Рішення № 14433211, 17.03.2011, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.03.11

Справа № 5021/291/2011.

Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченко П.І. при секретарі судового засідання Чижик С.Ю. розглянув матеріали справи № 5021/291/2011

за позовом: Виробничого підприємства «Сумибаскет» Сумського міського громадського об’єднання баскетбольного спортивного клубу «Сумихімпром-Агроуніверситет» , м. Суми

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива», с. Кам’яне Краснопільського району Сумської області

про застосування до договору оренди правил, що застосовується до договору купівлі-продажу; про визнання дійсним договору; про визнання права власності

За участю представників сторін :

від позивача: Пономаренко В.П.

від відповідача: не з’явився

Суть спору: позивач просить суд: 1.застосувати до договору оренди споруди – тваринницької ферми, розташованої в с. Кам’яне Краснопільського району Сумської області , 01.10.2003 року, укладеного між відповідачем ( орендодавцем) та позивачем ( орендарем), правила, що застосовуються до договору купівлі-продажу, укладеного у простій письмовій формі; 2. визнати дійсним договір купівлі-продажу споруди-тваринницької ферми, розташованої в с. Кам’яне Краснопільського району Сумської області від 01.10.2003 р.; 3. визнати за позивачем право власності на споруду - тваринницьку ферму, розташовану в с. Кам’яне Краснопільського району Сумської області.

Відповідачу за його юридичною адресою надсилали судом ухвали від 09.02.2011 р. та 28.02.2011 р. за 5021/291/2011, в яких йому повідомлялося про дату, час та місце розгляду даної справи, але відповідач ухвали суду не отримує, відзиву на позов суду не подає.

У відповідності зі ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не надано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:

01.10.2003 року між відповідачем як орендодавцем та позивачем як орендарем був укладений договір оренди споруди.

Згідно п.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування з правом першочергової купівлі тваринницьку ферму.

Відповідно до п.1.1 договору оренди об’єкт оренди є окремою будівлею з підсобними (службовими) приміщеннями.

В пункті 1.2 договору, визначено місцезнаходження об’єкта оренди: с. Кам’яне Краснопільського району Сумської області.

У договорі оренди споруди від 01.10.2003 р. не визначено ні загальної площі об’єкту оренди, ні площі окремих приміщень; не визначено розмір земельної ділянки, що передається в користування разом з об’єктом оренди; не визначено вартість об’єкта оренди.

Тобто, предметом договору оренди споруди від 01.10.2003 року була річ, яка не визначена індивідуальними ознаками (споруда без зазначення точної адреси, без зазначення площі споруди, вартості споруди, з якого матеріалу вона побудована тощо).

У договорі оренди споруди від 01.10.2003 року не зазначено, чи є відповідач (орендодавець) власником споруди, яку він передає у тимчасове користування позивачеві (орендареві).

Позивач у своїй позовній заяві стверджує, що сторони уклади 01.10.2003 року згаданий договір оренди замість договору купівлі-продажу і начебто відповідач пообіцяв протягом року виготовити технічну документацію та отримати правовстановлюючі документи і оформити належним чином договір купівлі-продажу.

Вищевикладене свідчить про те, що відповідач на час укладення договору не мав ні технічної документації, ні правовстановлюючих документів на споруду (тваринницьку ферму) невизначеної площі, невизначеної вартості, збудованої в невизначений час та з невизначених матеріалів, яка не має ні визначеної адреси, ні інвентарного номера.

Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Докази подаються сторонами.

Позивач, стверджуючи, що сторони договору оренди споруди від 01.10.2003 року домовились про купівлю-продаж тієї споруди, всупереч вимогам ст.33 ГПК України, не подав до суду жодного доказу того, що відповідач правомірно володів спорудою ( був її власником); не надав суду технічної документації споруди; не надав суду будь-яких документів, які б визначали індивідуальні ознаки споруди, що передавались в оренду; не надав суду доказів, що сторони договору оренди при його укладанні мали на увазі купівлю-продаж споруди.

На час підписання договору оренди від 01.10.2003 року при укладенні договору купівлі-продажу сторони мали керуватися статтями 224-225 Цивільного кодексу України 1963 року.

Згідно ст.224 ЦК України 1963 р., за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.225 ЦК України 1963р., право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Договір оренди споруди від 01.10.2003 року не є договором купівлі-продажу споруди і до нього не можуть бути застосовані правила, що застосовуються до договору купівлі-продажу. Договір оренди від 01.10.2003 р. не містить зобов’язання продавця (орендодавця) передати майно у власність покупця (орендаря), а також зобов’язання покупця прийняти майно у власність та сплатити за нього певну грошову суму (ціну споруди).

Згідно ст. 228 ЦК України 1963 р., продаж майна проводиться за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

Ціна споруди сторонами не визначена у договорі оренди споруди від 01.10.2003 р., а тому цей договір не може бути договором купівлі-продажу.

Відсутні докази того, що відповідач (орендодавець) на момент укладання договору від 01.10.2003 року, був власником споруди.

Посилання позивача на накладну № 30 від 22 грудня 2004р., згідно якої, на думку позивача, відповідач здійснив «поставку» спірної споруди на суму 10500 грн., є безпідставним та необґрунтованим.

У накладній № 30 від 22 грудня 2004 р. зазначено про відпуск відповідачем позивачеві на підставі довіреності № 935593 від 22.12.2004 р. приміщення КРС та СТФ інв. № 4 у кількості ? шт.. на загальну суму з ПДВ 10500 грн.

На накладній є підпис керівника відповідача, скріплений печаткою відповідача, що він відпустив ? шт. приміщення КРС та СТФ інв. № 4, а також підпис керівника позивача, скріплений печаткою позивача, що він одержав згадане приміщення у кількості ? шт.

В накладній зазначено, що сума до сплати: десять тисяч п’ятсот гривень 00 коп.

Подана позивачем суду вищезгадана копія накладної № 30 від 22 грудня 2004 року не має ніякого відношення до предмету спору у даній справі. Накладна виписана на підставі довіреності № 935593 від 22.12.2004 р., копії якої позивач суду не надав. Будь-яких посилань на договір оренди споруди від 01.10.2003 р. накладна № 30 від 22 грудня 2004 року не містить. Про споруду тваринницької ферми в накладній не згадується. В накладній йдеться про ? приміщення КРС та СТФ інв. № 4, що невідомо в якій споруді і за якою адресою знаходиться.

Як свідчить зміст копії накладної № 30 від 22 грудня 2004 р., за одержані позивачем від відповідача ? приміщення КРС та СТФ інв. №4 позивач повинен був сплатити відповідачеві 10500грн.

З матеріалів справи не вбачається, що одержане позивачем від відповідача майно (1/2 приміщення КРС та СТФ інв. №;), за яке він мав сплатити відповідачеві 10500 грн., має відношення до договору оренди споруди від 01.10.2003 року.

Згідно ст. 328 ЦК України 2003р., право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Ні договір оренди споруди від 01.10.2003 року, ні накладна № 30 від 22 грудня 2004 року не свідчать про вчинення сторонами правочину, на підставі якого позивач набув у власність споруду – тваринницьку ферму в с. Кам’яне Краснопільського району Сумської області.

З огляду на все вищевикладене, позивач не набув права власності на споруду – тваринницьку ферму, розташовану в с. Кам’яне Краснопільського району Сумської області.

Позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

У відповідності зі ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 11,15,16,316,328 ЦК України 2003 р., ст.ст. 224, 225 ЦК України 1963 р., ст.ст. 33,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити.