Рішення № 14427348, 21.03.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2011 р. Справа № 5023/091/11

вх. № 091/11

Суддя господарського суду Жигалкін І.П.

при секретарі судовогозасідання Бережанова Ю.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 (свідоцтво № 632 від 29.07.2008 р.)

відповідача - Прокопченко С.В. (дов. № б/н від 12.01.2011)

розглянувши справу за позовом Фізичної особи ОСОБА_3, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект", м. Харків

про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа ОСОБА_3 (надалі - Позивач), звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про (а) стягнення з Відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут Харківпроект» (надалі - Відповідач), вартості належної йому пропорційної частки прибутку, одержаного товариством до 07.03.2007 р.; (б) стягнення з Відповідача на його користь вартість належної йому пропорційної частки чистих активів останнього станом на 07.03.2007 р.; (в) зобов'язання Відповідача до державної реєстрації змін в його статуті у зв'язку зі зміною у складі учасників та (г) стягнення з нього на користь Позивача судових витрат.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача у судовому засіданні та у наданому відзиві проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні. Також надає розрахунок належної учаснику частки прибутку та пояснюючи, що учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.

Представник Позивача у судовому засіданні та у наданій заяві проти розрахунку належної учаснику частки прибутку заперечує.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника Позивача та Відповідача, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, якою просить стягнути з Відповідача на його користь: (а) вартість його вкладу у статутний фонд Відповідача у розмірі 18,47 грн.; (б) належну йому частку прибутку, одержаного Відповідачем до 07.03.2007 р.; (в) виділити частку Позивача як засновника відповідача в натурі шляхом визнання права власності на нерухомість (нежитлові приміщення) у розмірі 0,303% від усієї суми цілісного майнового комплексу Відповідача станом на 07.03.2007 р.; (г) зобовязати Відповідача до державної реєстрації змін в його статуті у звязку зі зміною у складі учасників.

19 січня 2011 року Позивач надав уточнену позовну заяву, якою просить суд (а) стягнути з Відповідача вартість належної йому пропорційної частки прибутку, одержаного останнім до 07.03.2007 р.; (б) стягнути з нього вартість належної йому пропорційної частки чистих активів Відповідача станом на 07.03.2007 р.; (в) зобов'язати Відповідача до державної реєстрації змін в його статуті у зв'язку зі зміною у складі учасників; (г) стягнути з Відповідача судові витрати по справі.

При цьому, суд зазначає, що від Позивача заяв про зміну предмету або підстав позову, а також заяв про збільшення або зменшення позовних вимог за ст. 22 ГПК України не надходило.

21.02.2011 року представниками сторін було подано клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів, яке було задоволено судом. Також у цей день Позивачем було надано клопотання про призначення судової експертизи, а Відповідачем клопотання про визнання особистої участі позивача у судовому розгляді обовязковою, у задоволенні яких судом було відмовлено.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника Позивача та Відповідача всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач є засновником і учасником Відповідача, що підтверджується приватизаційним платіжним дорученням № 12 від 25 лютого 1994 року і свідоцтвом, що видане останнім. Зміна прізвища Позивача з «Демченко» на «Рубежанську» відбулася у зв'язку із перебуванням у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 07.03.1975 р.

Відповідно до останньої редакції статуту Відповідача частка Позивача у його статутному фонді становить 0,303%, а вклад -18,467 грн. (позиція № 61 загального списку у статуті).

27.12.2006 р. Позивачем була нотаріально засвідчена заява про вихід зі складу засновників і учасників Відповідача, яка рекомендованим листом № 634754 28.02.2007 р. поштою була спрямована на адресу Відповідача та 07.03.2007 р. була одержана ним, що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням.

15.11.2010 р. Позивачем був одержаний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, зі змісту якого останній дізнався, що заява по суті не розглянута і він продовжує бути засновником і учасником Відповідача, оскільки у встановлений діючим законодавством України строк, його заява після затвердження звіту за 2007 рік, в якому він вийшов зі складу учасників Відповідача, розглянута не була, і в строк до 12 місяців з дня виходу вклад Позивача повернутий не був, вартість частини майна Відповідача, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі та належна йому частка прибутку, одержаного Відповідачем в даному році до моменту її виходу, сплачена не була.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом обєктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у позовних вимогах Позивача слід відмовити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1 ГПК України).

Згідно п. 4 ст. 12 ГПК України, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів підвідомчі господарським судам.

При цьому, справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що повязані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ч. 6 ст. 16 ГПК України).

