Рішення № 14419682, 16.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/30416.02.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрінет»

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

про стягнення 760 270, 30 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача: Егле Є.Ю.

від відповідача: ОСОБА_2

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позовні вимоги заявлені про стягнення з відповідача 760 270, 30 грн., з яких: 719591, 00 грн. заборгованості внаслідок невиконання зобовязань щодо перерахування коштів відповідно до п. 4.8 договору доручення № Д-1 від 18.03.2008 р., 5 401, 64 грн. 3% річних від простроченої суми, 35 277, 66 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2010 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25.10.2010 р. за участю представників сторін, яких зобовязано надати суду певні документи.

Представник відповідача через канцелярію суду подав відзив на позов, в якому зазначає, що виїмка коштів, передбачена п. 4.7 договору, ним не проводилась, а відтак не настав строк для виконання зобовязань щодо перерахування цих коштів на рахунок позивача у порядку п. 4.8 договору. Крім того, стверджує, що реєстр платежів, наданий суду позивачем, останньому не направлявся, також заперечує приналежність індивідуальних номерів, зазначені у реєстрі, спірним ПРП.

У процесі провадження у справі представник позивача надав суду заяву відповідно до якої збільшив позовні вимоги, і просить стягнути з відповідача 823714, 48 грн., з яких: 719591, 00 грн. основного боргу, 54065, 54 грн. - пені, 17922, 12 грн. - 3 % річних, 32135, 82 грн. - інфляційних нарахувань. Суд прийняв вказану заяву до розгляду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Судове рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних господарським судом.

У судовому засіданні 16.02.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, ?

ВСТАНОВИВ:

18.03.2008 р. між сторонами був укладений договір доручення № Д-1, за умовами якого позивач доручив відповідачу здійснювати наступні дії на користь позивача, обмежуючись саме ними та іншими положеннями цього договору: своїми силами та засобами організувати та здійснювати операції з реєстрації платежів на користь позивача згідно умов даного договору. Передача інформації по реєстрації платежів виконується в електронній формі в узгоджених сторонами форматах та з використанням узгоджених сторонами мереж та засобів звязку.

Відповідно до п. 3.1 договору позивач має право щоденно (при наявності операцій) отримувати від відповідача дані у вигляді електронних реєстрів про зареєстровані в системі агента платіжні операції від клієнтів по платежам на користь позивача.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що відповідач зобовязаний здійснювати реєстрацію платежів при умові зазначення клієнтом інформації номеру договору з позивачем.

Згідно з п. 4.7 договору відповідач зобовязаний здійснювати виїмку коштів (виручки) із ПРП у разі повного заповнення купюроприймача.

В свою чергу, відповідач зобовязався забезпечити перерахування коштів (виручки), отриманих від клієнтів, на користь позивача за вирахуванням винагороди відповідача, яка складає 2,3% від загальної суми коштів, на розрахункові рахунки позивача протягом 2 робочих днів після фактичної виїмки (п. 4.8 договору).

Відповідно до п. 4.9 договору сума кожного платежу від відповідача повинна відповідати сумі, зареєстрованій в системі.

Пунктом 4.10 договору передбачено, що відповідач зобовязаний щоденно (при наявності відповідних операцій) направити позивачу дані у вигляді електронних реєстрів про зареєстровані в системі платежі.

Пунктом 4.11 договору передбачений обовязок відповідача здійснювати збереження в електронному виді інформації, повязаної з реєстрацією операцій з використанням клієнтами ПРП в системі агента протягом двох років з моменту здійснення таких операцій і передавати їх позивачеві на його письмову вимогу протягом трьох робочих днів з моменту надходження такої вимоги.

Згідно з п. 6.5 договору у випадку затримки з боку відповідача перерахування коштів, відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі 0,1 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення.

Цей договір набуває чинності після його підписання обома сторонами і діє протягом одного року, але в будь-якому випадку до врегулювання всіх фінансових зобовязань сторін за договором (п. 8.1 договору).

Відповідно до п. 8.2 договору якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не заявить про його припинення, цей договір буде вважатися пролонгованим на кожний наступний річний термін.

Пунктом 8.3 договору передбачено, що кожна з сторін може достроково розірвати цей договір, письмово повідомивши про це іншу сторону за 30 днів до запланованої дати розірвання. При цьому взаємні претензії сторін предявляються відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з п. 8.4 договору у випадку розірвання цього договору сторони повинні в трьохмісячний термін з дати розірвання повністю здійснити всі взаєморозрахунки та платежі.

