Рішення № 14427345, 21.03.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2011 р. Справа № 5023/425/11

вх. № 425/11

Суддя господарського суду Жигалкін І.П.

при секретарі судовогозасідання Бережанова Ю.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Корольова В.В. (ліквідатор)

1. відповідача - не з'явився

2. відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Темпо-Ремтранс", м. Харків

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Агро", м. Харків

2. Фізичної особи ОСОБА_1, м. Дергачі, Харківська область

про стягнення 10 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Темпо-Ремтранс», в особі арбітражного керуючого Корольова В.В., який призначений ліквідатором останнього на підставі постанови господарського суду Харківської області від 08.04.2010 року по справі № Б-19/35-10 та на підставі положень статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі - Закон) у зв'язку з визнанням Позивача банкрутом, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення грошових коштів за формування статутного капіталу з відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Агро» у розмірі 2 500,00 грн. (надалі Відповідач - 1) та Фізичної особи ОСОБА_1 у розмірі 7 500,00 грн. (надалі Відповідач - 2).

Представник Відповідача - 1 в судове засідання не з'явився. Ухвала суду, направлена на адресу Відповідача - 1 зазначену в позовній заяві, повернулась на адресу господарського суду Харківської області з поштовою довідкою та відміткою «адресат не значиться».

Представник Відповідача - 2 в судове засідання не з'явився, ухвала суду направлена на адресу Відповідача - 2 зазначену в позовній заяві, повернулась на адресу господарського суду Харківської області з довідкою поштового зв'язку «за відмовою адресата від одержання».

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представників Відповідачів та їх відзивів на позовну заяву.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника Позивача, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Постановою господарського суду Харківської області від 08.04.2010 року по справі № Б-19/35-10 на підставі положень статті 52 Закону Позивача (61035, м. Харків, просп. Московський, буд. 151, кім. 209, код ЄДРПОУ 31023960) визнано банкрутом, у звязку з чим було призначено ліквідатором - арбітражного керуючого Корольова Вадима Вячеславовича.

Відповідно до статуту Позивача (дата реєстрації : 26.04.2006 р.) розділом II «Майно» ст. 6.1. встановлено, що його статутний (складений) капітал створюється за рахунок його Учасників та встановлюється 50 000,00 грн.

Позивач стверджує, що Відповідач -1 та Відповідач - 2 не сплатили грошові кошти для формування статутного (складеного) капіталу Позивача.

Статтею 6.2. цього статуту визначено розподіл часток учасників в статутному фонді, а саме: - Відповідач - 2 має частку в статутному фонді в розмірі 47500,00 грн. (сорок сім тисяч пятсот гривень), що складає 95 (девяносто пять) відсотків статутного фонду Позивача; Відповідач - 1 має частку в статутному фонді в розмірі 2 500,00 грн. (дві тисяч пятсот гривень), що складає 5 (пять) відсотків статутного фонду Позивача

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом обєктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1 ГПК України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV (надалі- ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також права на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством (ч. 1 ст. 16 ЦК України). В свою чергу відповідно до ст. 20 ГК України, як спеціального закону по відношенню до ЦК України, кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом обєднання осіб та (або) майна (ст. 80 ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом обєднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (ст. 83 ЦК України). Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність (ст. 84 ЦК України) з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Кореспондуючі норми з цього приводу також визначені ст. 55 та іншими нормами ГК України.

Суд зазначає, що відповідно до положень діючого цивільного та господарського законодавства господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства (ст. 113 ЦК України). Зазначені положення також знаходять своє відбиття й у ст.ст. 79 та 80 ГК України і ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII (надалі - Закон).

Нормою закону, сьогодні чітко визначено те, що господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (ст. 115 ЦК України).

Відповідно до ст. 117 ЦК України учасники господарського товариства зобовязані: 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; 2) виконувати свої зобовязання перед товариством, у тому числі ті, що повязані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Учасники господарського товариства можуть також мати.

За ст. 144 ЦК України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом. Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обовязку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж пятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобовязане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобовязань товариства та відшкодування їм збитків. Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЦК України статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.

Суд звертає увагу на те, що однією з функцій статутного капіталу є гарантійна функція. Призначення статутного капіталу - гарантувати зобов'язання товариства перед третіми особами та контрагентами за зобовязаннями. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів.

Гарантійна функція мінімального розміру статутного капіталу товариства полягає в тому, що вартість чистих активів товариства не може бути менше його розміру.

Відповідно до ч.1. ст. 25 Закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту.

Відповідно до ч. 3. ст. 88 ГК України учасники господарського товариства зобов'язані вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами, відповідно до цього Кодексу та закону про господарські товариства.

До ст. 100 ЦК України право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, та не випливають із положень законодавства.

Таким чином, виходячи з вищевикладених положень законодавства суд вважає, що відповідно до приписів ЦК України, ГК України, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» заявлені вимоги ліквідатора Позивача, який знаходиться у процедурі банкрутства, до учасників останнього про їх зобовязання до сплати грошових коштів з метою формування складеного капіталу Позивача в примусовому порядку, не відповідають вимогам закону. Оскільки спеціальні правові наслідки, в разі не виконання ними такого обовязку, передбачені ст. ч. 3 ст. 144 ЦК України та ч. 3 ст. 52 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 року N 1576-XII.

Крім того суд зазначає, що Позивачем не надано доказів не сплати у повному обсязі розміру складеного капіталу останнього з боку Відповідача 1 та Відповідача 2.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення» від 29.12.76 №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За ч. 1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 44 та статті 49 ГПК України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на позивача оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 52 Закону України «Про господарські товариства», ст.ст. 16, 140, 144 ЦК України, ст.ст. 88, 139 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя Жигалкін І.П.

Повний текст рішення підписаний 28 березня 2011 року

по справі № 5023/425/11