Ухвала суду № 14427499, 24.03.2011, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

УХВАЛА

"24" березня 2011 р. Справа № 16/5025/168/11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Хмельницькбудінвест”, м. Хмельницький

до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку „Надра”, м. Київ

за участю третіх, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. ОСОБА_1, м. Хмельницький;

2. ОСОБА_2, с. Кугаївці Чемеровецького району Хмельницької області;

3. ОСОБА_3, м. Деражня Хмельницької області;

4. ОСОБА_4, м. Хмельницький;

5. ОСОБА_5, м. Київ,

про - визнання права власності на майнові права на квартири НОМЕР_3, НОМЕР_16, НОМЕР_7, НОМЕР_10, НОМЕР_14, НОМЕР_8, НОМЕР_15, НОМЕР_2, НОМЕР_9, НОМЕР_1, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_5, НОМЕР_13, НОМЕР_6 у будинку АДРЕСА_1 та квартиру НОМЕР_4 у будинку АДРЕСА_2;

- визнання недійсними договорів застави майнових прав №03/07/2007/840-К/689 від 03.07.2007р., №03/09/2007/840-К/847 від 03.09.2007р., №25/05/2007/840-К/624 від 25.05.2007р., №23/07/2007/840-К/738 від 23.07.2007р., №07/06/2007/840-К/647 від 07.06.2007р.

Суддя В. В. Магера

За участю представників:

від позивача: Яремчук М.В. представник за довіреністю від 28.04.2010 р.;

від відповідача: Роо О.А. за довіреністю № 1-11-24340 від 17.НОМЕР_7.10 р. ;

від третіх осіб: 1. - не з`явився;

2-5. ОСОБА_8 представник за довіреністю від 02.03.2011 р.;

Ухвала виноситься 24.03.2011р., оскільки в судовому засіданні 23.03.2011р. оголошувалась перерва.

Суть спору: Позивач звернувся із позовом, згідно якого просить суд визнати право власності на майнові права на квартири НОМЕР_3, 4, НОМЕР_7, НОМЕР_10, НОМЕР_14, НОМЕР_8, НОМЕР_15, НОМЕР_2, НОМЕР_9, НОМЕР_1, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_5, НОМЕР_13, НОМЕР_6 у будинку АДРЕСА_1 та квартиру НОМЕР_4 у будинку АДРЕСА_2, а також визнати недійсними договори застави майнових прав №03/07/2007/840-К/689 від 03.07.2007р., №03/09/2007/840-К/847 від 03.09.2007р., №25/05/2007/840-К/624 від 25.05.2007р., №23/07/2007/840-К/738 від 23.07.2007р., №07/06/2007/840-К/647 від 07.06.2007р.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що договори на дольову участь на вказані вище квартири є неукладеними із наступних підстав: п. 1.2. кожного договору встановлено, що дольовик зобов'язаний одноразово внести цільовий внесок позивачу в сумі, що є повною сумою договору. Вказує, що жоден із дольовиків не вніс повну суму, встановлену для нього позивачем одноразово, оскільки кошти вносились за рахунок кредитних ресурсів банків, які вимагали від дольовиків оплати частини суми договору за власні кошти, а решту перераховували після виконання таких вимог Позивачу. Тобто, всі договори були оплачені у два платежі, а не одноразово, як того вимагає п. 1.2. кожного договору, тому і повинні наставати правові наслідки, що передбачені у п. 1.4. Договорів на дольову участь.

Позивач посилається на п.3 роз'яснення Вищого господарського суду України від 28.04.95р. №02-5/302 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність” договорами про сумісну діяльність передбачаються права і обов'язки сторін щодо досягнення певної господарської мети без створення суб'єкта права - окремої юридичної особи, сумісна діяльність може також здійснюватися шляхом інвестування відповідно до Закону України „Про інвестиційну діяльність”.

