Рішення № 14431989, 29.03.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.11                                                                                           Справа№ 15/265

За позовом: відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра”, м. Львів,

До відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Трембіта-Інвест”, с. Старий Яричів, Львівська область

Про стягнення 2999556,59 грн.

За зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “Трембіта-Інвест”, с.Старий Яричів, Львівська область

До: відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра”, м. Львів,

За участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Національний банк України, м. Київ

Про визнання недійсною додаткової угоди №1 про внесення змін до Кредитної угоди №473/2006 від 05.12.2006 р. та проведення реструктуризації по кредитним зобов’язанням.

Суддя Костів Т.С.

При секретарі Щигельській О.І.

За участю представників сторін:

Від позивача: Матіяш У.Є. –представник

Від відповідача –Стецишин С.М. - директор

Суть спору: позовну заяву подано відкритим акціонерним товариством “Комерційний банк “Надра”, м.Львів до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “Трембіта-Інвест”, с. Старий Яричів Львівської області про стягнення 2999556,59 грн.. Позивач уточнював позовні вимоги відповідними заявами. Заявою №10/2-2159 від 28.03.2011р. про уточнення позовних вимог остаточно заявлено до стягнення з відповідача 2877844,05грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю “Трембіта-Інвест”, с.Старий Яричів Львівської області подано зустрічний позов до відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра”, м.Львів, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –Національний банк України, м. Київ про визнання недійсною додаткової угоди №1 про внесення змін до кредитної угоди №473/2006 від 05.12.2006 р.; зобов’язання позивача перерахувати відсотки по кредитній угоді з розрахунку 13,9% річних; проведення реструктуризації кредитних зобов’язань, передбачених угодою №473/2006 від 05.12.2006 р. з наданням кредитних канікул терміном на 1 рік (не погашати основну суму кредиту, платити тільки відсотки) та збільшити термін погашення кредиту після закінчення строку кредиту на 1,5 роки.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 17.12.2009 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд на 12.01.2010 р. Розгляд справи неодноразово відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду. Строк вирішення спору продовжено за клопотанням сторін.

Представникам сторін роз’яснювались їх права згідно ст. 22 ГПК України.

В судових представник позивача свої позовні вимоги підтримав, а зустрічний позов заперечив з мотивів, зазначених у позовній заяві, уточненнях до неї та відзиві на зустрічну позовну заяву. Ствердив, зокрема, що 05.12.2006 р. між сторонами був укладений кредитний договір №473/2006 на суму 461246 доларів США під 13,9% річних із кінцевим терміном повернення кредитних коштів –05.12.2011р.. 30.07.2008 р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №473/2006 від 05.12.2006 р., за якою відсоткова ставка за користування кредитними коштами складає 16%. Однак, відповідач умови договору не виконав, станом на 10.01.2011 р. борг відповідача становить 2877844,05грн. ( що в еквіваленті по офіційному курсу НБУ становить 361961,09 доларів США), з яких: заборгованість по кредиту - 2782833,49грн. (в т.ч. прострочені платежі по кредиту - 2173444,14грн.), донараховані відсотки за період з 01.03.11р. по 23.03.11р. - 28057,07грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 09.01.11р. по 23.03.11р. - 66953,49грн.

Позивач також, заявою №10/2-0697 від 22.02.10р., повідомив суд про те, що назву позивача змінено з відкритого акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра" на публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “Надра", яке є правонаступником усіх прав і обов"язків ВАТ "КБ "Надра", що підтверджується його статутом.

Представник відповідача первісний позов заперечив, а зустрічний підтримав з мотивів, зазначених у зустрічній позовній заяві. Посилається на відсутність своєї вини у порушенні умов кредитного договору внаслідок фінансово-економічної кризи, що позначилась на зміні курсу валют. Отримуючи дохід в гривнях, у відповідача зменшився прибуток. Посилається на постанову №328 від 03.06.2009 р. “Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів”, якою дозволяється реструктуризація даної заборгованості, постанову №413 від 04.12.2008 р. “Про окремі питання діяльності банків”, якою банкам рекомендовано переглянути в бік зменшення процентні ставки; Закон України від 23.06.2009 р. “Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи”. Однак, позивач не погодився реструктуризувати заборгованість, а погрожуючи розірванням кредитного договору, всупереч ст. 233 ЦК України, змусив відповідача підписати додаткову угоду №1 до кредитної угоди. Просить зустрічний позов задоволити.

Третя особа вимог ухвал суду не виконала, пояснень по справі не надала, участь уповноважених представників у судових засіданнях не забезпечила.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, створивши сторонам у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

05.12.2006 р. між сторонами був укладений кредитний договір №473/2006 на суму 461246 доларів США під 13,9% річних із кінцевим терміном повернення кредитних коштів –05.12.2011р.. 30.07.2008 р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №473/2006 від 05.12.2006 р., за якою відсоткова ставка за користування кредитними коштами складає 16%.

