Рішення № 14422045, 25.03.2011, Господарський суд Чернігівської області

25.03.11 УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000 , м. Чернігів тел. 698-166

проспект Миру , 20 тел. 678-853

Іменем України

РІШЕННЯ

22 березня 2011 року Справа №8/35

За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДТОРГРЕСУРС", вул.Океанська, 10, м. Дніпропетровськ, 49022

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 61395грн.51коп.

Суддя Т.Г.Оленич

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Горбатова Т.О. представник, довіреність №б/н від 04.03.2011р.

Від відповідача: не зявився

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 60340грн.10коп. боргу за товар, отриманий по видатковим накладним за період з 22.02.2009р. по 12.09.2010р. на підставі договору дистрибюції №2002/446 від 20.02.2009р., 871грн.21коп. пені, нарахованої за період з 31.12.2010р. по 02.02.2011р., 168грн.62коп. процентів річних, нарахованих за період з 31.12.2010р. по 02.02.2011р., 15грн.58коп. інфляційних нарахувань, обчислених за грудень 2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобовязань.

Відповідач в письмовому відзиві проти позовних вимог заперечує та звертає увагу суду, що позов не містить посилання на накладні, за якими обліковується заборгованість, відомостей щодо розміру заборгованості по конкретним накладним з урахуванням проведених відповідачем оплат. Внаслідок вказаних недоліків, як стверджує відповідач, неможливо визначити конкретну партію товару, за яким виникла заборгованість, а також момент виникнення такої заборгованості як підставу нарахування пені та інфляційних нарахувань. В звязку з чим відповідач вважає, що позивачем нормативно не обґрунтовано підстави нарахування пені та інфляційних нарахувань з суми боргу, зазначеної в позові, в тому числі з урахуванням моменту виникнення зобовязань у відповідача на цю суму та проведених відповідачем оплат. В свою чергу, відповідач не може зазначити розмір заборгованості у грошовому виразі з причин відсутності ідентифікації позивачем позовних вимог.

Крім того, відповідач вказує, що відповідно до додатку №1 (специфікації) до договору дистрибюції №2002/446 від 20.02.2009р. предметом даного договору є чіпси в асортименті та цукерки «Дін-Дон»фруктові, а за накладними, які покладені в основу позову, поставлявся також грильяж «Ласунка». Вказаний товар не являється предметом договору, а тому, на думку відповідача, він поставлявся поза межами договору дистрибюції №2002/446 від 20.02.2009р. Оскільки поставка грильяжу «Ласунка»була позадоговірною, сторонами не визначено строки оплати вказаного товару, а тому в порядку ст.530 Цивільного кодексу України позивач мав предявити відповідачу вимогу про оплату товару, і саме з цього моменту у відповідача мав виникнути обовязок оплатити отриманий товар. Оскільки позивачем вимога щодо оплати товару, поставленого поза межами договору дистрибюції №2002/446 від 20.02.2009р., відповідачу не предявлялась, обовязок оплатити товар у відповідача не виник, внаслідок чого право позивача порушено не було. Внаслідок цього відповідач стверджує і про безпідставність нарахування пені на вартість поставленого поза межами договору товару.

До того ж відповідач стверджує, що частина доданих до позову документів не містить обовязкових реквізитів та не відповідає вимогам до первинних документів, встановлених ст.ст.9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідач особисто або через представника участі в засіданні господарського суду не прийняв. До початку судового засідання відповідач надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представника у звязку з неможливістю забезпечити явку останнього.

Оскільки явка відповідача та його представника не визнавалась господарським судом обовязковою, тому відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України участь в господарських засіданнях є правом сторони, тобто правомочністю, яка використовується особою на власний розсуд. До того ж, присутній в судовому засіданні представник позивача проти розгляду справи у відсутності відповідача або його представника не заперечував. Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача та його представника за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення представника позивача, зясувавши обставини справи, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

20 лютого 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОДТОРГРЕСУРС»(постачальник за умовами договору, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (дистрибютор за умовами договору, відповідач у справі) укладено договір дистрибюції №2002/446 (далі за текстом договір дистрибюції), за умовами якого позивач зобовязався передати на умовах даного договору продовольчу продукцію (товар) у власність відповідача, а відповідач, в свою чергу, зобовязався прийняти товар у власність та сплатити за нього обумовлену цим договором грошову суму.

Згідно із п.п.2.2., 2.5. договору дистрибюції товар передається окремими партіями відповідно до умов даного договору. Сторони домовились, що з моменту підписання договору і протягом дії даного договору дистрибютор буде здійснювати реалізацію товару на території: Чернігів, Чернігівська обл.