Відповідно до ст.9 Закону України „Про інвестиційну діяльність” основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Право на укладання договорів передбачено загальним принципом свободи договору, закріпленим у статті 6 ЦК України.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Умови, що є необхідними для спірних договорів визначені у роз'ясненні Вищого господарського суду України від 28.04.95 № 02-5/302.

Згідно п.2 вказаного роз'яснення договір про сумісну діяльність вважається укладеним, коли між сторонами у письмовій формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, необхідних для його виконання, наприклад, мета договору, порядок та умови ведення спільних справ, види та обсяг внесків кожної із сторін, умови використання результатів сумісної діяльності тощо.

Порядок та умови ведення спільних справ є взаємними обов'язками позивача та відповідача, зокрема, порядком є встановлена договором послідовність дій, яку кожна із сторін повинна вчинити для досягнення мети договору, умовами ж є перелік дій, які необхідно вчинити сторонам у тій послідовності, що встановлена договором (порядком). До вказаного і відноситься той порядок розрахунків, що установлений договором, а відтак і є істотною умовою договору.

Позивач вказує, що у зв'язку із не внесенням одноразового внеску та не укладенням календарного графіка, який на підставі п. 1.4. договорів складається додатково та як наслідок не погодженням порядку розрахунків дольовики не виконували свої зобов'язання за договором, оскільки, нові строки оплати у разі неодноразового внесення цільового внеску сторони не погодили, тому і сплата дольовиками коштів не буде виконанням зобов'язань відповідно до умов Договорів на дольову участь.

У зв'язку із частковою оплатою коштів та у непогоджених розмірах та не у погоджені строки, -порядок сплати вартості квартир залишився поза межами умов Договору, оскільки, такий порядок розрахунків, у вигляді відповідних зобов'язань, сторони повинні були узгодити у порядку, встановленому або 1.4. Договору - у календарному графіку.

Із аналізу заяв сторін вбачається, що сторони договорів на дольову участь не досягли згоди щодо ціни договору, тієї умови, яка за заявами сторін є істотною для сторін, зокрема: 11.НОМЕР_7.2008р. третіми особами - дольовиками вказаних вище квартир після завершення будівництва складено дефектний акт яким встановлено що у квартирах, зокрема, не встановлені газові плити, розетки, вимикачі, дзвінки, сушки для рушників, чавунні ванни, умивальники та мийки із змішувачами та сифонами, душові кабінки, системи телебачення, радіофікації та телефонізації, міжкімнатні двері, не пофарбовані стелі,у кухнях не поштукатурені стіни, не постелено лінолеум, не покладено плитку у ванні і туалеті, посилаючись на обов'язковість таких робіт відповідно до договірних зобов'язань та вимог ДБН А.31-3-94.

Цього ж дня (11.12.2008р.) позивачем від вказаних дольовиків отримано спільну претензію із вказаним дефектним актом з вимогою виконати вказані будівельні роботи, на яку позивач направив відповідь від 15.12.2008р. та зазначив, що умови усіх договорів не містять переліку конкретних робіт які позивач повинен виконати у спірних квартирах - тобто не визначений предмет договору у зв'язку із цим спірні договори на дольову участь за своїм змістом наближені до попередніх договорів.

Позивачем 15.12.2008р. було запропоновано кожному дольовику укласти додаткові угоди до кожного договору на дольову участь та погодити остаточно предмет вказаних договорів та ціну (див. Пропозиції від 15.12.2008р. із додатковими угодами до договорів на дольову участь від 15.12.2008р.).

Позивач, як забудовник, не може будувати житло та на тих умовах, які запропоновані Дольовиками у спільній претензії, оскільки, це призведе до збиткової діяльності та неможливості завершення будівництва, позивач запропонував умови будівництва у договорах на дольову участь де встановив два окремих платежі: одноразовий цільовий внесок, що становить ціну площі квартир та кошти на будівництво житла, однак дольовики їх до цього часу не оплатили, посилаючись на те, що сприйняли вказані платежі як єдиний платіж, який містить різні назви.

