Постанова № 14435273, 03.03.2011, Сумський окружний адміністративний суд

копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2011 р. Справа № 2а-8472/10/1870

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Глазька С.М.,

суддів - Опімах Л.М., Соколова В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Чикалової М.С.,

представника позивача - Жаренко В.Ф.,

представника відповідача - Бібіка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інга" до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ТОВ "НВФ «Інга» звернулося до суду з адміністративним позовом та уточнивши який під час розгляду справи остаточно просило:

визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0007401711/0 від 30 вересня 2010 року, яким визначено до сплати зобов'язання за податком з доходів фізичних осіб у сумі 687 600 грн. в тому числі 229 200 грн. за основним платежем та 458 400 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000822311/0 від 30 вересня 2010 року, в частині донарахованого податку на прибуток в сумі 580 202 грн. 50 коп. та нарахованих штрафних санкцій у розмірі 211147 грн. 20 коп.;

визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000822311/1 від 18 жовтня 2010 року, в частині донарахованого податку на прибуток в сумі 580 202 грн. 50 коп. та нарахованих штрафних санкцій у розмірі 211147 грн. 20 коп.

Свої вимоги мотивувало тим, що підставою для висновку про порушення ТОВ "НВФ «Інга» вимог податкового законодавства є твердження відповідача про те, що підприємством не підтверджені належними документами господарські стосунки із його контрагентом ПП «Граніт» щодо демонтажу обладнання, та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 при виконанні контракту №1 від 26 березня 2009 pоку, контракту №2 від 09 квітня 2009 pоку, контракту №3 від 18 травня 2009 року з ТОВ «Метліт Інжинірінг» (Республіка Казахстан), які на думку відповідача ґрунтуються на нікчемних правочинах. Позивач вважає, що відповідач, без належних підстав і з перевищенням, визначеної ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-ХІІ від 04 грудня 1990 року, компетенції суб'єктивно шляхом довільного тлумачення законодавства необґрунтовано визначив, що угоди про надання послуг з вищевказаними контрагентами є «нікчемними» і, у зв'язку з таким визначенням, виключив з валових витрат підприємства суми коштів, сплачені за отримані від підприємців послуги, донарахували податок на прибуток у сумі 542 698 грн. 75 коп. та податок з доходів фізичних осіб у сумі 229200 грн.

Також в запереченнях на адміністративний позов відповідач, як і в акті перевірки, продовжує безпідставно стверджувати, що ним обґрунтовано визначено заниження доходу позивачем за 3 кв. 2009 року на суму 43 884, 00 грн., опираючись на безпідставний висновок про те, що першою подією було відвантаження товару за зовнішньоекономічним контрактом. Але це не відповідає дійсності, так як першою подією за умовами контракту №1 від 26 березня 2009 року та № 2 від 09 квітня 2009 року була попередня оплата.

Позивач отримав 15 квітня 2009 року передплату в сумі 95 000 дол. США згідно контракту №1 від 26 березня 2009 року та 06 травня 2009 року - в сумі 52 800 дол. США відповідно до умов контракту №2 від 09 квітня 2009 року. Дата відвантаження товару згідно двох вищезазначених контрактів, як це фактично мало місце і про що зазначає відповідач - 08 вересня 2009 року. Ні в акті перевірки, ні в запереченнях на адміністративний позов про вищезазначений факт попередньої оплати не зазначається. Зазначена обставина з таким її викладенням по результатам перевірки та в запереченнях на позов, не дає жодних підстав стверджувати про заниження позивачем валового доходу за 3 кв. 2009 року на суму 43 884, 00 грн. і відповідно, донарахування на вказану суму податку на прибуток в сумі 10 971, 00 грн.

Відповідач Конотопська міжрайонна державна податкова інспекція Сумської області, заперечуючи проти позову, свою позицію обґрунтовує тим, що в ході перевірки було встановлено, що товариством у вересні 2009 року не віднесено до складу валового доходу дохід від експортних операцій з продажу роторних ливарних машин, магнітодинамічної установки нерезиденту «Метліт Інжиніринг» м. Алма-Ата, Казахстан по ВМД №9/010598 від 08 вересня 2009 року та по ВМД №9/010599 від 08 вересня 2009 року в сумі - 43884 грн.

Завищення валових витрат в сумі 106129 грн. відбулося у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат, витрат пов'язаних з придбанням послуг, не підтверджених відповідними розрахунковими та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Завищення в сумі 1678795 грн. відбулося у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат, витрат пов'язаних з придбанням послуг по нікчемних договорах.

