Рішення № 14428138, 10.03.2011, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2011 року Справа № 18/5026/263/2011

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді –Васяновича А.В.,

секретар судового засідання –Гень С.Г.,

за участю представників сторін:

від позивача –Котов С.О. –представник за довіреністю,

від відповідача –Оберемок І.І. - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Рікон”,

м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю “Черкасириба -1”,

м. Черкаси

про стягнення 50 999 грн. 92 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія Рікон” до товариства з обмеженою відповідальністю “Черкасириба-1” про стягнення заборгованості у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 139 від 01 лютого 2009 року в розмірі 50 999 грн. 92 коп., в тому числі: 39 999 грн. 92 коп. основний борг та 11 000 грн. 00 коп. штраф.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 08 лютого 2011 року було порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 22 лютого 2011 року.

Справа розглядається після відкладення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 10 березня 2011 року за №29 та зазначав, що при укладанні договору поставки сторони не підписували специфікацію до договору, предмет, ціну і строк поставки товару не узгоджували. В зв’язку з чим, в договорі поставки відсутні такі істотні умови як предмет, ціна і строк поставки товару. За таких обставин відповідач вважає, що договір поставки від 01 лютого 2009 року №139 неукладений, а тому не породжує для сторін правових наслідків. Таким чином, зобов’язання відповідача по оплаті товару виникло з факту поставки позивачем товару за підсумковою накладною, а не з договору. Оскільки у видаткових накладних не вказаний строк оплати поставленого товару, а також оскільки позивач не направляв відповідачу вимоги про оплату товару, представник відповідача зазначає, що строк оплати товару не настав.

Крім того, представник відповідача зазначав, що станом на 10 березня 2011 року (з урахуванням всіх здійснених відповідачем оплат) сума боргу перед позивачем становить 23 699 грн. 99 коп.

В судовому засіданні, яке відбулося 10 березня 2011 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №18/5026/263/2011.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час розгляду справи, 01 лютого 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Черкасириба-1” (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія Рікон” (постачальник) було укладено договір поставки за №139.

Відповідно до п. 1.1. вищевказаного договору, постачальник зобов’язався поставляти покупцю, а покупець в свою чергу зобов’язався прийняти та оплачувати рибо –продукцію (товар) в асортименті та кількості, визначеними накладними, які є невід’ємною частиною цього договору. Найменування, кількість, ціна та вартість кожної партії товару визначається в кожному окремому випадку відповідно до замовлення, поданого покупцем.

Позивач свої зобов’язання за договором поставки виконав повністю та поставив відповідачу товар на загальну суму 101 173 грн. 50 коп., що підтверджується копією видаткової накладної №РИ-0004935 від 30 вересня 2010 року.

Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується копією довіреності №003342 від 29 вересня 2010 року.

Згідно ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З копії довіреності за №003342 від 29 вересня 2010 року виписаної відповідачем вбачається, що підставою отримання цінностей (рибної продукції) від позивача є договір №139 від 01 лютого 2009 року.

Таким чином, матеріалами справи, зокрема, довіреністю №003342 та видатковою накладною, яка містить посилання на вказану довіреність підтверджується, що товар відповідачем було прийнято саме по договору поставки за №139.

Крім того, за прийнятий товар по договору №139 відповідач частково розрахувався.

За таких обставин, доводи відповідача стосовно того, що між сторонами договір поставки за №139 не було укладено спростовуються вищенаведеними доказами, що містяться в матеріалах справи.

Слід також зазначити, що умовами договору визначено, що асортимент та кількість товару зазначається в накладних, які є невід’ємною частиною договору, а найменування, кількість, ціна та вартість кожної партії товару визначається в кожному окремому випадку відповідно до замовлення, поданого покупцем, отже, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору.

На момент звернення позивача до суду, відповідач лише частково сплатив заборгованість перед позивачем, що підтверджується копіями банківських виписок (а.с. 26-36).

Звертаючись до суду позивач зазначав, що сума основної заборгованості відповідача за договором поставки №139 від 01 лютого 2009 року становить 39 999 грн. 92 коп.

Під час розгляду справи, встановлено, що 03 лютого 2011 року та 03 березня 2011 року відповідачем також було сплачено 12 300 грн. 00 коп., що підтверджується банківськими виписками за 03 лютого 2011 року та за 03 березня 2011 року.