Таким чином, позивач посилається на те, що згідно п.1 ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторонами в належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Якщо сторони не досягли згоди за всіма істотними умовами договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії з його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 ГК України).

Виходячи із змісту п.1 ч.2 ст.11 ЦК України свої дії сторони вчинили до досягнення згоди стосовно істотних умов договору, що виключає можливість виникнення за правочином прав та обов'язків у сторін спору, оскільки в цьому випадку правочин вважається таким, що не відбувся.

У разі коли договір не є укладеним можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК (див. п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р.). Тому дії, що вчинені за неукладеним договором повинні кваліфікуватись за статтями глави 83 книги п'ятої ЦК України (1212 -1215 ЦК України).

Неукладений правочин розглядається як такий, що не існує і, відповідно, не може мати яких-небудь наслідків. А відтак не існує і підстави за якою сторони спору одержали кошти та передали майно і, саме тому дії, що вчинені за неукладеним договором повинні кваліфікуватись за статтями 1212 - 1215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст.1213 ЦК України сторона, що одержала майно без правової підстави, також повинна повернути його в натурі, а у разі неможливості - відшкодувати його вартість, яка визначається судом на момент розгляду спору про його повернення.

У зв'язку із неукладенням вказаних вище договорів, та як наслідок відсутністю правової підстави для отримання коштів (договорів на дольову участь), позивач відповідно до вимог закону, а саме ст.1213 ЦК України виконує свої зобов'язання і розпочав здійснювати повернення коштів отриманих ним без достатньої правової підстави. Згідно наявних в матеріалах справи видаткових касових ордерів дольовикам повернуто 209500,00 грн.

Також позивач посилається на наступне:

Відповідно до ч.1 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Жоден із договорів на дольову участь не встановлює момент передачі майнових прав.

Відповідно до ч.1 ст.576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Згідно ч.3 ст.583 ЦК України застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.

Відповідно до ч.2 ст.583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Таким чином, позивач вважає, що дольовики передали у заставу, майно яке не мали права передавати, адже підстави для набуття вказаних майнових прав (договорів на дольову участь у розумінні вимог закону) не існує. Дольовики мають лише право вимоги до позивача стосовно грошових коштів, які були перераховані ними на його розрахунковий рахунок, а, відтак, майнові права на квартири не належали їм на праві власності, тому дольовики уклали спірні договори застави всупереч положенням Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст.317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Таким чином всі договори застави майнових прав не відповідають ч.1 ст.203 ЦК України відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 ст. 203 ЦК України є підставою недійсності правочину відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, і такий правочин може бути визнаний недійсним судом на підставі ч.3 ст.215 ЦК України.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також, у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. У зв'язку із тим, що майнові права на вказані квартири знаходяться у заставі у ВАТ КБ „Надра”, позивачем направлено заставодержателю претензію від 23.03.2010р. № 99/др. (яку отримано відповідачем 29.03.2010р.) щодо зняття заборони відчуження майнових прав на квартири із Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та виключення записів про державну реєстрацію обтяження майнових прав на квартири із Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Однак, вказану претензію залишено без розгляду, а заборона відчуження майнових прав на квартири до цього часу не знята, що вказує, що саме відповідач не визнає право власності Позивача на ці майнові права.

Позивач вказує, що він має намір і в подальшому повертати кошти всім дольовикам до повного погашення заборгованості, але саме у зв'язку із забороною відчуження його - позивача майнових прав він не має можливості отримати кошти для виплат. Об'єднання в одній позовній заяві кількох вимог вважаємо обґрунтованим, оскільки заявлені вимоги розглядаються за господарського судочинства, що відповідає ст.58 ГПК України, випливають з одних і тих же підстав - невизнання права власності відповідачем на майнові права на квартири, підтверджуються одними й тими ж доказами, їх спільний розгляд прискорить вирішення справи та забезпечить своєчасне поновлення порушених прав Позивача.