В ході перевірки було встановлено, що до складу валових витрат у 3 кв. 2009 року відповідно до акту здачі-прийомки виконаних робіт віднесені витрати по придбанню послуг по демонтажу металоконструкцій установок, отриманих від ПП «Граніт» на загальну суму 127355 грн. (в т.ч. ПДВ 21226 грн.) без оформлених належним чином актів виконаних робіт.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача позовних вимог не визнав.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В судовому засіданні було встановлено, що Конотопською МДПІ Сумської області була проведена виїзна планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ "НВФ «Інга» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2010 року.

За результатами перевірки було складено акт №380/23-3/30355379 від 20 вересня 2010 року про результати планової виїзної перевірки ТОВ "НВФ «Інга».

23 вересня 2009 року до Конотопської МДПІ було направлено заперечення вих.№171 на акт №380/23-3/30355379 від 20 вересня 2010 року.

27 вересня 2010 року Конотопською МДПІ позивачу була направлено повідомлення на вищевказане заперечення, яким висновки викладені в акті про результати планової документальної виїзної перевірки №380/23-3/30355379 від 20 вересня 2010 року залишені без змін.

30 вересня 2010 року представнику ТОВ "НВФ «Інга» були вручені податкові повідомлення-рішення Конотопської МДПІ №0000822311/0, яким товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 808837,20 грн. (в т.ч. 593024 грн. за основним платежем і 215813,20 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та №0007401711/0, яким визначено зобов'язання за податком з доходів фізичних осіб у сумі 687600 грн. (в т.ч. 229200 грн. за основним платежем і 458400 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

05 жовтня 2010 року до Конотопської МДПІ позивачем було направлено апеляційну скаргу на податкові повідомлення-рішення Конотопської МДПІ від 30 вересня 2010 року №0000822311/0 та №0007401711/0.

20 жовтня 2010 року ТОВ "НВФ «Інга» отримано рішення про результати розгляду первинної скарги від 15 жовтня 2010 pоку, яким залишено без змін повідомлення-рішення Конотопської МДПІ №0000822311/0 та №0007401711/0, а скаргу ТОВ "НВФ «Інга» - без задоволення. Разом з рішенням про відмову у задоволенні апеляційної скарги від відповідача надійшло податкове повідомлення-рішення від 18 жовтня 2010 року за №0000822311/1, яким позивачу пропонується сплатити 808 837, 2 грн. (в т.ч. 593 024 грн. за основним платежем і 215 813, 2 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відповідач виносячи оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважав, що позивач в третьому кварталі 2009 року безпідставно відніс до валових витрат 106 129 грн. у звязку з віднесенням до їх складу витрат з демонтажу металоконструкції установок, що були виконанні ПП «Граніт» на підставі договору підряду.

Так на сторінці 10 вищевказаного акту перевірки відповідач зазначив, що згідно додатку №5 основний вид діяльності, який здійснює ПП «Граніт» - будівництво будівель. Кількісний склад працюючих на ПП «Граніт» відповідно до розрахунку комунального податку 2 чоловіка.

Тільки на підставі вказаної інформації відповідач в акті перевірки робить висновок, що ПП «Граніт» не має у своєму складі кваліфікованих працівників для демонтажу конструкції і в свою чергу придбавало послуги по демонтажу у субпідрядника, а тому до акту виконаних робіт для позивача повинно було додати калькуляцію на демонтаж та вказати фактичного виконавця робіт.

У звязку з вищевикладеними припущеннями відповідач встановив, що позивач завищив валові витрати у 3 кварталі 2009 року у сумі 106129 грн.

З вищевикладеними припущеннями відповідача суд погодитись не може з нижче викладених підстав.

12 травня 2009 року між позивачем (Замовник) та ПП «Граніт» (Виконавець) був укладений договір №1 про надання послуг, а саме: відповідно до п. 1.1 демонтаж металоконструкції установок (а.с. 115 - 117).

Відповідно до вказаної угоди ПП «Граніт» демонтувало електрометалургійну установку, яка відповідно до її технічних даних є негабаритним вантажем та має масу 17000 кг. (а.с.211-213).

На виконання п.1.3 вказаного договору між сторонами 17 вересня 2009 року був підписаний акт №1 від 17 вересня 2009 року здачі-прийомки виконаних робіт (а.с.118).