Відповідач посилається на недійсність вказаної додаткової угоди як такої, що укладена всупереч ст. 233 ЦК України. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 –3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Згідно із ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Тяжкою обставиною відповідач вважає наслідки впливу на нього світової фінансової кризи, різке зменшення гривневого прибутку відносно курсу долара США. Однак, жодних доказів того, яким саме чином на відповідача вплинула фінансова криза і чи є наслідки такого впливу тяжкою обставиною в розумінні ст. 233 ЦК України, суду не надано.

Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Однак, така обставина не була доведена суду у встановленому порядку належними доказами. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідач мав вибір та міг відмовитись від укладення додаткової угоди, направити протокол розбіжностей щодо умов проекту такої додаткової угоди тощо. З матеріалів справи також вбачається, що відповідач частково виконував добровільно умови кредитного договору з урахуванням змін, внесених додатковою угодою, сплачуючи кошти з урахуванням збільшеної відсоткової ставки та не звертався з вимогами про визнання її недійсною до отримання позовної заяви позивача про стягнення коштів. Відтак, в цій частині зустрічний позов задоволенню не підлягає. Відповідно, не підлягає задоволенню вимога провести перерахунок належних до сплати сум з розрахунку відсоткової ставки 13,9%, як така, що є похідною від вимоги про визнання недійсною додаткової угоди №1.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем, станом на 10.01.2011 р. борг відповідача становить 2877844,05грн. (в еквіваленті по офіційному курсу НБУ становить 361961,09 доларів США), з яких: заборгованість по кредиту - 2782833,49грн. (в т.ч. прострочені платежі по кредиту) 2173444,14грн., донараховані відсотки за період з 01.03.11р. по 23.03.11р. - 28057,07грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 09.01.11р. по 23.03.11р. - 66953,49грн.

Відповідач посилається на відсутність його вини у порушенні зобов’язання, оскільки таке порушення є наслідком впливу фінансової кризи. Однак, згідно із ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Однак, відповідачем у встановленому порядку не доведено відсутність його вини. Більше того, згідно із ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із ст. 33 ГПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення цього кодексу про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст.ст.1048,1049,1050 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності, суду не надано.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношенням, в якому сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У відповідності до ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов’язковим для виконання сторонами. Враховуючи наведене, первісний позов слід задовольнити.

Відповідач у зустрічному позові також просить провести реструктуризацію кредитних зобов’язань, передбачених угодою №473/2006 від 05.12.2006 р. з наданням кредитних канікул терміном на 1 рік (не погашати основну суму кредиту, платити тільки відсотки) та збільшити термін погашення кредиту після закінчення строку кредиту на 1,5 роки. Однак, така вимога не ґрунтується на законі та не відповідає встановленим у ст. 16 ЦК України способам захисту права.

Так, постанова НБУ №328 від 03.06.2009 р. “Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів” містить лише рекомендації банкам дотримуватись певних принципів та й то у тих випадках, коли банки за узгодженням з позичальниками (крім банків) приймають рішення про реструктуризацію їх кредитної заборгованості та/або зміну валюти виконання їх зобов'язання за кредитами, наданими в іноземній валюті, на національну валюту. Аналогічно, саме рекомендації, а не обов’язкові вимоги переглянути в бік зменшення процентної ставки за кредитами, наданими в іноземній валюті, з урахуванням якості стану обслуговування позичальниками заборгованості за основним боргом та відсотками/комісіями за ним, а також стану дохідності банку, з метою зниження ризиків невиконання позичальниками своїх зобов'язань за такими кредитами, містить постанова НБУ №413 від 04.12.2008 р. “Про окремі питання діяльності банків”. Подібне право, а не обов’язок банків передбачає і Закон України від 23.06.2009 р. “Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи”.

З урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 25, 33, 35 43, 82, 84 ГПК України, суд,-

вирішив:

          1. Відкрите акціонерне товариство “Комерційний банк “Надра" замінити на його правонаступника - публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “Надра".

          2.Первісний позов задоволити повністю.

3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Трембіта-Інвест” ( с. Старий Яричів Львівської області, вул.Галицька,143, код ЄДРПОУ 25232473) на користь публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” (м.Київ, вул.Артема,15, код ЄДРПОУ 20025456) заборгованість по кредиту - 2782833,49грн. (в т.ч. прострочені платежі по кредиту - 2173444,14грн.), донараховані відсотки за період з 01.03.11р. по 23.03.11р. - 28057,07грн., пеню за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 09.01.11р. по 23.03.11р. - 66953,49грн., всього - 2877844,05грн. ( що в еквіваленті по офіційному курсу НБУ становить 361961,09 доларів США), а також 25500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          4. Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

          5. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Суддя                                                   Костів Т.С.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 84 ГПК України 30.03.2011 року.