Цей договір може бути у будь-який час змінений або доповнений за погодженням сторін. Зміни і/або доповнення до цього договору оформлюються у письмовому вигляді у формі додаткових угод, підписуються обома сторонами і є його невідємними частинами (п. 8.5 договору).

Додатковою угодою № 1 до договору доручення № Д-1 від 18.03.2008 р., що була підписана 21.08.2008 р., сторонами було внесено зміни до п. 4.8 та п. 4.12 вказаного договору, а саме п. 4.8 викладено у наступній редакції «Забезпечити перерахування коштів (виручки), отриманих від клієнтів на користь позивача, на розрахункові рахунки позивача протягом 2 (двох) робочих днів після фактичної виїмки»; п. 4.12 «Відповідач зобовязаний щомісячно (після закінчення звітного періоду) надавати акт виконаних робіт за договором».

Листом № 81 від 25.03.2010 р. позивач повідомив відповідача про те, що не має наміру на продовження дії договору доручення № Д-1 від 18.03.2008 р. у звязку з систематичним порушенням відповідачем умов п. 4.8 договору і запропонував розірвати договірні відносини з 28.04.2010р.

Проте зазначений лист отриманий відповідачем 30.04.2010 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (у матеріалах справи) та не заперечується відповідачем.

Оскільки лист про розірвання договору був отриманий відповідачем лише 30.04.2010р., суд приходить до висновку, що в силу положень ч.1, ч.3 ст.651 ЦК України, п. 8.3 договору останній припинився 30.05.2010 р.

06.07.10р. відповідно до п.4.11 договору позивач направив на адресу відповідача вимогу про надання у триденний термін інформації щодо операцій з використання клієнтами ПРП в системі агента за період з 27 лютого-до 28 квітня 2010р.

Судом встановлено, що вищезазначена вимога позивача залишена відповідачем без задоволення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що з 27 лютого 2010 року Фізична особа підприємець ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобовязання за договором доручення № Д-1 від 18.03.2008 р., а саме: в порушення п. 4.8 зазначеного договору не перераховує в повному обсязі на розрахунковий рахунок позивача кошти, отримані ним від клієнтів, і його заборгованість за вищевказаним договором складає 719591, 00 грн.

За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача 719591, 00 грн. основного боргу за договором доручення № Д-1 від 18.03.2008 р. за період з 27.02.2010 р. до 28.04.2010 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вказана вимога позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Статтею 1001 Цивільного кодексу України передбачено, що договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

Відповідно до ст. 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Згідно з ст. 1006 Цивільного кодексу України Повірений зобов'язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Статтею 1008 Цивільного кодексу України передбачено, що договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною. Якщо повірений діє як підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором. У разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником, довіритель має право відмовитися від договору доручення без попереднього повідомлення про це повіреному.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом та підтверджується наявними у матеріалах справи реєстрами платежів за період з 27.02.2010 р. до 28.04.2010 р. до спірних пунктів реєстрації платежів надійшли грошові кошти від споживачів послуг на загальну суму 1128012,00 грн.

Відповідач перерахував позивачеві 408421,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами.

Згідно з умовами вказаного договору, відповідач зобовязаний був забезпечити перерахування коштів (виручки), отриманих від клієнтів у повному обсязі на користь позивача, на розрахункові рахунки останнього протягом двох робочих днів після фактичної виїмки.

Щодо посилань відповідача на те, що надані позивачем реєстри платежів не є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт виконання операцій клієнтів позивача за допомогою терміналів відповідача, суд вважає за необхідне відзначити наступне.

Зі змісту реєстрів платежів, наданих позивачем, вбачається, що кошти надходили через доменне імя softfort.

В порядку ст.38 ГПК України, судом здійснені відповідні судові запити з метою отримання відомостей щодо того, за ким та на якій підставі зареєстровано доменні імена softfort.com.ua, multipay.com.ua та ІР-адресу НОМЕР_1.

На виконання вимог суду Товариством з обмеженою відповідальністю «Колокол»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДНС-Україна»надано відповідь, з якої вбачається, що платником за послуги реєстрації доменних імен softfort.com.ua та multipay.com.ua є ОСОБА_1, а ІР-адреса НОМЕР_1 закріплена за службою реєстрації доменних імен.

