Рішення № 14419020, 16.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/516.02.11 За позовом

До

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

Про

Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»

Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова

компанія «ОРАНТА»

ОСОБА_1

відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-

транспортної пригоди (в порядку регресу) в сумі 1260,00 грн.

Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь представники сторін:

від позивача: Балдук А.О. дов. № 679-Ю від 22.12.10 р.

від відповідача:Старков І.О. дов. № б/н від 01.07.11 р.

від третьої особи: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»суми завданої матеріальної шкоди (в порядку регресу) в розмірі 1260,00 грн.

У позовній заяві позивач просив суд залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 (АДРЕСА_1).

Відповідно до стаття 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обовязки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 (АДРЕСА_1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.11р. порушено провадження у справі № 37/5, призначено її розгляд на 16.02.11р., зобовязано сторін надати певні документи та залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 (АДРЕСА_1).

В судовому засіданні 16.02.11 представник відповідача надав суду документи на виконання вимог ухвали суду від 04.01.11 р. та оригінали документів для огляду в судовому засіданні, копії яких було додано до позовної заяви; позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.02.11 р. проти позову заперечень не навів, визнав позовні вимоги повністю.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у судове засідання 16.02.11 р. не зявився, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її судового розгляду, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.07р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернені органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО»(страховик), яка була перейменована в Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО», та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 012339-02-21-01 від 03.04.08 р.

Згідно з п. 1.1. вищезазначеного договору, предметом страхування за даним договором є страхування майнових інтересів страхувальника у відповідності з діючим законодавством, ліцензією № АВ 396012 від 29.01.08 р. та правилами № 03-02 «Добровільного страхування наземного транспорту», зареєстрованими в Державній комісії по регулюванню ринків фінансових послуг України 03.02.05 р. № 0650074.

У відповідності до п. 1.2. та 1.2.1. договору № 012339-02-21-01 від 03.04.08 р., обєктом страхування за даним договором є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), повязані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом автомобілем Samand EL (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2).

04.02.09 р. в м. Харкові по вул. Колючковській сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля Samand EL (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) та автомобіля ВАЗ 21093 (державний реєстраційний номер НОМЕР_3), що належить ОСОБА_1, під управлінням останнього.

В результаті ДТП було пошкоджено застрахований в ПрАТ «СК «ВУСО»автомобіль Samand EL (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), що підтверджується довідкою відділу ДАІ з обслуговування міста Харкова та АТІ ГУ МВС України в Харківській області № 52/1-734 від 05.02.11 р. (належним чином засвідчена копія даної довідки додана до матеріалів справи).

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова (суддя Руднєва О.О.) було встановлено вину ОСОБА_1 у скоєнні ДТП, в звязку з порушенням вимог п. п. 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху України та притягнено його до адміністративної відповідальності, стягнувши штраф у сумі 340,00 грн. (стаття 124 КУпАП).

Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

У відповідності до статті 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з п. 4.1.1.2. договору добровільного страхування наземного транспорту № 012339-02-21-01 від 03.04.08 р., страховим випадком за даним договором є пошкодження або знищення застрахованого транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - події, які відбулись під час руху транспортного засобу, в результаті якого заподіяні збитки застрахованому транспортному засобу, за умови, що особа винного у скоєнні ДТП встановлена і якщо ця особа не водій застрахованого транспортного засобу.

З матеріалів справи вбачається, що власник застрахованого автомобіля Samand EL (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «СК «ВУСО»із заявою про виплату страхового відшкодування у звязку з страховим випадком (ДТП) за договором страхування наземного транспорту № 012339-02-21-01 від 03.04.08 р.

06.02.09 р. ПрАТ «СК «ВУСО»було складено акт огляду автомобіля Samand EL (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), виставлено рахунок фактуру № 05/02 від 10.02.09 р. на суму 1260,00 грн., складено звіт № 1932-20 від 18.03.09 р. по вищезазначеному страховому випадку та страховий акт № 2689-02 від 21.04.09 р. до договору страхування наземного транспорту № 012339-02-21-01 від 03.04.08 р. В результаті чого, ПрАТ «СК «ВУСО»виплатила страхувальнику ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 1260,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6296 від 21.04.09 р. (належним чином засвідчена копія якого додана до матеріалів справи.

У відповідності до статті 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до пункту 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

ПрАТ «СК «ВУСО»звернулось до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»з претензією (вихідний № 3747 від 09.08.09 р.) з проханням відшкодувати в порядку регресу витрати на сплату страхової виплати за договором страхування наземного транспорту № 012339-02-21-01 від 03.04.08 р., оскільки між винною особою у скоєнні ДТП ОСОБА_1 є укладений договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8991487 від 20.11.08 р. та у відповідності до якого забезпеченим транспортним засобом є автомобіль ВАЗ 21093 (державний реєстраційний номер НОМЕР_3).

Згідно з п 1.7. статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», забезпечений транспортний засіб це наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах.

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно з пунктами 22.1. та 22.2. ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи; відповідно до цього закону потерпілим, які є юридичними особами, страховиком відшкодовується виключно шкода, заподіяна майну.

Статтею 29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

У відповідності до пункту 1 статті 528 Цивільного кодексу України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Позивач пояснив суду, що ВАТ «НАСК «ОРАНТА»відмовилось відшкодувати в порядку регресу витрати на сплату страхової виплати за договором страхування наземного транспорту № 012339-02-21-01 від 03.04.08 р.

За таких обставин позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до ВАТ «НАСК «ОРАНТА»про стягнення суми завданої матеріальної шкоди (в порядку регресу) в розмірі 1260,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобовязання виконав належним чином, сплативши страхове відшкодування за договором страхування наземного транспорту № 012339-02-21-01 від 03.04.08 р., тоді як відповідач, на вимогу позивача в порядку регресу, у визначений термін не сплатив суму зазначеного страхового відшкодування.

Відповідач у судовому засіданні 16.02.11 р. проти позову заперечень не навів, визнав позовні вимоги повністю.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач визнав позовні вимоги повністю, то позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»про стягнення в порядку регресу з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» 1260,00 грн. грошових коштів, сплачених як страхове відшкодування за договором страхування наземного транспорту № 012339-02-21-01 від 03.04.08 р., визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 528, 530, 625, 629, 979, 993, 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України ст. ст. 27, 32, 33, 44, 49, 82 85, 93 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»(01032, м. Київ, вулиця Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»(83001, м. Донецьк, Ворошиловський район, вул. Постишева, 60, сьомий поверх, код ЄДРПОУ 31650052) 1 260 (одна тисяча двісті шістдесят) грн. 00 коп. грошових коштів, сплачених як страхове відшкодування за договором страхування наземного транспорту № 012339-02-21-01 від 03.04.08 р., 102 (сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4.Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Гавриловська І.О.

Повне рішення складено 25.02.11 р.