Рішення № 14430077, 24.03.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.03.11 р. Справа № 10/57пн

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Макіївка, код НОМЕР_1

до відповідача: Макіївської міської ради, м.Макіївка, ЄДРПОУ 02498346

про визнання права власності

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 по дов.

від відповідача: не зявився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Макіївка звернулася до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Макіївської міської ради, м.Макіївка про визнання права власності на нежитлове приміщення цех по виробництву ковбасних виробів (літера А-1), загальною площею 866,7 кв.м та будівлю управління (літера Б-1), загальною площею 48,6 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність у нього права користування земельною ділянкою, на якій Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 проведено реконструкцію цеху та будівництво будівлі управління, а також на відсутність з її боку будь-яких порушень прав інших осіб.

Відповідач у відзиві №05/12-452 від 23.03.2011р. проти позову надав заперечення, посилаючись на відсутність документів, які підтверджують відповідність спірного майна державним будівельним нормам. Одночасно, відповідачем надано клопотання про розгляд справи без участі представника Макіївської міської ради.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого рішення по справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд вважає позовні вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення між позивачем та відповідачем орендних відносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст.123, 124 Земельного кодексу України та Законом України „Про оренду землі”.

В силу ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно із ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Як встановлено судом, на підставі рішення №39/76 від 23.12.2005р. Макіївської міської ради 23.01.2006р. між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки.

За змістом п.п.1, 2 вказаного договору Макіївська міська рада надала, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняла у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови (запас) для реконструкції нежилого приміщення (будівлі колишньої їдальні) та функціонування цеху по виробництву ковбасних виробів, які знаходиться на території Макіївської міської ради по АДРЕСА_1, економіко-планувальна зона VІІІЧ, оціночний район 162 у таких межах: від А до А землі Макіївської міської ради.

В оренду позивачу за вказаним договором передавалась земельна ділянка загальною площею 0,1428 га, у тому числі, 0,0531 га під капітальною одноповерховою будівлею; 0,0004 га - під спорудами; 0,0314 га під проїздами, проходами та площадками; 0,0579 га під зеленими насадженнями. На переданій у користування земельній ділянці знаходились обєкти нерухомого майна, які належали орендарю на підставі свідоцтва про власність від 09.11.2004р., а саме будівля колишньої їдальні.

Виходячи зі змісту п.16 договору оренди від 03.01.2006р. земельна ділянка була передана у користування позивачу для реконструкції нежилого приміщення (будівлі колишньої їдальні) та функціонування цеху по виробництву ковбасних виробів.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання зазначеного договору оренди позивач став законним користувачем у розумінні норм ст.ст.116, 124, 126 Земельного кодексу України земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Відповідно до п.п.а, ґ ч.1 ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Одночасно, відповідно до п.а ч.1 ст.96 вказаного нормативно-правового акту, землекористувачі зобов'язані, в тому числі, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Приймаючи до уваги, що відповідно до змісту п.п.1, 2, 16 договору оренди від 23.01.2006р. земельна ділянка надавалась позивачу для реконструкції нежилого приміщення (будівлі колишньої їдальні) та функціонування цеху по виробництву ковбасних виробів, враховуючи положення п.п.а, ґ ч.1 ст.95, п.а ч.1 ст.96 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання вказаного договору позивач набув право на використання зазначеної земельної ділянки для проведення будівельних робіт по реконструкції належного на праві власності майна (будівлі їдальні) у цех по виробництву ковбасних виробів, його експлуатації та обслуговування.

Виходячи зі змісту матеріалів справи, 20.07.2006р. Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м.Макіївки” на підставі акту державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією обєкту, затвердженого рішенням №793 від 07.06.2006р. виконавчого комітету Макіївської міської ради, позивачу було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - цех по виробництву ковбасних виробів загальною площею 616,4 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно із ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.317 вказаного нормативно-правового акту власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України „Про планування і забудову територій” замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користування земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови.