Як зазначав відповідач у своєму відзиві та підтверджено в судовому засіданні представником позивача, сума боргу за поставлений товар станом на 10 березня 2011 року складає 23 699 грн. 99 коп.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки борг частково сплачено відповідачем, і позивач в судовому засіданні підтвердив даний факт, що зафіксовано в протоколі судового засідання, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача 16 299 грн. 93 коп. основного боргу на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов‘язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов‘язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.7. договору розрахунки між сторонами здійснюються на умовах відстрочення платежу на 14 календарних днів з дати виписки видаткової накладної на партію товару в безготівковій формі.

Таким чином, з урахування п. 6.7. договору відповідач повинен був повністю розрахуватися за отриманий товар не пізніше 15 жовтня 2010 року.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору, розрахунку з позивачем за поставлений товар в повному обсязі.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином сума боргу в розмірі 23 699 грн. 99 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Пунктом 8.4. договору поставки передбачено, що відповідно до ч. 2 ст. 546 ЦК України сторони домовилися, що у разі прострочення оплати товару покупцем, останній сплачує постачальнику договірну санкцію у розмірі 100 грн. за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 546 ЦК України договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Тобто, сторони договору можуть встановлювати санкції за його невиконання. Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено ЦК України, види забезпечення виконання зобов’язань визначено частиною 2 ст. 546 ЦК України що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб’єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов’язань встановленням окремого виду відповідальності –договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань.

При цьому судом враховано висновки викладені в постанові Верховного Суду України зі справи №3-24 гс10 від 22 листопада 2010 року.

Оскільки відповідач свого обов’язку щодо своєчасної оплати поставленого товару не виконав, позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача договірної санкції (штрафу) в розмірі 11 000 грн. 00 коп. нарахованої за 110 днів простроченння, починаючи з 15 жовтня 2010 року по 01 лютого 2011 року.

Однак слід вказати, що позивачем невірно визначено початок перебігу нарахування штрафу, оскільки строк прострочення оплати товару розпочався з 16 жовтня 2010 року (наступного дня після встановленого строку оплати).

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 10 900 грн. 00 коп. штрафу, а в решті вимог про стягнення 100 грн. 00 коп. штрафу слід відмовити, в зв’язку з безпідставним нарахуванням.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Як вбачається з квитанції від 01 лютого 2011 року №5/4 позивачем сплачено державне мито в розмірі 515 грн. 00 коп.

Статтею 47 ГПК України передбачено, що державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.

Отже, сума коштів в розмірі 5 грн. 00 коп. підлягає поверненню на підставі ст. 47 ГПК України, в зв’язку з надмірною сплатою.

Також, оскільки борг в розмірі 7 300 грн. 00 коп. відповідачем було сплачено позивачу 03 березня 2011 року, тобто після порушення провадження у справі, то державне мито в цій частині та в частині задоволених решти вимог слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 47, 49, п. 1-1 ч.1 ст. 80, ст. ст. 82 - 85 ГПК України суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Черкасириба - 1” вул. Смілянська, 191, м. Черкаси, ідентифікаційний код 30413456 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Рікон”, вул. Богатирська, 1Д, м. Київ, ідентифікаційний код 25641088 –23 699 грн. 99 коп. –основного боргу, 10 900 грн. 00 коп. –штрафу, 419 грн. 02 коп. витрат на сплату державного мита та 193 грн. 90 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Черкасириба - 1” (вул. Смілянська, 191, м. Черкаси, ідентифікаційний код 30413456) основного боргу в розмірі 16 299 грн. 93 коп. - припинити.

4. В решті вимог –в позові відмовити.

5. Стягнути з Державного бюджету України, реєстраційний рахунок УДК у м. Черкаси №31117095700002 в Головному управлінні Державного казначейства України у Черкаській області, МФО 854018 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Рікон”, вул. Богатирська, 1Д, м. Київ, ідентифікаційний код 25641088 –5 грн. 00 коп. державного мита.

Видати відповідні накази після набрання рішення законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Суддя А.В.Васянович

Повний текст судового рішення підписано 12 березня 2011 року.