Рішення № 14419464, 24.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ

Справа № 13/924.02.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛЛ"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольний вітер"

2. Приватного акціонерного товариства "СведБанк Інвест"

про визнання недійсним договору поруки

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники:

від позивача не з'явився, були Симончук О.М. –дов. № б/н від 15.02.2010 р.,

Осадчий К.Є. –дов. № б/н від 20.10.2010 р.

від відповідача-1 не з’явився

від відповідача-2 не з’явився

В судовому засіданні 24.02.2011 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору поруки.

14.01.2011 року ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження у справі №13/9, витребувано документи та докази і сторони зобов'язано вчинити дії, розгляд справи призначено на 08.02.2011 року.

08.02.2011 року в судове засідання з’явився представник позивача на виконання вимог ухвали суду надав додаткові документи по справі.

Відповідачі в судове засідання не з’явилися, поважних причин неявки суду не повідомили, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконали.

У зв’язку з неявкою в судове засідання відповідачів, ухвалою суду від 08.02.2011 року розгляд справи відкладено на 24.02.2011 року.

10.02.2011 року через канцелярію суду від відповідача-1 надійшло клопотання про відмову у задоволенні позову у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

В судове засідання призначене на 24.02.2011 року представники сторін не з'явилися, поважних причин неявки суду не повідомили, вимоги попередніх ухвал суду не виконали.

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою господарського суду за місцезнаходженням відповідно до довідок ЄДРПОУ, про що свідчить повідомлення про вручення з відміткою Укрпошти про отримання.

Відповідно до положень ст.ст. 64, 77, 87 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі (про відкладення розгляду справи) надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Господарський суд визнав представлені позивачем документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Перед початком розгляду справи по суті представників позивача ознайомлено з правами та обов’язками у відповідності із ст.ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 ГПК України в судових засіданнях складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши і з’ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

19.04.2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕЛЛ" (надалі –позивач, позичальник) та Закритим акціонерним товариством «ТАС-Інвестбанк»(правонаступником якого є Приватного акціонерного товариства "Сведбанк Інвест") (надалі –відповідач-2, Банк) було укладено кредитний договір № 342 від 19.04.2005 року, відповідно до умов якого Банк зобов’язався відкрити на користь позичальника лімітовану кредитну лінію, розмір якої становить 7398090,92 доларів США.

Згідно п.2.2.2 Кредитного договору, в разі погашення кредиту повністю або частково у будь-яку дату в межах строку дії кредитної лінії позичальник має право одержати новий транш в межах лімітів заборгованості за кредитною лінією. Строк дії кредитної лінії встановлено до 18.04.2009 року.

З метою забезпечення виконання зобов’язання перед Банком, позивачем було передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: будівлю готельного комплексу «Русь», яка розташована за адресою м. Київ, Печерський район, вул.. Госпітальна, 4.

27.07.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕЛЛ", Закритим акціонерним товариством «ТАС-Інвестбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вольний Вітер»(надалі –відповідач-1, поручитель) було укладено договір поруки № 342/П-4 від 27.07.2006 року (надалі - Договір), відповідно до умов якого поручитель зобов’язався перед Банком відповідати за виконання зобов’язань позичальника за Кредитним договором № 342 від 19.04.2005 року в межах суми лімітованої кредитної лінії, яка становить 7398090,92 доларів США або 37360359,15 грн. за курсом валют, встановленим Національним Банком України на дату укладення Кредитного договору та Договору поруки.

Відповідно до п. 4 Договору, поручитель відповідає за Кредитним договором в частині виконання зобов’язань в тому ж обсязі, що і позичальник.

Пунктом 15 Договору передбачено, що Договір є невід’ємною частиною Кредитного договору № 342 від 19.04.2005 року.

Обставини, викладені в обґрунтування позову має характер припущень та міркувань, документально не підтверджених.

Як зазначає позивач, начебто на виконання зобов’язань позивальника за Кредитним договором, поручителем було погашено 41462643,25 грн. кредитних коштів. Посилаючись на ст. 553 Цивільного кодексу України, позивач стверджує, що поручитель відповідає перед кредитором лише за порушення зобов’язання боржником, тобто погашення повинно здійснюватися в той момент, коли боржник не має можливості сплатити кошти за кредитною лінією.

Проте, з Кредитного договору слідує, що позичальником не було порушено умови користування кредитною лінією, так як термін до якого відкривалася кредитна лінія було встановлено до 18.04.2009 року.

Крім того, станом на дату оплати поручителем зазначених сум, ані позичальником, ані Банком не було висунуто прохання або вимоги погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЛЛ" за Кредитним договором.

З огляду на викладене, позивач вважає, що договір поруки № 342/П-4 від 27.07.2006 року було укладено внаслідок обману зі сторони поручителя - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольний вітер", у зв’язку з чим він є недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 7 постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Слід зазначити, що обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Таким чином, визнання спірного договору недійсним внаслідок обману може мати місце у тому випадку, коли одна з його сторін намагається навмисно ввести в оману іншу сторону з метою вчинення правочину.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, суд зазначає про дії відповідача-1 щодо погашення ним заборгованості позивача за Кредитним договором № 342 від 19.04.2006 року не є діями, які вводять позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи те, що наведені позивачем доводи щодо недійсності Договору поруки не грунтуються на приписах законожавства, яке визначає недійсність правочину і не містять доказів на наявність підстав, наявність всіх обов’язкових ознак для визнання договору недійсним позивач не довів, що спірний Договір суперечить чинному законодавству в розумінні ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а тому господарський суд приходить до висновку, що підстави для визнання його недійсним відсутні.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду мають право звертатися підприємства та організації за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не надав суду доказів, які б свідчили про недйісність Договору поруки.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки № 342/П-4 від 27.07.2006 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕЛЛ", Закритим акціонерним товариством «ТАС-Інвестбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вольний Вітер»безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.Д. Курдельчук

дата складення 04.03.2011