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2, 17 ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Як вказує позивач, з метою покращення умов здійснення підприємницької діяльності, на наданій у користування земельній ділянці на підставі договору оренди від 03.01.2006р., Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було проведено реконструкцію належного на праві власності нерухомого майна, а саме: збільшено площу цеху по виробництву ковбасних виробів до 866,7 кв.м та здійснено будівництво будівлі управління загальною площею 48,6 кв.м.

Вказані зміни відображені у технічному паспорті, складеному 24.01.2011р. Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м.Макіївки”.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки №1/35-14116 від 24.01.2011р. Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації м.Макіївки” вказані роботи проведені без відповідного дозволу на реконструкцію та виконання будівельних робіт.

Таким чином, враховуючи приписи ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій”, зміст довідки №1/35-14116 від 24.01.2011р. та твердження позивача, суд дійшов висновку, що проведені Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 реконструкція цеху та будівництво будівлі управління, є самочинним будівництвом.

Згідно із ч.2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України, загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу України встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.

За приписами ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.

При цьому, для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно зясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих обєктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у передбаченому законом порядку у користування земельної ділянки.

Як встановлено судом, позивач з моменту укладання договору оренди земельної ділянки від 23.01.2006р. та до цього часу є користувачем земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Одночасно, до матеріалів справи не надано яких-небудь доказів порушення позивачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні повноважень користувача відповідної земельної ділянки на підставі договору оренди від 23.01.2006р., в тому числі, при проведенні будівельних робіт.

Зокрема, у матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності звернень Макіївської міської ради до позивача, до суду з вимогою щодо знесення самочинного будівництва, усунення припущених порушень прав інших осіб внаслідок здійснення цього будівництва та реконструкції.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності порушень прав інших осіб під час проведення спірного самочинного будівництва та реконструкції Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Крім того, згідно з наданим до матеріалів справи висновком експертного дослідження, який складено Товариством з обмеженою відповідальністю „Проектно-будівельне підприємство „Модулор” (ліцензія серії АБ №294377) будівельні конструкції цеху по виробництву ковбасних виробів з підвалом та прибудовами, будівля управління, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, знаходяться в задовільному стані та можуть експлуатуватися надалі за призначенням без зміни конструктивної схеми і при дотриманні діючих норм та правил.

За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з того, що згідно із ліцензією серії АБ №294377 Товариству з обмеженою відповідальністю „Проектно-будівельне підприємство „Модулор” надано право обстеження та оцінювання технічного стану будівельних конструкцій, суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання позивачем будівельних норм і правил при проведенні реконструкції та будівництві спірних обєктів нерухомого майна.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

Таким чином, позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не повязаних з позбавленням володіння.

За висновками суду, виходячи зі змісту ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України, звернення до суду з вимогами про визнання права власності визнано законодавцем як єдиний можливий спосіб узаконення самочинного будівництва. При цьому, у такому випадку рішення суду опосередковує не захист вже наявного у особи права власності, а виступає саме правостворюючим чинником, що випливає із ч.5 ст.11 цього Кодексу, та направлено на захист майнових, охоронюваних законом інтересів Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, як особи, що на наданій в оренду земельній ділянці провела реконструкцію належного на праві власності майна та здійснила будівництво нового обєкту нерухомості.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що спірні обєкти реконструйовані/ збудовані на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи, що технічний стан спірних будівель забезпечує їх подальшу безпечну експлуатацію, позовні вимоги про визнання права власності на нежитлове приміщення цех по виробництву ковбасних виробів (літера А-1), загальною площею 866,7 кв.м та будівлю управління (літера Б-1) загальною площею 48,6 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з того, що з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій, внаслідок яких виник спір по цій справі, згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Макіївка до Макіївської міської ради, м.Макіївка задовольнити повністю.

Визнати право власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Макіївка на нежитлове приміщення цех по виробництву ковбасних виробів (літера А-1), загальною площею 866,7 кв.м та будівлю управління (літера Б-1), загальною площею 48,6 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

У судовому засіданні 24.03.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя Любченко М.О.

Повне рішення складено 24.03.2011р.