Вимоги у всіх справах мають однакове обґрунтування: висвітлення факту неукладання договорів на дольову участь за якими виникли майнові права на нерухоме майно, яке було передано у заставу, а також: факт того, що дольовики не набули право власності на майнові права на квартири, які було ними передано у заставу та доведення того, що право власності на майнові права на квартири належало і належить позивачу.

Зазначає, що вимоги ґрунтуються на однакових нормах цивільного законодавства ст.ст.203, 215, ст. 392, ст. 1212-1214 ЦК України та Законі України „Про заставу”. Вимоги ґрунтуються на загальних колективних для всіх справ вимог від позивачів по з`ясуванню наявності та досягненню згоди стосовно усіх істотних умов договорів на дольову участь, факт неукладення яких висвітлюється у позові.

Позивач зазначає, що вирішення даної справи полягає, насамперед, у встановленні факту того, що майнові права на всі квартири належать на даний час позивачу, а без визнання недійсними договорів, застави та зняття заборони на вказані об'єкти застави - недоцільним буде визнання самого права власності не встановивши (надавши) при цьому власнику такого права - весь спектр змісту права власності - права володіння, користування та розпорядження. Встановлення факту неукладення договорів на дольову участь можливе шляхом аналізу спільних актів, претензій та пропозицій, які подавались спільно, а тому встановлення факту недосягнення згоди стосовно усіх істотних умов або не підтвердження такого факту матиме вирішальне значення для задоволення позовних про визнання права власності із урахуванням змісту кожного договору, які є елементами порушення прав власності позивача.

Згідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним.

Відповідно до п.26 вказаної постанови, особами, які беруть участь у справі, про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав, проте у поданій суду заяві від 21.02.2011р. просить щодо заявлених позивачем вимог про визнання права власності на майнові права та про визнання договорів застави майнових прав недійсними застосувати строк позовної давності в порядку ст.ст.261,267 ЦК України.

Третя особа-1 (ОСОБА_1.) направила на адресу суду відзив на позов від 03.03.2011 р. в якому позовні вимоги визнає та підтримує.

Представник 3-х осіб 2, 3, 4 та 5 у письмовому відзиві на позов, зазначив наступне: 11.12.2008 р. третіми особами - Дольовиками, після завершення будівництва складено дефектний акт.

Цього ж дня (11.12.2008р.) Дольовиками на адресу ТОВ „Хмельницькбудінвест” направлено спільну претензію із вказаним дефектним актом з вимогою виконати вказані будівельні роботи.

На вказану претензію Дольовиками від ТОВ „Хмельницькбудінвест” була отримана відповідь від 15.12.2008р., де було зазначено, що умови усіх договорів не містять переліку конкретних робіт які ТОВ „Хмельницькбудінвест” повинен виконати у спірних квартирах - тобто не визначений предмет договору у звязку із цим спірні договори на дольову участь за своїм змістом наближені до попередніх договорів, крім того зазначив, що відповідно п. 1.2. Договору на дольову участь вноситься одноразово цільовий внесок, що становить ціну площі квартир, що є предметом договору та є повною сумою договору та вартістю квартир, а відповідно до п. 2.1. Договорів на дольову участь Дольовики зобов'язані внести додаткові кошти у тій самій кількості на будівництво житла і саме в цю вартість входить вартість перелічених у претензії та дефектному акті робіт, проте вартість витрат на будівництво житла Дольовиками не оплочено, а внесено лише цільовий внесок - кошти за площу щодо вказаних квартир, яка не охоплює виконаних на цій площі будівельних робіт.

Зі слів третіх осіб, на цій підставі ТОВ „Хмельницькбудінвест” 15.12.2008р. було запропоновано кожному Дольовику укласти додаткові угоди до кожного Договору на дольову участь та погодити остаточно предмет вказаних договорів та ціну.

Не погоджуючись із запропонованим умовами Дольовики направили спільну відповідь від 25.12.2008р., якою дольовики відмовляються від внесення будь-яких змін та доповнень до договорів на дольову участь, та вимагають повернення безпідставно набутих коштів у зв'язку із тим, що договори на дольову участь є неукладеними.