Факт оплати за надані послуги по демонтажу електрометалургійної установки в сумі 127355 грн. відповідач не заперечував.

Припущення відповідача, щодо відсутності у ПП «Граніт» кваліфікованих працівників є безпідставними, оскільки не можна робити висновок про наявність чи відсутність у ПП «Граніт» працівників для демонтажу конструкцій лише на підставі розрахунку комунального податку, до якого не включаються працівники, які працюють за сумісництвом, або залучаються до виконання разових робіт на підставі трудових угод. Що ж стосується припущень про необхідність надання калькуляції на демонтаж, то вони взагалі не підтверджені посиланнями на будь-який нормативний акт, який би зобов'язував ТОВ "НВФ «Інга» вимагати у Підрядника таку калькуляцію. Крім того, акт здачі-прийомки робіт, складений Замовником і Підрядником, повністю відповідає визначенню «первинного документа», наведеному в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і є належним документальним підтвердженням нарахування валових витрат.

Факт виконання вказаних робіт в акті перевірки не заперечується.

Також відповідно до вказаного акту перевірки встановлено, що позивач на протязі перевіряємого періоду здійснював придбання товарів та послуг у фізичних осіб підприємців, які одночасно є працівниками позивача, а саме: ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 як вважає відповідач по нікчемним договорам в силу п.1 ст. 215 ЦК України, однак суд не погоджується з такою позицією відповідача з нижче викладених підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ТОВ "НВФ «Інга» передало ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 в оренду відповідні виробничі дільниці чи їх частини, а не звільнені, як зазначає відповідач, від обладнання нежитлові приміщення. За договорами оренди підприємці отримали в користування виробничі дільниці з відповідним власним обладнанням і взятим в оренду. За період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2010 року ТОВ "НВФ «Інга» уклало такі договори оренди з підприємцями:

- договір оренди №2 від 24 квітня 2009 року з ФОП ОСОБА_5 про передання в орендне користування механоскладальної дільниці площею 108 кв.м. та адміністративне приміщення площею 10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Конотоп, вул. Вирівська, 64з (а.с.119 - 124);

- договір оренди №1 від 24 квітня 2010 року з ФОП ОСОБА_5 про передання в орендне користування механоскладальної дільниці площею 108 кв.м. та адміністративне приміщення площею 10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Конотоп, вул. Вирівська, 64з (а.с. 125-130);

- договір оренди №3 від 21 травня 2009 року з ФОП ОСОБА_3 про передання в орендне користування електромонтажної дільниці площею 54 кв.м. та адміністративне приміщення площею 10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Конотоп, вул. Вирівська, 64з (а.с. 131-136);

- договір оренди №2 від 21 травня 2010 року з ФОП ОСОБА_3 про передання в орендне користування електромонтажної дільниці площею 54 кв.м. та адміністративне приміщення площею 10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Конотоп, вул. Вирівська, 64з (а.с. 137-142);

- договір оренди №2 від 01 жовтня 2008 року з ФОП ОСОБА_4 про передання в орендне користування механічної дільниці, що знаходиться за адресою: м. Конотоп, вул. Вирівська, 64з (а.с.143-147);

- договір оренди №5 від 01 жовтня 2009 року з ФОП ОСОБА_4 про передання в орендне користування механічної дільниці, що знаходиться за адресою: м. Конотоп, вул. Вирівська, 64з (а.с. 148-152);

- договір оренди №1 від 05 жовтня 2009 р. з ФОН ОСОБА_4 про передання в орендне користування складських приміщень площею 72 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Конотоп, вул. Вирівська, 64з (а.с. 153-156);

Договір оренди №01/1 від 05 жовтня 2010 року з ФОП ОСОБА_4 про передання в орендне користування складських приміщень площею 72 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Конотоп, вул. Вирівська, 64з (а.с. 157-160).

Таким чином, виробничі потужності, необхідні для виконання окремих робіт при виготовленні установок, замовлених товариству іноземним замовником, перебували у володінні і користуванні підприємців на підставі господарських договорів оренди, тобто на законних підставах. При виконанні вказаних робіт та послуг ФОП ОСОБА_4 використовував власні, належні йому, станок токарно-гвинторізний №1-22 марка 1М63, станок токарно-гвинторізний №02 марка 1М63, станок токарно-гвинторізний №1-13 марка 1А63.

