Рішення № 14428101, 03.03.2011, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2011 рокуСправа № 18/5026/336/2011

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Гень С.Г.,

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 представник за довіреністю,

від відповідача Головня С.Д. - представник за довіреністю,

Мигаль С.А. виконуючий обовязки директора,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фізичної особи ОСОБА_4, с. Новоукраїнка,

Чорнобаївського району, Черкаської області

до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

“Україна” с. Новоукраїнка, Чорнобаївського району, Черкаської

області

про припинення юридичної особи,-

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернувся ОСОБА_4 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” про припинення юридичної особи сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” та призначення позивача головою ліквідаційної комісії, поклавши на нього обовязок по створенню та діяльності ліквідаційної комісії та про зобовязання його провести ліквідацію в передбачені законодавством строки.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 17 лютого 2011 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 03 березня 2011 року.

До початку судового засідання від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи не менше ніж на 30 днів, в звязку з необхідністю приведення статуту сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” у відповідність до вимог закону, шляхом скликання 04 квітня 2011 року загальних зборів учасників підприємства та прийняття рішення про затвердження статуту сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” в новій редакції.

Розглянувши заявлене клопотання суд дійшов висновку, що останнє задоволенню не підлягає, оскільки предметом розгляду даного спору є лише вимога позивача про припинення юридичної особи. Вимог про визнання недійсними установчих документів сільськогосподарського товариства позивач (учасник товариства) до суду не заявляв, а тому враховуючи положення ст. 77 ГПК України, підстав для відкладення розгляду справи з мотивів наведених у клопотанні, не вбачається.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 01 березня 2011 року. Крім того, у своєму відзиві представник відповідача зазначав, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу строків позовної давності, в звязку з чим на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України відповідач просив суд в позові відмовити повністю.

В судовому засіданні, яке відбулося 03 березня 2011 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №18/5026/336/2011.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з відповідним позовом про припинення юридичної особи, позивач зазначав, що статутні документи сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” не відповідають законодавству України та були зареєстровані внаслідок недотримання Чорнобаївською районною державною адміністрацією Черкаської області законодавчих актів України.

При цьому позивач вказував, що в статуті сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” не зазначено розмір статутного капіталу товариства, їх учасників (засновників), як наслідок не визначено часток кожного з учасників, що є порушенням вимог ст. ст. 140, 143 ЦК України та ч. 1 ст. 51 Закону України “Про господарські товариства”.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 142 ЦК України установчий договір про створення товариства не є установчим документом, а отже установчим документом (статутом) товариства не передбачені та не зазначені, а ні засновники, а ні частки в статутному фонді та статутний капітал.

Статтею 62 Закону України “Про господарські товариства” передбачено, що генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства. Проте, позивач зазначав, що керівником юридичної особи та головою зборів є ОСОБА_5, що суперечить вищезазначеній статті. Окрім того, відповідно до постанови від 14 травня 2010 року про відсторонення обвинуваченого від посади ОСОБА_5, останнього відсторонено від займаної посади.

Частиною 5 ст. 61 Закону України “Про господарські товариства” встановлено, що про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

Дану норму закону товариством порушено, оскільки п. 12.6 статуту передбачено, що про час і місце проведення загальних зборів та їх порядок денний засновники повідомляються особисто або через оголошення, яке вивішується в приміщенні адмінбудинку товариства не менше як за 7 днів до їх проведення.

Вищенаведене положення статуту, як вказує позивач, суттєво порушує його права та законні інтереси, оскільки останній був неодноразово позбавлений права приймати участь у загальних зборах (зокрема, коли обирався виконуючий обовязки директора товариства).

Крім того, статут товариства не підписано жодним його учасником (засновником). Також, в 2004 році було внесено зміни до статуту, які затверджено зборами засновників (протокол №2 від 05 березня 2004 року), дані зміни до статуту також не було підписано учасниками (засновниками) товариства, і дані зміни не відповідають нормам а ні чинного законодавства, а ні законодавства, що діяло на момент внесення змін.

Отже, як вказував позивач, реєстратором було прийнято до реєстрації, документи, що не відповідають п. 5 ст. 8 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” та п. 5 Положення “Про порядок державної реєстрації юридичної особи”, яке діяло на момент реєстрації підприємства.

Також установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яким необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Проте у статуті сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” такі відомості відсутні.

Також позивач зазначав, що не зважаючи на викладене, а також на положення ч.1 ст. 27 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, де однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації є невідповідність установчих документів вимогам ч. 3 ст. 8 вказаного Закону, реєстратором було зареєстровано статут та внесено відповідні відомості до державного реєстру.

Таким чином, на думку позивача, було незаконно здійснено державну реєстрацію сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна”, в звязку з чим позивач просив суд позов задовольнити повністю та прийняти рішення про припинення юридичної особи шляхом ліквідації.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час розгляду справи, 15 березня 2000 року Чорнобаївською районною державною адміністрацією було зареєстровано статут сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” за реєстраційним №022/00.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України “Про підприємництво” (в редакції чинній на момент реєстрації статуту) для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи подаються зокрема, такі документи:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України “Про господарські товариства” акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Пунктом 3 Положення “Про державну реєстрацію субєктів підприємницької діяльності” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №740, (який регулював порядок реєстрації субєктів підприємницької діяльності до прийняття Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” від 15 травня 2003 року) передбачено, що для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи власник (власники), уповноважений ним (ними) орган чи особа (заявник) особисто або поштою (рекомендованим листом) подають до органу державної реєстрації, зокрема:

установчі документи в повному обсязі для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності.