На думку третіх осіб, відмова від пропозиції щодо погодження усіх істотних умов договорів на дольову участь вказує на відсутність волевиявлення щодо прийняття пропозиції, а відтак - вказує на неможливість встановлення сторонами прав та обов'язків у формі договору на дольову участь.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторонами в належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Якщо сторони не досягли згоди за всіма істотними умовами договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії з його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст.181 ГК України).

Виходячи із змісту п.1 ч.2 ст.11 ЦК України свої дії сторони вчинили до досягнення згоди стосовно істотних умов договору, що виключає можливість виникнення за правочином прав та обов'язків у сторін спору, оскільки в цьому випадку правочин вважається таким, що не відбувся.

Неукладений правочин розглядається як такий, що не існує і, відповідно, не може мати яких-небудь наслідків. А відтак, на думку третіх осіб, не існує і підстави за якою сторони спору одержали кошти та передали майно і, саме тому дії, що вчинені за неукладеним договором повинні кваліфікуватись за статтями 1212 - 1215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст.1213 ЦК України сторона, що одержала майно без правової підстави, також повинна повернути його в натурі, а у разі неможливості - відшкодувати його вартість, яка визначається судом на момент розгляду спору про його повернення.

У зв'язку із неукладенням вказаних вище договорів, та як наслідок відсутністю правової підстави для отримання коштів (договорів на дольову участь) ТОВ „Хмельницькбудінвест” відповідно до вимог закону, а саме ст.1213 ЦК України повинен виконати свої зобов'язання і повернути кошти отримані ним без достатньої правової підстави.

Посилаючись на вищевикладені заперечення, треті особи стверджують про те, що ТОВ „Хмельницькбудінвест” почав повернення коштів дольовикам, але припинив повернення через наявність застави на квартири, дольовики підтримують позовні вимоги ТОВ „Хмельницькбудінвест” та не заперечують проти обставин викладених у позові, оскільки, на їх думку, це сприятиме швидшому поверненню коштів.

Представник позивача в засідання суду 24.03.2011р. прибув та в порядку ст.ст. 22, 80 ГПК України подав суду письмове клопотання про припинення провадження у даній справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

В обґрунтування заявленого клопотання позивач посилається на п.3 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007р. №04-5/120 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам”, згідно якого господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за умови наявності господарських відносин.

Вказує, що відносини між сторонами є цивільно-правовими, а не господарськими, оскільки виникли із договорів про дольову участь на квартири, сторонами по яких є фізичні особи. Вказує, що вимога про визнання права власності повинна заявлятись власником цього майна, так і до особи, яка не визнає та оспорює таке право. При цьому, вимога про визнання права власності на майнові права спрямована до відповідачів, які є фізичними особами та не можуть бути сторонами в господарському процесі.

Тому, позивач вважає, що дана справа не підвідомча господарському суду, тому просить суд припинити провадження у даній справі згідно вимог п.1 ст. 80 ГПК України та вирішити питання про повернення державного мита.

Представник відповідача в засідання суду прибув та подав письмове клопотання від 24.03.2011р. за вих.№07/1741, згідно якого підтримав клопотання позивача про непідвідомчість даного спору господарському суду та просить провадження у справі припинити.

Представник третіх осіб в засіданні суду подав письмове клопотання від 24.03.2011р., згідно якого вважає, що даний спір не підвідомчий господарському суду та має бути вирішений в суді загальної юрисдикції. Вважає, що вимога про визнання права власності має бути предявлена до фізичних осіб, підтримує заявлене позивачем клопотання про припинення провадження у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, оглянувши подані сторонами письмові докази, оцінивши їх на відповідність діючому законодавству, судом враховується наступне:

Відповідно до ст.1 ГПК України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Зі змісту ст.1 Господарського кодексу України слідує, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст.2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

В рекомендаціях від 27.06.2007р. №04-5/120 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” Президія Вищого господарського суду України зазначила, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