Закон також наголошує на тому, що являють собою корпоративні права. Так, стаття 167 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV (надалі ГК України) містить легальне визначення корпоративних прав, відповідно до якої останні це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Таке визначення корпоративних прав знаходить своє відбиття й у ч. 1 п. 8 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року N 514-VI.

Згідно до п. 6 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» усі спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, повязані зі здійсненням ними корпоративних прав та виконанням обовязків учасника господарського товариства, на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України підвідомчі (підсудні) господарським судам незалежно від субєктного складу учасників спору.

Відповідно до п. 1.4. Рекомендацій Вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» зазначено, що як випливає зі змісту п. 1 ч. 4 ст. 12 ГПК України, до корпоративних спорів належать спори між учасниками (акціонерами) господарського товариства з приводу створення, припинення товариства та управління його діяльністю.

Статтею 15 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV (надалі - ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також права на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством (ч. 1 ст. 16 ЦК України). В свою чергу відповідно до ст. 20 ГК України, як спеціального закону по відношенню до ЦК України, кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом відшкодування збитків.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом обєднання осіб та (або) майна (ст. 80 ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом обєднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (ст. 83 ЦК України). Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність (ст. 84 ЦК України) з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Кореспондуючі норми з цього приводу також визначені ст. 55 та іншими нормами ГК України.

Нормою закону, сьогодні чітко визначено те, що господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (ст. 115 ЦК України).

Учасники господарського товариства мають право, за ст. 116 ЦК України, у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. Майже тотожними за змістом є й положення ст. 88 ГК України і ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 року N 1576-XII (надалі - Закон).

Подання заяви про вихід з товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обовязків учасника товариства. Право учасника товариства на вихід з товариства не залежить від згоди товариства чи інших його учасників. Враховуючи викладене, учасник вважається таким, що вийшов з товариства з обмеженою або з додатковою відповідальністю з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства. Заява про вихід учасника з товариства є формою реалізації передбаченого законом права учасника на припинення корпоративних відносин шляхом виходу з товариства, а не правочином (п. 3.5. Рекомендацій Вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»).

Відповідно до ст. 140 ЦК України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Також такі положення встановлені і ст. 50 Закону і ст. 80 ГК України.

Як передбачено ст. 100 ЦК України, ст. 88 ГК України, п. «в» ч. 1 ст. 10 Закону учасник товариства має право вийти в установленому порядку з товариства.

Стаття 148 ЦК України, ст. 54 Закону, встановлено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Відповідно до наданих Позивачем пояснень, щодо його статусу як учасника Відповідача, він зазначає, що 07.03.2007 року Відповідач був повідомлений про його бажання вийти зі складу учасників, так як отримав цієї дати його нотаріально посвідчену заяву.

Відповідно до а. 6 п. 3.5. Рекомендацій Президії Вищого Господарського суду України від 28.12.2007 р. №04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»: «Відповідно до статті 54 Закону України «Про господарські товариства» при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі та частину прибутку, одержаного товариством у відповідному році до виходу учасника. При цьому вартість майна та розмір частини прибутку товариства, належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватись на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства».

Таким чином, датою розрахунку з Позивачем, на яку необхідно здійснювати розрахунок вартості майна, становить 07.03.2007 р. (за умови, якщо він дійсно мав намір вийти зі складу учасників відповідача).

Розрахунок, здійснений Позивачем, обраховується відповідно до сьогоднішньої ринкової вартості одного м2., та виходячи з офіційного курсу валют НБУ, який взято на час розгляду справи.

Визначення Позивачем сум стягнення із застосуванням ринкової вартості майна суд вважає не доведеним та таким, що не відповідає практиці розгляду судами спорів такої категорії.

Так, відповідно до абз. 1, 2, 3 п. 3.7. Рекомендацій Президії Вищого Господарського суду України від 28.12.2007 р. №04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» відповідно до статей 54 і 64 Закону учасник товариства з обмеженої або додаткової відповідальності, що виходить або був виключений з товариства, має право на одержання вартості частини майна товариства пропорційно розміру його частки у статутному капіталі товариства. У вирішенні спорів щодо розрахунків з учасником, що вийшов (був виключений) з товариства, господарським судам необхідно враховувати таке. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном, крім речей, вважаються майнові права та обов'язки. У частині першій статті 66 та у статті 139 ГК України визначено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. Отже, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства. Майно підприємства обліковується на його балансі, де відображається вартість активів підприємства та джерел їх формування. Тому в основу розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить з товариства, за загальним правилом, повинна братись балансова вартість майна товариства. Активи (майно і в тому числі майнові вимоги) товариства відображаються у статтях активу балансу за кодами 010, 020, 030, 035, 040, 045, 050, 060, 100, 110, 120, 130, 140, 150, 160, 170, 180, 190, 200, 210, 230, 240, 250. Зобов'язання товариства та забезпечення майбутніх витрат і платежів товариства визначаються у статтях пасиву балансу за кодами 400, 410, 420, 440, 450, 460, 470, 500, 510, 520, 530, 540, 550, 560, 570, 580, 590, 600, 610».