Підтвердженням дійсності договірних стосунків позивача, зокрема з ФОП ОСОБА_4, щодо його участі у виконанні окремих робіт по виготовленню установок для іноземного замовника за контрактами з ТОВ "НВФ «Інга» є також те, що ФОП ОСОБА_4 орендує вищевказані виробничі потужності у ТОВ "НВФ «Інга» значно раніше укладених товариством вищевказаних зовнішньоекономічних контрактів, доказом чого є укладений ФОП ОСОБА_4 прямий договір з ВАТ «Сумиобленерго» на постачання електроенергії від 27 вересня 2005 року № 868 і додаткова угода до нього від 25 жовтня 2006 року (а.с.179-181).

До цього часу фізичні особи-підприємці ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_3 продовжують використовувати вищевказані орендовані ними у ТОВ "НВФ «Інга» виробничі потужності, систематично сплачують товариству орендну плату згідно укладених договорів.

В акті перевірки, відповідач з аналізу розміру орендної плати робить висновок, про відсутність економічної доцільності у ТОВ "НВФ «Інга» надавати підприємцям в оренду власні виробничі площі і отримувати при цьому незначний прибуток від здачі нерухомого майна в оренду.

Даний висновок відповідача не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, ст. 180 ГК України визначає, що вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Тому висновки відповідача про економічну недоцільність укладених угод, викладені в акті перевірки, зроблені відповідачем необґрунтовано.

Роботи по виготовленню установок для іноземного замовника виконувались як ТОВ "НВФ «Інга» так і, на підставі укладених договорів, фізичними особами підприємцями ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, силами найнятих ними за трудовими договорами працівників, зокрема:

ФОП ОСОБА_5- ОСОБА_7- інженер-конструктор, ОСОБА_8- токар, ОСОБА_9- слюсар, ОСОБА_10- токар, ОСОБА_11- інженер-конструктор;

ФОП ОСОБА_4- ОСОБА_12 - токар, ОСОБА_5- майстер, ОСОБА_13- токар-фрезерувальник;

ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_14 - електромонтажник 5 розряду, ОСОБА_15- електромонтажник 4 розряду.

Виконання підприємцями певного обсягу робіт по виготовленню установок при цьому не вплинуло жодним чином на господарську діяльність ТОВ "НВФ «Інга». За перевірений період з 01 квітня 2009 року по 31 грудня 2009 року трудовим колективом ТОВ "НВФ «Інга» було виконано робіт та послуг на суму 162208,46 грн.; виготовлено та реалізовано продукції на суму 1 405 773,24 грн. В період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року підприємством було виконано робіт та послуг на суму 112 184, 32 грн.; виготовлено та реалізовано продукції на суму 419890, 43 грн. За період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2010 року не було простоїв та скорочень, підприємство працювало повні робочі дні.

Розміщення замовлень на виконання таких робіт саме серед підприємців - орендарів не є порушенням норм чинного законодавства, адже підприємці здійснюють свою діяльність на власний ризик, використовуючи не лише найману працю, а й виконуючи роботу самостійно. Твердження відповідача стосовно того, що ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були ще й найманими працівниками ТОВ "НВФ «Інга» і фактично не могли виконувати роботи, не знаходять свого підтвердження та законного підґрунтя, адже в чинному законодавстві немає прямої заборони на здійснення одночасно працівником підприємства підприємницької діяльності.

Відповідно до п.1.26 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);

посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Відповідно до п.7.4.2. ст. 7 вказаного вище Закону витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Згідно з пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Підпунктом 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Аналіз вказаних норм закону вказує на можливість віднесення позивачем до валових витрат, витрат які позивач поніс у звязку з придбанням послуг у повязаних осіб за умови, якщо ціна наданих послуг не є більшою за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

З акту перевірки не вбачається, що відповідачем на час проведення перевірки проводилось визначення звичайної ціни наданих послуг.

Зроблені в акті перевірки припущення про те, що укладені з підприємцями договори на виконання робіт не були спрямовані на реальне настання обумовлених ними наслідків, спростовуються дійсними обставинами. Роботи підприємцями фактично виконані у строк і в повному обсязі, що підтверджується укладеними відповідними договорами ТОВ "НВФ «Інга» з підприємцями, актами виконаних робіт і їх оплатою у повному обсязі підприємством. Витрати на оплату послуг підприємців у сумі 2 170 795 грн. та їх зв'язок з виробництвом установок підтверджені розрахунковими та іншими первинними бухгалтерськими документами, які у повному обсязі, включаючи і договори з підприємцями, були надані відповідачу. А тому донарахування відповідачем позивачу податку на прибуток у сумі 542 698, 75 грн. є безпідставним.