а) участь у спорі суб'єкта господарювання;

б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Із поданих в матеріали справи доказів слідує, що позивач, звертаючись із даним позовом, просив суд визнати право власності на майнові права на квартири №НОМЕР_3,НОМЕР_16,НОМЕР_7,НОМЕР_10,НОМЕР_14,НОМЕР_8,НОМЕР_15,НОМЕР_2,НОМЕР_9,НОМЕР_1,НОМЕР_11,НОМЕР_12,НОМЕР_5,НОМЕР_13, НОМЕР_6 у будинку АДРЕСА_1 та квартиру НОМЕР_4 у будинку АДРЕСА_2 за позивачем.

При цьому, право власності на майнові права на вказані квартири позивач обґрунтовує недійсністю договорів на дольову участь, які укладались між ТОВ „Хмельницькбудінвест” та фізичними особами, а саме: 1) договір №83/68 від 13.01.2006р. між ОСОБА_2 на квартиру НОМЕР_1; 2) договір №82/54 від 13.01.2006р. між ОСОБА_2 на квартиру НОМЕР_2; 3) договір №81/2 від 13.01.2006р. між ОСОБА_2 на на квартиру НОМЕР_3; 4) договір №115/15 від 11.01.2006р. між ОСОБА_3 на квартиру НОМЕР_4; 5) договір №97/99 від 11.01.2006р. між ОСОБА_3 на квартиру НОМЕР_5; 6) договір №98/116 від 11.01.2006р. між ОСОБА_3 на квартиру НОМЕР_6; 7) договір №63/12 від 10.01.2006р. між ОСОБА_4 на квартиру НОМЕР_7; 8) договір №64/26 від 10.01.2006р. між ОСОБА_4 на квартиру НОМЕР_8; 9) договір №65/56 від 10.01.2006р. між ОСОБА_4 на квартиру НОМЕР_9; 10) договір №77/19 від 12.01.2006р. між ОСОБА_5 на квартиру НОМЕР_10; 11) договір №78/75 від 12.01.2006р. між ОСОБА_5 на квартиру НОМЕР_11; 12) договір №80/87 від 12.01.2006р. між ОСОБА_5 на квартиру НОМЕР_12; 13) договір №79/106 від 12.01.2006р. між ОСОБА_5 на квартиру НОМЕР_13; 14) договір №67/25 від 11.01.2006р. між ОСОБА_1 на квартиру НОМЕР_14; 15) договір №68/43 від 11.01.2006р. між ОСОБА_1 на квартиру НОМЕР_15; 16) договір №66/4 від 11.01.2006р. між ОСОБА_1 на квартиру НОМЕР_16.

За своєї правовою природою договір про дольову участь є договорами про сумісну діяльність. Предметом договорів на дольову участь відповідно є сумісна діяльність по будівництву житла на основі дольової участі у фінансуванні.

Згідно п.3 роз'яснення Вищого господарського суду України від 28.04.95 № 02-5/302 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність” договорами про сумісну діяльність передбачаються права і обов'язки сторін щодо досягнення певної господарської мети без створення суб'єкта права - окремої юридичної особи, сумісна діяльність може також здійснюватися шляхом інвестування відповідно до Закону України „Про інвестиційну діяльність”.

Відповідно до ст.9 Закону України „Про інвестиційну діяльність” основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Право на укладання договорів передбачено загальним принципом свободи договору, закріпленим у статті 6 ЦК України.

Таким чином, відносини, які виникли між сторонами по договорах на дольову участь не є господарсько-правовими, а являються цивільно-правовими, оскільки випливають із цивільно-правового договору.

Таким чином, вимога про визнання права власності на майнові права на квартири за позивачем та, відповідно, встановлення факту відсутності права власності у фізичних осіб повинна бути звернена до фізичних осіб громадян як дольовиків по договорах на дольову участь.