Як вбачається із п.п.3.1., 3.4. договору дистрибюції асортимент товару узгоджується сторонами в доповненні №1 до даного договору, яке у випадку його підписання сторонами є невідємною частиною даного договору. Асортимент конкретної партії товару та його кількість визначається в замовленні дистрибютора згідно з розділом 5 даного договору.

Відповідно до п.4.1., 4.2., 4.3. договору дистрибюції ціна товару узгоджується сторонами в доповненні №1 до даного договору. Ціна конкретної партії товару визначається в замовленні дистрибютора виходячи з ціни за товар, узгодженої сторонами в доповненні №1 до даного договору. Загальна вартість товару за даним договором дорівнює сумі всіх видаткових накладних, на підставі яких передається товар в межах цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи сторонами підписано доповнення №1 до договору дистрибюції (копія а.с.15-16), в якому сторони конкретизували асортимент та вартість товару, який має поставлятися за договором. Відповідно до вказаного доповнення під товаром сторони визначили чіпси «Санчо»та цукерки «Дін-Дон»фруктові.

В розділі 5 договору дистрибюції сторони узгодили умови поставки товару, та домовились, що поставка товару в пункт доставки здійснюється транспортом та за рахунок постачальника. Пункт отримання дистрибютором товару від постачальника є базові складські приміщення дистрибютора, які розташовані за адресою: вул.Широка, 1/В, м. Чернігів. Витрати по перевезенню товару в пункт доставки несе постачальник. Право власності та всі ризики на товар переходять від постачальника до дистрибютора з моменту підписання сторонами оформленої належним чином накладної, передачі партії товару та передачі дистрибютору повного комплекту документів, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства.

В розділі 9 договору дистрибюції сторони встановили порядок здійснення розрахунків за поставлений товар, та домовились, що оплата товару по даному договору здійснюється в національній валюті України гривні. Розрахунки між сторонами здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з рахунку дистрибютора на рахунок постачальника, які зазначені в даному договорі. Дистрибютор зобовязується оплачувати конкретну партію товару не пізніше 28 календарних днів з моменту отримання товару в одному із пунктів, зазначених в п.5.8. договору, що підтверджується видатковими накладними.

Відповідно до п.12.1. договору дистрибюції даний договір вступає в силу з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2009р. Якщо за 30 календарних днів до закінчення дії договору будь-яка із сторін не заявить своєму контрагенту про бажання розірвати договір, то дія договору вважається продовженою на наступний рік з аналогічною пролонгацією на невизначений період на тих же умовах.

Враховуючи, що жодною із сторін не надано суду докази звернення до контрагента з пропозицією розірвати договір за 30 календарних днів до закінчення дії договору, суд приходить до висновку, що договір дистрибюції продовжив свою дію з 01.10.2010р. на невизначений термін на тих же умовах.

Виходячи із суті договірних відносин фактично між сторонами виникли відносини щодо придбання та наступної реалізації відповідачем продукції позивача на певній території та на певних умовах, тобто відносини дистрибюції. В чинному законодавстві відсутні спеціальні норми, які б регулювали даний вид господарських правовідносин. Оскільки, за своєю правовою природою відносини дистрибюції схожі на відносини купівлі-продажу та поставки, спірні відносини за аналогією закону підпадають під регулювання норм, що визначають відносини купівлі-продажу та поставки. Так як обидві сторони спірних правовідносин є субєктами господарювання, продукція придбавалася дистрибютором для використання у підприємницькій діяльності, а тому суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин мають застосовуватися норми, що регулюють відносини поставки, а саме §1 глави 30 Господарського кодексу України та ст.712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Оскільки аналіз договору дистрибюції свідчить, що в ньому відсутні будь-які застереження щодо застосування до правовідносин між сторонами положень про купівлю-продаж, а тому судом при вирішенні даного спору застосовуються також норми чинного законодавства, які регулюють відносини купівлі-продажу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, зазначає, що на виконання умов договору дистрибюції ним поставлено відповідачу товар на загальну суму 94900грн.10коп., на підтвердження чого надано видаткові накладні №ПТ-0000066 від 22.02.2009р., №ПТ-0000170 від 23.05.2009р., №ПТ-0000174 від 26.03.2009р., №ПТ-0000205 від 05.04.2009р., №ПТ-0000376 від 31.05.2009р., №ПТ-0000488 від 09.07.2009р., №ПТ-0000512 від 14.07.2009р., №ПТ-0000794 від 25.10.2009р., №ПТ-0000121 від 07.02.2010р., №ПТ-0000177 від 21.02.2010р., №ПТ-0000215 від 09.03.2010р., №ПТ-0000254 від 14.03.2010р., №ПТ-0000283 від 21.03.2010р., №ПТ-0000429 від 25.04.2010р., №ПТ-0001254 від 05.09.2010р., №ПТ-0001286 від 12.09.2010р.