Висновок про неутримання і неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб при виплаті доходів, як фізичним особам - підприємцям ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суперечить Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктами малого підприємництва» ( в редакції Указу Президента № 746/99 від 28 червня 1999 року), так як доходи зазначеними підприємцями були отримані за роботи і послуги, надані ними ТОВ "НВФ «Інга» в межах здійснюваної ними підприємницької діяльності на підставі договорів, актів на виконані роботи, з яких ними сплачено єдиний податок.

Пунктом 6 зазначеного Указу вказано, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб.

Підприємцями ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 крім єдиного податку виплачувалась заробітна плата найнятим вищезазначеним працівникам, нараховані і перераховані платежі до спеціальних фондів соціального страхування, пенсійного фонду. Вони систематично надають Конотопській МДПІ щоквартальні звіти про отримані доходи.

Тобто, ніяких юридичних підстав утримувати податок у розмірі 15% з працюючих на підприємстві ОСОБА_5, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з вказаних доходів, отриманими ними від підприємницької діяльності, немає.

Стосовно висновку відповідача щодо нікчемності укладених позивачем з підприємцями правочинів, то відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Стаття 203ЦК України визначила вимоги до змісту правочину, який відповідно до них не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин, як вже зазначалось, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вищезазначені угоди між позивачем та фізичними особами підприємцями ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відповідають вимогам ст.203 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом.

В акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення, як зазначає відповідач, позивачем приписів ст.228 ЦК України. Припущення про спрямованість цих договорів на порушення публічного порядку чи на заволодіння майном держави спростовуються тим, що всі належні податки з операцій на їх виконання (включаючи єдиний податок підприємців) були сплачені в установлених чинним законодавством розмірах та порядку.

В чинному законодавстві України не передбачено і не встановлено, що недійсними є договори, економічна доцільність яких викликає сумніви у податкової служби.

В запереченнях на адміністративний позов відповідач, як і в акті перевірки, зазначає, що ним обґрунтовано визначено заниження доходу позивачем за 3 кв. 2009 року на суму 43 884, 00 грн., опираючись на висновок про те, що першою подією було відвантаження товару за зовнішньоекономічним контрактом.

Але вказані обставини не знайшли підтвердження в ході судового розгляду, так як першою подією за контрактами №1 від 26 березня 2009 року та №2 від 09 квітня 2009 року була попередня оплата.

Позивач отримав 15 квітня 2009 року передплату в сумі 95 000 дол. США згідно контракту №1 від 26 березня 2009 року та 06 травня 2009 року - в сумі 52 800 дол. США відповідно до умов контракту №2 від 09 квітня 2009 року у вказаному періоді вказані суми були задекларовані. Дата відвантаження товару згідно двох вищезазначених контрактів, як це фактично мало місце і про що зазначає відповідач - 08 вересня 2009 року. Ні в акті перевірки, ні в запереченнях на адміністративний позов про вищезазначений факт попередньої оплати не зазначається. Зазначена обставина з таким її викладенням по результатам перевірки та в запереченнях на позов, не дає жодних підстав стверджувати про заниження позивачем валового доходу за 3 кв. 2009 року на суму 43 884, 00 грн. і, відповідно, донарахування на вказану суму податку на прибуток в сумі 10 971, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо з його боку будуть мати місце заперечення проти пред'явленого до нього адміністративного позову.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інга" до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити в повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0007401711/0 від 30 вересня 2010 року, яким визначено до сплати зобов'язання за податком з доходів фізичних осіб у сумі 687 600 грн. в тому числі 229 200 грн. за основним платежем та 458 400 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000822311/0 від 30 вересня 2010 року, в частині донарахованого податку на прибуток в сумі 580 202 грн. 50 коп. та нарахованих штрафних санкцій у розмірі 211147 грн. 20 коп.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000822311/1 від 18 жовтня 2010 року, в частині донарахованого податку на прибуток в сумі 580 202 грн. 50 коп. та нарахованих штрафних санкцій у розмірі 211147 грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя (підпис) С.М. Глазько

Судді (підпис) В.М. Соколов

(підпис) Л.М. Опімах

З оригіналом згідно

Суддя С.М. Глазько

Повний текст постанови складений 09 березня 2011 року