Установчий договір від 11 березня 2000 року про створення сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” підписано засновниками товариства:

ОСОБА_4 (він же позивач у справі),

ОСОБА_6,

ОСОБА_7,

ОСОБА_8,

ОСОБА_9,

ОСОБА_10,

ОСОБА_3 та посвідчено державним нотаріусом Чорнобаївської державної нотаріальної контори Залізняк Н.Є. в реєстрі за № 898 від 15 березня 2000 року.

Статут сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” затверджено установчими зборами засновників сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” (протокол № 1 від 11 березня 2000 року), підписано головою зборів засновників ОСОБА_4 та посвідчено державним нотаріусом Чорнобаївської державної нотаріальної контори Залізняк Н.Є. в реєстрі за № 897 від 15 березня 2000 року.

Щодо нотаріального посвідчення установчого договору та статуту, то п. 5 Положення “Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності” визначено, що у разі коли власником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності є фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах засвідчується нотаріусом. Тобто і в даному випадку було дотримано вимог закону. Відповідно до Інструкції “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, вказані нотаріальні дії є засвідченням справжності підпису учасників, в тому числі і позивача у справі.

В пункті 21 установчого договору від 11 березня 2000 року про створення сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” містяться відомості про засновників (учасників) товариства, про розміри часток в статутному фонді товариства кожного з його учасників, а в п. 10 статуту вказано розмір статутного капіталу товариства, склад та порядок формування, внесення змін (збільшення, зменшення) статутного фонду товариства, а тому посилання позивача на те, що в статуті не зазначено розміру статутного капіталу, не вказано хто є учасниками (засновниками), не вказані частки кожного з учасників є безпідставними.

Тобто, слід дійти висновку, що на момент реєстрації сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Україна” державним реєстратором Чорнобаївської районної державної адміністрації було дотримано норми чинного на той час законодавства України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Стаття 59 Господарського кодексу України визначає, що скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання є підставою для вилучення його з державного реєстру шляхом внесення до державного реєстру запису про припинення діяльності суб'єкта господарювання. Саме після внесення зазначеного запису суб'єкт господарювання вважається ліквідованим та таким, що припинив свою господарську діяльність. Зазначений запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу власником суб'єкта господарювання або ж органом, який призначив ліквідаційну комісію.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, який ведеться відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”.

У нормах ЦК та ГК України вживається термін “скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання”, хоча Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, яким встановлено порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання та відповідно її скасування, містить таке поняття, як “державна реєстрація припинення юридичної особи” та “державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця”.

Державна реєстрація припинення юридичної особи позбавляє останнього статусу юридичної особи та є підставою для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є:

визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом;

провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

невідповідність мінімального розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону;

неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Позов до господарського суду про припинення господарських товариств і державну реєстрацію припинення їх діяльності може бути подано органами, що здійснюють контроль за діяльністю товариств у разі систематичного або грубого порушення норм чинного законодавства відповідно до ст. 91 ГК України та ст. 19 Закону України “Про господарські товариства”.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 24 жовтня 2008 року за №13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” в пункті 12 зазначив, що до корпоративних належать спори за позовами учасників (засновників, акціонерів) господарського товариства, пов'язані з вимогами про визнання недійсними установчих документів господарського товариства та припинення юридичної особи у зв'язку з порушеннями вимог законодавства щодо порядку їх прийняття та затвердження.

Відповідно до вимог статей 88, 143, 154 ЦК, статей 57, 82 ГК, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону України “Про господарські товариства”, статей 27, 30 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов:

- на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства;

- порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені;

- відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Положення установчих документів господарських товариств, які не відповідають вимогам законодавства, не застосовуються (п. 13 вказаної постанови).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На момент розгляду даного спору в суді установчі документи відповідача є чинними і в установленому Законом порядку не були визнані недійсними, державну реєстрацію не було скасовано, а тому доводи позивача, що викладені в позові судом до уваги не приймаються.

Крім того, в пункті 4.6. Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28 грудня 2007 № 04-5/14 “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин” зазначено, що господарським судам необхідно враховувати, що стаття 82 ГК України, статті 143, 151, 154 ЦК України, а також статті 4 Закону України “Про господарські товариства” (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 27 квітня 2007 № 997-V), визначають установчим документом акціонерних товариств, товариств з обмеженою та з додатковою відповідальністю виключно статут товариства. При цьому відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень ГК України до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Аналогічні правила містить пункт 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003 року N 435-ІV. Отже, визнання недійсним установчого договору акціонерного товариства, товариства з обмеженою чи з додатковою відповідальністю, створеного до набрання чинності ГК України та ЦК України, не є підставою скасування державної реєстрації товариства або визнання недійсним запису про державну реєстрацію товариства.

Таким чином, під час розгляду даного спору позивачем не було доведено тих обставин, що з урахуванням вимог ст. 38 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, є підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, а тому позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

В пункті 4.6. Розяснення Вищого арбітражного суду України від 04 березня 1998 року, № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” вказано, що якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення, державне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру.

Оскільки вимога позивача про призначення його головою ліквідаційної комісії (заявлена з урахуванням положень ч.2 ст. 91 ГК України) є похідною, від основної припинення юридичної особи, суд вважає за необхідне на підставі ст. 47 ГПК України повернути позивачу державне мито в розмірі 85 грн. 00 коп., в звязку з надмірною сплатою.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 47, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України, реєстраційний рахунок УДК у м. Черкаси №31117095700002 в Головному управлінні Державного казначейства України у Черкаській області, МФО 854018 на користь ОСОБА_4, АДРЕСА_1 85 грн. 00 коп. державного мита.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Суддя А.В.Васянович

Повний текст судового рішення підписано 09 березня 2011 року.