Однак, посилаючись в позовній заяві на поставку відповідачу товару по видатковій накладній №ПТ-0000283 від 21.03.2010р. на суму 1974грн., позивачем не надано до матеріалів справи вищевказаного документа, в звязку з чим суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустими доказами факт поставки товару по видатковій накладній №ПТ-0000283 від 21.03.2010р. на суму 1974грн.

Крім того, суд погоджується з твердженнями відповідача, що товар по видатковим накладним, покладеним в основу позову, поставлявся останньому позивачем не лише на виконання договору дистрибюції №2002/446 від 20.02.2009р.

Як встановлено судом вище, відповідно до підписаного між сторонами доповнення №1 до вказаного договору його предметом є поставка чіпсів «Санчо»та цукерок «Дін-Дон»фруктові. Разом з тим, зі змісту вищенаведених видаткових накладних вбачається, що позивачем також поставлявся відповідачу товар, що не є предметом договору дистрибюції №2002/446 від 20.02.2009р., а саме за видатковою накладною №ПТ-0000794 від 25.10.2009р. (копія а.с.31) позивачем поставлено відповідачу грильяж «Ласунка»на суму разом з ПДВ 220грн.70коп., за видатковою накладною №ПТ-0000177 від 21.02.2010р. (копія а.с.35) грильяж «Ласунка»на суму разом з ПДВ 67грн.50коп., за видатковою накладною №ПТ-0000215 від 09.03.2010р. (копія а.с.37) грильяж «Ласунка»на суму разом з ПДВ 337грн.50коп.

Таким чином, суд приходить до висновку, що поставка грильяжу «Ласунка»на загальну суму 625грн.70коп. була здійснена позивачем відповідачу поза межами договору дистрибюції №2002/446 від 20.02.2009р. Оскільки в вищенаведених накладних сторонами не узгоджено строк оплати відповідачем отриманого товару, а тому відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України вказаний товар мав бути оплачений відповідачем протягом семи днів від дня предявлення йому відповідної вимоги позивачем.

Позивачем не надано доказів звернення до відповідача з вимогою оплатити товар (грильяж «Ласунка») на суму 625грн.70коп., а тому суд приходить до висновку, що обовязок оплатити вказаний товар, поставлений в позадоговірному порядку, у відповідача не виник, внаслідок чого станом на день винесення рішення право позивача порушено не було.

В силу ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено факт поставки відповідачу товару за період з 22.02.2009р. по 12.09.2010р. на підставі договору дистрибюції №2002/446 від 20.02.2009р. на загальну суму 94900грн.10коп. Матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару за період з 22.02.2009р. по 12.09.2010р. на підставі договору дистрибюції №2002/446 від 20.02.2009р. на суму 92300грн.40коп.

Про отримання відповідачем товару свідчать його підписи та відбитки печатки на вищевказаних видаткових накладних. Факт отримання товару також не заперечується відповідачем у відзиві. Заперечення відповідача щодо відсутності всіх реквізитів на видаткових накладних, судом до уваги не приймається, оскільки це не виплаває на встановлення факту отримання відповідачем товару.

Як встановлено судом вище, відповідно до п.9.4. договору дистрибюції відповідач зобовязався оплачувати конкретну партію товару не пізніше 28 календарних днів з моменту отримання товару.

Таким чином, вартість отриманого по видатковій накладній №ПТ-0000066 від 22.02.2009р. товару відповідач мав сплатити до 23.03.2009р.,

по видатковій накладній №ПТ-0000170 від 23.05.2009р. до 20.04.2009р.,

по видатковій накладній №ПТ-0000174 від 26.03.2009р. до 23.04.2009р.,

по видатковій накладній №ПТ-0000205 від 05.04.2009р. до 04.05.2009р.,

по видатковій накладній №ПТ-0000376 від 31.05.2009р. до 29.06.2009р.,

по видатковій накладній №ПТ-0000488 від 09.07.2009р. до 06.08.2009р.,

по видатковій накладній №ПТ-0000512 від 14.07.2009р. до 11.08.2009р.,

по видатковій накладній №ПТ-0000794 від 25.10.2009р. до 23.11.2009р.

