «Тетіївський завод продовольчих товарів»звернулося у суд з позовом до Тетіївської міжрайонної ДПІ в Київській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 березня 2010 року № 0000052310/0 та №0000062310/0.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на відсутність порушення позивачем вимог Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

З таким висновком суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за підсумками якої складено акт № 65/231/00378483 від 26 лютого 2010 року та виявлені порушення вимог п. 4.1 ст. 4, пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 та пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 1.3 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У зв'язку із зазначеним органом податкової служби прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000052310/0 від 03 березня 2010 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 14030,00 грн., у тому числі 10012,00 грн. за основним платежем та 4018,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та №0000062310/0 від 03 березня 2010 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 49579,00 грн., у тому числі 33059,00 грн. за основним платежем та 16530,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем, як орендодавцем, укладено два договори оренди з Приватним підприємцем ОСОБА_2, а саме: від 02 червня 2008 року, відповідно до якого в оренду передано нежитлове приміщення з метою використання під виробництво борошномельної продукції, термін дії до 02 червня 2015 року, та від 01 квітня 2009 року, відповідно до якого в оренду передано нежитлове приміщення з метою використання під виробництво олії соняшникової, термін дії до 01 квітня 2015 року.

Умовами обох договорів передбачено сплату орендної плати один раз в два роки з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт. При цьому, основну суму плати за оренду майна склали витрати за користування електроенергією.

Разом з тим, позивачем щомісячно формувався податковий кредит і валові витрати, повязані із сплатою витраченої електроенергії, у тому числі, млином та обладнанням по виробництву олії соняшникової, які перебували у цей період в оренді ПП ОСОБА_2

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»у п.п. 1.18.1 п. 1.18 ст. 1 передбачено, що оперативний лізинг (оренда) є господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

У відповідності до положень п.п. 7.9.6. п. 7.9. ст. 7 вказаного Закону оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

За правилами п.п. 11.3.1. п. 11.3. ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Законом України «Про податок на додану вартість»пунктом 1.4 ст. 1 визначено, що до поставки послуг відносяться будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 вказаного Закону база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

При цьому, згідно з п.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

За правилами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, позивач щомісячно зменшував податкові зобовязання із сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за рахунок понесених витрат за користування електроенергією, у тому числі на обєктах, переданих в оренду, та одночасно не відображав валовий дохід по податку на прибуток та податкові зобовязання з податку на додану вартість при фактичному наданні послуг з оренди майна. Вказане свідчить про ухилення позивача від сплати податкових зобовязань, що виникали у такого за перевіряємий період.

Окрім того, колегією суддів приймається до уваги той факт, що між позивачем та орендарем укладено договори поставки на давальницьких умовах, відповідно до яких у період з липня 2008 року по вересень 2009 року позивачем отримано від ПП ОСОБА_2 борошно, вироблене на млині, переданому в оренду. Вказане додатково свідчить на користь фактичного надання послуг оренди позивачем щомісяця протягом перевіряємого періоду.

За таких підстав, органом податкової служби правомірно визначені позивачу податкові зобовязання з податку на прибуток у сумі 10012 грн. та податку на додану вартість у сумі 19998 грн. відповідно до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо непідтвердження суми податкового кредиту з ПДВ податковими накладними, оформленими належним чином, колегія суддів зважає на таке.

Підпунктом 7.2.1. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлені обовязкові реквізити податкової накладної.

За правилами п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

При цьому, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 даного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

У відповідності до положень п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як убачається із матеріалів справи, за підсумками податкової перевірки встановлено завищення позиваем податкового кредиту за липень 2008 року на суму 2821,67 грн., за серпень 2008 року на суму 3644,17 грн. у зв'язку із отриманням податкових накладних від TOB «Домінант Тех», розрахунки з яким проведено у готівковій формі без укладення договорів.

За даними отриманими відповідачем свідоцтво платника податку на додану вартість TOB «Домінант-Тех»анульовано 17 квітня 2009 року з причин неподання останнім декларацій з ПДВ протягом року, у тому числі за липень-серпень 2008 року.

Колегія суддів погоджується із твердження органу податкової служби відносно того, що позивач, зменшуючи податкові зобовязання з ПДВ на суму податкового кредиту за накладними, отриманими від TOB «Домінант-Тех», діяв без належної обачності й обережності, адже попередньою плановою документальною податковою перевіркою суми ПДВ по взаємовідносинам із вказаним підприємством були зняті з податкового кредиту в зв'язку із не підтвердженням податковими накладними.

До того ж на підтвердження взаємовідносин позивач надав подорожні листи, які не містять інформації відносно доставки вантажу за фактичною адресою TOB «Домінант-Тех».

Окрім того, позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту у лютому 2009 року суму 6595,30 грн. по взаємовідносинах із постачальником ТОВ «АРТ ПАК»з огляду на те, що таку було вже відображено у січні 2009 року.

Колегія суддів погоджується із відмовою органу податкової служби долучити до матеріалів перевірки податкову накладну № 260 від 10 лютого 2009 року на суму 31200 грн., у т.ч. ПДВ 5200 грн., отриману від ТОВ«Укртрімекс»та не відображену у складі податкового кредиту за лютий 2009 року, з огляду на те, що остання не містить доказів фактичного отримання такої.

Таким чином, судова колегія доходить висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та такими, що не підлягають скасуванню.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення адміністративного позову.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 липня 2010 року скасувати.

У задоволенні адміністративного позову Відкритого акціонерного товариства «Тетіївський завод продовольчих товарів»- відмовити.

Постанова набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддяО.М. Романчук суддяС.Б. Шелест