На підставі цього суд вважає, що для розрахунку суми, належної до сплати Позивачеві,, мають бути застосовані дані балансу Відповідача, на якому обліковується його майно, і де відображається вартість активів останнього.

Також, за п. 3.7. Рекомендацій Президії Вищого Господарського суду України від 28.12.2007 р. №04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» господарським судом може бути задоволено клопотання учасника, який вийшов (був виключений) з товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, про здійснення експертної оцінки дійсної (ринкової) вартості основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових або поточних біологічних активів для обчислення вартості частини майна, належної до сплати такому учаснику.

Застосована Позивачем ринкова вартість одного м2. не може бути прийнята судом, як належний та допустимий доказ, оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» при виході учасників з господарського товариства, до статутного капіталу якого вносилося майно суб'єктів права приватної чи колективної власності, проведення експертної оцінки вартості внесків учасників товариства не є обов'язковим. Це також підтверджується Міністерством юстиції України у Листі від 28.07.2004 № Х-11-19 «Щодо визначення вартості майна товариства з обмеженою відповідальністю у разі виходу з його складу учасників».

Тобто в даному випадку суд вважає, що при вирішенні даного спору доцільно застосувати виключно дані фінансового обліку та звітності Відповідача які були надані на вимогу суду у необхідній кількості.

При визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТОВ (ТДВ), а також порядку і строків їх виплати господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування».

Таким чином суд звертає увагу, що зважаючи на те, що довідка АН «Аверс» не відповідає вимогам ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», розрахунок здійснений на її підставі не є належним та допустимим доказом у даній справі.

У випадку неврегульованості в установчих документах вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства (п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 1З «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»).

Позивачем надано розрахунок суми стягнення за позовом та його обґрунтування (Т. 2, а.с. 51) відповідно до якого його частка у статутному фонді Відповідача складає 302125, 76 коп. В свою чергу Відповідач надав власний розрахунок (Т. 2, а.с. 97-98) відповідно до якого вартість частини майна, яка виплачується Позивачеві дорівнює 8693, 37 грн., а вартість частини прибутку, який виплачується Позивачеві дорівнює 2330, 98 грн. (Т. 2, а.с. 105).

Твердження Відповідача про те, що позивач на момент розгляду справи є його учасником не можуть бути прийняті судом до уваги виходячи з наступного.

Зокрема відповідно до ст. 100 ЦК України право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлений обовязок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року.

Позивач реалізуючи зазначене особисте немайнове право подав відповідну заяву про вихід зі складу учасників Відповідача 27.12.2006 р. у встановленій для останній формі (письмова та нотаріально посвідчена), проте на момент звернення до суду Відповідач не вчинив дій які б свідчили про дотримання та реалізацію з його боку особистого немайнового права Позивача, що підтверджується зокрема, наступним.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців НОМЕР_1, Позивач є учасником Відповідача. Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15 травня 2003 року N 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін». Таким чином вказаний витяг є належним та допустимим доказом у справі № 5023/091/11, який підтверджує той факт, що особисте немайнове право Позивача порушене Відповідачем.

За п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 1З «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК України та Закону про господарські товариства учасник ТОВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Посилання Позивача на п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України 24.10.2008 р. №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» суд вважає обґрунтованим. Так, положення даного пункту повязує вихід учасника зі складу товариства з обмеженою відповідальністю саме із волевиявленням особи, а участь Позивача в якості учасника Відповідача в грудні 2007 р. свідчить про порушення Відповідачем корпоративних прав Позивача. Крім того, протягом 2008-2009 років Позивач як учасник Відповідача повідомлявся останнім про проведення загальних зборів учасників, що також свідчить про протиправність дії (бездіяльності) відносно зробленої заяви з боку Відповідача.