по видатковій накладній №ПТ-0000121 від 07.02.2010р. до 09.03.2010р.,

по видатковій накладній №ПТ-0000177 від 21.02.2010р. до 22.03.2010р.,

по видатковій накладній №ПТ-0000215 від 09.03.2010р. до 06.04.2010р.,

по видатковій накладній №ПТ-0000254 від 14.03.2010р. до 12.04.2010р.,

по видатковій накладній №ПТ-0000429 від 25.04.2010р. до 24.05.2010р.,

по видатковій накладній №ПТ-0001254 від 05.09.2010р. до 04.10.2010р.,

по видатковій накладній №ПТ-0001286 від 12.09.2010р. до 11.10.2010р.

При цьому, при обчисленні строків оплати судом враховано приписи ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, відповідач належним чином зобовязання по оплаті товару не виконав. Як вбачається із розрахунку суми основного боргу позивачем отримано від відповідача та направлено на погашення заборгованості за товар поставлений останньому по видатковим накладним за період з 22.02.2009р. по 12.09.2010р. на підставі договору дистрибюції №2002/446 від 20.02.2009р. 34560грн., що також підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача (а.с. 45-59).

Таким чином, на момент винесення рішення, як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, за відповідачем обліковується заборгованість у сумі 57740грн.40коп. за отриманий від позивача по видатковим накладним за період з 22.02.2009р. по 12.09.2010р. на підставі договору дистрибюції №2002/446 від 20.02.2009р. товар.

Згідно із ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобовязань по оплаті вартості отриманого від позивача по видатковим накладним за період з 22.02.2009р. по 12.09.2010р. на підставі договору дистрибюції №2002/446 від 20.02.2009р. товару у встановлений договором строк, на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості за отриманий товар відповідач суду не представив, а тому з нього підлягає стягненню 57740грн.40коп. боргу.

Відповідно до п.10.2 договору дистрибюції у разі несвоєчасної оплати за реалізований товар дистрибютор на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховувалась пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочки платежу.

З урахуванням вказаної умови договору позивач просить стягнути з відповідача 871грн.21коп. пені, нарахованої за період з 31.12.2010р. по 02.02.2011р.

Аналіз наданого позивачем розрахунку пені, свідчить, що він здійснений на суму заборгованості, наявність якої не доведена матеріалами справи.

Крім того, за змістом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, в силу ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Оскільки інший строк нарахування пені, як вбачається з умов договору дистрибюції, сторонами не встановлений, а тому при нарахуванні штрафних санкцій у вигляді пені сторонами має застосовуватись шестимісячний строк.

Як встановлено судом вище, оплата кожної партії товару мала бути здійснена відповідачем протягом 28 календарних днів з моменту отримання товару.

Однак, позивачем здійснено нарахування пені на загальну суму заборгованості, а не по окремим видатковим накладним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що розмір заявленої до стягнення пені не відповідає фактичним обставинам справи, розрахунок пені здійснений без урахування фактичної суми заборгованості по кожній накладній, без урахування встановлених договором строків оплати товару по кожній накладній, а також встановленого законом строку нарахування штрафних санкцій, тобто з порушенням умов договору та вимог чинного законодавства, а тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені саме в сумі 871грн.21коп. є неправомірними, у звязку з чим не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, має на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вказаної норми закону позивач просить стягнути з відповідача 168грн.62коп. процентів річних, нарахованих за період з 31.12.2010р. по 02.02.2011р., 15грн.58коп. інфляційних нарахувань, обчислених за грудень 2010 року.

Враховуючи, що факт прострочення відповідачем виконання грошового зобовязання підтверджується матеріалами справи, а тому, з урахуванням встановленого судом фактичного розміру основного боргу, вимога про стягнення трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню і з відповідача має бути стягнуто 157грн.05коп. процентів річних, нарахованих за період з 31.12.2010р. по 02.02.2011р.

Разом з тим, перевірка правильності обчислення втрат від інфляції свідчить, що вказаний розрахунок також не відповідає фактичним обставинам справи, здійснений без урахування фактичної заборгованості та строків оплати товару, в звязку з чим в задоволенні вказаної позовної вимоги має бути відмовлено.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача має бути стягнуто 57740грн.40коп. боргу та 157грн.05коп. процентів річних.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.193, 232 Господарського кодексу України, ст.ст.530, 549, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДТОРГРЕСУРС", вул. Океанська, 10, м. Дніпропетровськ (ідентифікаційний код 33771045, р/р №26006183414000 в АКІБ «Укрсиббанк», МФО 351005) 57740грн.40коп. боргу, 157грн.05коп. процентів річних, 578грн.97коп. державного мита та 222грн.55коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Суддя Т.Г.Оленич

Повне рішення підписано 25 березня 2011 року.

Суддя Т.Г. Оленич