Крім того, п.п.4.10, 4.11 договору передбачений обовязок відповідача щоденно (при наявності відповідних операцій) направляти позивачеві дані у вигляді електронних реєстрів про зарезервовані в системі платежі; здійснювати збереження в електронному вигляді інформації, повязаної з реєстрацією операцій з використанням клієнтами ПРП в системі відповідача протягом двох років з моменту здійснення таких операцій і передавати їх позивачеві на його першу письмову вимогу протягом трьох робочих днів з моменту надходження такої вимоги.

Як вже було встановлено судом, на вимогу позивача про надання у триденний термін інформації щодо операцій з використання клієнтами ПРП в системі агента за період з 27 лютого-до 28 квітня 2010р. відповідач не відреагував; доказів, які б спростовували відомості, зазначені у реєстрі платежів, також не надав.

Таким чином, твердження відповідача, що платежі здійснювалися за допомогою інших терміналів, спростовується вищенаведеним.

Посилання відповідача на ненастання строку для виконання зобовязань щодо перерахування коштів (виручки) позивачеві відповідно до п. 4.8 договору через непроведення відповідачем виїмки з пункту реєстрації платежів суд визнає необґрунтованим з огляду на наступне.

З представленої суду довідки АКІБ «УКРСИББАНК»вбачається, що відповідач, починаючи з 01.03.10р. вносив на свій рахунок грошові кошти з посиланням саме на укладений між сторонами договір, умовами якого передбачено внесення коштів протягом двох робочих днів після фактичної виїмки; твердження ж відповідача про те, що кошти, відображені у банківській довідці, були внесені за інший період матеріалами справи не підтверджується.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем фактично проводилась виїмка грошових коштів, сплачених клієнтами позивача, за період з 27.02.2010 р. до 28.04.2010 р.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував: належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним зобовязання щодо перерахування коштів, отриманих від клієнтів на користь позивача, за договором доручення № Д-1 від 18.03.2008 р. суду не надав; його твердження про те, що кошти, відображені у банківській довідці, були внесені за інший період, ніж заявлений позивачем, а також заперечення щодо приналежності йому певних доменних імен та ІР-адреси матеріалами справи не підтверджується, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови п. 4.8 договору доручення № Д-1 від 18.03.2008 р. щодо зобовязання перерахування коштів, отриманих від клієнтів, на розрахункові рахунки позивача протягом двох робочих днів після фактичної виїмки.

За таких обставин, заявлена вимога позивача про стягнення з відповідача 719591, 00 грн. основного боргу визнається судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 54065, 54 грн. пені за період з 04.03.2010 р. до 08.02.2011 р. за прострочення перерахування відповідачем коштів, отриманих від клієнтів.

Згідно з ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Судом перевірено розрахунок пені, здійснений позивачем, та встановлено факт прострочення відповідачем грошового зобовязання, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 54065, 54 грн. визнаються правомірними.

У звязку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобовязань щодо перерахування коштів (виручки), отриманих від клієнтів, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 17922, 12 грн. та інфляційних нарахувань 32135, 82 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку суду вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних визнаються правомірними та підлягають задоволенню.

Щодо нарахування індексу інфляції, судом встановлено, що позивачем допущено помилку у методиці його розрахунку.

Так, у відповідності до розрахунку суду, розмір інфляційних нарахувань за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобовязань щодо перерахування коштів (виручки), отриманих від клієнтів становить 31795, 40 грн.

Враховуючи наведене, суд частково задовольняє вимоги позивача, а саме 719591, 00 грн. основного боргу, 54065, 54 грн. - пені, 17922, 12 грн. - 3 % річних та 31795, 40 грн. інфляційних нарахувань.

Підсумовуючи все вищевикладене, судом задовольняються позовні вимоги частково, в сумі 823374, 06 грн.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_2), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрінет»(03067, м. Київ, вул. Виборзька, 82, код ЄДРПОУ 24592293) 719 591 (сімсот девятнадцять тисяч пятсот девяносто один) грн. 00 коп. основного боргу, 54 065 (пятдесят чотири тисячі шістдесят пять) грн. 54 коп. пені, 17 922 (сімнадцять тисяч девятсот двадцять дві) грн. 04 коп. 3 % річних, 31 795 (тридцять одна тисяча сімсот девяносто пять) грн. 40 коп. інфляційних нарахувань, 8 236 (вісім тисяч двісті тридцять шість) грн. 09 коп. державного мита, 235 (двісті тридцять пять) грн. 90 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 11.03.2011 р.