Щодо вимоги про визнання недійсними договорів застави майнових прав №03/07/2007/840-К/689 від 03.07.2007р., №03/09/2007/840-К/847 від 03.09.2007р., №25/05/2007/840-К/624 від 25.05.2007р., №23/07/2007/840-К/738 від 23.07.2007р., №07/06/2007/840-К/647 від 07.06.2007р., суд також звертає увагу на наступне:

Із змісту договір застави майнових прав слідує, що вони укладені між ВАТ КБ „Надра” та громадянами України - фізичними особами: між ОСОБА_1 по договору застави майнових прав №07/06/2007/840-К/647 від 07.06.2007р., між ОСОБА_2 по договору застави майнових прав №03/07/2007/840-К/689 від 03.07.2007р.; між ОСОБА_3 - по договору застави майнових прав №03/09/2007/840-К/847 від 03.09.2007р.; між ОСОБА_4 - по договору застави майнових прав №25/05/2007/840-К/624 від 25.05.2007р.; між ОСОБА_5 по договору застави майнових прав №23/07/2007/840-К/738 від 23.07.2007р.

Згідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

Згідно зі ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних та оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину (п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”).

Так, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу. (ст. 21 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що розгляд вказаних позовних вимог без участі осіб, які є сторонами спірних договорів є неможливим. При цьому, суд позбавлений процесуальної можливості залучити вказаних осіб до участі у справі як відповідачів зважаючи на те, що вони є фізичними особами.

Відповідно до п.16 Інформаційного Листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 №01-8/675 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” та згідно абз.2 п.4 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007р. №04-5/120 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” передбачено, що разі, якщо при розгляді справи встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини 1 статті 80 ГПК.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що за субєктним складом та характером спірних правовідносин дана справа є справою цивільно-правовою її належить розглядати в порядку цивільного судочинства, а тому провадження по даній праві підлягає припиненню відповідно до ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст. 49 ГПК України, ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, п.13 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1258 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ та їх розміром” (із змінами), сплачене держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення підлягають поверненню позивачу.

Керуючись ст.ст. 1, 12, 22, 49, ч.1 ст. 80, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, СУД, -

УХВАЛИВ:

Клопотання позивача, відповідача та третіх осіб про припинення провадження у справі задовольнити.

Провадження у справі №16/5025/168/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Хмельницькбудінвест”, м. Хмельницький до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку „Надра”, м. Київ за участю третіх, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, м. Хмельницький; ОСОБА_2, с. Кугаївці Чемеровецького району Хмельницької області; ОСОБА_3, м. Деражня Хмельницької області; ОСОБА_4, м. Хмельницький; ОСОБА_5, м. Київ, про визнання права власності на майнові права на квартири НОМЕР_3, НОМЕР_16, НОМЕР_7, НОМЕР_10, НОМЕР_14, НОМЕР_8, НОМЕР_15, НОМЕР_2, НОМЕР_9, НОМЕР_1, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_5, НОМЕР_13, НОМЕР_6 у будинку АДРЕСА_1 та квартиру НОМЕР_4 у будинку АДРЕСА_2; визнання недійсними договорів застави майнових прав №03/07/2007/840-К/689 від 03.07.2007р., №03/09/2007/840-К/847 від 03.09.2007р., №25/05/2007/840-К/624 від 25.05.2007р., №23/07/2007/840-К/738 від 23.07.2007р., №07/06/2007/840-К/647 від 07.06.2007р. припинити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Хмельницькбудінвест”, м. Хмельницький, вул. Вінницьке шосе,6 (код ЗКПО 22784870) з Державного бюджету України державне мито в розмірі 25500,00 грн. (двадцять пять тисяч пятсот гривень 00 коп.), сплачене згідно платіжного доручення №3709 від 27.01.2011 р. та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачених згідно платіжного доручення №3710 від 27.01.2011р.

Видати довідки.

СуддяВ.В. Магера

Віддрук. 9 прим. :

1 - до справи;

2 - позивачу;

3 - відповідачу;

4-9 - третім особам;