Таким чином, зважаючи на вказані обставини, а також наявні у суду та сторін докази суд доходить до висновку про те, що на сьогоднішній день Позивач не є учасником Відповідача оскільки з боку позивача були зроблені необхідні дії передбачені законом для його виходу зі складу учасників Відповідача.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЦК України статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки, а за ч. 1 ст. 139 ГК України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства (п. 3.7. Рекомендацій Президії Вищого Господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин»).

Такі рекомендації відповідають визначенню чистих активів наведеного у Методичних рекомендаціях щодо визначення вартості чистих активів акціонерних товариств, схваленими рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 листопада 2004 р. № 485.

Так відповідно до п. 1, 2, 3 останніх під вартістю чистих активів акціонерного товариства розуміється величина, яка визначається шляхом вирахування із суми активів, прийнятих до розрахунку, суми його зобов'язань, прийнятих до розрахунку. Для визначення вартості чистих активів складається розрахунок за даними бухгалтерської звітності відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку N 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.03.99 р. N 87 зі змінами та доповненнями, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.99 р. N 396/3689.

До складу активів, які приймаються до розрахунку, включаються: (а) необоротні активи (код рядка балансу - форма 1, далі - р.): нематеріальні активи (залишкова вартість), незавершене будівництво; основні засоби (залишкова вартість); довгострокові фінансові інвестиції; інші фінансові інвестиції; довгострокова дебіторська заборгованість; інші необоротні активи, включаючи відстрочені податкові активи; (б) Оборотні активи (розділ 2 балансу): запаси; векселі одержані; дебіторська заборгованість; поточні фінансові зобов'язання; грошові кошти; (в) інші оборотні активи - витрати майбутніх періодів. До складу зобов'язань, що приймаються до розрахунку, включаються: (а) довгострокові зобов'язання; (б) поточні зобов'язання, в т. ч. (короткострокові кредити банків; поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями; видані векселі; кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги; поточні зобов'язання за розрахунками: з одержаних авансів, з бюджетом з позабюджетних платежів, зі страхування, з оплати праці, з учасниками, із внутрішніх розрахунків; інші поточні зобов'язання); (в) забезпечення наступних виплат і платежів; (г) доходи майбутніх періодів.

Стосовно інших обраних Позивачем способів захисту його порушених корпоративних прав з боку Відповідача, то суд зазначає, що останні зокрема: (а) стягнення вартості його вкладу у статутний фонд Відповідача у розмірі 18,47 грн.; (б) виділення частки Позивача як засновника Відповідача в натурі шляхом визнання права власності на нерухомість (нежитлові приміщення) у розмірі 0,303% від усієї суми цілісного майнового комплексу Відповідача станом на 07.03.2007 р.; (в) зобов'язання Відповідача до державної реєстрації змін в його статуті у зв'язку зі зміною у складі учасників, суд зазначає, що останні не відповідають ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України і ст.ст. 7, 10 та 54 Закону, а тому не можуть бути застосовані судом.

Така позиція суду відповідає п. 10 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» відповідно до якої судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, та не випливають із положень законодавства.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення» від 29.12.76 №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Суд зазначає, що із вказаних приписів норм права, а також із приписів Закону вбачається, що при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. При цьому не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено. Аналогічні приписи містяться і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частина 1 ст. 43 ГПК України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суд вважає, що відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу повинні бути покладені на Відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 р. № 1З «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», ст. 10, 54 Закону України «Про господарські товариства», ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Рекомендаціями Президії Вищого Господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин», ст.ст. 16, 140, 148, 190 Цивільного кодексу України, ст.ст. 88, 139 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути на користь Фізичної особи ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) вартість частини майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут Харківпроект» (61166, м. Харків, пр.. Леніна, 38, код 02497996, р/р 26002101504101 в АКІБ «УкрСиббанк», м. Харків, МФО 351005, св-во платника ПДВ № 30009340, ІПН 024979920398) у розмірі 8693,37 грн.

Стягнути на користь Фізичної особи ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) частину прибутку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут Харківпроект» (61166, м. Харків, пр.. Леніна, 38, код 02497996, р/р 26002101504101 в АКІБ «УкрСиббанк», м. Харків, МФО 351005, св-во платника ПДВ № 30009340, ІПН 024979920398) у розмірі 2330,98 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут Харківпроект» (61166, м. Харків, пр.. Леніна, 38, код 02497996, р/р 26002101504101 в АКІБ «УкрСиббанк», м. Харків, МФО 351005, св-во платника ПДВ № 30009340, ІПН 024979920398) на користь Фізичної особи ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Жигалкін І.П.

Повний текст рішення підписаний 28 березня 2011 року

по справі № 5023/091/11.